ПЕРЕСІЧНІ ХРИСТИЯНИ І ШЛЯХЕТНІ НЕВІРУЮЧІ

“Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні” (1 Коринтян 1: 26).

Напевно ніхто не буде заперечувати твердження, що між невіруючими та між християнами є шляхетні характери. Також жодна особа з досвідом не заперечуватиме, що між християнами, а також між світськими людьми є пересічні особи. Як це пояснити? Хіба не треба розсудливо сподіватися, що шляхетні принципи справжнього християнства притягнуть найкращі розуми у світі і відштовхнуть тих, у кого більш низькі нахили? Хіба не треба сподіватися, що учення Христа, дух Його учень – покора, доброта, братня доброзичливість, любов – привабить усіх, хто симпатизує цим прикметам, тобто всі шляхетні розуми у світі? Хіба схожим чином ми не повинні сподіватися, що оскільки Святе Письмо і Дух Господа засуджує всяку лють, злобу, ненависть, заздрість, незгоди, наклепи, лихослів’я, нечисть і т. п., то усі, які симпатизують таким вчинкам плоті та диявола, будуть відштовхнуті Євангелієм Христа?
Якою б не була наша розумова філософія на цю тему, факти свідчать, що більша частина дітей світу, шляхетно налаштованих, відкидає Господа і Його Євангеліє, а більша частина дітей низького походження приймає Євангеліє Христа. Тоді виникає ще більш цікаве і хвилююче запитання: як пояснити цей незвичайний стан речей, який, здається, суперечить усім очікуванням?
Ми пояснюємо це на основі вислову нашого Господа, що Він прийшов кликати до покаяння не праведних, а грішних (Мт. 9: 13). Справді, “Нема праведного ані одного,.. бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим. 3: 10, 23), адже гріхопадіння батька Адама охопило кожного його нащадка, всі грішні і потребують Божої благодаті в Христі для прощення своїх провин. Однак ті, які бачать, що вони морально та інтелектуально менш деградовані від деяких своїх ближніх, схильні проявляти почуття самовиправдання, навіть якщо вони не претендують на досконалість. Тож вони менш схильні вважати себе нічим, недостойними Божественної милості, падати до пороху біля підніжжя хреста і приймати як незаслужений дар від Бога благо вічного життя через Ісуса Христа, нашого Господа.

