БОЖА ВОЛЯ ДЛЯ ЦЕРКВИ

«Бо це воля Божа [для вас], освячення ваше» (1 Солунян 4: 3)
В нашому вірші вираз «бо це воля Божа» є за сутністю швидше порадою, аніж наказом. Говорячи про клас, якому ця порада є дана, ми бачимо, що йдеться про тих, котрі прагнуть наблизитися до Бога і котрі хочуть, щоб Бог наблизився до них. Бог обіцяв велику нагороду тому, хто підкориться Його волі в кожній подробиці; і апостол Павло передає якою є воля Бога для тих, котрі прагнуть жити близько Нього. Він каже їм, що воля Бога полягає в тому, щоб вони відділилися для Його служби; щоб вони клали своє життя в Його праці; щоб у всіх справах життя їхнє серце було налаштоване на те, щоб знати і чинити Його волю.
Словами повного любові вмовляння апостол в іншому місці звертається до цього класу, кажучи: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12: 1). Вираз «повіддавайте ваші тіла» представляє не тільки початкове віддавання, але й продовження живої жертви аж до завершення цієї праці. Іншими словами, Євангельський вік є часом вподобання, коли Бог охоче приймає тих, котрі приходять до Нього через Христа. Це час, коли Він притягує, кличе тих, котрі мають статися членами Вибраної Церкви.
Божа воля для Його віруючого народу, виправданого вірою у Викуп і посвяченого Його службі, завжди була такою ж самою – як це виклав апостол, кажучи: «Бо це воля Божа [для вас], освячення ваше». Щоб добитися у віруючих такого посвячення, Бог дав нам «цінні та великі обітниці» і каже, що правда Його Слова здійснить освячення характеру, прийнятного для Нього, – який відповідає образу Його дорогого Сина, нашого Відкупителя.
Освячення не означає людську досконалість. Мова йде про відданість волі, про посвячення, яке Отець приймає через Христа як досконале; про посвячення тіла в жертву до смерті. Як ми побачили, це тіло не сталося дійсно досконалим через виправдання вірою, а лише вважається досконалим – завдяки нашій волі, нашому серцю, нашим намірам. Нова воля повинна намагатися привести кожну здібність, кожний талант, кожне обдаровання тіла до повної згоди з Господом, і повинна намагатися здійснювати вплив в цьому напрямку на всіх, з ким їй доводиться мати справу.
Проте це не означає, що за кілька коротких років теперішнього життя можливо привести бідне, недосконале тіло до досконалості. Навпаки, апостол, говорячи про Церкву, дає запевнення, що в смерті сіється в тління, сіється в немочі, сіється в неславу, сіється [недосконале] тіло звичайне (1 Кор. 15: 42-44); і що лише у Воскресінні, коли нам будуть дані нові тіла – сильні, досконалі, славні, безсмертні, – ми досягнемо досконалості, якої шукаємо і яка, як обіцяє Господь, буде остаточно нашою, якщо у теперішній час слабості та недосконалості ми покажемо Йому відданість нашого серця.
Наш вірш (а також багато інших частин Святого Письма) навчає, що велика праця, яку Бог вимагає від нас, не є працею для інших, а є працею в нас самих, – підкорювати, завойовувати себе і керувати собою. Отже все інше – наша служба дому віри, наші добрі вчинки для всіх людей, місцеві та закордонні місії і т.д., – лише сприяє цій найважливішій праці в нас самих. Бо, як каже в натхненні апостол, хоча б ми проповідували Євангеліє красномовно іншим, або віддали все наше добро, щоб нагодувати бідних, або сталися мучениками для якоїсь доброї справи, ми з Божественної точки зору були б нічим без любові – без Духа Христа і Отця, що розвинувся в нас як панівний принцип життя (1 Кор. 13: 3). Але перш ніж ми зможемо «зодягнутися в любов, що вона союз досконалості», і перш ніж в нас укоріниться її правило, ми маємо скинути багатьох ворогів.

