ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НОВОГО СТВОРІННЯ ПЕРЕД БОЖЕСТВЕННИМ ЗАКОНОМ

ЧАСТИНА 1

Бог уклав з Ізраїлем Угоду Закону, яка ґрунтувалася на дотриманні Закону, стисло вираженого в Десяти Заповідях. Апостол Павло каже, що наш Господь народився під Законом (Гал. 4: 4): не лише під Десятьма Заповідями, а під Угодою Закону. Ця Угода Закону, як показує апостол в іншому місці, була додана до Угоди Авраама і зображена в Агарі, а не в Сарі. Наш Господь був під Угодою Агари – Угодою Закону, Угодою плоті – до тридцяти років.
Немає жодного запису про слухняність нашого Господа Закону перед тим, як Він досягнув відповідного віку, хоча в нас є всі підстави вірити, що Він дотримувався Угоди Закону. Та час особливого випробування почався при Його хрищенні. Факт, що Бог був готовий укласти Угоду жертви з нашим Господом, показує, що в той час Він був досконалим. Наш Господь пробував у Законі протягом Свого служіння і одночасно жертвував тими правами, які Йому належали завдяки виконанню Закону.
З нашим Господом було так само, як з Адамом. Ісус був досконалим у часі Свого хрищення, тому ніхто не міг поставити під сумнів Його право на життя. Відповідно, Бог поводився з Ним, як з Тим, Хто має життєві права. Як Адам був поставлений на випробування, щоб показати, чи він буде вірним, так і наш Господь Ісус був на випробуванні під час трьох із половиною років служіння, щоб показати, що Він заслуговує на збереження Своїх життєвих прав. Якщо б Йому не вдалося виконати Закон будь-коли під час Свого служіння, Він не мав би Божественної похвали. Так само, коли б Він не виконав Своєї Угоди жертви, Він не зміг би вчинити Своє покликання та вибрання певним.

ПОСТІЙНЕ ВИПРОБУВАННЯ СТАНУ СЕРЦЯ

Те, що наш Господь робив у цій справі, докладно відповідає тому, що робить кожен із нас. Спочатку ми приходимо до Господа і віддаємо себе на живу жертву. Те, що Він приймає нас і приписує Свої заслуги, робить нас досконалими істотами з Божественного погляду. Кожен, у кого досконала плоть, має право на життя відповідно до Божественного Закону. Та факт, що ми маємо право жити в цю мить, ще не означає, що воно буде вічним.
У кінці тисячі років Христового царювання світ буде дійсно досконалим. Тоді люди будуть піддані випробуванню, щоб показати, чи ця досконалість є глибокою і тривалою, чи це постійний стан їхнього серця. Саме так було з нашим Господом. Перед Своїм посвяченням Він, зрозуміло, не мав таких випробувань і такого перекору від грішників, як потім: “Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних” (Євр. 12: 3). По суті всі Його випробування почалися в часі посвячення. У нас немає жодної причини думати, що наш Господь підлягав випробуванню щодо життя і смерті перед Своїм посвяченням.
Коли Йому було тридцять років, Він був святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників. Його випробування, яке мало показати Його спроможність, почалося при посвяченні і продовжувалося до смерті. Три з половиною роки дух Його розуму був на випробуванні. Якщо би протягом цього часу Він зробив якийсь гріх, то чи був би прийнятним для Бога? Певно, що ні! Він був на випробуванні, але не як старе створіння, а як Нове, і Його випробування закінчилося не раніше, ніж на хресті. Тоді Він вигукнув: “Звершилося!”. Це зовсім не суперечило факту, що Він далі був під Законом. Закон мав владу над Ним, доки Він жив. Як Нове Створіння, Він не мав духовного тіла. У Нього було людське тіло, і Він відповідав за все, що робило Його людське тіло.
Так само з нами. У певному значенні слова це тіло вважається мертвим. Як каже апостол: “Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі”. Хіба це не стосується нас як Нових Створінь? Стосується. Хіба наша плоть не вважаються мертвою? Вважається. Але ми образно воскресли з мертвих (Рим. 6: 4, 5; Кол. 3: 1). Наскільки наше тіло не є досконало слухняним, настільки Христос, як великий Заступник, відшкодовує це. Тож, коли хтось із нас грішить, ми маємо Заступника перед Отцем. Яким би дрібним не був гріх, він є гріхом. Бог не веде звітності плоті, а кладе відповідальність за це на Нове Створіння. Саме з причини слабостей плоті Нове Створіння приходить щоденно до Господа і каже: “Прости нам наші провини”. Ми маємо Заступника перед Богом, і, якщо ми грішимо, ми можемо прийти до Бога і отримати благодать для своєчасної допомоги (1 Ів. 2: 1; Євр. 4: 16).

