ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ТА ВОГНЯНІ ВИПРОБУВАННЯ – СКЛАДОВА ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОСВІДУ

“Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (2 Тимофія 3: 12).

Побожність має на увазі характер, керований принципами праведності. У всіх наших вчинках ми або справедливі або несправедливі, вдячні або невдячні – судячи не з того, що про нас можуть подумати деякі люди, а на основі критерію праведності, який знаходиться у Святому Письмі. Тому, щоб розвинути характер, приємний Богу, ми повинні в кожній подробиці життя ретельно зважити, що, відповідно до цього критерію, є правильно, а що – неправильно. Такий шлях по-біблійному названий роздумами над Божим Законом. Коли ми досягнемо такого розвитку характеру, в якому думка, слово і вчинок вимірюються принципами праведності, ми здобудемо богоподібність (Пс. 119: 97).
Господь хоче бачити у Свого народу не тільки зовнішній прояв відданості Йому та Його братам, але й розвиток любові в нашому серці і нашій вдачі. Якщо ми кажемо, що любимо один одного, а при цьому шукаємо свого, то в чому проявляється наша любов? Тож св. Іван перестерігає, щоб любити не тільки словом, але й вчинком і правдою (1 Ів. 3: 18).
Побожними вважаються, перш за все, ті, які є в Христі Ісусі, члени Його містичного Тіла, які віддали своє людське тіло на живу жертву, святу і прийнятну для Бога через заслугу великого Заступника. По-друге, вираз “побожний” стосується тих, які живуть праведно, у згоді з Ісусом Христом, навіть якщо їм не вдається жити відповідно до повного мірила, яке встановив Господь, оскільки вони уникають страждань, якими повинно супроводжуватися побожне життя. По-третє, вираз “побожний” охоплює деяких осіб далекого минулого, які, маючи віру в Господню обітницю про прихід “Насіння”, відокремилися від світу і, здобувши нові цілі, нові переконання, не трималися решти людського роду, оскільки мали інше мірило (Євр. 11: 13-16).
Цей третій клас складався зі Стародавніх Гідних, які мали частку в стражданнях побожних, а також участь у благословенні. Мойсей, наприклад, вважав за краще страждати з Божим народом, аніж ділити почесті єгипетської влади. Навіть прийнятий у сім’ю фараона, він шанував обітницю про прихід Месії. Тому він постраждав за свою віру в цю обітницю. Так само всі патріархи прагнули бути в єдності з Богом, у згоді з Його обітницею, даною Авраамові, тому за свою віру в цю обітницю вони зазнали тих чи інших переслідувань (Євр. 11: 24-26; 36-38).
Хтось може запитати: “Чому побожний має страждати?” Біблія відповідає, що гріх привів світ до протистояння з Богом. І той, хто хотів би, щоб усі люди говорили про нього похвально, не буде в згоді з Божественним задумом, бо людські маси у світі дотримуються шляху, який Господь не схвалює. Ми не кажемо, що все, що робить світ, грішне, але Божі критерії є настільки високими, що маси людства через свій грішний стан не підкоряються Закону Бога і не можуть цього робити, бо вони тілесні, продані у гріх (Рим. 8: 7; 7: 14, 15). Хто хоче мати вплив на світ, повинен потакати популярним забобонам. І, навпаки, ті, які хочуть бути Божим народом, повинні бути лояльними принципам праведності і, відповідно, повинні йти в протилежному напрямку, ніж світ. Тому світ чинить їм опір.
З Божого погляду, шлях світу грішний. Наша плоть має тенденцію триматися світу, який діє під впливом різного роду хибних поглядів, бо цей шлях співпадає з бажаннями нашої власної грішної плоті. Відповідно, жити побожно означає жити всупереч шляху світу і нашої плоті. Це включає не тільки порядне життя, уникання гріха і т. д., але й складання жертв, там де не йдеться про принципи. Однак треба бути уважним, щоб не обманутися в цьому напрямку. Ми не тільки змагаємося зі світом, але й ведемо боротьбу з піднебесними духами злоби (Еф. 6: 12).

