ДОБРОТА, ПОКОРА І ТЕРПЕЛИВІСТЬ ЛЮБОВІ

“Бог є любов” (1 Івана 4: 8).

У Святому Письмі слово “любов” вживається для вираження усієї повноти величних і славних прикмет, які утворюють досконалість Єгови. Бог є уособленням Любові. Наскільки хтось володіє цією прикметою Любові, настільки він подібний характером до Бога. Хто має повну подобу Бога, про того можна сказати, що він є Любов, бо Любов є великим принципом, який найповнішою мірою представляє Божественний характер.
“Бог є Любов”, наш Господь Ісус є Любов, і коли Церква буде досконалою, кожен член Тіла також буде Любов. Цей великий принцип повністю контролюватиме все, що ми будемо робити і говорити, так само як зараз він контролює серця Господнього народу, незважаючи на слабості плоті, які заважають його повному вираженню. Коли вся недосконалість забереться, ті, які здобудуть нагороду нашого славного високого поклику, будуть мати образ Бога, образ Господа. Надія здобути подобу Божественного характеру є великою амбіцією, яка надихає нас до вірності в зусиллях.
Поряд із тим варто зауважити, що віра, надія та любов є плодами Святого Духа. Хоча кожний добрий і досконалий дар походить від Отця (Як. 1: 17), тим не менше, існує різниця між “даром” і “плодом”. Дар можна набути миттєво, але плід потребує часу для розвитку. Так само з плодами Святого Духа.
Перед нами вияв Божої Мудрості. Розвиток є поступовою річчю. У тих, у кого є щире бажання та рішучий запал до праведності, яку Бог хоче бачити в них, кожне слово і кожний вчинок має багато спільного з розвитком цієї прикмети Любові. Наш Небесний Отець не сподівається, що ми здобудемо досконалість любові у плоті, тому що слабості та недоліки цього не дозволять. Але Він сподівається знайти в тих, які будуть членами Тіла Христа, наполегливість духа і вірні намагання, які продемонструють, що коли б у них були досконалі тіла, вони б завжди проявляли любов.
Щоб досягти цього ступеня розвитку характеру ми не повинні жити за плоттю, за старим створінням, а виховувати наш розум, щоб прагнути тільки істинного, чистого, люблячого і доброго. У цьому значенні слова ми повинні бути копіями нашого Господа Ісуса Христа.

ВВІЧЛИВІСТЬ НЕ ЗАВЖДИ Є ЛЮБОВ’Ю

Послідовники Христа посвятили свою волю і були зачаті Святим Духом, який є Духом Любові, бо це – Дух Бога, Який є Любов. Тому зацікавлення один одним повинно виникати з любові. Можливо, вони не завжди настільки мудрі, щоб знати, як виявляти люблячу доброту, і часом їхня грішна природа може вести до думки, що той чи інший спосіб поведінки буде з любові, тоді як насправді все навпаки, і це – неправильна поведінка. Тому нам треба стежити і зауважувати, наскільки ми використовуємо дух здорового розуму в нашій поведінці і в наших відносинах один з одним.
Особа може проявляти ввічливість у словах і вчинках, не маючи добрих намірів. Часом ввічливість керується іншими мотивами, ніж любов. Це можуть бути самолюбні міркування або намір обманути когось йому на шкоду. Ця форма шахрайства стала настільки звичною, що не вимагає особливого пояснення.
Досвід християнина це постійне навчання. Щодня ми дізнаємось більше про себе і про Мудрість та Справедливість Бога. Навчаючись цих уроків день за днем, ми навчаємось більше докоряти собі і виправляти себе. Викриваючи в собі недоліки, ми, звичайно, повинні вчитися, що не треба сподіватися досконалості від інших, а вірити, що вони роблять усе можливе, щоб показати на своєму прикладі найвищі ідеали, які в них є щодо єдності та досконалості, потрібної для членства в Тілі Христа.
Любов завжди ввічлива; Любов не може свідомо скривдити іншого. Батько, який любить свою дитину, не зробить того, що може завдати їй шкоди. Часом він може помилитися і покарати дитину несправедливо, але мотив, який знаходиться за цим повним любові батьківським вчинком, завжди буде доброзичливим і правильним.
Часом Любов може видатися недоброзичливою, тому що принципи, які керують вчинками особи, можуть бути неправильно пояснені. Коли наш Небесний Отець заборонив Адаму та Єві їсти плід з Дерева Знання, у Нього була мудра причина для цього. Безперечно, з часом Він дозволив би споживати цей плід, але з доброзичливості Він тримав їх у незнанні про цю річ. Вирішивши, що Бог недоброзичливий, корисливий до них, Єва вирішила відстоювати свої права. Так само з нами. Якщо доброзичливість нашого Небесного Отця не завжди зрозуміла, то і ми не повинні дивуватись, що таке діється з нами. Навіть якщо наш дух, тобто мотив, правильний, ми не завжди здатні це показати. Тому ми повинні бути великодушними, коли інші нас не розуміють.

