ЛИХОСЛІВ'Я ТА ЗЛЕ ПІДОЗРІННЯ

Є багато своєрідних викрутів, які зіпсута природа використовує в своєму намаганні придушити голос Сумління. Ми знали людей, які враховували приписи Святого Письма проти наклепу, лихослів'я та злого підозріння, а однак так заплутались в цій справі і були так непривчені критично розглянути свою власну поведінку, що висловлювали наклеп самим подихом, яким виражали своє сильне несхвалення лихослів'я. Щоб уникнути такого ніякового стану, добре мати в розумі чітке визначення цих термінів.

НАКЛЕП Є РУШІЙНОЮ СИЛОЮ АНАРХІЇ

Наклеп – це є щось, висловлене з наміром нашкодити іншому, не залежно, чи твердження було правдивим, чи неправдивим. І Закон Бога і закони людей погоджуються, що така шкода є злом. Правда, багатьох наклепників ніколи не притягують до відповідальності; правда, що навіть газети незліченну кількість разів уникали великих збитків за дискредитуючий наклеп, під приводом, що вони публікували його як новини, які властиво належать людям. Державні мужі вважають доброю політикою пропускати звичайний наклеп повз увагу, розуміючи, що багато неправдивих заяв, які робить опозиційна преса, властиво будуть визнані брехнею.

Наслідок публічного наклепу є дуже шкідливий і скрізь приносить поступове зростання наклепу між людьми. Цей стан, безумовно, робить зло людям і їхнім інституціям. Офіційні урядові особи та інші люди, очорнені таким чином, втрачають свій вплив для добра над нижчими класами, які таким чином спонукуються до битви шляхом більшого беззаконня, а отже приготовані до періоду анархії, який, як говорить нам Святе Письмо, є близько.

ЛИХОСЛІВ'Я Є ПОКАЗНИКОМ БЕЗБОЖНОСТІ

Лихослів'я включає всі безчесні або шкідливі зауваження проти інших – слова ненависті, злоби, заздрості чи незгоди – все, що до якої-небудь міри шкодило б іншим. Навіть несхвальний відгук про іншого, який шкодить його репутації, є лихослів'ям, не дивлячись на те, що несхвальний вислів є правдивим.

Всі наші слова беруться нашим Господом як показник серця. Якщо наші слова є нахабні, легковажні, недобрі, невдячні, бунтівничі або зрадливі, Він відповідно судить серце по принципу, що "Чим серце наповнене, те говорять уста" (Мт. 12: 34). Таким чином в усіх різноманітних випадках щоденного життя наші слова постійно несуть свідчення Богу про стан наших сердець.

Подібність до Бога, безперечно, не може включати яке-небудь згубне базікання, яку-небудь непристойну або нечестиву розмову, які-небудь бунтівничі чи зрадливі слова. Нехай все це буде полишене далеко від всіх тих, хто іменує себе ім'ям Христа в щирості і в правді.

Язик є найбільш сильним членом людського тіла. Як говорить Святе Письмо, ним ми можемо прославляти Бога або шкодити людям. Ми не лише можемо шкодити тим, котрі є в межах досяжності нашого язика, але наші слова можуть поширювати свій вплив скрізь по світу і від роду до роду. Наші язики є найбільш дивовижною силою, яку Бог нам дав. Сказано, що всі життєві переживання посилюються, коли їх передати мовою. Думки кладуть глибший відбиток на розум, коли вони висловлені. Ми, безперечно, повинні остерігатися наших язиків (Якова 3: 9, 10).

ЗЛЕ ПІДОЗРІННЯ Є ПОКАЗНИКОМ НЕЧИСТОСТІ СЕРЦЯ

Зле підозріння полягає в тому, що людина уявляє, ніби злі мотиви лежать в основі слів і дій інших. Виходячи з серця не повністю посвяченого, злі підозріння будуть приписувати деяке самолюбство або злі мотиви кожному доброму ділу. Цю форму гріха апостол Павло класифікує як таку, що суперечить словам нашого Господа Ісуса, противиться побожності і має такого самого духа, як заздрість і незгода, – вчинки тіла і диявола (1 Тим. 6: 3-5; Гал. 5: 19-21).