ІЛЮСТРАЦІЯ ПІДСТУПІВ САТАНИ

Часом сатана вдається до своїх підступів, щоб втягнути тих, які намагаються жити побожно, у чвари. Один із його підступів: надати якійсь малозначній речі важливого вигляду і цим змусити людей думати, що вони відстоюють праведність; що страждання, які вони приводять на себе таким чином, є заради праведності. Інший підступ: обманом змусити людей “встрявати в чужі справи” (1 Петр. 4: 15, Хом.). Тому нам як Господньому народові не треба намагатися виправляти всі справи Церкви та світу, чи вступати в конфлікт з братами. Вони, як і ми, наполегливо протистоять впливові світу, плоті та диявола.
Наш вплив на кожного іншого повинен бути підбадьорюючим; ми не повинні приносити іншим смутку, хіба що страждання абсолютно необхідне. Відповідно, Господній народ повинен щораз більше виховувати плоди Духа: покору, доброту, терпеливість, братню доброзичливість, любов. Виховання цих плодів Духа є законом для Господнього народу. Той, хто хоче жити побожно в Христі Ісусі, повинен бути обережним, щоб не приносити страждання іншим – особливо тим, які з дому віри.

СТРАЖДАТИ ЯК ХРИСТИЯНИН

Хоча відомо, що всі, які житимуть побожно в цьому світі, будуть страждати настільки, наскільки вони не погоджуються з теперішніми злими умовами, однак обіцяні благословення Святого Письма є для тих, які будуть жити побожно в Христі Ісусі, будуть християнами. Про них св. Петро каже: “Коли ж [страждає] – як християнин, нехай не соромиться” (1 Петр. 4: 16, Хом.).
Християнин – послідовник Христа, той, хто обрав для себе страждати з Христом, щоб також прославитися з Господом (2 Тим. 2: 12). Отже, з погляду апостола, ніхто не може страждати як християнин, доки він не став християнином.
Кожний болісний випадок, якого наш Господь зазнав, був стражданням заради праведності. Це були не тільки великі страждання, не тільки велика боротьба з гріхом, але й усі дрібні, неприємні труднощі, поширені у світі. Та оскільки Він був “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників” (Євр. 7: 26), то не було жодної причини, щоб Він страждав. Ми не вважаємо, що Небесний Отець передбачив страждання, випробування та труднощі для ангелів, які є в згоді з Ним. Ми не думаємо, що Ісус як Син, що перебував у повній згоді з Отцем, мав би страждати, коли б не Його Угода самопожертви. Усі Його страждання були через те, що Він прийшов у світ, щоб стати Відкупителем людини. Усі вони були частиною потрібного Йому досвіду.
Страждання, яких наш Господь зазнав, були результатом Його активності в служінні Отцю. Це була втома, це була слабість, коли Він віддавав Свої життєві сили для зцілення інших, це був Його кривавий піт, принизливі побиття, а також усі докори, насмішки і гіркі слова на Його адресу за вірність. І все це Він прийняв з покорою і тихо, аж Його страждання на Голгофі припинили Його людське існування.

СТРАЖДАННЯ, ПЕРЕДАНІ СПАДКОВО, НЕ Є СТРАЖДАННЯМИ ХРИСТА

Безсумнівно, страждання в цілому не є стражданнями з Христом, але стражданнями з Адамом. Наші успадковані фізичні слабості не є стражданнями Христа. Ми повинні говорити радше про страждання Христа як про добровільні, а не як про недобровільні. Апостол, говорячи, що ми, коли страждаємо з Господом, будемо також царювати з Ним (2 Тим. 2: 12), має на увазі страждання, які ми спроваджуємо на себе через вірність нашій Угоді. Св. Павло говорить про доповнення решти страждань Христа за Його Тіло, яке є Церква (Кол. 1: 24). Це труднощі не за Адама. Коли йдеться про св. Павла, віримо, що його слабкий зір був наслідком хибної поведінки, коли він переслідував Церкву, і ця хибна поведінка була, очевидно, значною мірою наслідком спадковості. Коли апостол говорить про страждання, яких він зазнав через зір, він не говорить про них як про страждання Христа, а каже, що його недуга була посланцем сатани, щоб бити його по лиці (2 Кор. 12: 7). У такому випадку можемо сказати, що всі спадкові фізичні страждання є служителями сатани, які протистоять нам, приносячи багато труднощів. Однак, віримо, Господу до вподоби, коли ми чинимо опір цим служителям сатани.
Коли б ми вважали всі наші фізичні болі та муки стражданнями за Христа, тоді треба було би думати, що наші розумові вади також є стражданнями за Христа. Наприклад, людина з несправною рукою може мати доволі урівноважену вдачу; натомість в іншого може бути зіпсована вдача, яка веде його в клопоти, підштовхуючи до втручання в чужі справи тощо. Ось так його вдача змушує його страждати через втручання в чужі справи, а не за Христа. Св. Павло говорить, що недоліки нашого характеру є вчинками деградованої плоті (Гал. 5: 19-21). Тож якщо страждання, які приходять на нас через недосконалість розумових умов, є спадковими, тоді і фізичні страждання, які виникають з недосконалих фізичних умов, не можна вважати стражданнями за Христа.
У випадку християнина успадковані слабості та ті, які він спровадив на себе через ламання Божих законів ще до того, як увійти в сім’ю Бога як син, хоча не є стражданнями з Христом, принесуть йому користь. Ці слабості Отець вважає за потрібне залишити нам, але дає запевнення, що Його благодаті буде достатньо для нас (2 Кор. 12: 9). Хоча усвідомлення такого догляду за нашими інтересами робить нас покірними, бо змушує переконатися у власних слабостях, воно підбадьорює і надихає, бо свідчить про Отцівську любов до нас. “Бо Отець любить Сам вас” (Ів. 16: 27).

