ОЗНАКА З НЕБА
Марка 8: 11-26

“І знову Ісус промовляв до них, кажучи: Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя” (Івана 8: 12).

Книжники і фарисеї – провідні релігійні особи та вчителі за днів Ісуса – були стурбовані й занепокоєні Його успіхом у здобутті репутації серед людей. Справді, люди, які радо Його слухали, були переважно з простого народу, яким юдейські вчителі звикли нехтувати, називаючи їх “митниками і грішниками” і відмовляючись вважати їх братами. В Ісусі вони бачили конкурента, до того ж успішного, і боялися, небезпідставно, що їхня власна репутація як учителів слабне з причини Його вищості як Учителя, Чиї “Красні Слова Життя” порушували серця багатьох.
Фарисеї підходили до Нього насамперед, щоб знайти недолік – “спокушувати” Ісуса. Вони запитали Його про “ознаку з неба”. Справжньою метою було применшити численні знаки, які Він давав людям, коли зціляв хворих і т. п. Ігноруючи це, вони казали: “А який знак Ти можеш дати нам з неба? Ми хочемо небесний знак; дай нам його, і ми повіримо в Тебе”.
Щоб хоч якось схвально поставитися до головних правителів юдеїв того часу ми повинні пам’ятати, наскільки іншими були речі, які робив Ісус на доказ Свого месіанства, від речей, які, як вони вважали, Він повинен робити. Пророцтва багато розповідали про Месію, але вони, читаючи їх, особливу увагу приділяли тим, які говорили про Його славу, про владу, яка дістанеться юдейському народу, і про благословення, якими юдейський народ остаточно обдарує всі народи, щоб благословити світ під час Месіанського Царства. Вони випустили з уваги і не вивчили достатньо уважно та глибоко інші місця Писання цілком відмінного характеру.
Інші місця Писання розповідають, що Месія “як ягня буде проваджений на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкриватиме Своїх уст” (буде “мовчати” в тому значенні, що не відкриє Своїх уст, щоб уникнути осуду та смерті). Вони розповідали, як Він “полоненим звіщатиме свободу” і відкриття очей сліпим, та фарисеї пов’язували їх радше зі славним Царством, аніж із часом, коли Месію “зневажили і ганьбили перед людьми” (Гиж.), коли вони ховали від Нього своє обличчя, соромлячись Його і показуючи зневагу.
Справді, вони мали б вивчати Писання належно. Можна сказати, що ця помилка не була їхньою виною, і в певному сенсі це було дійсно так. З іншого боку, треба пам’ятати, що дійсною перешкодою для них була пиха серця і дух всезнайства. Їм не вистачало покори, тож вони не були здатні вчитися. “Справді ізраїльтяни”, які прийняли Ісусове Послання, очевидно, також неправильно розуміли пророцтва, але були відкриті на те, щоб змінити власні переконання, готові, щоб їх вести і ними керували. Тому їх приваблювали учення Вчителя, дивували, приносили їм благословення. Господь поступово вів їх до правильного розуміння кожної риси Божественного Плану, на яку приходила пора, і вони поступово ставали готовими до благословень П’ятидесятниці у відповідний час, показуючи, що вони є частиною Вибраних, яких Бог обирає стати Нареченою Месії і співспадкоємицею у Його Царстві.

ЖОДНОЇ ОЗНАКИ, ОКРІМ ОЗНАКИ ЙОНИ

У нашій лекції розповідається, що Ісус глибоко зітхнув і промовив: “Нащо рід цей вимагає ознак?” (Гиж.). Відмовившись давати їм ознаку, Він покинув їх і попрямував на той бік озера. Святий Матвій (16: 1-4) більш докладно розповідає про це запитання і відповідь на нього. Ісус звернув увагу фарисеїв на знаки, яких дав їм достатньо, а тоді сказав, що одна велика ознака буде дана цьому народу, але не раніше, ніж на Голгофі. Ця “ознака” справді мала великий вплив на тисячі юдеїв, як свідчить запис у Діях Апостолів про тисячі охрищених у День П’ятидесятниці (і згодом), які чули проповідь святого Петра про смерть Ісуса, про Його три дні в гробі та про воскресіння на третій день.
Ісус навів ознаку Йони: як Йона був три дні і ночі (частину їх) у череві риби, так Людський Син буде схожий час у землі, і як Йона вийшов звідти, так і Людський Син вийде.
Залишмо представникам Вищої Критики суперечки щодо припущення, яке вони висунули всупереч висловлюванню нашого Господа. Як твердить Вища Критика, Ісус та апостоли жорстоко помилялися в кожному значенні слова; натомість, за словами Ісуса та апостолів, жорстоко помиляються саме представники Вищої Критики. Ми вважаємо за краще відстоювати Боже Слово, а той, хто хоче, нехай тримається “мудрості людської”.