НЕРОЗУМІННЯ ПОТРЕБИ В ДОБРОМУ ЛІКАРІ

Цей клас відчуває, що більш деградовані з людського роду потребують Божественного співчутливого ставлення та прощення, і радий, що Бог має до них співчуття і хоче їм допомогти. Та особи з цього класу відчувають, що самі вони не потребують приписаної Одежі Христової Праведності, яка б вкривала їх; вони настільки значні, що коли би Бог мав когось прийняти до майбутнього життя, то напевно не повинен обминути їх. Вони озираються довкола, порівнюючи себе з християнами, і часто з великим самозадоволенням переконують себе, що їхні уявлення про добро та зло, а також про моральну відповідальність, доброзичливість і т. д., вищі, шляхетніші та кращі, ніж уявлення тих, які вважають себе християнами. Вони кажуть до себе: “Бог справедливий, і хоча я не досконалий, проте значно кращий від більшості християн, і тому переконаний, що Бог у Своїй справедливості подбає про мене так само, як про інших, яких я вважаю гіршими від себе в деяких добрих рисах серця та розуму”. Немов фарисеї давнини, вони дякують Богу за те, що не такі, як інші люди, і нехтують єдиним “під небом... Йменням, даним людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4: 12).
Клас, який ми зображуємо, численний, і навіть численніший, ніж багато хто собі уявляє, коли думає про це, і містить багатьох (далеких від лицемірства), які ніколи не розуміли Євангелія. Серед цього класу було кілька президентів Сполучених Штатів (з шанобливим ставленням до релігії, моральних у житті, справедливих у своїх поступках), таких як Лінкольн чи Грант, яких ми згадуємо просто як приклади цього класу. Крім того, багато осіб з цього класу відвідує церкви або є церковними членами. Вони усвідомлюють факт, що моральний підйом цивілізації прямо чи посередньо пов’язаний з християнством, і радо стають на боці моралі та популярних настроїв, хоча ніколи не прийняли, на основі Божественної благодаті, прощення гріхів через віру в дорогоцінну кров Христа. Ми бачимо їхні труднощі. Вони не розуміють, що Господь поводиться на основі принципів строгої справедливості та закону. Божественний Закон і Справедливість стверджують, що будь-яка недосконалість супротивна Богу; що Боже діло було досконале на початку в Адамі, і Бог не може погодитися з чимось недосконалим. Вони не здатні бачити, що під цим Законом винний навіть у найменшій речі все ж винний і потрапляє під такий самий вирок смерті, як той, хто вчинив багато провин, більш серйозних.
Оскільки всі люди недосконалі (немає нікого абсолютно праведного), то один вирок смерті охоплює кожного члена людської сім’ї, і немає інших дверей, якими можна було би втекти від смерті або увійти в життя, окрім приготованих Богом – Ісуса Христа, Праведного, Який став Відкупителем людини через жертву самого Себе. Той, хто не входить цими дверима, ніколи не здобуде життя, скільки б не боровся з гріхом і як би не наблизився до цих дверей. Тільки вхід через ці двері може дати вхід у вічне життя. “Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться”. “Хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий [вирок смерті] на нім перебуває” (Ів. 10: 9; 3: 36).
Ця сама філософія показує нам, чому до Христа приходить значно більше незнатних дітей цього світу, аніж шляхетних. Тільки ті, які відчувають себе грішними, які відчувають, що вони потребують звільнення від гріха, оцінюють пропозицію прощення. Тільки хворі, які розуміють, що вони хворі, бачать потребу у Великому Лікарі. Багато справді шукають Господню благодать, бо частково розуміють свій грішний, деградований стан, розуміють, що вони гірші від інших. Тільки це може збудити їх, щоб усвідомити свій стан, і тільки це змушує вигукувати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів”. Таке усвідомлення з боку кожного, що він особисто не заслуговує на Божественну милість, потрібне всім, хто хотів би прийняти Божу благодать на єдино запропонованих умовах.

УМОВИ ПОДАЛЬШОГО ПЕРЕБУВАННЯ В ШКОЛІ ХРИСТА

Встановивши філософську основу нашої теми, спробуємо глянути на результат. Яким є законний результат прийняття Христа? Відповідаємо, що неминучим результатом належного прийняття Христа повинно бути моральне піднесення, тому що Христос приймає кожного на умові, що той прагне не тільки прощення гріхів минулого, але й відмови від гріха на майбутнє.
Чим нижчий рівень моралі, тим радикальнішою буде остаточна зміна. На початку свого навернення особа мало усвідомлює всі кроки очищення своїх слів, думок та вчинків, які чекають її на християнській стежці. Спочатку їй здається, що реформувати треба тільки тяжкі прояви гріха, однак, перебуваючи в Школі Христа, вона крок за кроком (лекція за лекцією) вчиться від Великого Учителя і приходить до знання, розуміння і зміцнення характеру.
Вимога Великого Учителя, представлена апостолом, наступна: той, хто приходить до Нього через повне посвячення після прийняття на основі віри, повинен одразу почати “очищати себе від усякої нечисті тіла та духа, і творити святиню у Божім страху” (2 Кор. 7: 1). Хто не прикладатиме зусиль у цьому напрямку, той не зможе далі перебувати в Школі Христа, бо він не має Христового Духа, а той, хто не має Його Духа, “той не Його”. “Хто чинить гріх [свідомо, добровільно], той від диявола” (1 Ів. 3: 8). Потрібні роки навчання і виправлення під доглядом Великого Учителя, перш ніж ті, які глибоко занурилися в багнюку гріха та самолюбства, а також численні огидні прояви своєї вдачі, стануть хоча би поміркованими, а то й добрими, шляхетними характерами.
Характер більше нагадує дуб, аніж гриб, і потребує часу для розвитку. Як дуб можна швидко знищити сокирою, так навіть сильний характер можна швидко розхитати, зломити і повалити гріхом. Іншими словами, ріст угору йде повільно, натомість тенденції, які ведуть униз, можуть швидко принести результат, якщо дати їм волю. Відповідно, багато християн бачить, що хоча релігія Христа дуже допомогла їм і їхнім приятелям вибратися з грузького багна гріха і стати на Скелі, Ісусі Христі, очистившись від багатьох забруднень плоті та гидких речей її вдачі, все ж таки навіть після десяти, двадцяти чи навіть сорока років такого виховання та наполегливості вони можуть зі здивуванням побачити когось невіруючого, хто, треба визнати, не поступається їм моральною чесністю, самовідданістю чи добротою.

