ПОСВЯЧЕННЯ – НОРМАЛЬНИЙ СТАН РОЗУМНИХ БОЖИХ СТВОРІНЬ

“А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Коринтян 2: 14).

Під виразом “тілесна людина” Святе Письмо, як ми вважаємо, має на увазі всіх, хто не зазнав зміни природи через зачаття Святим Духом. Все людство, з Адамом включно, є тілесними людьми. Навіть досконала людська істота не може прийняти глибоких духовних правд, які Бог відкриває Своїм посвяченим дітям через Святий Дух.
Той хто прагне бути в згоді з Богом і намагається стати таким, навіть якщо він не виправданий, звертає свій погляд у напрямку повного виправдання. Якщо він дотримуватиметься цього шляху, то буде остаточно виправданий якщо не в теперішньому часі, то під час царювання Месії. Натомість у цьому Віці повне виправдання можна здобути тільки через віру в кров Христа, яка веде того, хто її має, до повного посвячення Богу за участю нашого Господа Ісуса як Заступника, Який приписує достатньо Своєї заслуги, щоб надолужити нестачу.
Оскільки наш Господь приписує Свою заслугу тільки тим, хто повністю посвячується, то особа, яка лише вірить у Спасителя і хоче робити добре, не може в цей час досягти повного миру з Богом. Вона отримує тільки частку миру і виправдання, адже Отець може прийняти тільки тих, хто звільнений від гріха і кого представив Заступник, бо тільки вони повністю виправдані в очах Отця.
Дехто каже, що освячені більше не потребують виправдання. Насправді ж тільки про освячених можна сказати, що вони повною мірою виправдані і повинні підтримувати своє виправдання перед Богом, інакше ніколи не вчинять свого покликання і вибрання певним.
Дуже важливо бачити виразні межі і відмінності, які встановлює Писання. Відповідно до цих меж, Святий Дух дається тільки в дуже особливому вигляді, під час дуже особливого Віку і з дуже особливою метою. Ця відмінність абсолютна і безумовна в кожному значенні слова. Тільки зачаті Отцем мають Його Дух, який є Духом Сина, і тільки ті, які мають цей Дух, зачаті до нової природи.

ДОБРІ РИСИ ХАРАКТЕРУ ЩЕ НЕ ДОКАЗ ПОСВЯЧЕННЯ

У минулі часи ми не проводили виразної різниці між Господнім народом і світом. Як тільки ми зустрічали добру людину з лагідними манерами – чи то невіруючого, чи браміна, чи мусульманина, чи пресвітеріанина, чи методиста, чи просто когось зі світу, – ми говорили до себе: “Оця людина має Дух Господа”. Тоді ми не знали, що кажемо, та тепер здатні бачити різницю. Ми, звичайно, раді бачити добрі риси характеру в язичників, а також у християн, але не треба сприймати доброту і ввічливу поведінку як доказ, що така особа має Святий Дух.
Ми всі зустрічали людей, які мали цілком властиве почуття справедливості в деяких справах, та вони явно не були Божим народом, зачатим Святим Духом. Такі особи зазвичай мають гарний характер. Тим не менше, їхня сумлінність змушує їх визнати, що вони грішні і потребують Божественного прощення. Ми раді бачити таких людей і повинні радше заохочувати їх, аніж знеохочувати.
Суть такого стану справ полягає в тому, що ці гарні характери не деградували так, як інші. Бог створив людину на Свій образ і подобу. З гріхопадінням людини прийшло послаблення цієї богоподібної вдачі, та образ Бога не зник повністю. Щодо нас, ми хочемо показати, що наш Відкупитель є єдиним шляхом до такого прощення, потребу в якому вони визнають, і що Бог може прийняти лише тих, які посвятили на службу Господу все, що в них є.
Одного разу наш Господь сказав: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його” (Ів. 6: 44). Ніхто не отримає Святий Дух, не бувши притягненим до Христа, але дехто може бути притягнений без отримання Святого Духа. Мабуть, те, чим Бог обдарував Адама і назвав “дуже добрим”, ослабло через гріхопадіння у цих людях менше, ніж в інших. У них є природне бажання мати схвалення Бога і благословення, яке Він готовий дати тим, хто Його шукає.
Про тих, хто має таку вдачу, сказано, що вони притягнені до Бога. Але Отець вказує їм на Сина через знання простих істин. Наприклад, на них може вплинути гімн:
“Є джерело, в якому надмір крові,
Що з вен Еммануїлових сплива,
І грішники, які купаються у ньому,
Втрачають плями від провин сповна”.
Ці слова містять Божу правду для кожного, хто має правильний стан серця, і є дуже цінною вказівкою, як наблизитися до Бога. Коли ж ті, хто намагається пізнати Бога, хочуть дізнатися більше, вони, ймовірно, будуть приведені за порадою до когось із Божих дітей.
На запитання кожного, хто є під осудом гріха, що робити, щоб спастися, ми кажемо: “Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти” (Дії 16: 31). Посвяти повністю своє життя Богу і ти станеш Божим сином. Якщо хтось слухняний цьому притягненню, він повинен зробити наступний крок і сказати: “Я віддаю себе Господу і довіряю Йому цілковито, бо розумію, який я недостойний”.
Щоб бути прийнятним для Бога, обов’язково пройти Шлях, який ми тут змальовуємо. Та, передусім, треба прагнути наблизитися до Господа. Якщо ми бачимо цілковито деградовану людину, то немає потреби намагатися притягнути її до праведності, Правди і Бога, адже навіть на тих, які мають правильний стан розуму, це не завжди справляє однакове враження. Можливо, якісь обставини пробудять у них потребу посвячення, перш ніж вони зроблять крок, який дозволить їм стати синами Бога (Рим. 12: 1, 2).

