У СНІ БЕЗ СНОВИДІНЬ МЕРТВІ ЧЕКАЮТЬ ПОВЕРНЕННЯ ХРИСТА

“А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб, де Я, були й ви” (Івана 14: 3).
Помилкове припущення, що люди живуть після смерті, фактично, лежить в основі кожного хибного теологічного уявлення у світі. Ми всі помилялися, коли приймали здогадки Платона замість Божого Слова, і можемо позбутися наших труднощів та теологічної плутанини тільки повертаючись по своїх слідах. Попри все, що ми сказали і написали, і з урахуванням слів Писання, часто виникає запитання: “Ви що, справді хочете сказати нам, що наші друзі не йдуть до неба, коли помирають?”
Власне, це становить, як ми намагаємося продемонструвати, вчення Біблії. Зі всіх релігійних книг тільки Біблія навчає, що мертва людина є мертвою, нічого не знає, і її єдина надія є в Божественному задумі через Христа, через воскресіння мертвих – “праведних і неправедних” (Дії 24: 15).
Коли пригадаємо, що майже всі релігійні віровчення та теорії у світі твердять, що 999 осіб з кожної тисячі одразу після смерті йдуть на неймовірно жахливі страждання, то можна припустити, що всі будуть раді негайно прийняти свідчення Біблії, що смерть є сном без сновидінь аж до пробудження у воскресінні. Тож нам не вкладається в голові, чому хтось віддає перевагу думці, що його друзі та близькі, а також мільйони язичників зазнають мук, а не думає, що вони сплять.
Річ, мабуть, у тому, що самолюбство настільки укоренилося в масах, що люди менше дбають і думають про інших, аніж про своїх близьких родичів та друзів, і це самолюбство схиляє їх до того, щоб із захопленням вірити, що вони самі й їхні родичі, хоча нічим не кращі від решти світу, є особливими улюбленцями небес і їм буде дана нагорода святих, яким би безтямним не було їхнє життя. Хтось запропонував такий ідеал молитви:
“Дай милості, Боже, для мене й для жінки,
Для сина Івана і для його жінки –
Для нас чотирьох, і не більше”.
Виходячи з цього, бачимо, що коли смерть проникає в коло сім’ї, самолюбна зарозумілість веде до переконання, що Бог приймає померлу особу як святого і негайно забирає її до небесного блаженства, не беручи до уваги те, як бездумно вона вела своє життя і як мало показувала Христового духа. Цю ілюзію зміцнює християнський служитель, покликаний провести похоронне служіння. Скільки б він не читав із Біблії, що якщо немає воскресіння, то ті, які поснули, загинули, його проповідь неминуче створить враження, що померлий не потребує жодного воскресіння, тому що він не помер, а тільки перебрався з нижчого рівня життя на вищий.
Доказ цього не наводиться, та й ніхто про нього не питає. Він не наводиться, бо жодного такого біблійного доказу немає. А люди не питають, бо недостатньо тямущі в релігійних питаннях, щоб вимагати підстави та доказу того, про що їм говорять. Лік від усього цього з’явиться тоді, коли ми станемо більш тямущими, більш розсудливими. Жодний служитель Христа не повинен переживати, що його запитають про підставу його віри. Св. Петро радив, щоб кожен християнин був цілковито обізнаний з Божественним Посланням, щоб дати підставу тому, хто питатиме про його віру, і підставу про те, про що він говорить іншим.
Тепер зверніть увагу на наш вірш. У ньому Вчитель не говорить жодного слова про наш прихід до Нього, а, навпаки, – про те, що Він прийде знову і забере нас до Себе. Це цілковито погоджується з ученнями апостолів. Хіба вони не кажуть, що при другому приході Христа воскресіння Церкви буде першим за порядком; що тоді посіяне в немочі буде підняте в силі, посіяне в безчесті буде підняте в славі; якщо сіялося тіло душевне, то буде підняте тіло духовне, і тоді ми назавжди будемо з Господом? Хіба вони не кажуть, що це буде миттєва переміна? Хіба це не назване пробудженням зі сну смерті?
Послухаймо св. Павла: “Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, раптом, як оком змигнути, при останній сурмі [сьомій сурмі]: бо засурмить вона”, “і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними... на зустріч Господню на повітрі” (1 Кор. 15: 51, 52; 1 Сол. 4: 16, 17). Як просто, як зрозуміло! Це буде перша зустріч Церкви з Господом. Усі її члени, які вмирали перед тим, “спали”, а ті, які вмирають з того часу, не потребуватимуть спати і чекати на славну зміну. Але, скаже хтось, хіба другий прихід Христа не відбувається тоді, коли Його святі помирають? Хіба Він не приходить одразу, щоб взяти їх до Себе?
Воістину, тільки дуже кульгава теорія може шукати для себе підтримки в такому перекрученні віршів. Коли б Христос мав приходити кожного разу, коли помирають Його святі, то хіба це не було би багатьма приходами замість одного другого приходу? І навіть якщо Його вірних було справді небагато, то хіба це не змусило би Відкупителя займатися тільки приходом і відходом кожні кілька хвилин?
Таке кривотлумачення учень Біблії можна виправдати тільки повним її незнанням. Про цю річ веде мову не тільки якийсь один вираз Святого Письма, але сотні виразів Писання, які наводив Ісус та апостоли. І всі вони суперечать такій думці.