ДІЯ ЗАКОНУ СПАДКОВОСТІ

Виникає запитання: як це так? Відповідаємо, що так само, як моральне відхилення впливає на дітей у третьому та четвертому поколінні, так і моральні надбання можуть впливати на дітей у кількох поколіннях. Отож, намагаючись виховувати в собі благодаті Духа, чесні і богобійні батьки, щораз більше наближаючись до величного критерію досконалості, принесуть користь не лише для себе, але й їхні діти народяться з кращими природними властивостями і в умовах, більш сприятливих для праведності та шляхетності душі. Те, що батьки здобули в серці, відбивається на фізичному стані їхніх дітей.
А це, між іншим, переконливо доказує, що багато батьків, побожних на словах, менш шляхетні в серці, ніж ми могли би сподіватися. Якщо в період зачаття та вагітності думки, почуття, настрої батьків були в напрямку шляхетності, чистоти, святості, пошани, добросердечності, справедливості та любові, це проявиться в їхніх дітях, і наслідки будуть благословенними як для дітей, так і для батьків. Природні риси дитини передаються їй ще перед народженням, переважно матір’ю, а материнські ідеали це, як правило, ідеали батька, якщо вони обоє вдало дібрані.
Християнські батьки повинні усвідомлювати свою відповідальність за використання права, даного їм Всемогутнім, приводити на світ потомство. Для нашого суспільства великий сором, що в цивілізованих землях є стільки людей низького походження навіть серед тих, хто визнає закони спадковості і дбайливо займається виведенням расових порід овець, собак та коней. Причина, мабуть, у невизнанні впливу батьківського розуму на потомство. Нехай ці думки не тільки дають пересторогу батькам, коли мова йде про їхнього майбутнього нащадка, але й роблять їх більш терпеливими і старанними у відносинах з дітьми, коли вони намагаються усунути з дитячого характеру вади, які самі допомогли прищепити. Перший обов’язок батька перед дитиною полягає в тому, щоб, доклавши всіх сил, дати їй якомога сприятливіший старт у житті.
Коли діти християнських батьків, виховані належним чином, також стають християнами і починають боротися у своєму серці з моральною нечистістю та гріхом, а також з усіма низькими та самолюбними потягами деградованої природи, вони можуть, за Божою благодаттю, досягти морального становища, вищого від того, яке досягли їхні батьки, впроваджуючи в чин настанови Великого Учителя.
Та є ще інша сторона питання. Бог не приймає дітей віруючих після досягнення ними зрілості на основі віри батьків. Як тільки настає вік відповідальності, вони, якщо їм хочеться бути Його в якомусь особливому значенні, повинні укласти особисту угоду з Господом, інакше вони вважатимуться такими як світ, перебуватимуть під його осудом, а не під виправданням, яке поширюється тільки на віруючих та їхніх неповнолітніх дітей (1 Кор. 7: 14). Входження у сім’ю та Школу Бога є особистою справою.
І тут ми бачимо таємницю, чому деякі найшляхетніші люди не є Господнім народом. Вони є дітьми тих, чиї ноги вибралися з грузького багна гріха. Через своїх батьків вони успадкували частку в надихаючому поступі, який вчення Христа принесло загально у світ і передусім тим, хто дотримується Його вчення. Тому бачимо, що Невір’я не має чим хвалитися у своїх найбільш шляхетних синах, бо те шляхетне і велике, що вони мають, зазвичай дісталося їм через віру їхніх предків.
Невір’я, навпаки, веде до гріха та деградації. Це може відбутися в межах одного покоління або й ні. Син шляхетних християнських батьків, який успадкував більш шляхетний розум, ніж люди загально, може частково зберегти цей розум упродовж життя; і навіть якщо він запишається своєю моральністю, то може, хоча би зовні, зберігати гарний вигляд і передати трохи цього своєму потомству. Та в кінцевому результаті самолюбство похитне і знищить благородство, і ми можемо сподіватися деградації потомства тих, хто не приймає Христа, так само як можемо сподіватися поступу з боку всіх, хто приймає Спасителя.