НАШІ ТРИ ВЕЛИКІ ВОРОГИ

Серце є полем битви, на якому Святий Дух допомагає нам вести боротьбу проти ворогів, які ще від гріхопадіння Адама заволоділи людським розумом. Наша битва має бути проти Гріха, великого поневолювача, який полонив наш рід більш ніж шість тисяч років тому. Сатана, великий володар, полководець Гріха, є нашим ворогом і має багато спільного з різними впливами, з якими ми зобов’язані змагатися. Однак ми не маємо воювати з сатаною безпосередньо, хоча ми повинні «дати відсіч» йому, тобто повинні протистояти його впливу, його звабам та його намаганням запровадити нас в неправду та гріх. Ми були б безсилими проти цього великого ворога, коли б наш Господь Ісус не поборов Гріх, коли б Він не був на нашому боці, тому ми можемо впевнено сказати, що Більший Той, Хто за нами, ніж усі ті, хто проти нас.
Далі, наша битва є зі світом. Під цим ми не розуміємо, що вона є з нашими одноплемінниками, бо вони, засліплені противником, зовсім мало (якщо взагалі) є відповідальні за власну поведінку. Ми повинні вести битву з «духом світу» та його впливами. Нам слід протистояти (тобто дати бій) вдачі, настроям світу, мотивам, якими керується світ, амбіціям світу, пихатості життя та облуді багатства – тобто хибним уявленням про речі, як вони виглядають з світської точки зору. І це щоденна битва.
Врешті наша битва – проти тіла, нашого тіла. Відколи гріх полонив наш рід, його рабство сприяє розумовій, моральній та фізичній деградації. Сама його суть є в напрямку зла – постійного зла. І хоча наш Господь Ісус змилосердився над нами і відкупив нас від рабства Гріха Своєю дорогоцінною кров’ю, ми в своєму тілі маємо потяг, схильність до гріха.
І хоча ми вільні тепер і маємо розум, що служить Закону Христа, і хоча ми склали обіт вести бій за праведність, правду, доброту та чистоту, наше нове «я» наштовхується на старі, зіпсовані смаки та схильність власної плоті служити старому поневолювачу. Отож битва проти цих спотворених нахилів нашої плоті аж ніяк не є найменшою битвою. Окрім того, битва з ними є також нашою щоденною битвою. Разом з великим апостолом Павлом ми маємо сказати: «Неволю я тіло своє [свою плоть та її бажання]», – підкорюю своїй новій волі, Новому Створінню.
З моменту вчинення нами повного посвячення самих себе до смерті служити Господу Він рахує нашу плоть мертвою і дає зачаття нам як Новим Створінням. Наш новий розум є живим для Бога разом з новим життям. Тож потяги до гріха, які ми намагаємось привести в повне підкорення волі Бога в Христі, не вважаються Господом волею, тобто потягами, Нового Створіння, зайнятого в Його службі, а лише складовою загального ворога, Гріха, який переслідує нас і воює з нами. Нам сказано протистояти їм і вести з ними війну. Щоб перемогти їх, Він обіцяє достатньо благодаті.