ПОДВІЙНЕ ВИПРОБУВАННЯ НОВОГО СТВОРІННЯ

Як ми вже бачили, наш Господь, посвятившись при Своєму хрищенні, був досконалою людською істотою. Коли Отець прийняв Його жертву, Він був зачатий знову і такою самою мірою був новою душею, Новим Створінням – духом. Але цей скарб нового розуму Він мав у земній посудині, тому Нове Створіння було відповідальне за все, що робило старе створіння. Коли б старе створіння принесло Йому клопоти, Нове Створіння було би відповідальне за це.
Як уже стверджувалося, наш Господь був під владою Закону, доки жив. Виникає питання: як довго Він жив як людина? Відповідаємо, що в певному дуже істотному значенні слова Він помер при хрищенні, тобто помер для Своєї людської волі, та Його людське тіло не померло. Отже, Його людське тіло далі підлягало усьому Законові як і раніше. Він став Новим Створінням у дусі Свого розуму, але Новим Створінням без нового тіла, і, виходячи з Божественного порядку, Нове Створіння взяло і використовувало старе земне тіло з усією відповідальністю цього земного тіла, якою б вона не була.
Іншими словами, плоть мала свій закон і свою відповідальність. Але як Нове Створіння наш Господь був під додатковим законом. Ми не повинні думати, що Він як Нове Створіння звільнився від Десяти Заповідей. У Своїй плоті Він був досконалою людською істотою, під Законом. Як Нове Створіння Він постановив робити більше, ніж просто виконувати Закон. Ось так Нове Створіння було на випробуванні, щоб не тільки показати, чи плоть буде жити згідно з вимогами Закону, але чи вона буде підкорена вищому закону Нового Створіння. Ось так наш Господь більш ніж виконав Закон – не менш, ніж виконав Закон.
Коли Ісус посвятився, Він помер для Угоди Закону, але не для Закону. Він не звільнився від відповідальності перед Законом по плоті, але як Нове Створіння відмовився від усіх надій, усіх сподівань щодо Угоди Закону. Коли Він відмовився від людської природи, то більше не мав жодної користі від того, що стосувалося людської природи, яку тепер віддавав, щоб здобути щось краще. Отже, Він помер для Угоди Закону не тому, що не міг її виконати, а тому, що, стаючись мертвим для цієї Угоди, Він міг стати живим для Угоди жертви. Благословенням Угоди Закону було тільки земне життя. Тому, коли наш Господь посвятився, Він пожертвував усім, що супроводжувало Угоду Закону.

НАШ ГОСПОДЬ НЕ МАВ ЗАСТУПНИКА

Коли б людська природа нашого Господа не змогла виконати Закон, Нове Створіння несло б за це відповідальність. Так само з нами, як це ми проілюстрували раніше на прикладі людини і собаки. Нове Створіння схоже на людину, а старе – на собаку. Людина відповідальна за собаку. Якщо собака наробить шкоди чи покусає когось, то за це відповідає її власник. Бог має щодо нас особливий задум, завдяки якому ми можемо приходити до престолу небесної благодаті задля вад плоті, тому що маємо Заступника. Але Ісус не мав Заступника, тому будь-який невірний крок з боку Його плоті був би прямим звинувачення на Його адресу, оскільки Він був відповідальний за все, що могла зробити плоть.
Як ми бачили, наш Господь у тридцять років був досконалою людиною, відповідальною за це під Угодою Закону. Коли Він посвятився, і Отець прийняв це посвячення, Він почав вважатися живим як Нове Створіння і мертвим як старе створіння. Ці факти не повинні дозволити нам випустити з уваги інший факт, що в дійсності Він ще не був Новим Створінням, а лише був зачатий до нової природи і не міг бути цілковито вільним від земної природи, доки насправді не помер.
Отже, наш Господь як Нове Створіння був відповідальний за все, що містилося в Божих законах і стосувалося Його як людини. Той факт, що Він відмовився від усіх земних надій, амбіцій та привілеїв, не давав Йому права порушувати Закон Бога. Отже, Його вихід з-під Угоди Закону не давав Йому права ламати Закон.
Так само з нами. Ми жодною мірою не повинні завдавати шкоди нашим ближнім. Те, що ми стали Новими Створіннями в Христі, робить нас ще більш відповідальними за добре поводження. Ми потребували Господньої заслуги, яка б ховала кожну тілесну недосконалість, яку ми маємо. Уже сам факт, що ми потребували, щоб були закриті наші тілесні недосконалості, показує, що Господь бере до уваги кожну нашу думку, слово і вчинок, та оскільки ми все ще недосконалі, для нас передбачено спосіб прийти до Престолу Благодаті, щоб наші слабості були закриті заслугою нашого Господа.

ВЕЛИЧЕЗНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НАШОГО ГОСПОДА

Ніщо не могло заслонити нашого Господа. Хоча Він відмовився від усіх надій на людське життя, щоб мати духовні благословення, Він був відповідальний за кожну рису Божественного Закону.
Божественний Закон існував завжди. Бог завжди мав закони, які говорили про правильне і неправильне; Він Сам є під законом праведності. Наш Господь Ісус та всі святі ангели підлягають закону праведності. При посвяченні нашого Господа припинилася обітниця життя Угоди, яка ґрунтувалася на Законі і яку наш Господь виконав. Оскільки жодна недосконала істота не може виконати Закон, для нас передбачено інший шлях – шлях жертвування, побудований на заслузі нашого Господа, приписаній нам. “Зберіть до Мене святих Моїх, що вступили в заповіт зі Мною при пожертві” (Пс. 50: 5, Гиж.).
З Божественного погляду наш Господь виконував Закон як Нове Створіння; з людського – Він виконував його як земне створіння. Для Бога ми одне, для людей – інше. Перед Богом Ісус був Новим Створінням. Та Він виконував Закон не тільки в дусі; Він виконував його також у букві. Щодо нас, ми не можемо виконати букву Закону, але зобов’язані виконувати його дух. Наш Господь, досконалий, виконував Закон у дусі й у букві. Кожен вчинок слухняності Закону приписувався Новому Створінню, а будь-яка невдача принесла би смерть. Навіть якщо цей рахунок був відкритий на ім’я Нового Створіння, вчинки слухняності тільки приписувалися йому. Батько може покласти гроші в банк для дитини, але дитина не має цих грошей і не може їх отримати, доки не досягне відповідного віку. Так само з нашим Господом. Усе, що Він робив, було покладено на Його рахунок. Коли б Він зробив щось погане, це було би поставлено за вину Новому Створінню. “Заплата за гріх смерть” (Рим. 6: 23).

ЗМІНА ПРИРОДИ – ПОСТУПОВИЙ ПРОЦЕС

Та коли б наш Господь позостався під Угодою Закону, Він не став би спадкоємцем, бо дитина невільниці не могла стати спадкоємцем із сином вільної (Гал. 4: 30). Син вільної був Новим Створінням.
Коли наш Господь уклав Угоду жертви в Йордані, Він перейшов від Свого становища під Угодою Закону і від тілесної спорідненості з Авраамом до духовної спорідненості і став духовним “Насінням” Авраама, бо там Він пожертвував усіма благословеннями та милостями, які належали Йому під Угодою Закону.
Але ми повинні пам’ятати, що у випадку нашого Господа ця зміна природи вимагала трьох з половиною років. Він не перейшов від однієї спорідненості до іншої негайно, але через процес, в якому умирав щоденно і щоденно ставав живим. Він прийняв умови Угоди жертви. Протягом трьох з половиною років Він був у процесі переходу від Угоди Закону до жертовної Угоди. Виконавши умови цієї Угоди, Він був відданий на смерть у плоті й оживлений у дусі (1 Петр. 3: 18. Хом.). Отже, Він не здобув цього славного становища, образно показаного в Ісааку, доки не воскрес із мертвих.
Так само з нами. Ми зрікаємося земного, щоб мати частку в небесному. Але ця зміна вимагає певного періоду, під час якого ми вмираємо щоденно і щоденно стаємо живими. Цілковито живими ми станемо тільки в нашому воскресінні, тому що плоть і кров не можуть успадкувати Божого Царства (1 Кор. 15: 50). І хоча ця зміна не миттєва, а поступова, однак Отець мав до діла з нашим Господом від миті Його посвячення. Так само Він має до діла з нами. Ми маємо передсмак цього благословення вже зараз, але він не стане нашим цілковито, доки не закінчиться жертва. Хрищення нашого Господа не зробило Його Христом у повному значенні слова, але Він був проголошений Христом у силі, коли був піднятий на духовний рівень (Рим. 1: 4).