СТРАЖДАННЯ НА КОРИСТЬ НОВОМУ СТВОРІННЮ

Коли особа вирішила йти за Христом і була зачата як Нове Створіння, будь-яке горе, якого зазнає Нове Створіння з причини слідування за Господом, є стражданням християнина. Якими б не були наші труднощі в цих стражданнях, вони не обов’язково є часткою Божих синів (адже ангели не страждають), але Він дозволяє Церкві мати їх, щоб розвинути і кристалізувати її характер. Якщо ми раді тому, що заслуговуємо на участь у стражданнях теперішнього часу, то кожне випробування стане корисним як частина нашого християнського досвіду. “Не від світу вони” (Ів. 17: 16). Тому всі наші труднощі треба вважати християнськими, потрібними для виправлення в праведності і з метою навчання.
Це дозволяє нам глянути ширше і глибше, ніж зазвичай. Зрозуміло, християнин не повинен соромитися того, у чому він постраждав за свою відданість Господу, Правді та братам. У цих стражданнях він повинен прославляти Бога і бути вдячним за них. Треба радіти нагоді зазнати чогось, що показало б не тільки Господу, але й самому християнину, що він переніс щось заради Христа. Кожна жертва, яку ми складаємо, має на меті страждання християнина, і ми не повинні соромитися того, що страждаємо (1 Петр. 4: 16).

СТРАЖДАННЯ З ПРИЧИНИ СУМЛІННЯ НЕ ЗАВЖДИ Є СТРАЖДАННЯМ ЗА ХРИСТА

Є ще інші, які страждають приблизно так, як страждають християни, однак страждають зі світського погляду. Люди часом кажуть: “Ця людина зі світу має стільки випробувань і страждань і показує стільки терпеливості, стільки самовідречення, що напевно страждає як християнин”. Але ми вважаємо, що ніхто не може страждати як християнин, якщо він не зробив потрібних кроків, щоб стати християнином. Ми повинні дивитися на речі з Божого погляду. Напевно, багато хто страждав як християнин з людського погляду, при цьому не бувши християнином. У Середньовіччі багатьох віддавали на смерть заради принципу. У наші дні є люди, які не дають доказу, що вони християни, але вони готові радше померти, аніж дозволити забрати Біблію з громадських шкіл. Хоча вони не розуміють Біблії, проте коли б це були часи переслідувань, багато хто з них помер би на вогнищі, щоб тільки Біблія залишилась в громадських школах.
Ми не можемо сказати, чи завжди страждання є заради Христа. Але там, де люди страждали заради сумління, вони виховували в собі характер, і за ці страждання отримають благословення в наступному віці. Тепер є лише одні двері до членства в Тілі Христа – слухняність до самої смерті. Страждання з Христом, як ми бачили, не є звичайним стражданням, спільним для всіх у стані гріхопадіння, а тільки тими труднощами, які є прямим наслідком дотримання прикладу Христа у захисті непопулярних правд і викриванні популярних неправд. Такими були причини страждань Христа і такими будуть причини страждань, переслідувань та втрат усіх, які йдуть Його слідами. Вони матимуть спільність у Його стражданнях тепер і в кінці будуть визнані гідними мати частку в нагороді, даній за вірність принципу.
Протягом усього Євангельського віку цей шлях означав самовіддану працю і протистояння докорам під час сіяння і поливання Христових учень. Зараз, у кінці віку, це означає схожу відданість і витривалість у жнивній праці, що відбувається – вірність до такої міри, щоб покласти навіть життя, чи то через поступовий процес віддавання його у службі Учителю, вмираючи щоденно, чи більш раптово через мученицьку смерть.

