ВЕЛИКЕ ЗАПИТАННЯ
Марка 8: 27-38; 9: 1

“Ти Христос, Син Бога Живого” (Матвія 16: 16).

Якийсь час протягом Свого служіння наш Господь не признавався, навіть Своїм учням, що Він – Месія. Зрозуміло, Він обрав мудріший шлях. Як Великий Учитель, Він навчав народ, аж люди почали говорити: “Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік”. Він зціляв людей, аж врешті вони казали: “Чи ж Він [Месія] чуда чинитиме більші, як чинить Оцей?” Напевно, було краще, щоб така думка сама з часом прийшла на розум Його послідовникам, ніж Він Сам мав би почати про це казати: краще, щоб люди самі наділили Його такою честю, ніж Він Сам вимагав би її для Себе.
Та Він хотів, щоб учні це знали, і підійшов до них із запитанням, кажучи: “За кого Мене люди вважають?” У відповідь Він почув, що деякі думають, що Він – Іван Христитесь, який встав із мертвих; інші вважають Його Іллею, який встав із мертвих, ще інші думають, що Він, мабуть, один з пророків.
Тоді прийшла черга на запитання: “А ви за кого Мене маєте?” Св. Петро відповів і сказав: “Ти Христос, Син Бога Живого”. Ісус, ствердивши, що це справді так, сказав: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець”.
Далі Ісус почав пояснювати улюбленим Дванадцятьом про випробування, які Його чекають, про те, як Царство буде формально запропоноване юдеям; як вони через своїх представників, старшину, первосвящеників, відкинуть Його; як вони Його вб’ють і як через три дні Він встане знову.
Він сказав про Свою смерть дуже виразно, і учні це добре зрозуміли. Та Юда, мабуть, люто роздратований, вважав ганьбою для нашого Господа сприймати так власне майбутнє, а також ганьбою для апостолів, бо якщо Ісус має такі сподівання, то це повинно б змінити і переінакшити Його шлях, і незабаром на Нього прийде лихо та руїна всіх їхніх надій, які Він прищепив, – надій сидіти з Ним на Його Престолі і т. п.
Напевно, всі апостоли були розчаровані, та тільки св. Петро знайшов відвагу обізватися, кажучи: “Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде”. Ми всі знаємо, що Ти як Месія приймеш престол Ізраїлю, а згодом престол світу і даси благословення всьому людському роду, а ми, як Ти обіцяв, будемо з Тобою на Твоєму престолі.

“ВІДСТУПИСЯ ВІД МЕНЕ, САТАНО”

Роблячи так, св. Петро опирався Божественній волі і плану, в якому смерть Ісуса була самим осередком, віссю, від якої в усі боки простягалися виконання усіх різних обітниць – спочатку для Церкви, потім для Ізраїлю і врешті для всіх націй, народів, племен і мов. Ісус усвідомив, що ці різні впливи намагаються перешкодити виконанню Його жертви, так само як сатана намагався зробити це на початку Його посвячення.
Щоб зробити цю річ дуже виразною, Він промовив до св. Петра: “Відступися від Мене, сатано”, твої слова не промовляють на користь Божого плану, а свідчать про людський розум і вибір. Тоді Він почав пояснювати Своїм послідовникам зрозумілими словами те, що досі не було “своєчасною поживою” для них: той, хто хоче бути зайнятим із Ним в якійсь ділянці Його праці, повинен розуміти, що це коштуватиме йому усього земного, що в нього є; повинен зректися себе, взяти свій хрест і піти слідом за Відкупителем.
Хто прагне зберегти свої права і триматися дочасного життя, не маючи бажання жертвувати всім, втратить велику “нагороду” Божественної природи, яка буде дана тим, хто справді бере хрест і цілковито віддає на жертву земні інтереси. З іншого боку, той, хто вірно загубить своє життя заради Ісуса, спасе його – здобуде нагороду життя на духовному рівні.
Більше того, той самий принцип, який діє зараз, діятиме завжди: той, хто самолюбний, хто любить власне життя і його інтереси, не заслуговуватиме на вічне життя; а той, хто пожертвує ним, якщо треба, в інтересах Господньої справи, буде заслуговувати характером на вічне життя.

“ЯКА Ж КОРИСТЬ ЛЮДИНІ?”