СИЛА, ЯКА МЕШКАЄ В ЛЮБОВІ

На початку людина була на образ Бога (1 М. 1: 26, 27), однак із причини гріхопадіння Адама рівновага його розуму зіпсувалася. Ті, хто має розум, тобто волю, Христа, здатні подолати деякі невідповідності своєї природної вдачі і тверезо відноситись до того, що вони знають і чого не знають, а також до того, що знають і чого не знають інші. Це вміння оцінювати дійсний стан справ становить таємницю більшої частини нашого благословення в Господі.
Коли ми бачимо, як інші, які менше від нас оцінюють справедливість, роблять речі, що суперечать принципам праведності, ми радіємо, що знаємо більше і можемо робити краще, ніж вони. Дух здорового розуму підказує нам, що ми можемо досягти в деяких напрямках більше, ніж інші, натомість інші в інших напрямках можуть досягти більше, ніж ми. З причини гріхопадіння людини всі люди слабкі в тому чи іншому напрямку. Знання про недосконалий стан людства повинно радше упокорювати нас, аніж надимати.
Покора розуму приходить тільки після здобуття достатнього знання про Христа. Знання надимає через самолюбне серце, бо тоді ми, очевидно, схильні бачити більше власні добрі риси, ніж інших. Відповідно, тим, у кого від народження менше самолюбства, доводиться боротися менше, а тим, у кого більше самолюбства, боротися більше. Чим більше в нас Духа Христа, тим більше ми здібні перемагати схильність надиматися навіть від того незначного знання, яке маємо. Любов, яка мешкає в нас, має силу будувати, зміцняти характер і протистояти поганим впливам грішної людської природи.

СЛУШНІ І НЕСЛУШНІ ПРИЧИНИ ДЛЯ СПОНУКАННЯ

Увесь світ, як правило, визнає принципи Справедливості. Навіть ті, чиє ставлення до інших не дуже справедливе, здається, шукають нагоди боротися з несправедливістю за умови, що вони не мають з нею нічого спільного. Це бажання часто проявляється у насильницьких діях, коли натовп дає вихід своїй люті проти якогось нещасного грішника, який зробив щось, що спровокувало гнів. І хоча навіть найменш озлоблені з натовпу теж, мабуть, зробили щось погане, вони готові скористатися з можливості показати своє обурення поганим вчинком і навіть раді покарати порушника.
Господній народ не повинен мати духа нетерпимості. Ми повинні проявляти терпеливість, співчуття і стриманість, коли діється щось не так, і ставитися з належним розумінням до тих, хто провинився. Чим більше в нас духа терпеливості, тим більше ми матимемо дух терпимості і тим важче буде викликати в нас гнів. У кому переважає дух любові, того не легко змусити робити чи казати щось неприємне чи несправедливе. Любов робить нас дуже терпеливими до тих, із ким нам доводиться мати діло, і вона готова покривати милосердям усе, що виглядає поганим.
Любов хоче, щоб ми пам’ятали, що коли хтось припускається помилки, це не означає, що він помиляється. Можливо, він не розуміє справи до кінця або його судження не найкраще через успадковану слабість, яку він не здатний контролювати. Перед тим, як засудити когось, ми повинні переконатися, що він дійсно помиляється. Справедливість вимагає, щоб ми, перш ніж засудити когось, хоча б розібралися в цьому. Любов наполягає, щоб бути в цьому випадку якомога більш милосердними.
Бог є уособленням Любові, однак Святе Письмо каже, що часом Бога випробовували. Під час подорожі пустелею сини Ізраїлю не раз викликали в Нього обурення (Пс. 78: 40, 56; 95: 7-11). Схильність до ідолопоклонства привела на народ Божественний гнів, і він був відісланий до неволі у Вавилон (Єр. 7: 17-20). Врешті відкинення і розп’яття нашого Господа Ісуса Христа принесло на нього “гнів до кінця” (Гиж.) і розпорошення по всіх краях землі.