Ті, котрі розвинули той дух любові, який "не думає лихого", розвинули свої характери і стали тими, чиє "уподобання – в страху Господньому" (Іс. 11: 3). Вони будуть обачними навіть там, де є видимість зла, вони до того самого часу уникатимуть обвинувачувати в злих намірах, доки не будуть вимушені визнати їх через незаперечні докази. Набагато краще дещо знехтувати небезпекою і трохи постраждати, незначно втрачаючи, ніж обвинувачувати зовсім невинну особу. Господь, Який керує нашою поведінкою в справах цього роду, здатний щедро винагородити нас за будь-які втрати, зазнані в наслідуванні Його поради.

ПРИПИСУВАТИ ДОБРІ НАМІРИ Є ДОБРОЗИЧЛИВІСТЮ

Справжній християнин буде розвивати схильність думати доброзичливо про слова і вчинки інших і припускати, що їхні наміри є добрі, перш ніж він матиме точний доказ протилежного. Навіть тоді він піде до кривдника сам, згідно з Мт. 18: 15, і, якщо є потреба, зробить наступні кроки, як вказав Господь (Мт. 18: 15-17).

З свого високого рівня оцінювання божественного закону розвинені християни бачать, що в Господніх очах ненависть є душогубством, наклеп є вбивством, а руйнування доброго імені ближнього є пограбуванням. Яка-небудь з цих речей, зроблена в церкві між визнаним Божим народом, є подвійним злом – грабежем або вбивством брата (1 Івана 3: 15).

Справді, Святе Письмо дійсно з силою показує, що звичайне серце є "найлукавіше над все та невигойне" (Єр. 17: 9). Ті, хто практикує лихослів'я і зле підозріння, і хто намагається виправдати свою поведінку, ніколи не ввійдуть до школи Христа, або є лише в підготовчому класі, бо вони, здається, не знають, що їхній дух не є духом братерської любові.

РІЗНІ СПОСОБИ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ІНШИХ В ХИБНОМУ СВІТЛІ

Фальшиве свідоцтво стосується не лише висловленого обману, але й будь-якої форми хибного представлення, чи то прямим твердженням, чи посереднім, з якого можна зробити хибне припущення. Особа може неправдиво свідчити ствердним кивком голови, знизуванням плечами або навіть мовчанням, коли потрібно говорити.

Без сумніву, однією з найважчих до повного засвоєння лекцій для християн є заповідь Учителя, що якщо вони мають щось неприємне сказати про брата чи сестру, представити яку-небудь критику стосовно особистого життя інших, то вони повинні піти до цієї особи без сторонніх (Мт. 18: 15-17). Мабуть, жодним іншим шляхом противник так добре не досягає успіху в насадженні коренів гіркості, спричиненні хибного представлення, гніву, злоби, ненависті, сварки та інших діл тіла і диявола, як шляхом стримування Господнього народу від послуху цій заповіді. Дозвольмо любові чинити її досконалу працю в наших відносинах з іншими.

ЛЮБОВ ЗАХИЩАЄ ВІД ЗЛИХ ДУМОК

Закон любові не дозволяє Господньому народу йти за згубними впливами світу. Цей закон наказує мовчати всім, хто визнає великий Закон Того, Хто дає, говорячи: "Щоб нікого не лихословили" (Тит. 3: 2, Дерк.). Більше того, він висловлюється проти злих думок, злих підозрінь і злих здогадок: Любов "не думає лихого" (1 Кор. 13: 5). Любов, яка наповнює наші серця, буде не лише стримувати погану поведінку і образливі слова, але й запобігатиме злим думкам.

