«ДАНИЙ НАМ СИН»
Ісаї 8: 23; 9: 1-6

«Бо Дитя народилося нам, даний нам Син» (вірш 6).

Сьогоднішнє дослідження стосується теми, яка протягом століть викликала трепет цивілізованого світу – теми, яка ніколи не застаріє, яка, навпаки, на всі віки буде темою для ангелів і людей. Щоб правильно зрозуміти і оцінити народження Ісуса, його потрібно розглядати з точки зору дару божественної любові. Будь-який інший погляд на цю справу – це просто скринька без дорогоцінностей. Святе Письмо дає нам ключ до думки: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Івана 3: 16).

Світ був під вироком смерті; людство вмирало впродовж більше, ніж чотирьох тисяч років. Від самого початку Бог жалів людство. Так, ще перш ніж ввійшов гріх, божественна мудрість бачила кінець і не створила б людину або не дозволила б на умови, які привели до гріха і вироку смерті, якщо б не передбачила і заздалегідь не приготувала людського відкуплення.

Бог навмисно уклав справу так, що вимагалася смерть досконалої людини, щоб відкупити Адама та його рід, який втратив життя в ньому і через нього. Бог знав на початку, що не знайдеться жодної такої досконалої людини, тому що всі люди були з Адамового роду і мали частку в Адамовій слабкості, недосконалості і в Адамовому осуді. Від початку Бог в божественному плані задумав, що Однородженому в Отця, Логосу, дієвому представнику Божества в праці Творення, має бути дарований великий привілей бути Відкупителем людини, а через це гарантована велика нагорода – «слава, честь і нетління» божественної природи, через воскресіння з мертвих.

Перший крок відкуплення
Першим обов’язковим кроком у відновленні людини було те, що Логос повинен був стати тілом, перебувати між нами і за благодаттю Божою скуштувати смерть за кожну людину (Івана 1: 14; Євр. 2: 9). У цій порі року ми святкуємо цей перший крок – народження Ісуса. Він, бувши багатий, збіднів ради нас, щоб ми могли збагатитись Його убозтвом.

Сьогоднішнє дослідження показує, що служіння Ісуса мало відбуватися у Галілеї, що ті люди з юдеїв, котрі того часу, як вважалося, перебували у найбільшій темряві, побачать велике світло божественної правди, представленої в Ісусі та Його служінні. Це мало першочергове виконання в Галілеї, де була вчинена більша частина могутніх діл Ісуса. Але справжнє виконання цього відкладено на майбутнє, коли зійде велике світло Тисячолітнього царства, «Сонце Правди та лікування в проміннях Його». Від присутності цього славного Сонця втече смуток і зітхання, зникнуть неуцтво і забобони, більше не буде гріха і темряви, кожне коліно схилиться і кожен язик визнає. Ісус є великим Осередком того Сонця Праведності, але, як Він вказує, на світанку, показуючи Його славу, з Ним повинен бути клас нареченої, який вибирається протягом цього віку. Вони сидітимуть з Ним на Його престолі. Після того, як «пшениця» цього віку силою першого воскресіння буде зібрана до «клуні», наречена Христа сяятиме з нареченим, щоб зцілити земні смутки та розвіяти земну ніч (Мт. 13: 43). Усе це настане, бо «Дитя народилося нам, даний нам Син», бо «влада на раменах Його», бо «кликнуть ім’я Йому: Дивний, Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру».

Падіння Вавилона
Ми повинні розуміти, що вірші 2-4 як звертання не до природного, а до духовного Ізраїлю – номінального. Святий народ феноменально розмножився, але радість не збільшилася. Є багато фальшивих дітей в номінальній родині Бога, є багато «куколю» на пшеничному полі. Але у час жнив цього віку буде радість; вірні будуть тішитися, «як тішаться, коли ділять здобич». Важке ярмо забобонності віросповідань і жезло гнобителя, сатани, будуть зламані, як за днів мідіян, коли Гедеон зі своїм малим загоном примусив утікати армію мідіян і звільнив народ. Вірш 3 натякає, що падіння Вавилона і зламання ярма та жезла відбудеться у великому «часі утиску». «Усякий бо чобіт військовий, що гупає гучно, та одежа, поплямлена кров’ю, – стане все це пожежею, за їжу вогню».