ФАРИСЕЙСЬКА РОЗЧИНА

Сівши в човен, Ісус застеріг Своїх учнів від учення фарисеїв, порівнявши його з розчиною, дріжджами. Розчина – фермент, який діє, перш за все, в тісті, з якого виходить хліб. Боже Слово є Правдою, хлібом, яким повинен харчуватися Його народ. Та він повинен вживати неквашений хліб – чистий хліб, чисту Правду, без домішки розчини людської філософії.
Пересторога була дуже доречна, тому що фарисеї явно і справді були сектою, групою, яка відзначалася найбільшою святістю серед юдеїв. Ця секта природно приваблювала найбільш палких, завзятих і обдарованих юдеїв. Її удавана причетність до найвищих і найкращих речей зробила її вчення та саму секту ще небезпечнішою, тому що її хліб, її правда змішалася з людськими традиціями, які викликають нудоту,  розлад травлення, і отруюють кожний розум, який її приймає.
Ця сама лекція стосується нас сьогодні. Яким би святим не вважалося чи здавалося те чи інше віровизнання християн, ми повинні пам’ятати, що треба остерігатися його “закваски”, його фальшивого вчення, тобто бути на осторозі щодо нього, уникати його. Тільки чиста Правда Божого Слова здатна зробити нас “мудрими на спасіння”, і її достатньо, як каже апостол, “щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова”.
Тому, як християни всіх віросповідань, з’єднаймо наші серця і розуми в повному посвяченні для нашого Господа і Відкупителя, щоб виконувати волю Небесного Отця; стіймо вільними і чистими від усякої “закваски” різних віровчень, які в минулому стільки зробили, щоб розділити Господній народ на шість сотень віросповідань. Ми осуджуємо цей поділ, який скрізь щораз більше впливає на Божий народ, і дуже прагнемо з’єднати щирі серця, щоб був один Господь, одна Віра, одне Хрищення, один Бог і Отець над усіма, і одна “Церква Первороджених, на небі написаних”.

“ЯК ВИ НЕ РОЗУМІЄТЕ?”

Учні вперто не розуміли суті метафоричного висловлювання Ісуса про закваску фарисеїв. Вони одразу подумали про буквальну закваску і буквальний хліб, зауваживши, що в них зі собою тільки один хліб, і вирішили, що Учитель докоряє їм. Очі їхнього розуму, очі їхнього розуміння ще не розплющилися достатньо, тому Ісус одразу і дуже виразно сказав їм, очевидно з певною досадою, що після всього, чого Він навчив їх, вони далі не можуть збагнути духа Його слів.
Він нагадав їм про чудо нагодування п’яти тисяч людей п’ятьма хлібами і запитав, скільки корзин кусків вони назбирали. Вони відповіли: “Дванадцять”. Також Він нагадав їм про інше нагодування чотирьох тисяч людей сімома хлібами і запитав, скільки корзин вони тоді назбирали. Вони відповіли: “Сім”. Він сказав: “Як же ви не розумієте, що Я не звинувачую вас у тому, що ви мали тільки одну хлібину. Якщо Я мав силу зробити хліб тоді, то Я далі маю цю силу і не говорив би, що вам не вистачає хліба”.
Те саме можна не раз запримітити сьогодні між Господнім народом під час дослідження Біблії. Дух учень нашого Господа не раз губиться цілковито в тих, чий розум зосереджуються на якійсь незначній, другорядній речі. Ліком від цього є ближча злука з Богом, більш уважне вивчення Божественного Слова, вникання, як послідовники Учителя, в Його дух та Його працю. При цьому не забуваймо про докучливе “терня”, яке, як розповідається в іншій притчі, часто обсідає серця та розуми Божого народу, перешкоджаючи Слову Правди приносити потрібні плоди. “Терня” – це “клопоти цьогосвітні й омана багатства”, – сказав Ісус.
Коли прибули вони до Віфсаїди, до Нього привели сліпого, благаючи, щоб Він його уздоровив. Ісус взяв його за руку і повів за село. Там Він послинив йому очі, поклав руки на нього і запитав, що він бачить. Той, звівши очі, сказав, що бачить щось схоже на дерева, які ходять довкола і є, мабуть, людьми. Ісус знову поклав руки йому на очі і наказав глянути ще раз. Він так зробив і почав бачити виразно. Ціль такого способу нам не зрозуміла, але цілком можливо, що чоловікові бракувало віри, тому Ісус поволі розвинув її в ньому. Ця думка знаходить підтвердження в кінцевому вислові, що чоловік почав бачити поступово, дивився якийсь час, а тоді сказав, що може бачити виразно. Господь, очевидно, хотів, щоб чоловік проявив усю силу волі і прагнення бачити.

R5111 (1912 р.)