Бог подбав про майбутнє життя кожної людської душі через відкуплення, здійснене Ісусом, та тільки особи шляхетного серця, характеру, життя, прийнявши це велике благословення Божественно визначеним шляхом, можуть отримати його. Якщо вони самолюбно намагатимуться здобути весь світ, то самолюбство, яке набуде розвитку таким чином, зробить їх непридатними до вічного життя. Бо що людина здобуде взамін за втрачене життя? Чи багатство, слава, ім’я та вигода кількох теперішніх років варті того, щоб втратити вічну славу та вічне життя? Напевно, ні. Тому ми повинні пам’ятати, що побудова характеру абсолютно істотна для здобуття вічного життя на будь-якому рівні завдяки пропозиції, яку дав Бог через Його Сина.
Той, хто стає послідовником Господа і сподівається здобути нагороду вічного життя та слави на духовному рівні, повинен робити це з цілого серця, а не упівсили чи крадькома. Треба стати відкрито, сміливо, визнаючи як годиться Ісуса та Його слова. Ісус проводить наступну паралель щодо Себе і Своїх слів: “Хто, отже, буде соромитися Мене й Моїх слів” (Хом.). Ісусові слова – це Ісусові доктрини, вчення. Соромитися Правди, соромитися Божественного Плану, соромитися того, що ми вважаємо вченням Божого Слова, через те, що воно непопулярне серед людей, означає ображати Господа і вважати себе недостойним Його милості.
Усі, хто є Його Церквою, постійно потребуватимуть Христа як Заступника, до самого кінця, коли Він представить їх незаплямованими та бездоганними перед Отцем у любові (Кол. 1: 22). А якщо вони хочуть, щоб Він залишався їхнім Заступником, вони також повинні заступатися за Його справу перед людьми, не соромитися Його та Його вчення, Його слів.
Те, що Господь адресував Свої слова передусім учням, видно з Його стосунку до інших із цього народу, які не посвятилися так, як це повинні зробити всі Його учні. Інших Він назвав “родом цим перелюбним та грішним”. Послідовники Христа повинні піднімати Світло Правди перед світом, і якщо будуть вірно робити це, то Господь Ісус визнає їх у відповідному часі, коли Він прийде у славі Свого Отця та святих ангелів. Він не посоромиться визнати їх: Він представить їх Отцю та святим ангелам.

ВЕЛИКЕ ЗАПИТАННЯ

Велике запитання, поставлене вісімнадцять століть тому, залишається великим запитанням сьогодні! Ким є Ісус? Якщо, як твердять деякі, Він був тільки доброю людиною, найбільш здібним Учителем, тоді Він не був Христом, бо Христос, хоча уособлював усі ці риси, був кимось більшим, набагато більшим. Щоб бути Христом, Він повинен був стати “Людиною Христом Ісусом”, Який дав Себе як викупну ціну за всіх, що буде засвідчено у властивому часі (1 Тим. 2: 5, 6). А це означає, що Він мав народитися не звичайним, а надзвичайним чином, народитися згори, тому що народжене звичайним шляхом, було би схоже на інших Адамових синів, підлегле вироку смерті і тому не здатне врятувати чи то себе, чи інших. Та якщо Він був Христом, Посланцем Бога, Який залишив славу в Отця і став плоттю, щоб “вкусити смерть за кожного” (Дерк.), тоді ми бачимо в Ньому великого Відкупителя світу, Чия смерть була потрібна як Викуп, тобто відповідна ціна, щоб гарантувати звільнення людства від вироку смерті й зробити можливим воскресіння Адама та Його роду.
Більше того, вираз “Христос” означає Помазанець. Біблія стверджує, що помазаний Господь буде Великим Царем, Пророком та Священиком, Царство Якого буде під усіма небесами, триватиме тисячу років і знищить гріх та всіх, хто любитиме гріх, і підніме все людство, готове повернутися до згоди з Богом. Згідно з Писанням, цей Ісус є Месією. І Його теперішня праця – зібрати клас Нареченої, який буде співспадкоємцем із Ним у Його славному Царстві, яке буде встановлене невдовзі після скомлектування вибраної Церкви через славну зміну в Першому Воскресінні.
А що ви думаєте про Месію? Що ви думаєте про Його запрошення стати учасниками Його слави та Царства? Що ви думаєте про кошт самозречення, самопожертви? Що ви думаєте про велику нагороду? Нехай посвячені переглянуть умови, а ті, які ще не посвятилися, зроблять, як сказав Ісус: “Сядуть й видатки вирахують”, перш ніж приймуть рішення, щоб тоді, коли вони стануть Його учнями, вони зробили це тверезо і були відданими та вірними на своєму шляху.
Тільки ті, які оцінюють “високий поклик Божий в Христі Ісусі”, “небесне покликання”, матимуть потрібний стимул бігти з терпеливістю в забігу, який вони почали, коли посвятилися; і тільки ті, які біжать у цьому забігу вірно, здобудуть нагороду. А вийти переможцем, “повністю перемогти”, можна тільки з допомогою Великого Заступника, через Його дорогоцінну Кров.

R5120 (1912 р.)