НАША ЩОДЕННА БИТВА З СОБОЮ

Ці вороги в нашому тілі справляють нам найбільші клопоти. До них звертається сатана і намагається підбурити до сутички проти нового духа нашого розуму. Через них дух світу добирається найближче до нас, намагається нас упіймати та знову завести в полон Гріха. «Нове Створіння в Христі» є, так би мовити, в облозі, оточене з усіх боків ворогами, які бажають його поразки та захоплення в полон. Ми повинні битися за себе, за власну свободу, за перемогу над власними слабостями; ми повинні битися проти духа світу, проти оман та пасток противника, за допомогою яких він хотів би, щоб зло виглядало добром, а правильне – тим, що небажане. Не дивно, що Божій дитині радять бути постійно пильною; радять «зодягнутися в повну Божу зброю»; радять вважати на своїх різних лукавих неприятелів і особливо на тих, котрі є у власному тілі; радять бути вірною та відданою серцем!
Відданість серцем Господу означає постійні зусилля, щоб привести усю поведінку нашого життя – навіть самі думки та наміри нашого серця – до повного підкорення Божественній волі (2 Кор. 10: 4, 5). Це наш перший обов’язок, наш постійний обов’язок, і це буде нашим кінцевим обов’язком, бо «це воля Божа, освячення ваше». «Будьте святі, Я [Господь] бо святий» (1 Петр. 1: 16).
Абсолютна святість має бути мірилом, яке наш розум може радо та цілковито схвалити і згідно з яким може жити, але якого не зможе справді та фізично досягти, доки ми підвладні немочам нашої деградованої природи та напастям світу і противника. В міру того, як день за днем Бог навчає нас, як ми приходимо до повнішого знання Його славного характеру, як визнання його щораз більше наповнює наші серця, новий розум здобуває більше впливу, міцності та сили над немочами плоті, якими б вони не були, бо ці немочі є різними в різних членів Тіла.
Якщо ми будемо освячені Богом через Правду, якщо наша воля буде мертвою і ми повністю приймемо Господню волю як власну в думці, слові та вчинку, ми здобудемо волю Бога і отримаємо нагороду як «переможці», навіть якщо ми ніколи не мали нагоди проповідувати, чи давати бідним, чи страждати як мученики для Правди. Звернімо добре увагу на ці слова: «Бо це воля Божа [для вас], освячення ваше». Нехай ніщо не захмарить ані не затінить цю правду; нехай вона стане домінуючою на нашому життєвому шляху. Тоді, якщо Божа воля справді стане нашою, ми матимемо перед собою чітко визначену стежку.
Не сумніваємось, що всім таким Бог відкриє нагоди служити Правдою іншим, світити своїм світлом для слави Отця і для благословення ближніх, бо такою є Його заповідь для нас і Він, будьмо певні, не дасть нам жодної заповіді, якої неможливо було б не послухатися. Якщо ви шукали нагоди служби і не знайшли жодної, тут щось не так: ви, мабуть, шукали якесь особливе служіння за власною забаганкою (ваша стара воля втрутилася у вашу новоприйняту волю – Господню волю).
Можливо, великий Учитель бачить у вас пиху, яку б ви швидко придушили, коли б її зауважили, бо вона ховається від вас під виглядом «самоповаги». Можливо, великий Учитель Своїм провидінням і Своїм Словом говорить до вас: «Все, що в силі чинити рука твоя, те роби» (Екл. 9: 10). Можливо, Він бачить, що ви зіпсуєтесь, якщо Він дасть вам важливішу службу для інших ще до того, як ви навчитеся уроку покори – надважливого в Божих очах. Тому дійте швидко; час короткий. «Тож покоріться під міцну Божу руку [виконувати будь-яку службу, яку Його провидіння може зробити можливою для вас], щоб Він вас Свого часу повищив» (1 Петр. 5: 6).

ОСВЯЧЕННЯ – РЕЗУЛЬТАТ ЛЮБОВІ БОГА

Справжнє освячення серця для Господа означає дбайливість в Його службі; представлення доброї вістки іншим; будування один одного в найсвятішій вірі. Це також означає робити добро всім людям, коли ми маємо нагоду, і перш за все дому віри; це означає, що ми будемо цими різними способами класти своє життя, посвячене Господу, за братів день за днем, нагода за нагодою, – коли вони трапляться; що наша любов до Господа, до братів, до наших сімей і співчуваюча любов до світу людства все більше наповнятиме наші серця, як ми будемо зростати в благодаті, знанні і слухняності Божественному Слову та прикладу (Гал. 6: 10; 1 Ів. 3: 16).
Однак усіляке застосування наших сил на користь інших є лише одним з багатьох шляхів, якими, з допомогою Господнього провидіння, можна досягти власного освячення. Як залізо гострить залізо, так наші зусилля на користь інших приносять благословення нам самим. Хоча ми повинні щораз більше досягати стану, де ми любимо наших ближніх як самих себе, – і перш за все дім віри, – однак рушійною силою, яка стоїть за всім цим, має бути наша найвища любов до нашого Творця та Відкупителя, а також наше бажання бути тими, хто Йому до вподоби, і робити те, що Йому до вподоби. Отже, наше освячення має бути передусім для Бога і впливати перш за все на наше серце та волю, і, як наслідок такої відданості Богу, знаходити своє виявлення в інтересах братів та всіх людей.
R5126 (1912 р.)