ПРИКЛАД ЦЬОГО В РАННІЙ ЦЕРКВІ

Загальну дію згаданого закону можна оцінити тільки глянувши крізь простір і століття. Коли ми звертаємось у минуле до днів нашого Господа і апостолів, то бачимо, що Євангеліє прийняв клас, який ми щойно змалювали – митники та грішники, нижчі класи, але відкинули по-світськи мудрі, лицемірні та фарисейські, хоча (як клас) вони стояли вище морально та інтелектуально. Тому вони й відкинули Христа – не відчули потреби у Спасителі. Приглядаючись до Євангельської Церкви, до її скромного початку серед найубогішого класу, бачимо, що той, хто увійшов у Школу Христа і вчився в Нього, піднявся  вище завдяки слухняності цьому Учителю.
Вище вчення Учителя стало критерієм для Його послідовників. Вони як Господній народ навчилися, що треба не тільки любити один одного, але й доброзичливо любити тих, хто їх ненавидів, обмовляв і переслідував, хто облудно наговорював всяке слово лихе ради Христа. Це Божественне благословення спочило на покірних, терпеливих, скромних, на миротворцях, а підсумком усіх благодатей є любов. Бачимо, що те саме вчення походило від скромних рибалок та митників, які прийняли Його і яких Він посилав як апостолів Своєї благодаті. Наприклад, бачимо, як апостол Петро каже: “Доповніть свою віру... знанням, самовладанням, витривалістю, побожною відданістю, братерською любов’ю, любов’ю до всіх (2 Петр. 1: 5-8, WTB). Апостол Іван каже: “Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?” (1 Ів. 4: 20). Апостол Яків говорить, що всі навчені Господом повинні “показувати діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням [життям, поведінкою]. Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь”. “Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас”. “Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме! Не обмовляйте, брати, один одного!”. “Послухайте, мої брати любі, чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?” (Як. 3: 13, 14; 4: 7, 10, 11; 2: 5).
Послухайте, як апостол Павло, який раніше належав до шляхетнішого класу, фарисеїв, висловлює ту саму правду і з усією покорою визнає, що “нема праведного ані одного” (Рим. 3: 10). Він пояснює, що тільки через прийняття Христа ми маємо прощення гріхів, тобто поєднання з Отцем; що, одягнувшись у Христа, ми повинні бути Новими Створіннями в Ньому; що старі речі повинні назавжди відійти в минуле, і відтепер ми повинні ходити в обновленні життя – не за волею плоті, а згідно зі задумом Господа. Послухаймо, як він повчає тих, які взяли для себе ім’я Христа, переконуючи, що вони повинні взяти також Його Дух, тобто вдачу, і мати той самий розум (вдачу), який був у Христі Ісусі, нашому Господі, – розум в опозиції до гріха, ницості та самолюбства і в згоді з правдою, добрістю, чистотою, доброзичливістю та любов’ю.
Апостол пояснює це, кажучи: “Любов не чинить зла ближньому, тож любов виконання Закону”. “Тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла. Як удень, поступаймо доброчесно”. “Але вдягніться в Господа нашого Ісуса Христа, і не дбайте про тіло задля похотей” (Гиж.). “Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми! Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його” (Рим. 13: 10, 12-14; 12: 17-20).
Зокрема св. Павло пояснив любов, яка є суттю Духа Бога, Духа Христа і яку всі послідовники Господа повинні мати, якщо хочуть далі бути Його. Він каже: “Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!” (1 Кор. 13: 4-8).

