БІЛИЙ КАМІНЬ ПЕРЕМОЖЦЯМ

“Переможцеві дам... білого каменя, а на камені написане ймення нове, якого не знає ніхто, тільки той, хто приймає його” (Об’явлення 2: 17).

У древні часи греки та римляни мали звичай зазначати і увічнювати дружбу з допомогою білого каменя. Цей камінь ділили навпіл, і кожна особа вирізала своє ім’я на рівній поверхні, після чого вони обмінювалися своїми половинами каменя. Пред’явлення однієї половини вистачало, щоб запевнити приятельську допомогу навіть з боку нащадків того, хто перший поділив камінь. Схожим звичаєм часом користувався цар, який ламав білий камінь навпіл, одну частину залишав собі, а другу давав особливому послу. Цю частину можна було завжди відіслати цареві, і вона гарантувала поміч. Так поділений навпіл камінь ставав знаком розпізнавання.
Об’явлення 2: 17, здається, посилається на цей древній звичай. Білий камінь є дорогоцінним знаком Господньої любові, а нове ім’я, написане на камені, натякає на ім’я Нареченого. Цей вираз свідчить про особливу приязнь із великим Царем царів, про таємницю між Ним і особою. Переможці будуть знані не тільки як клас, – клас Нареченої, але кожен з них матиме особисту прихильність Господа. Про це не знатиме ніхто, крім самої особи і Царя. Між Господом і переможцями існує окреме, особисте споріднення, і вони, можна сказати, отримують розпізнавальний знак (позаобразний білий камінь) ще в цьому житті.
Цим знаком є печать Святого Духа, завдяки якій Господь розпізнає переможців. Хоча про це можна сказати як про частину кінцевої нагороди Церкви, однак вже зі самого початку нашого досвіду ми маємо особисту приязнь із Господом. Повна печать Святого Духа буде дана у Воскресінні, коли ми отримаємо нове тіло. Тоді ми повністю знатимемо ім’я, під яким будемо знані Господу, а Він – нам, навіки.

R5113 (1912 р.)