«ЦЕ Я, НЕ ЛЯКАЙТЕСЬ!»
Марка 6: 45-56

«А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!» (Мт. 14: 27).
Сьогоднішня лекція показує нам як людей цікавить все, що може дати їм полегшення в хворобах та недугах, які чинять наш рід, за словами св. Павла, «стогнучим створінням». Натовпи далі громадилися там, куди приходив Ісус, – частково, щоб слухати, частково з цікавості і частково тому, що Послання, яке Він звіщав, було Посланням потіхи, підтримки, надії. Він не мав наміру безконечно докоряти їм за недотримання Закону, а, навпаки, постійно виражав співчуття їхнім слабостям, допомагав позбутися їх і заохочував «йти і більше не грішити».
Нагодувавши п’ять тисяч людей, Ісус сказав Своїм учням залишити Його і повернутися на той бік озера. Відпустивши натовп, Він пішов у відлюдне місце на горі помолитися. Варто зауважити, що майже всі молитви Великого Учителя, як записано, були стислими та короткими. Коли Він мав бажання молитися довго, то звертався до Отця наодинці, на самоті. Це, напевно, буде добрим прикладом для всіх Його послідовників, якого слід дотримуватись. Довгі молитви часто є втомливими для тіла і, наскільки можемо зауважити, містять в собі багато повторювань або ж є спробами повчати Господа і радити Йому в речах, в яких Він розуміється набагато краще, ніж будь-хто з Його дітей.

ЙДУЧИ ПО МОРЮ

Учні в своєму рибальському човні змагалися з зустрічним вітром і вже не мали сил веслувати. Уночі вони побачили когось, хто їм здався привидом, духовним явленням в людській подобі, – когось, хто йшов по воді і, здалося, мав намір минути човен. Вони закричали, бо побачили його всі і перелякалися. Тоді до них долинув голос, кажучи: «Це Я, не лякайтесь». Ісус увійшов до них в човен і вітер, на їхнє здивування, стих, бо вони вже забули лекцію з попереднього пополудня – нагодування п’яти тисяч п’ятьма хлібами та двома рибами.
Окрім того, що ми бачимо в цьому ще один прояв Божественної сили через Відкупителя, ми також можемо зауважити натяк на духовну лекцію. Без сумніву, після вознесіння Учителя учні почували себе самотніми серед неприязних людей і натрапляли на щораз більші труднощі та бурхливі перешкоди. Без сумніву, це допомогло їм глянути назад на згадану подію і пригадати, як Учителю вдалося прийти до них по неспокійному морю і як Його прихід приніс мир та спокій.
Тому в своєму серці вони могли звертатися до Того, Хто навчив їх: «Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!» і «Ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» Цей вартісний урок далі приносить користь усім, котрі є справді Господнім народом, – усім, котрі вчинили Угоду при жертві з Господом, усім, котрі представили свої тіла живою жертвою через заслугу Ісуса. Він є з ними повсякчасно, щоб освятити їхні найглибші переживання.

«РЯТУЙ МЕНЕ, ГОСПОДИ!..»

Св. Матвій наводить ще одну подробицю цієї лекції, не записану св. Марком. Він розповідає нам, що коли св. Петро почув, що Ісус йшов по морю, він запитав Господа дозволу самому піти до Нього по воді. Господь погодився, і св. Петро здобувся на величезну відвагу зробити цей крок. Коли б його не залишила віра, він напевно втримався б до кінця, але Господнє правило для Його народу, мабуть, є наступним: «Нехай станеться вам згідно з вашою вірою». Ми не повинні заохочувати легковірність в собі або в інших, але повинні пам’ятати, що віра, яка має міцну основу, є дуже цінною в Господніх очах.
У випадку св. Петра було цілком слушно спробувати піти до Господа, бо на це він отримав дозвіл. Було б легковір’ям сподіватися піти по воді без Господнього дозволу та запрошення. Але коли він побачив бурхливі хвилі, то його віра ослабла і він почав тонути. Саме тоді він закричав: «Рятуй мене, Господи!» Наскільки це правдиво про весь Божий народ, який, мов св. Петро, хотів би робити якісь чудесні діла, щоб показати свою віру в Господа! І як часто їм трапляється саме так, як було зі св. Петром! Вони б цілковито зазнали невдачі, коли б Господь не втрутився і не визволив їх. І так само, як Господь не бачив провини в тому, що хотів зробити св. Петро, так само ми повинні з захопленням сприйняти проявлену ним віру та відвагу.

ВМІННЯ СВ. ПЕТРА ВЧИТИСЯ

Вже багато було сказано про квапливість св. Петра і про клопоти, в які він раз-по-раз потрапляв від цього. Безперечно, така критика до певної міри є виправдана, але слід пам’ятати, що Учитель дуже любив його – чи то з причини його запалу, чи з причини завзяття, яке, однак, в кількох випадках завело його в труднощі. Про одне слід завжди пам’ятати на його користь: хоча він був найстаршим з апостолів, він, мабуть, був найбільш покірним з-посеред них та найбільш охочим вчитися. Свої помилки він зробив для себе дзеркалом і, тим самим, навчаючись пізнавати себе більш ретельно, був бережений під час багатьох небезпек, неминучих при його темпераменті. В Святому Письмі він виступає як один з найбільш шляхетних апостолів...
Великий Учитель і Зцілитель, мабуть, перебував у постійному великому напруженні, адже Йому весь час доводилось витрачати Свої життєві сили одразу в обох напрямках. Коли Він зціляв хворих, то, читаємо, сила, життєва енергія виходила з Нього, і Він зціляв їх усіх. Також всі Його публічні навчання коштували Йому значних сил, особливо коли Він звертався до великого натовпу. Ось так частково виконалося сказане про Нього пророком: «Він узяв наші немочі, і недуги поніс».
Однак бачимо, Він завжди був готовий, завжди пильний до Отцівських справ, дбав про добробут і навчання тих, хто був чи мав бути дітьми Бога.
Коли човен вранці пристав до берега, люди впізнали Його, розбіглися по всій околиці і почали приносити на ношах хворих туди, де, як вони чули, був Ісус. Куди б Він не приходив – у село чи в місто, чи в яку місцевість – хворих клали на видному місці і благали Його, щоб їм дозволено торкнутись бодай до поли Його одежі; «і хто тільки до Нього доторкувався, той був уздоровлений».
Зцілення, які наш Господь робив під час Свого служіння, були фізичними. Як ми вже бачили, ніхто окрім Нього ще не отримав Святого Духа з його силою зачаття. Та чи ж ми не чуємо, як Він промовляє: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку»? Хіба ж Божий посвячений народ впродовж минулих вісімнадцяти століть не відчував благословення – духовного благословення – як Ісус ставав на їхньому шляху, як вони пізнавали Його, як вірою вони простягали руку і торкались поли Його шати, усвідомлюючи, що Він – Син Всевишнього, Відкупитель світу, Голова Церкви, яка є Його Тіло, і незабаром буде Царем Слави, Котрий пануватиме для благословення всіх поколінь землі?
R5095 (1912 р.)