“ЗАСВІДЧЕННЯ ГОСПОДНЄ – ВІРНЕ: ВОНО НАВЧАЄ ПРОСТИХ” (Хом.)

Неможливо, щоб той чи інший клас людей, яким би розумово та морально деградованим він не був, прийнявши такі вказівки до доброго та чесного серця, не піднявся завдяки їм, не став більш шляхетним, більш схожим на Христа, більш богоподібним. Тому нас не дивує, коли ми бачимо, що навіть у першому столітті Господній народ настільки виділявся своїми високими принципами та мораллю, що люди “пізнали їх, що вони з Ісусом були” і вчилися від Нього (Дії 4: 13).
Бачимо, як противник позбавив Правду простоти, з якою її представив Господь та апостоли. Бачимо, як форми та церемонії, колінопреклоніння та літургії, залежність від віровчень та людських теорій зайняли місце чистого Євангелія Христа. І ми зауважуємо наслідки: наскільки ігнорували учення Христа, настільки з’являлися забобони і бракувало Духа Христа.
Однак поряд зі всім зіпсуттям, яке проникло у світ у другому столітті, було достатньо справжнього духа (хоча й змішаного з неправдою), щоб провести широку реформацію серед дикунів Європи і привести їх до цивілізованого стану, вищого, ніж решта світу. І коли в Божественному провидінні покладено початок Руху Реформації, він підняв той самий клас людей незмірно вище в моральному відношенні. Він відновив більшість первісної чистоти християнства і Духа Христа; і наскільки Боже Слово ставало доступним серед людей, і вони приймали його з радістю, дозволяючи його шляхетному впливу прорости в їхнім серцях і принести свій плід, настільки, бачимо, народи, які потрапили під безпосередній вплив Реформації, піднялися вище від решти світу.

ПОМИТУ СВИНЮ ДАЛІ ТЯГНЕ ДО КАЛЮЖІ

У всьому цьому ми зауважуємо вже викладений на початку принцип: Дух Христа, дух Правди, дух праведності з Господнього Слова має культурний, роз’яснювальний та облагороджуючий вплив, який приніс дивовижні зміни під час Християнської Ери і особливо протягом останнього століття. Папство та сектантство всіляко чинили опір його впливу, та не змогли йому перешкодити. Він далі має вплив на нижчі класи суспільства, допомагаючи їм піднятися; однак продовжує спостерігатися тенденція, що ті, які вже піднялися, менш схильні оцінювати Божественну доброту. Тому не багатьох знатних, не багатьох вчених, не багатьох мудрих за мірками цього світу вибрав Бог, але вбогих цього світу, багатих вірою, щоб їм стати спадкоємцями Царства.
Чим ширшим і виразнішим є наш погляд на ситуацію, тим більше ми здатні ставитися доброзичливо до тих наших братів у Христі, які з природи є ницими, неблагородними, самолюбними, позбавленими добросердечності в думці, слові та поведінці. Коли ми усвідомлюємо, що Бог їх прийняв (не за добрий і шляхетний характер, а за те, що вони визнають власні недоліки і прагнуть змінитися, перемінитися відновою свого розуму), то всі, у кого Господній розум, тобто Дух, також приймуть їх.
У міру здобуття розуму Христа, святого розуму, ми сприйматимемо інших з Божественного погляду поблажливості до їхніх слабкостей та ганебних рис; і замість того щоб засуджувати їх, відштовхувати та відмовлятися від них за те, що вони не досягли найвищих критеріїв благородства, ми ще більше будемо прагнути допомогти їм і намагатися доброзичливо вказати на речі, які вони не бачать виразно. Ми будемо терплячі до них, зауважуючи, як вони стараються перемагати. Ми будемо розуміти, що вони ведуть боротьбу з розумовою хворобою, яку певною мірою успадкували і якої можна позбутися тільки поступово.
З такого погляду ми навчимося дивитися на них і думати про них не за їхньою плоттю, не за їхніми природними нахилами та вдачею, а за духом, за намірами їхнього розуму, згідно з їхньою угодою з Господом. Отже, як стверджує апостол, ми більше не знаємо один одного за плоттю, а тільки за духом (2 Кор. 5: 16).
Кожний, хто прийняв Божу благодать, хто став учасником духа святості й бореться з гріхом у всіх його проявах (у думці, слові та поведінці), намагається досягти величної досконалості в характері, досконала ілюстрація якої знаходиться тільки в нашому дорогому Відкупителі. Кожен із них вважає себе недосконалою копією дорогого Божого Сина і прагне зростати на Його подобу. Кожен намагається скинути зі себе всі вчинки плоті та диявола – не тільки явні злочини (убивство, крадіжки і т. д.), але й більш поширені елементи зіпсованої, розбещеної природи: лють, злобу, ненависть, колотнечу і т. п. Кожен із них прагне щораз більше одягатися в повну Божу зброю, щоб протистояти гріху і виховувати в собі розум, який був у Христі Ісусі: покору, терпеливість, довготерпіння, братню доброзичливість, любов.