“НЕ СХОДИВ НА НЕБО НІХТО”

Послухаймо слів Ісуса: “Не сходив на небо ніхто” (Ів. 3: 13). Тільки Син Людський був на небесах. Він зійшов туди, де був раніше, маючи додаткову славу і честь. Зараз Він готує місце для класу Своєї Нареченої і готує клас Нареченої для цього місця – почесного місця по Своїй правиці. Він наглядає за її життєвими обставинами, дозволяючи, щоб усе було їй на добре, щоб вона при Його Другому Приході була готова, могла бути прийнята як Його Наречена і отримала частку в Його славі, честі та безсмерті.
Відповідно до цього Великий Учитель згодом ствердив, що всі мертві є в гробах, і у Своєму другому приході Він спочатку покличе Своїх вірних до досконалості життя, а пізніше покличе решту людства, яка ще не заслуговує на життя, щоб вона отримала можливість (випробування) показати, чи вона гідна вічного життя на людському рівні.
Послухаймо Його запевнення для вірних щодо їхньої частки в Його воскресінні (Головному Воскресінні) до слави, честі та безсмертя на духовному рівні. Він сказав: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні!.. Вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6).
Зверніть увагу на те, що у всіх цих запевненнях про Церкву сказано як про клас, з якого всі увійдуть до слави разом, при другому приході Христа, а не окремо, при смерті кожного. Справді, кожен має особисте випробування, пробу, щоб можна було визначити, чи він (вона) виявиться гідним, тобто придатним, зайняти місце в славному Тілі Христа, у славній громаді Нареченої. Але при цьому повторюється вираз, що ми будемо прославлені разом, будемо мати частку в одному воскресінні.

“НЕ ЗІЙШОВ БО НА НЕБО ДАВИД”

Також зі всім сказаним погоджується вислів св. Петра в День П’ятидесятниці: “Не зійшов бо на небо Давид”, “і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня” (Дії 2: 34, 29). Слова св. Петра дають зрозуміти, що коли б цар Давид зійшов на небо, то його гробу не було би на землі. Схоже ми могли би сказати про всіх пророків та про всіх інших осіб: якщо вони піднялися на небесний рівень, то про них не можна казати, що в них є гріб на землі, бо вже сама думка, пов’язана зі словом “гріб”, дає зрозуміти, що йдеться про особистість, яка чекає воскресіння, чекає визволення від стану та умов смерті. Тож Святе Письмо завжди відсилається не до воскресіння живих, що було би нісенітницею, а до воскресіння мертвих.
Зауважте контекст, в якому апостол Петро вживає вираз “Не зійшов бо на небо Давид”. Він щойно звернув увагу на факт, що Давид пророкував про воскресіння Ісуса. У пророцтві він уособлював Ісуса, кажучи: “Бо ти не залишиш моєї душі в гадесі та не допустиш, щоб твій відданий побачив тління” (в. 27, WTB). Св. Петро аргументує, що це не справдилося на Давидові, бо він бачив тління, його душа залишилася в шеолі і далі залишається там, і не повернеться звідти, поки Месія не покличе його вранці воскресіння.

“ЗІ МНОЮ БУДЕШ У РАЮ” (Турк.)

