“НЕ ПОКИДАЙТЕ ВАШОГО ДОВІР’Я”
“Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду” (Євреїв 10: 35, Хом.).
Для дуже багатьох із Божого народу, а також для людей у світі ідеалом християнського життя є життя, повне миру та спокою. Вони ще не навчилися, що “мир Божий, що вищий від усякого розуму [у світі]”, обіцяний християнам, повинен панувати у серці і підтримувати його (Фил. 4: 7; Кол. 3: 15), а не стосуватися зовнішнього життя. Вони забувають або, можливо, ніколи не засвоїли слова Учителя: “Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені [у своїх серцях]. Страждання зазнаєте у світі”. “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас”. “Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його”. “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі [у теперішньому світі, тобто епосі], будуть переслідувані”. Пророк ствердив про грішний клас, а не про святих: “Вони не знають людських злиднів, і їх не б’ють, як простих людей” (Ів. 16: 33; 15: 18; Мт. 10: 25; 2 Тим. 3: 12; Пс. 73: 5).
Тільки тим, хто має деяке знання про великий План Бога, Його стосунок до Його народу зрозумілий і чіткий. Світ дивується, що особам, яких Бог приймає у Свою сім’ю як синів через відкуплення і прийняття, обов’язково або ж дозволено переносити страждання. Святим, які добре цього навчилися, апостол каже: “Не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас” (1 Петр. 4: 12). Ці святі можуть сьогодні виразно бачити мету і корисність нинішніх випробувань, лих та переслідувань, вони розуміють, що ті є в повній згоді з їхнім високим покликом, небесним покликом стати спадкоємцями Бога і співспадкоємцями Ісуса Христа, нашого Господа, “коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Рим. 8: 17).
Але чому частка в прийдешній славі залежить від теперішніх страждань? Відповідаємо, що з двох причин:
ПОТРІБЕН РІШУЧИЙ ХАРАКТЕР
(1) Суворі випробування і перевірки нашої любові до Бога та Його Правди, а також нашої віри в Нього і в Його обітниці – єдино мудрий крок Бога з огляду на дуже високі почесті та відповідальність великого становища, до якого Він нас покликав. Якщо було доцільним випробувати нашого Господа і Відкупителя в усьому щодо віри та слухняності перед Його возвеличенням до неперевершеної слави та сили божественної природи, тим більше доцільно, щоб ми, колись чужинці та далекі від Бога, діти гніву як і інші, були цілковито випробувані.
У нас немає випробувань стосовно досконалості нашої земної посудини, адже Богу і нам добре відомо, що в нашій деградованій плоті не мешкає жодна досконалість, але ми маємо випробування щодо нашого нового розуму, нашої посвяченої волі, чи вони повністю посвячені Господу і чи міцно утверджені в любові правди, чистоти та праведності в цілому. Ми також підлягаємо випробуванню, щоби було видно, чи ми не поступимося принципами праведності заради прихильності світу, самолюбних амбіцій чи “дочасної гріховної потіхи”. Ті, які люблять праведність і ненавидять беззаконня, які розвивають рішучий характер, є “переможцями”, і, як члени Христа, успадкують усе. Нерішучим, літеплим – ані холодним, ані гарячим – далеко до того, щоб мати дух класу Царства, і Господь обов’язково їх відкине – “виплюне” (Об. 3: 16).
ЛЮБОВ, А НЕ САМОЛЮБСТВО, КЕРІВНИЙ ПРИНЦИП
(2) Участь у прийдешній славі залежить від теперішніх страждань, адже прийдешня слава буде дана тільки тим, хто має Дух Христа, дух святості. А той, хто отримав цей Святий Дух, цю вдачу, і перемінився відновою свого розуму, тобто волі, щоб любов (а не самолюбство) панувала над його думками, словами і вчинками, не може, якщо він знаходиться у світі, уникнути теперішніх страждань. Його любов до Бога, його ревність до Божої служби і Божого народу, його віра в Боже Слово і безкомпромісне ставлення до всього, що з цим пов’язане, настільки відрізнятиметься від пануючого духа сумніву, самолюбства і поступливості, що його вважатимуть особливим, називаючи екстремістом і фанатиком, а то й ханжею.
Злі здогадки з боку неповністю посвячених сердець будуть приписувати кожний добрий вчинок якимось самолюбним або поганим мотивам. Тому “за Ім’я Моє [Христа] будуть усі вас ненавидіти”, бо “світ нас не знає [не розуміє] тому, що Його не пізнав” (Лк. 21: 17; 1 Ів. 3: 1). Причина всього цього очевидна: “бог цього віку засліпив розум” переважної більшості людей, тому вірні, які оцінюють Правду, які мають нове серце (волю) і правильний дух щодо цих речей, є лише “Малою Черідкою”.
ТЕПЕРІШНІ УМОВИ НАЙБІЛЬШ СПРИЯТЛИВІ, ЩОБ ПЕРЕМАГАТИ
Ці умови не зміняться, доки випробування “Малої Черідки” не закінчиться. Бог дозволятиме злу набирати сили, доки випробування, пересівання, очищення та полірування Нареченої Христа повністю не завершаться. Тоді сатана буде зв’язаний на тисячу років і не матиме дозволу засліплювати і зводити народи під час Тисячолітнього віку благословень, а “Мала Черідка” переможців разом із Христом, її Господом і Головою, благословитиме всі племена землі повним знанням Правди.