ПРАВЕДНЕ ОБУРЕННЯ І ПРАВИЛЬНІ ПОЧУТТЯ

Господній народ не повинен бути незворушним, ані не мати почуття образи за несправедливість. Невміння виявляти справедливе обурення свідчить про нестачу моральності та згоди з Богом. Про нашого Господа Ісуса написано, що коли Він побачив несправедливий стан правителів Свого народу і їхнє несправедливе поводження, “споглянув Він із гнівом на них, засмучений закам’янілістю їхніх сердець” (Мр. 3: 5). Ми повинні так, як Він, з неприязню відноситися до всього, що не є в згоді з Богом.
Ми повинні любити праведність і ненавидіти беззаконня. Слово “беззаконня” означає щось протилежне Любові, і є міцним виразом. Особа, байдужа до того, що правильне і неправильне, байдужа до характеру Бога, який протистоїть усім формам беззаконня. Про нашого Господа Святе Письмо каже: “Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів, тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радості понад друзів Твоїх” (Пс. 45: 8). Кожен, хто виховує в собі характер, приємний Богу, і намагається стати точною копією Його дорогого Сина, повинен позбутися всілякої нечистоти, всього, що недобре. Наш новий розум повинен завжди чинити опір поганому.
З іншого боку, якщо ми маємо Любов, яку має Господь, ми будемо ненавидіти погане, але не особу, яка робить погано. Наскільки любов контролює наш розум і серце, настільки ми будемо мати співчуття до тих, які є в беззаконні, бо пам’ятаємо, що людський рід відпав від своєї первісної досконалості. Ми повинні думати, що вони не мають наміру робити зло, не виявляють такої волі, а страждають від огидної хвороби. Любов довготерпить і намагається знайти пом’якшуючі обставини та умови. Вона прагне допомогти злочинцю і “не поривається до гніву” (Хом.).
Слово “пориватися” означає “спонукувати”. В іншому місці апостол каже: “Заохочуючи [спонукуючи] до любові і добрих діл” (Євр. 10: 24, Кул.). Любов повинна казати і робити те, що спонукує до слів, повних любові, а не збуджує гіркість, яка веде до роздратування, гніву, злоби, сперечання та лихослів’я (Еф. 4: 31, 32). Іншими словами, краще бути миротворцем, аніж заколотником. Однак ми не повинні мати мир за всяку ціну, а радше повинні, якщо можливо, дотримуватися миру там, де не йдеться про принцип. Ми повинні спричиняти словесну боротьбу тільки там, де це може принести добрий результат.
Ступінь любові, силу любові можна визначити тим, з якою легкістю можна змусити відхилитися від неї, підштовхнути її до опозиції або нетерпимості та роздратування. Ми вже побачили, що часом терпеливість може стати на заваді справжнім інтересам, тоді Любові доведеться вжити заходів і виправити те, що здається очевидним злом. Але ми повинні пам’ятати, що з природи ми не володіємо рівновагою розуму, тобто розважливістю. Досконалість рішення – властивість, що належить тільки нашому Небесному Отцю та нашому Господу Ісусу Христу.
“А терпеливість нехай має чин досконалий” (Як. 1: 4). Отця неможливо спонукати до гніву чимось дріб’язковим. Щодо нас, то наша розумова рівновага настільки слабка, що в цілому ми занадто поспішні. Тільки деякі з нас можуть повністю впоратися з оточуючими обставинами і з тими, з ким ми маємо справу, тому ріст у благодаті та знанні має багато спільного з мірою любові, яку кожен із нас проявляє.