Справді, переконуючи у важливості цього предмету, Великий Учитель говорить учням Своєї школи: "Яким судом судити будете, таким же осудять і вас" (Мт. 7: 2). Знову ж таки Він навчає їх молитися: "І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим" (Мт. 6: 12, 14, 15). І ще раз: "Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів" (Мт. 18: 35). Якщо ми затаїмо в серці почуття образи на інших, то Небесний Отець не простить нас.

ЧИСТОТА СЕРЦЯ ЯК РОЗВИНУТИЙ СТУПІНЬ УЧНІВСТВА

Ті християни, які є старшими в школі Христа і тому кваліфіковані навчати інших, є чистими не лише зовні, але й всередині. Водою Слова вони обмиті від ницості, мерзоти плоті. Більше не раби гріха, вони не контрольовані бажаннями і слабкостями зіпсутої плоті і духом світу. Вони не приносять плодів неправедності – гніву, злоби, ненависті, сварки, наклепу, лихослів'я, злого підозріння (2 Кор. 7: 1).

Чисте серце означає чистоту волі, наміру або мети, яка, подібно до стрілки компаса, завжди повертається до праведності. Хоча деяка раптова або сильна спокуса, наприклад, через слабкість тіла, може потягнути їх вправо чи вліво, однак воно швидко відновлює свій нормальний стан, яким є вірність правді і праведності. Чисте серце любить праведність і ненавидить беззаконня. Воно любить чистоту і з презирством ставиться до непристойності та неправедності. Воно любить охайність особи, одягу, мови і звичок. Воно насолоджується товариством чистих і уникає всіх інших, знаючи, що "товариство лихе псує добрі звичаї" (1 Кор. 15: 33).

Ми повинні чітко провести різницю між чистотою серця, волі, наміру і абсолютною чистотою кожного чину, слова і думки, бо в той час, коли перше є можливим, останнє є неможливим, доки ми маємо наші смертельні тіла і є оточені нашими теперішніми несприятливими обставинами. Перед нами є виставлений критерій: "Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний" (Мт. 5: 48). Цим критерієм ми постійно повинні міряти самих себе, а не один одного; і до цього критерію ми повинні намагатися привести всю поведінку нашого життя, а також роздуми наших сердець (2 Кор. 10: 12; Пс. 19: 15).

Але поки що тільки наша воля (серце) повинна бути перемінена і оновлена. Наші недосконалі земні посудини, в яких ми маємо цей скарб, будуть "змінені" не раніше, аж при нашому воскресінні - не раніше, аж ми будемо вдосконалені на божественну подобу. Однак тепер тільки чистота серця, волі, наміру може бути прийнятна для Бога і принести нам благословення (2 Кор. 4: 7; 1 Кор. 15: 52).

ЯК ЗБЕРІГАТИ ЧИСТОТУ СЕРЦЯ

Ті, котрі вчинили повне посвячення серця Господу, становлять тих, хто є чистий серцем під законом любові. Однак, не дивлячись на чистоту їхніх сердець, їхніх намірів, їхньої волі виконувати царський закон любові, вони мають вести боротьбу. Закон їхніх членів, зіпсутих успадкованим гріхом, є міцним законом самолюбства, який протистоїть новому Закону, якому вони заручили самих себе – закону любові (Рим. 13: 10; Якова 2: 8).

Однак очевидно, що їхня нездатність жити згідно з вимогами цього нового закону не була з якого-небудь недостатку волі, якого-небудь недостатку прагнень чистого, відданого серця. Які б помилки вони не робили, яких невдач не зазнавали б інколи в здобуванні перемоги, це, мабуть, стається тільки внаслідок слабкості тіла і дошкуляння противника, якому їхні чисті серця не змогли опертися.

