СЛОВО БОЖЕ, А НЕ ЛЮДСЬКЕ
Марка 7: 1-13

"Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім" (Рим. 14: 17).
Сьогоднішнє дослідження показує, що вісімнадцять століть тому фарисеї, хоча й визнавали, що потрібно старанно дотримуватись божественного закону, і навіть хвалилися вірністю в цьому, поступово відійшли від Божого Слова і стали наслідувачами людських традицій. Так само є з юдеями сьогодні. Хоча вони читають Святі Писання Старого Заповіту, він вважається запечатаною Книгою, яку вони не можуть зрозуміти. Замість того, щоб старатися збагнути її, вони досліджують і формують поведінку свого життя за допомогою Талмуду. Загальновизнано, що Талмуд містить як мудрі, так і немудрі вислови, як добрі, так і нерозважні поради, але юдеї-ортодокси формують всі свої релігійні почуття на основі нього.
І, звичайно, те саме є правдою про християн сьогодні. Біблія визнана авторитетом і критерієм, але кожне християнське віровизнання має свою власну теорію, свої власні докази зі Святого Письма, свій власний катехізис. Коли читається Біблія, то пояснення, або інтерпретація, прийнятого віросповідання стає перед розумом і заслоняє його. Таким чином з Біблією в руках і з пошаною в серцях християни поділені на шістсот різних сект з дуже малою надією об’єднатися, тому що кожен наполягає на застосуванні своїх власних сектантських окулярів в дослідженні Біблії.
Чи дійсно не було б мудрим, щоб всі християни відкинули і розбили ці сектантські окуляри, які так довго розділяли нас, давали хибне забарвлення різним уривкам Божого Слова і заплутували наші розуми загалом? Чи не було б наслідуванням небесної поради і небесної мудрості змінити поведінку і почати вивчення Божого Слова знову, в світлі, яке сяє з однієї сторінки на іншу? Всі ми, безперечно, погодимося на це теоретично. Але чи введемо ми нашу домовленість і рішення в практику?

ЇСТИ НЕВМИТИМИ РУКАМИ

Фарисеї не бажали б нічого більшого за те, щоб такий надзвичайно здібний чоловік, як Ісус, був одним з-поміж них – щоб підкорявся їхнім звичаям і таким чином виражав їм Своє схвалення. Вони не могли не зауважити величний характер Його вчень про справедливість, милосердя і любов. Вони могли простити Йому деякі правди, які Він виголошував і які заставляли їх здригатися, якщо б тільки Він дотримувався їхніх формальностей. В дійсності Він, так би мовити, не підходив нікому. Для нечистих Він був надто чистий; для крикливих, лицемірних Він був надто чесний; для мудрих по-світському Він був надто відвертий, надто правдивий.
В цій лекції фарисеї запитують, чому послідовники Ісуса не навчені приписам Талмуду – чому вони не пильнують, щоб завжди, як релігійний обов’язок, мити руки перед їдою. Ми можемо бути певні, що Ісус не дав Своїм послідовникам жодного прикладу непристойності чи нечистоти. Дійсно, ми знаємо, що пропорційно тому, як правда входить в серце, вона має очищаючий вплив на ціле життя, на всю особу – розумово, морально і фізично. Те, що мали на увазі фарисеї, було церемонією обмивання (чи руки були чисті, чи ні), чиненням формального обмивання частиною їхньої релігії. Саме проти цього виступив Ісус. Він не міг навчати так само, бо це було б церемоніальним лицемірством. Як Він сказав при іншій нагоді, ці фарисейські звичаї ретельного зовнішнього обмивання осіб і посуду у виді обряду забирали багато їхнього часу і були обтяжливими для бідних, які не мали слуг, які робили б ці речі за них, а ті, хто не виконував їх, вважалися нечистими, позбавленими святості, противниками божественних розпоряджень, несправжніми юдеями.
Відповідаючи фарисеям на ці питання, Ісус сказав їм, що вони є ті благочестиві, згадані пророком Ісаєю, який сказав: "Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук – людських заповідей", – бо ви полишили заповіді Бога і міцно тримаєтесь передань людських.
Ісус дав їм приклад того, як вони нехтували божественними заповідями, одночасно звертаючи так багато уваги на церемонії обмивання, які були не з наказу Бога, а з наказу Талмуду. Ілюстрація полягала в тому, що Мойсеїв закон наказував шанувати батька і матір, що той, хто казав би лихе про одного з  них, мав був покараний смертю. Але ця заповідь була змінена Талмудом, і будь-хто міг звільнитися від батьків, посвятивши себе і своє майно Богу і релігійним цілям. Зробивши це, він, згідно з Талмудом, був вільний від всіх обов’язків стосовно своїх батьків. Таким чином вони зробили пряму Божу заповідь недійсною і невартісною, чого не мали жодного права робити.
В цьому полягало протиріччя між вченням Ісуса і вченням фарисеїв. Обидва ці вчення говорили про праведність і строге дотримання божественного закону, але Ісус тримався Божого Слова і відкидав Талмуд, передання старших, а фарисеї нехтували Божим Словом і трималися традицій. Що ми, як християни, повинні робити сьогодні? Тримаймось "вірного слова", "Писання святого, яке може зробити нас мудрими". Досліджуймо Писання щоденно і критично і відкидаймо все, що суперечить йому.