ВИСОКИЙ ПОКЛИК НЕ ДЛЯ ВСІХ

Жодна людина не зробить кроку посвячення, доки Бог її не покличе. Повинен обов’язково бути поклик, запрошення, як це було з Аароном чи з нашим Господом Ісусом Христом (Євр. 5: 4, 5). Поклик приходить через представлення Євангелія. Кожен повинен почути його, перш ніж прийме. “А як почують без проповідника?” (Рим. 10: 14). Тож Бог повинен почати працю з невиправданою особою, притягуючи її до Христа заради виправдання, а наш Господь Ісус Христос повинен продовжити цю працю з посвяченим. Крім того, привілей усіх, хто увійшов у Божу сім’ю, представляти ці правди іншим, щоб викласти умови, на яких ті, які отримують поклик, могли його прийняти, “доки зветься Сьогодні”, доки ще не завершився цей Вік жертви (Євр. 4: 7; 2 Кор. 6: 2).
У віці Євангелія до Бога приходять тільки ті, які склали жертву. Інші можуть звертатися до Нього, спрямовувати на Нього свої очі, навертатися від грішного життя до кращого, та ніхто, окрім класу, прийнятого до Божої сім’ї, не зачатий Святим Духом. Запрошення цього Віку НЕ є запрошенням робити щось якомога краще. Ми покликані в одній надії нашого покликання (Еф. 4: 4): “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5).
Добре, коли хтось не робить нічого поганого. Але від тих, які мають бути синами Бога, вимагається щось більше, ніж вести праведне життя. Посвячення завжди було властивою річчю. Це нормальний стан усіх розумних Божих створінь. Усі повинні завдячувати кожним своїм благословенням Творцю. Тому серце, розум, язик і руки повинні бути готові посвятитися виконанню волі Отця. Ангели, люди, Нові Створіння в Христі – усі повинні бути в такому стані.
Оскільки посвячення – єдиний розсудливий стан, то після того, як сто сорок чотири тисячі Вибраної Церкви перейдуть своє випробування, Бог далі вважатиме за потрібне дозволити людям посвячуватися і буде задоволений з їхнього посвячення. Тому ми можемо сподіватися, що в кінці царювання Христа всі достойні посвятяться Богу. Так було в Юдейському віці, хоча тоді не було “високого поклику”, ані привілею розуміти Божі глибини.
Привілей стати співспадкоємцями Христа закінчиться разом зі завершенням вибраного числа. Під час тисячі років Христового царювання ті, які посвятилися, прийдуть до зрозуміння всіх людських речей, та, не бувши зачатими Святим Духом, не зможуть розуміти речей від Духа.

ЗНАННЯ ГЛИБОКИХ РЕЧЕЙ – СПРАВА ПОСТУПОВОГО РОЗВИТКУ

Віримо, що деякі особи, які живуть тепер, а таких, мабуть, є доволі багато, посвячені Богу, і їхнє посвячення було прийняте, однак вони не є у світлі Теперішньої Правди. Це число містить тих, кого Святе Письмо називає “немовлятами” в Христі, а також тих, кого воно згадує як “Натовп Великий” (Євр. 5: 12-14; 1 Петр. 2: 2; Об. 7: 9). Клас “нерозумних дів”, очевидно, складається з дуже багатьох осіб довкола нас. Про те, що деякі з них перебувають у Вавилоні, свідчить наказ: “Вийдіть із нього, люди мої” (Об. 18: 4). Якщо вони у Вавилоні, то їхня присутність там показує, що вони недостатньо розвинуті; і якщо вони є Божим народом, то це означає, що вони ще не відчувають усієї сили Теперішньої Правди, хоча і зачаті Духом.
Це не означає, що вони не приймуть Теперішню Правду. Навпаки, вважаємо цілком правдоподібним, що деяким буде надана допомога, щоб вийти з Вавилону і прийти до кращого розуміння Божественного Плану, бо деякі немовлята можуть зміцніти, зрости, щоб повністю оцінити речі від Духа. Треба пам’ятати про факт, що Бог влаштував так, що “Божі глибини” не можуть бути зрозумілі одразу. Це знання приходить поступово, як доказ вірності Богу.
Той, хто ще не навчився повністю шанувати Бога і не зробив поступу в розвитку благодатей та плодів Духа, не може сподіватися зрозуміти Божі глибини. Наш обов’язок і привілей – не тільки сприяти цим братам, але й будувати один одного та зміцняти. Тому намагаймося це робити.

R5133 (1912 р.)