Багато титулів Месії
Безперечно, наш великий, високо піднятий Відкупитель повинен мати багато титулів на ознаменування дивовижних посад, які Він займатиме, і служінь, які виконуватиме. Але це буде в майбутньому. Його велика праця в минулому, Викупна праця, була фундаментом усієї Його майбутньої праці. Завдяки Своїй вірності Він матиме право взяти на Себе ці різні обов’язки і використовувати ці різні можливості. Ісус використовуватиме їх, коли на них надходитиме час. Право управляти світом належить Йому від часу, коли Він помер за нас, але Він чекає Отцівського часу, щоб взяти Свою славну владу для царювання. І це Правління мусить належати Йому перш ніж Він зможе почати втілювати в життя ці різні титули.

Перш за все Він об’явиться світу як Дивний, як втілення, вираження божественної справедливості, божественної любові, божественної мудрості і божественної сили. Світ Його таким не знає. Він буде об’явлений людству «в огні полум’яному» в час утиску, а потім у праці спасіння Його Тисячолітнього царства.

Він буде Порадником світу, щоб давати допомогу, керівництво, напрям, на основі якого вони через реституцію можуть повернутися до гармонії з Єговою і втішатися благословеннями, приготованими через відкуплення. Як Голова церкви Він був її Порадником, але наш вірш говорить про Нього як про Великого Царя, або Правителя, світу і як про Наставника світу, Великого Пророка, тобто Учителя, Якого Бог обіцяв через Мойсея.

Його титул Бог Сильний, тобто Могутня Істота, буде тоді визнаний на землі, як також на небі – «Його Бог підвищив Своєю правицею – на Начальника і Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів», і «для всіх, що далеко» (Дії 5: 31; 2: 39).

Титул Отець Вічності буде стосуватися Його як Життєдавця світу, протягом тисячі років Його царювання. Впродовж всього цього часу Він буде давати людству «життя подостатком» – вічне життя усім, котрі будуть слухатись Його – тому Його титулом є Отець Вічності, або Отець, Котрий даватиме людству вічне життя. Весь світ людства, відновлений на людському рівні, здобуде своє право на вічне життя як людські істоти в земному Раю з їхнім Відкупителем, Котрий тоді буде їхнім Царем. Але не так є з церквою, бо Ісус не є для церкви Отцем Вічності. Навпаки, св. Петро говорить: «Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа… відродив нас до живої надії».

Титул Князь Миру не буде стосуватися Його на початку Його царювання, коли Він розбиватиме на куски, як глиняний посуд, кожну людську систему, яка не є у згоді з божественними критеріями (Об. 2: 27; Пс. 2: 9), але справжній мир буде встановлений невдовзі, і Його пізнають як Князя Миру, як Того, чиє царювання буде незаперечним і безпечним. «Без кінця буде множитися панування та мир»; не буде жодних бунтів; Його царство не промине. Його царювання, наприкінці тисячі років, повністю завершиться, тому, що «Він передасть царство Богові й Отцеві», щоб Той міг бути у Всьому Все.

«На троні Давида»
Царство Месії назване «троном Давида» з двох причин: по-перше, ім’я Давид означає Улюблений, а Месія, Улюблений Бога, Отця, є прообразом Давида, як царство Месії буде прообразом Давидового царства. Давид просто «сидів на троні Господнього царства», воно не було його царством. Отож Більший за Давида сидітиме на Троні царства Єгови, щоб упорядкувати його і остаточно встановити його протягом тисячі років Свого царювання. Тоді Він передасть його. «Ревність [любов] Господа Саваота це зробить», діючи через Месію.