УНИКАННЯ ПЕРЕСЛІДУВАНЬ

Наш Господь попереджає, що в кінці Євангельського віку багато тих, які мають любов до Христа, дозволять, щоб їхня любов охолола з причини беззаконня та гріха у світі (Мт. 24: 12). Для них буде тест: прийняти рішення чи йти за Господом зі самопожертвуванням як Його учні, чи захоплюватися світським духом. Бачимо, що цей тест проводиться зараз. Дуже багато людей, які звуться іменем Христа, які справді люблять Господа, які оцінюють багато що з Його характеру і люблять, коли переважає добро, зовсім не збираються ставати видовищем перед людьми. Їм подобається робити добро, поводитися чесно і мати повагу в людей як добрі громадяни. Та щоб бути гарячими і вірними послідовниками Господа – “через ганьбу й хвалу” (2 Кор. 6: 8) – їм бракує віри та запалу, щоб витримати тест.
Господь Ісус запрошує нас стати Його співспадкоємцями. Він дуже виразно поінформував, що йти за ним означатиме випробування та труднощі у плоті. Він каже: “Страждання зазнаєте у світі” (Ів. 16: 33). Св. Павло повторює таке ставлення, кажучи: “Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство”. Також у нашому вірші він наголошує на думці: “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (Дії 14: 22; 2 Тим. 3: 12). Немає іншого шляху увійти в Царство, окрім самопожертви, віддавання плоті на смерть, умертвляння її. Наскільки Нове Створіння зростає, настільки старе створіння гине, доки жертва не закінчиться в смерті.
Господній народ повинен повною мірою розуміти умови та вимоги, на яких він був покликаний. Тому не треба дивуватися, коли приходять випробування, якими б вогняними та суворими вони не були. Апостол Петро з любов’ю радить Церкві: “Улюблені! Вогненної спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, немов пригоди для вас дивної. Та оскільки ви берете участь у Христових стражданнях, радійте, а також у з‘явленні слави Його зрадієте, торжествуючи. Якщо лихословлять вас за ймення Христове, то ви блаженні, бо Дух Слави, Дух Божий спочиває на вас: тими Він паплюжиться, а вами прославляється” (1 Петр. 4: 12-14, Гиж.). Господь є не тільки Наставником, але й Очищувачем, щоб очистити нас від жужелиці і приготувати до участі з Христом у Царстві “слави, честі й безсмертя” (Рим. 2: 7, Гиж.).

ВИПРОБУВАННЯ ВІД ФАЛЬШИВИХ БРАТІВ

Святе Письмо виразно навчає, що особливих випробувань можна сподіватися в Церкві, між братами. І ми бачимо, що це справді так, що наші найсуворіші випробування приходять не ззовні, а, як каже апостол: “Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене”, щоб загалом нашкодити черідці через особисті амбіції (Дії 20: 30). Це стає тестом не тільки для Церкви, але й для всіх, кому доводиться спілкуватися з нами, бо якщо один член страждає, то з ним страждають усі члени (1 Кор. 12: 26).
Тому ми не повинні вважати дивним, що існують такі випробування та труднощі і що в Церкві виникають ті чи інші полеміки. Ми повинні виховувати в собі лагідність, покору, терпеливість, доброзичливість до всіх. Тим не менше, коли між Господнім народом виникає полеміка, ми повинні знати, що такі речі неминучі між тими, хто знає Правду. Наш розум недосконалий і, відповідно, потребує трохи часу, щоб прийти до згоди з ученнями Господнього Слова. Але навіть полеміка пожвавлює життя і є кращою від зачерствілого стану – байдужності до того, про що говорять чи не говорять. Тим не менше, особи, в яких є запал, повинні дбати про те, щоб виявляти Дух Господа: лагідність, терпеливість, скромність, братню доброзичливість, любов, покору.
Не дивуйтесь вогняним випробуванням між вами, які виникають з тієї чи іншої причини, що робить їх надзвичайно суворими для вас. Ті, з ким вам доводиться спілкуватися, спроваджуватимуть на вас страждання з причини вашого запалу та свого нерозуміння, своєї недосконалості тощо. Схоже, ви можете бути причиною випробування для інших. Усі ці вогняні випробування допоможуть вам на добре. Набагато краще бути серед тих, які палають духом, ніж знаходитися серед літеплих і тих, які втратили привілей бути одними з послідовників Христа. Можливо, літеплі навчаться якоїсь лекції в Часі Утиску. Натомість Мала Черідка повинна засвоїти свою лекцію в теперішньому часі, дозволяючи, щоб життєві труднощі принесли їй у безмірнім багатстві славу вічної ваги (2 Кор. 4: 17).
Наше знання про Бога обмежене, та все ж ми маємо підстави сподіватися, що кожний, прийнятий Небесним Отцем як Його дитина, буде мати Божественну любов і опіку, яка доглядатиме його справи і дозволить, щоб усе було йому на добре. Відколи Господь є нашим Пастирем, ніхто не може вирвати нас з Його рук (Ів. 10: 28, 29). Ми дорогі для Нього, як зіниця Його ока. Той, Хто почав добру працю в нас, здатний завершити її у дні Ісуса Христа (Фил. 1: 6). Тому, чим більше в нас віри, тим більше ми оцінюємо вірш: “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим. 8: 28). Це містить навіть речі, які здаються дуже суперечливими, дуже шкідливими, дуже несприятливими.
Наш Господь казав: “Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його” (Ів. 17: 3). Пізнати Отця означає бути в спільності з Ним, бути близько ознайомленим з Ним. Досвід підтверджує цей факт. Чим слухняніші ми діти, тим ближче ми ознайомлені з Ним. А якщо ми невірні, навіть короткий час, ми не зможемо розвиватися в духовному напрямку. Наскільки ми намагаємося ходити Його дорогами, настільки ми стаємо близькими до Нього в тому особливому значенні, в якому дитина знає свого батька. Це знання переконує, що Він дбає про нас як Своїх дітей і дозволяє, щоб усе разом було нам на добре (Рим. 8: 28; 1 Ів. 1: 6, 7).