“ЛЮБІТЬ ОДИН ОДНОГО”

Тому ми (християни) повинні дивитися на речі ширше і особливо повинні звернути увагу на тих, які назвалися іменем Христа і дають доказ намагання ходити Його слідами.  Доки ми бачимо, що їхні серця віддані Господу, а самі вони намагаються ходити не за плоттю, а за духом; доки вони кажуть, що намагаються позбутися ницості, самолюбства та обмеженості деградованої природи і виховати в собі шляхетність характеру, який личить досконалій людській природі, образу Божественної природи, доти нехай наша любов до них покриває не тільки незначні, дрібні вади та відмінності між нами, але й багато недоліків плоті.
І нехай кожен, хто прийняв ім’я Христа, пильнує, щоб знайти і знищити в собі усякий слід ницості, самолюбства, невихованості, непорядності, які все ще тримаються нас як членів деградованого роду і настільки стали частиною нас, що ми нерідко схильні називати їх природними рисами. Пам’ятаймо, що навіть коли б наш Господь і брати в Христі не звернули уваги на ці вади (справедливо роблячи різницю між “Новим Створінням у Христі” і цими супротивними елементами нашої старої природи, яка вважається мертвою), світ не здатний зробити такої різниці і ставитиме за провину справі Христа всі хиби і недоліки, які бачить у тих, які вважають себе Його послідовниками. Ось так Святе Ім’я щоденно зневажається між багатьма поганами.
Пам’ятаймо також, що погану природу неможливо перетворити на добру за один день. Перетворення розуму, мови та поведінки вимагає терпеливості та наполегливості, і цього можуть досягти тільки зачаті Святим Духом, слухняні наказам Великого Учителя. “Глядіть, не відвертайтеся від Того [не відмовляйтесь слухатися], Хто промовляє” з неба (Євр. 12: 25). Хто нехтує Його ученнями, той нехтує великим спасінням, запропонованим у цьому Євангельському віці, бо серед вибраних будуть тільки ті, які у своєму серці є щонайменше шляхетними, правдивими і добрими, які стають подібними до образу дорогого Божого Сина (Рим. 8: 29).
Коли б то всі могли повною мірою збагнути вплив нашого розуму на тіло, а також менш прямий його вплив на розум та тіло інших, то у світі почався б великий Ідейний Реформаторський Рух і, перш за все, серед Божого посвяченого народу. Безсумнівно, кожна така особа повинна приєднатися до натхненої молитви: “Серце чисте [волю] створи мені, Боже, і тривалого духа [вдачу] в моєму нутрі віднови... Я буду навчати беззаконців доріг Твоїх, і навернуться грішні до Тебе” (Пс. 51: 12, 15).
Нехай любов Бога розливається в наших серцях, а наше сумління нехай завжди буде чуйне, і стережімось лихого у всякому вигляді. Намагаймось щоразу бути обережними в розмові, зважувати думки, слова і вчинки, щоб завжди бути готовими і здібними послужити нашому Небесному Отцеві та Його дорогій черідці, членам “Ніг” Тіла Христа!

R5135 (1912 р.)