ВИХОВАННЯ ВЕЛИКОДУШНОСТІ ТА СПІВЧУТТЯ

Ми знаходимося в Школі Христа, Великого Вчителя. У Біблії записані слова Небесного Отця, нашого Господа Ісуса та апостолів, і ми повинні бачити різницю між правильним і неправильним. З іншого боку, відомо, що у світі існує гріх. Людство недосконале розумово і морально. Цей стан спадковий і є результатом провини Адама понад шість тисяч років тому. Та при всій користі від нашого знання, ми “чинимо не те, що хочемо”. Як наслідок, ми відчуваємо трохи співчуття до себе, і належало б такою ж мірою відчувати його до інших. Насправді ж ми повинні бути критичними до себе навіть більше, ніж до інших, хоча Господнє Слово каже, що ми не повинні судити ані себе, ані інших. Ми не можемо читати серця тих, хто довкола нас, і не компетентні вирішувати, якими є мотиви їхніх учинків або яка міра покарання повинна бути їм винесена.
Тим не менше, ми повинні спостерігати за правильною і неправильною поведінкою наших ближніх. Ми можемо помітити, що в них є, образно кажучи, погане дерево, і воно приносить погані плоди. Ми повинні задуматися над тим, чому вони мають дерево, яке приносить такі плоди. Можливо, вони гірші від народження, ніж ми. Можливо, вони ніколи не були в Школі Христа і ніколи не чули Великого Учителя або апостолів. Якщо так, ми повинні їм співчувати і бути в такому стані розуму, який би не збуджувався їхніми недоліками, і повинні мати до них у серці великодушність.
Здобути таке співчуття і великодушність – частина навчання в Школі Христа, але ми не можемо вивчити цей предмет за день чи за тиждень. Ми дізнаємося “трохи тут, трохи там” (Іс. 28: 10), і коли йдемо далі, щоб пізнати Господа, наше розумове бачення стає чіткішим, а розум – ширшим у співчутті до інших. Так ми стаємо більш схожими на нашого Отця, що на небесах, бо Він добрий до невдячних і справедливий до несправедливих, як на це вказав наш Господь (Мт. 5: 44-48).

ПИХА – ПРИЧИНА БІЛЬШОЇ ЧАСТИНИ ДРАТІВЛИВОСТІ

Звичайно, причини для дратівливості та збуджень є різними в різних осіб. Одним нервовий стан дозволяє більш легко контролювати себе відповідно до обраних ними критеріїв. Для інших причиною дратівливості є пиха. У своїй суті пиха пов’язана майже зі всім, що шкодить Божому народу. Де є пиха, там особа з усіх боків податлива на погані впливи.
Пиха проявляється різним чином. Часом це самоповага, яка веде до надто високої думки про себе і легковажного ставлення до інших, та ще й до такої міри, щоб вважати себе вищим від них. Іншого разу пиха проявляється в пошуках схвалення, і все, що конфліктує з бажанням виглядати гарно перед іншими, сприймається болісно.
Ми не повинні цим нехтувати. Якщо в нас є пиха або бажання подобатися, ми повинні запанувати над цим з допомогою духа любові та співчуття до інших, а не дозволяти злому духу контролювати нас. Найкращий шлях до цього – виявляти великодушність і спонукувати інших до любові та добрих вчинків, а не до гніву. Пам’ятаймо, що покора – один із найбільших уроків, яких треба навчитися в Школі Христа. У цьому напрямку слухняність вказівкам Учителя має багато спільного з тим, чи ми потрапимо до Царства.
Одним із найкращих помічних засобів, щоб навчитися цієї важливої лекції, є вміння судити себе – критично вивчати свої мотиви. Якщо виявиться, що ми поводилися несправедливо з кимось, ми повинні піти і, наскільки здатні, попросити пробачення. Треба як слід покарати свій розум і намагатися залагодити справи зі скривдженою особою. Тим, хто пишається собою або чутливий до доброї думки інших, вибачатися дуже важко. Але найкраща річ – залагодити справу якомога швидше, вдаючись до цього, якщо треба, повторно. Ось так ми отримаємо допомогу там, де її потребуємо, перемагаючи власну пиху і марнославство.
Усі члени Тіла Христа повинні бути копіями дорогого Божого Сина. Це не означає, що дорогий Божий народ завжди зуміє контролювати свої погляди, вчинки та слова, але серце повинно визнавати цей критерій і прагнути досягти його. Кожного разу особа, яка має слабість у напрямку пихи чи марнославства і вибачається за заподіяне зло, цим вчинком показує Богу та людям, що її серце визнає правильний принцип. Їй дістанеться велике благословення за те, що вона строго дотримується Божественного Слова; вона поступово переможе свою слабість і зміцнить характер.

R5124 (1912 р.)