Тут допомагають Господні обітниці, запевнюючи їх, що Він знає їхні слабкості і недоліки, а також хитрість диявола і вплив духа світу, який є протилежний духові любові. Він говорить їм, що вони вільно можуть приходити до трону небесної благодаті, щоб отримати прощення своїх невдач жити згідно з високим критерієм, який їхні серця визнають, і якому вони стараються підпорядкуватись. Він також запевнює їх, що вони можуть знайти милість для своєчасної допомоги (Євр. 4: 16; Еф. 6: 12).

Користаючи з цих милостей та привілеїв, забезпечених нашим Великим Первосвящеником, вони є здатні боротись доброю боротьбою проти гріха, відбивати його атаки на їхні серця і відпихати його, якщо він зумів захопити їхню плоть.

Так і лише так християнин може берегти себе чистим в серці і утримувати своє становище воїна доброї боротьби, одного з переможців світу і його духа.

САМООБМАН НЕЧИСТОГО СЕРЦЯ

Тілесний розум намагатиметься стати партнером нового розуму і буде повний готовності прийняти любов як правило життя, але на деяких умовах. Тілесний розум надаватиме перевагу тому, щоб визнавати любов лише на словах, в запевненнях, в манерах – в формі побожності без її сили (2 Тим 3: 5).

Добрі манери, такі, які виявляє любов, можуть виходити з самолюбного серця, зводячи його і намагаючись звести інших. На устах може бути посмішка, слово хвали, лагідності, доброти, тоді як в серці можуть бути почуття самолюбності, незадоволення, гіркоти, ворожості. В сприятливих обставинах ці приховані спонуки гріха в тілі можуть проявити себе в більше чи менше старанно підібраних словах наклепу, або підступу, або докору. Або, продовжуючи вливати отруту в серце, вони можуть, коли трапиться нагода, породжувати гнів, ненависть, злобу, сварку та інші порочні діла тіла і диявола, повністю протилежні поведінці чистого серця і невідповідні заповідям закону нового створіння – любові (2 Тим. 3: 13; Рим. 7: 5; Гал. 5: 19-21).

Ми повинні виразно мати в своєму розумі факт, що кінцевою метою всієї божественної діяльності з нами і для нас, кінцевим значенням всіх божественних обітниць, зроблених для нас, є розвиток любові, яка в богоподібності, бо Бог є любов. Щоб ця любов могла бути розвинута в нас і до міри, яку мав на думці Господь, вона мусить виходити з чистого серця, в повній згоді з Господом і Його законом любові, однак в цілковитій протилежності до противника і його закону нечестивої гордості, заздрості і самолюбства (1 Тим. 1: 5).

ЛЮБОВ, РОЗВИНУТА ЧЕРЕЗ ПРИНЦИПИ ПРАВЕДНОСТІ

Щоб мати цей рід любові в її властивому розвитку, необхідно мати добре сумління, добре відрегульоване Святим Письмом, тому вивчення Божого Слова є дуже важливим. Роздуми над Божим законом також є необхідні. Ми повинні усвідомлювати факт, що існують божественні заповіді з принципами за собою, і що ці принципи повинні бути втілені в наших характерах. Іншими словами, ми повинні мати розум Христа (1 Кор. 2:16). Як говорить апостол, "ходіть за духом, – і не вчините пожадливості тіла" (Гал. 5: 16).

Ця пересторога означає, що ми повинні контролювати всі дії життя, як також всі наші слова, бо вони є джерелом або благословення, або зла для інших і для нас самих. "Як у душі своїй він обраховує, такий є" (Прип. 23: 7). Дехто може деякий час вводити в оману інших, але Господь знає, чи ми стараємось подобатись Йому.

Ми повинні намагатись подобатися Господу в усьому і пильнувати за зовнішньою поведінкою так, щоб наші кроки в житті були виваженими. Хоча ми знаємо, що світ використовуватиме наші найкращі думки і зусилля для лицемірства, все-таки наш шлях є чітко позначений – шлях Господа – шлях мудрості.