Тому, дорогі брати та сестри, візьміть до уваги слова апостола і не покидайте свого довір’я, – довір’я до Бога, до виконання Його великого Плану і до всіх, хто довіряє дорогоцінній крові та приносить плоди Духа в щоденному житті: покору, терпеливість, братню доброзичливість, любов.
ДОВІР’Я – ОСНОВА ЗУСИЛЬ ХРИСТИЯНИНА
Деякі з Господнього народу мають тенденцію знеохочуватися, думати, що вони, можливо, невірні, і втрачати мир у розумі. У деяких випадках це відчуття знеохочення веде до такого страху та стресу, що викликає побоювання Другої Смерті. Апостол, здається, має на думці цей стан. Ми оточені недосконалими судженнями та поведінкою, а ті, які належно оцінюють себе, повинні знати, що вони поступаються Божественному критерію і своєму обіту посвячення. Це знання повинно робити всіх дуже покірними, дуже доброзичливими до інших, але не повинно знеохочувати.
Св. Павло підбадьорює таких словами “не покидайте вашого довір’я” (Хом.). Пам’ятаймо, що факт отримання цієї Божественної милості є доказом, що жертвоприношення здобуло Божественне прийняття. Віра (довір’я) в Бога і “цінні та великі обітниці” є в основі всіх християнських зусиль. Без цієї віри не можна боротися доброю боротьбою. Наскільки ці обітниці є перед нашим розумом, настільки ми маємо силу та відвагу бігти вузьким шляхом.
Якщо послідовник Господа знеохотився або відчув, що його сподівання не здійснилися, він не повинен втомлюватися чинити добро. Він повинен йти до Господа в молитві й відновити свій обіт посвячення. Треба звестися з пороху знеохочення і підняти хрест із новим запалом. Треба намагатися зійти на ще вищий рівень, ніж попередньо. Якщо втратити довір’я, втратити віру, то противник легко нас здолає.
Бог схвалить тих, хто ходить вірою. Нагорода є для тих, хто тримається віри аж до смерті. Ми повинні остерігатися всього, що веде до послаблення або знищення нашої віри. Господь поводиться з нами ласкаво та доброзичливо. Він зробить для нас усе, що добре. Знаючи це, ми можемо мати довір’я до Бога, навіть якщо рішення Божественної Справедливості відгородить нас від Божественної милості. Хто має правильне серце, той кориться Божественній волі. Господь хоче, щоб ми мали віру, яка б вистояла в смутку та радості, яка б довіряла там, де не бачить, яка б перебувала під проводом Божественного провидіння.
СПІЛЬНІСТЬ ІЗ ХРИСТОМ У СТРАЖДАННЯХ
В Євр. 10: 32-39 апостол виразно показує, що знести Христові скорботи можна двома шляхами: (1) стати дивовищем через зневаги та знущання і (2) відверто визнати нашу прихильність до тих, кого зневажають, беручи участь в їхніх зневагах та знущаннях. Адже, якщо один член страждає, то всі члени Тіла Христа страждають із ним.
“Згадайте ж про перші дні ваші” і побачте, як ваші скорботи і випробування прийшли головним чином після того, як ви були просвічені світлом знання про Бога, яке сяяло від обличчя нашого Господа Ісуса Христа, і що вони зростали відповідно до того, як зростало ваше світло Теперішньої Правди. Не важко побачити причину цього. Великому противнику не цікаво турбувати тих, хто поснув на Сіоні, натомість він завжди готовий збивати з пуття і заплутувати тих, хто не спить. Чим діяльнішими ми стаємо в службі Господу і Правді і, відповідно, активніше протидіємо сатані та неправді, тим більше він боротиметься з нами. Чим вірніше і завзятіше ми боремося доброю боротьбою, як добрі воїни Господа Ісуса Христа, тим більше будемо мати схвалення Учителя тепер і більшою буде наша нагорода в Царстві.
ЩОРАЗ СУВОРІШІ ВИПРОБУВАННЯ
Безперечно, нас чекають щораз суворіші випробування. З Божого погляду ми, благословенні більшим світлом, повинні вміти витримати більші випробування та скорботи. З погляду сатани ми, як загін Гедеона, озброєний Правдою, завдаємо йому більше шкоди, ніж усі інші разом узяті. Нас тільки дивує, що він досі не атакував нас лютіше, ніж у минулому. Можливо, йому перешкоджали, і він матиме ще більше свободи бити нас у міру того, як насувається ніч. Такими є наші сподівання, побудовані на прямих висловлюваннях та образах Святого Письма.
Але такі висновки не повинні приносити журби ані страху, бо Той, Хто за нас, більший, ніж усі, хто проти нас (1 Ів. 4: 4; Рим. 8: 31). Його обітниці, як і Його провидіння, є муром спасіння і захистом з усіх сторін. Що відокремить нас від любові Бога в Христі? Може горе? Ні, воно тільки наблизить нас до Нього, і під Його захистом та опікою ми будемо спокійні. Його благодаті достатньо для нас. Його сила проявляється в наших слабостях. Коли ми відчуваємо себе слабкими, тоді ми сильні в Ньому. Він ніколи нас не залишить і не покине.
“Стороже, яка пора ночі?” “Надходить ранок, а потім ніч” (Іс. 21: 11, 12, Хом.).
R5095 (1912 р.)