Та, скаже хтось, хіба вмираючий розбійник не пішов з Ісусом до Раю того самого дня, коли вони обоє померли? А якщо так, то чи це не підтверджує, що всі, які є в згоді з Богом, йдуть до неба, коли помирають, незалежно від стану інших, які померли? Ні, ми припускалися грубої помилки і неправильно тлумачили передсмертні слова нашого Відкупителя до розбійника. А маючи неправильну думку, ми керувалися нею при поясненні. Наше пояснення завдало величезної шкоди. Тисячі людей вирішили, що вони можуть далі жити в гріху, переконані, що у передсмертну мить вони зможуть сказати: “Боже, будь милосердний до мене”, і тоді за мить увійти в славу, честь та безсмертя як співспадкоємці Спасителя і зайняти таке ж почесне становище, що й ті, які “боролися, щоб здобути перемогу, і вистояли у кривавій  битві” випробування, переслідування та самовідречення.
Яка пародія на Справедливість – вважати за можливе таке застосування цього принципу. Наприклад, сперечаються два негідники. Обидва вихоплюють револьвери і стріляють; один гине одразу, а інший, гірший від першого, ще живий якусь мить, каже: “Боже, будь милосердний до мене”. Теоретично він переходить до слави, тоді як його жертва, не маючи можливості просити милості, засуджена, як пояснює згадана теорія, на безконечні катування.
Зверніть увагу на обставини (Лк. 23: 39-43). Ісус повиснув між двома розбійниками, один з яких почав разом з натовпом висміювати Його як злочинця, вигукуючи: “Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!” Інший, з кращим серцем, щиро визнав свою провину і провину свого товариша, але виступив на захист Ісуса, кажучи, що Він не винен. Після цього він звернувся до Ісуса. Перефразуємо його слова: “Господи, я захищав Тебе від несправедливого звинувачення; пригадай нещасного злочинця, коли будеш мати можливість проявити до мене доброту у відповідь. Я чув, як Ти казав перед Пилатом, що в Тебе є Царство, але не в цьому віці; якесь небесне Царство, гадаю. Я нічого в цьому не тямлю, але з того, що я бачив, можу собі уявити Тебе царем у такому Царстві. Прошу Тебе, «спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!»”
На це Ісус відповів: “Щиру правду кажу тобі [нехай буде, як ти просиш] сьогодні [у цей темний день, коли, здається, у Мене немає приятеля ні на небі, ні на землі – у цей темний день, коли Мене розіп’яли як злочинця, як ошуканця і богохульника, – у цей день кажу тобі] зі мною будеш у раю” (Турк.).
У день своєї смерті всі троє пішли до гадес, шеолу, могили, стану смерті. Обидва розбійники далі є там, серед тих, кого згадує пророк Даниїл, – “тих, що сплять у земному поросі” і збудяться на ранок воскресіння (Дан. 12: 2). Натомість Ісус встав зі шеолу, з гадес, з могили, зі стану смерті на третій день. Він не був у Раю, бо Рай ще навіть не існував. Він не був на небі, бо був мертвий. Послухаймо Його слів до Марії вранці, коли Він воскрес: “Я ще не зійшов... до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого” (Ів. 20:17). Чи може бути щось більш зрозуміле, простіше, більш гармонійне?

“ВІДІЙТИ І БУТИ З ХРИСТОМ” (Дерк.)

А я, – скаже хтось, – маю велику довіру до св. Павла і пам’ятаю його слова: “Вабить мене одне і друге, але часто маю бажання відійти і бути з Христом, бо це значно краще” (Фил. 1: 23, Дерк.). Якщо св. Павло сподівався відійти і бути з Христом, то хіба не логічно припустити, що саме так він зробив, і що всі інші, принаймні святі, при смерті відходять і опиняються відразу в присутності Ісуса і є з Ним?
Таке нерозуміння слів та думок св. Павла є простиме з огляду на загальну тенденцію мислення християн на цю тему протягом століть і виходячи з помилки, зробленої в цьому випадку перекладачами. Ми не звалюємо все на перекладачів, бо в їхньому розумі міцно утвердилися хибні переконання, і вони, мабуть, намагалися вкласти в уста апостола те, що, як щиро думали, він мав би сказати.
Тому нам цікаво дізнатися, що ж насправді він сказав про це?
Прочитаймо слова апостола критично. Він вагався між двома речами: що краще – жити і страждати далі для Правди і допомагати братам, чи може краще померти і відпочити від своїх трудів. Між цими двома становищами він не мав вибору. Але була ще третя річ, і коли б він мав таку можливість, у нього не було би проблем із вибором, бо він мав справжнє, велике бажання стосовно неї. Жодна з тих речей, які були можливі для нього, не змогла би вистояти в порівнянні з нею, настільки бажаною вона була.
Що ж було тією третьою річчю? Ані жити, страждати і бути допомогою братам, ані померти і відпочити від своїх трудів. Третя річ, судячи з буквального перекладу, виражена так: “Маю бажання вернутися і бути з Христом, бо це значно краще” – набагато краще від того, щоб жити в нинішніх важких умовах або вмирати, засинати, спочивати і чекати на Царство.
Та, скаже хтось, яке ви маєте право перекладати слово “відійти” зовсім протилежним за значенням словом “вернутися”. Ми відповідаємо, що ми так перекладаємо на основі грецького тексту. Згадане грецьке слово – “analusai”; воно знаходиться ще в одному місці в Біблії і перекладається як “вертатися”. У тому випадку не виникає жодного запитання щодо правильності перекладу (див. Лк. 12: 36).
Отже, дорогі християни-послідовники, полишмо вигадки Середньовіччя і приймімо натхнені слова Ісуса, апостолів та пророків і маймо разом з ними “замість попелу... оздобу, оливу радості замість жалоби” щодо розуміння Задуму Небесного Отця. Тоді ми побачимо, як в нас щораз більше виконується молитва Учителя: “Освяти Ти їх Правдою! Твоє Слово то Правда”.

R5131 (1912 р.)