МЕТА СТРАЖДАНЬ НАШОГО ГОСПОДА

Святе Письмо дає нам зрозуміти, що страждання нашого Господа принесли різні наслідки. Перш за все, ці страждання були виконанням Закону; вони свідчили про Його слухняність Закону Бога. Він страждав за добрі вчинки, а не за погані. По-друге, було властивим, щоб Він показав Богу Свою відданість та вірність і заслужив право стати великим Месією і отримати велику силу та славу, яку Месія застосує.
Апостол Павло наводить цю особливу думку, коли каже, що Богу вподобалося зробити Вождя нашого спасіння досконалим через страждання (Євр. 2: 10). Водночас це страждання мало продемонструвати, що наш Господь є великим Месією, Який остаточно виведе народ із гріха та смерті. Апостол також дає зрозуміти, що Його страждання були доцільними і обґрунтованими, щоб посприяти майбутнім Його послідовникам, коли каже, що цей Первосвященик відчув на Собі наші слабості, щоб навчитися співчувати тим, хто в горі. Він Сам був вірний, перейшовши крізь різні випробування (Євр. 4: 15).
Коли людство дізнається, як Месії вдалося здобути контроль над світом, усі люди матимуть повну довіру до Нього – не тільки до влади, якою Він управлятиме Своїм Царством, але й до Його справедливості, до Його любові та до Його милосердя. Він у всьому зазнав спокуси, як зазнає Церква, тому не тільки ми можемо мати користь з Його досвіду, але й увесь світ у майбутньому також матиме нагоду оцінити його.
Страждання Ісуса стали свідоцтвом для ангелів і для людей. Він повною мірою продемонстрував відданість до самої смерті. У нагороду Отець дав Йому не тільки високе становище, яке Він мав на початку, але й підняв до Своєї правиці на небесних місцях, “вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване” (Еф. 1: 21) – до божественної природи. Усе це було частиною великого Плану Отця, і на основі випробувань нашого Господа ми бачимо, що Небесний Отець найбільш дивовижним чином показав Свою Справедливість, Свою Силу і Свою Любов.

ВИПРОБУВАННЯ ЦЕРКВИ СХОЖІ НА ВИПРОБУВАННЯ НАШОГО ГОСПОДА

Удосконалення нашого Господа, щоправда, трохи відрізнялося від нашого, та між обома є певна схожість. Він був досконалий перед тим, як упокоритися; Він був далі досконалий як Людина Ісус Христос, Який віддав Себе, але внаслідок посвячення Він отримав зачаття Святим Духом до божественної природи, і Його розвиток як Нового Створіння вимагав вірного виконання обіту, тобто Угоди, жертви, впроваджуючи в чин волю Небесного Отця. Через таку вірність Він удосконалився на божественному рівні – показав Себе достойним на основі Угоди: “Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення!” (Об. 5: 12).
Так само послідовники Ісуса мають брати участь з Ним у стражданнях теперішнього часу та в славі, яка настане, бо “коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати” (2 Тим. 2: 12). Хоча ми недосконалі плоттю, а Він був досконалий, Одежа Його Праведності, заслуга Його жертви, вкриває всі наші вади і робить нас, як Його послідовників, святими та прийнятними перед Отцем як співучасників жертви з Ісусом.
Зачаття Святим Духом започатковує в нас божественне життя. Ми повинні бути удосконалені не в плоті, а в дусі, і наша досконалість та те, що Отець прийняв нас, стануть видимими через нашу відданість серцем, через те, наскільки повно та цілковито ми підкоримо все, що в нас є, Божественній волі, і будемо намагатися прославляти Бога в нашому тілі та дусі, які є Його. Наше виправдання дістається нам в нагороду за віру, а не за вчинки, натомість прославлення прийде тільки в нагороду за вірність: “Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя!” (Об. 2: 10).

R5088 (1912 р.)