ДВІ ЧАСТИНИ ПРАЦІ ВІДКУПЛЕННЯ

Твердження Закону дуже точне: “Людина, яка його виконує, буде ним жити”. Хто дотримується Божих наказів, буде жити ними і отримає в нагороду вічне життя (3 М. 18: 5; Рим. 10: 5). Даючи обітницю життя юдеям, Бог не сказав, що Він зробить, щоб вона виконалася. І хоча юдеї не розуміли образів Угоди Закону, Бог показав у них, як виконання цієї Угоди дасть вічне життя шляхом жертви.
У Своєму великому Плані Віків Бог вже подбав про Відкупителя (Еф. 1: 4). Тому обітниця життя через дотримання Закону могла бути дана тільки з урахуванням того, про що подбала Божественна благодать. Тож даючи Угоду Закону, Бог не оминув увагою велику жертву Примирення, яка була образом праці Відкуплення.
У нашого Господа було взаєморозуміння з Небесним Отцем ще до того, як Він став плоттю, і це є самоочевидним, бо зміна Його природи представлена як добровільний крок (Фил. 2: 8). Він прийняв не ангельську природу, а природу насіння Авраама (Євр. 2: 16). Приймаючи природу потомків Авраама, Господь зробив це з конкретною метою: задля “радості яка була перед Ним” (Євр. 12: 2). Цей вираз означає, що Він мав деяке уявлення про працю, яку прийшов виконати.
Знання, яким наш Господь володів у Своєму долюдському стані, не містило розуміння всіх різних образів, яких Він мав бути Позаобразом. Проте, мабуть, Він знав, що перехід від небесної до земної природи був засобом для певної цілі, якої треба було досягти, коли Він став людиною. Щоб зробити цей великий крок, потрібно було мати абсолютну довіру, що Отець не хоче від Нього нічого, що було би Йому на шкоду, а навпаки, вимагає чогось, що буде Йому на добре. Його віра в Отця була такою великою, що Він прагнув виконати волю Отця за всяку ціну.
Першим кроком у виконанні Отцівської волі було прийняття людської природи, нижчої від будь-якої природи на духовному рівні. Тоді, ставши подобою як людина, Він упокорився аж до смерті, та ще й смерті хресної (Фил. 2: 8). Він упокорився не перед тим, як стати людиною, а після того. Ще будучи хлоп’ям, Він запитував законовчителів, в якому часі для Нього було би властивим зайнятися служінням. Очевидно, задоволений тим, що Він дізнався – у той час Йому ще нічого робити – Він повернувся додому з матір’ю та її чоловіком і був слухняний їм аж до віку тридцяти років (Лк. 2: 51).
У тридцять років Ісус приніс Себе в Йордані, куди прийшов, не маючи іншої цілі, окрім посвячення. Він знав, що прийшов у світ стати Відкупителем людини, що Божа воля стосовно Його праці відкуплення була записана в образах і тінях Святого Письма, і ця воля знаходилася цілком осторонь моральної сторони Закону і не була обов’язковою для того, хто виконає Закон. Він також знав, що для виконання праці відкуплення Він повинен віддати Себе на жертву (Пс. 50: 5). Тож Він із радістю зробив це, кажучи: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу”.

ДОСІ ВИКОНАЛАСЯ ТІЛЬКИ ОДНА ЧАСТИНА ВИКУПНОЇ ПРАЦІ

У жертвоприношеннях Дня Примирення посвячення нашого Господа зображене в тому, як Первосвященик вбивав тельця. У цьому образі наш Господь представлений одночасно в тельці та священику. Новий розум, нова воля, Нове Створіння принесло в жертву плоть. Він не приніс Себе як Відкупитель людини, а віддав Себе на жертву – не людству, не сатані, не світу, а Богу. Будучи відданим, Він був готовий пожертвувати для Отця всім, що мав, і тоді отримав можливість доказати Свою відданість і вірність до самої смерті.
За Свою слухняність до самої смерті, та ще й ганебної на хресті, наш Господь був піднятий з мертвих і отримав найвищу природу – Божественну. У відповідному часі Він матиме право представити заслугу Своєї жертви як ціну викупу за гріхи всього світу, і тоді стане Відкупителем світу.
Вираз Відкупитель досить широкий. Він має на увазі того, хто здобув контроль над чимось і повертає це до попереднього стану законним і задовільним чином. Наш Господь почав виконувати цю працю. Він виконав її першу частину, яка у відповідному часі стане задовільною ціною за гріхи світу. Він вже високо возвеличений і, тим самим, може займати велике становище Посередника між Богом і людьми. Тепер Він тільки чекає на членів Свого Тіла, які мають приєднатися до Нього і стати учасниками Його слави, після чого почнеться праця Реституції для людства.
Наш Господь буде тисячу років виконувати другу частину цієї праці відкуплення. У кінці тисячі років ця праця завершиться. Зараз Він є Відкупителем (Відновителем) не тому, що вже виконав цю працю, а тому, що має владу та право на неї. У кінці тисячі років Він виконає працю Реституції, і титул Відкупитель залишиться за Ним назавжди, навіть якщо праця відкуплення буде позаду.
Ніщо в Писанні не показує, наскільки виразно наш Господь розумів умови та вимоги, на яких мав подобатися Отцю після приходу у світ. Тому ми не повинні підходити до цього догматично. Цілком ймовірно, що Він не знав всього, крізь що доведеться перейти у плоті, і деякі речі Йому були виявлені пізніше, як читаємо, що після хрищення Він вийшов з води і Йому відкрилися небеса – вищі, духовні речі (Мт. 3: 16). Відтоді Він міг оцінювати більш глибокі риси Божого Плану.

R5128 (1912 р.)