СПІВПРАЦЯ З БОГОМ ВІДПОВІДНО ДО НАШИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

Проте зауважуємо, св. Павло каже, що все допомагає на добре, але не на найкраще. Бог сам обирає нагороду і зважає на наші можливості. Божі ангели, якими б слухняними вони не були, не можуть стати архангелами чи херувимами. Їхня слухняність приносить їм найвище благо на їхньому власному рівні. Так само з нами. Ми не можемо здобути найкращі речі тільки тому, що Він вже дав їх Ісусу Христу, Якого поставив наступним після Себе по правиці в силі, славі та честі (1 Петр. 3: 22).
Знову ж таки, ця обітниця не є гарантією, що все в житті допомагатиме нам так, щоб усе було якомога краще і не залежало ані від нашої волі, ані від нашого вибору. Ми не повинні казати: “Я тут явно непричетний; Господь сказав, що все допомагатиме на найкраще, і якщо я втрачу нагоди в службі, то скажу, що все це на найкраще”. Так думати є помилкою, бо думка тут, мабуть, зовсім не така.
Після того як ми стали Новими Створіннями і дітьми Бога, Він залишає нам певний вибір. Як правило, ми самі вирішуємо, що робити – йти вперед, стояти на місці чи задкувати. Ми не можемо сказати, що коли хтось відпав від Високого Поклику, то це найкраще для нього; або коли хтось пішов на Другу Смерть, то його доля найкраща. Ні. Можна сказати, що ці вірші означають, що Бог завжди готовий дати нам те найкраще, що Він має, виходячи з умов та вимог Угоди, яку Він уклав із нами.
Наша Угода – Угода жертви. Існують певні закони та принципи, які не слід ламати. Виходячи з цього, Господь Ісус каже, що Отець поставить, як наступних після Господа, тих, хто продемонструє найбільше Духа Відкупителя. Він нікого не прийме на це становище чи в Царство примусово. Його характер, Його Слова є запорукою того, що Він зробить для нас те найкраще, що може зробити, але при цьому визнає нашу волю як першочергову річ.
Єгова не шукає таких дітей, яких треба змушувати. Наш Господь сказав, що Отець шукає тих, які вклонятимуться Йому в дусі та в правді (Ів. 4: 23). Ми повинні трудитися якомога краще. Та навіть якщо ми спотикаємося, Господь обіцяє, що Він нас не залишить у випадку нашої вірності і зробить так, що ці спотикання будуть нам на добре. Ті, хто втратить вінець, можуть перейти крізь великий утиск із класом Великої Громади. Це найкраща з можливих речей для них у Божественній постанові. Щодо тих, які йдуть на Другу Смерть, то їхня доля не є найкращою для них, але для всього Всесвіту буде найкраще, щоби ті, які не є в згоді з праведністю, припинили існування.

R5116 (1912 р.)