ЩО Є БОЖИМ ЦАРСТВОМ?

Наш вірш часто неправильно розуміють, вважаючи, що Боже царство полягає в праведності, мирі і радості в святому Дусі. Контекст показує, що це цілком неправильна думка. Давайте прослідкуємо контекст і подивимось.
Тримаймо в розумі те, що ми вже зрозуміли про царство, згадане в Біблії, – що воно є славним царюванням Месії протягом тисячі років для підняття людського роду, і що впродовж цього панування церква буде з’єднана з Ісусом в Його царській славі, силі і честі. Поклик цього Євангельського віку повинен вибрати цей клас нареченої, розвинути їх і вчинити "достойними участі в спадщині святих в світлі".
Ми побачили, що в теперішньому часі ці покликані – покликані, щоб бути "невістою, жоною Агнця" – є царством в зародку, тобто в нерозвиненому стані. Ці випробовувані члени царства, як говорить про нас Святе Письмо, не є під Законом Мойсея, який був виражений в Десятьох Заповідях, вони не сподіваються мати вічне життя через них, але є під Благодаттю – під милостивим приготуванням, яке Бог вчинив для них через заслугу смерті Христа. Св. Павло підкреслює, що хоча вони є вільні від різних заповідей юдейського закону, вони не є без закону, а є під великим божественним законом, як члени тіла Христа. Він говорить, що таким чином ми, як нові створіння, дійсно дотримуємося справжнього значення божественного закону, коли ми "ходимо не за тілом, а за духом", навіть якщо б ми не були здатні повністю піднятися до духа закону з причини слабкостей нашого тіла. На суді є нове створіння, бажання, а не тіло.
У відповідності з цим, від поган, які ввійшли до членства в тілі Христа, не вимагалося пристосовуватися до вимог юдейського закону. Наприклад, юдей, згідно з законом, не міг їсти рибу, яка не мала луски, тобто макрель і т.п., і не міг їсти зайчатини, свинини і т.п., і різними іншими способами він був стримуваний і обмежуваний в їжі і питті. Але жодне з цих обмежень не стосувалось християн, котрі прийшли з-поміж поган і ніколи не були під Угодою Закону.
В нашому вірші св. Павло підкреслює, що ці свободи стосовно того, що вони можуть їсти і пити, в теперішньому житті не повинні вважатися справжніми благословеннями цього класу царства в зародку. Далеко не так. Справжні благословення цього класу складаються з їхньої утіхи в праведності, мирі і радості в святому Дусі. Перемінені через відновлення їхнього розуму вони дійшли до того, що цінують і люблять праведність і правду, добрі речі замість поганих, чисті речі замість нечистих, духовні речі замість земних. Їхня батьківщина тепер є в небесах, а не на землі. Вони оцінюють "мир Божий, що вищий від усякого розуму", і його панування в їхніх серцях є великим благословенням, яким вони втішаються як члени класу царства в зародку.
"Для безбожних спокою немає, говорить Господь". "А ті несправедливі – як море розбурхане, коли бути спокійним не може воно". Наш небесний мир і довір’я до Бога є наслідком нашої єдності з Христом як членів Його класу царства. Ми високо цінуємо це, а не особливий привілей їсти свинину чи щось інше, заборонене юдеям. Радість в святому Дусі – спільність з Отцем, і з Сином, і з усіма, хто має духа праведності, – є блаженним привілеєм кожного члена класу царства в зародку, кожного члена "церкви, яка є тілом Христа".
Таким чином апостол хотів, щоб його слухачі правильно оцінювали різноманітні милості, які вони отримали, так щоб у випадку, коли вимагатиметься, щоб інтереси Господньої справи або інтереси братів в Христі були поставлені попереду їхніх свобод щодо їжі і пиття, вони вважали таке самозречення в ім’я Христа і в ім’я братів як ніщо – як жертви, які вони могли б робити з радістю, тому що не хотіли б нанести ані найменшої шкоди або перепони істинній вартості благословень і привілеїв, які є нашими в Христі.