П’ЯТЬ ХЛІБІВ І ДВІ РИБИ
Марка 6: 30-44

“Ісус же сказав їм: «Я хліб життя»” (Івана 6: 35).

Коли дванадцять апостолів повернулися до Ісуса, вони вигукнули зі захопленням: “Навіть демони коряться нам у Ім’я Твоє”. Він відповів їм: “Не тіштеся цим занадто, а тіштеся передусім тим, що ваші імена записані в небі”. Учні розповіли Ісусові про все, що з ними було в дорозі і чого вони навчали. Тоді Він відкликав їх на безлюдне місце, щоб вони відпочили, бо натовп не давав спокою, і не було часу поїсти. Отож вони відплили човном окремо на таке місце. Та про це розійшлася чутка, і натовп пішки побіг туди з різних міст.
Ісус не мав часу для Себе. Усе Його життя було посвячене і віддане як жива жертва Божественній службі, щоб годувати овець стада Єгови і, звичайно, Його власного стада, бо все, що було Отця, було Його. Коли Він споглянув на натовп, то відчув велику жалість до людей. Він бачив їхні потреби, “бо [вони] були, немов вівці, що не мають пастуха”, і Він навчав їх.
Та, скаже хтось, хіба вони не мали синагоги і регулярного читання Святого Письма? Хіба в них не було книжників, фарисеїв, священиків та левитів? Як же їх ніхто не пас? У них була спрагла душа, якої не могли задовольнити ні форми, ні церемонії, ні ритуали, ні покладені на них тягарі. Вони дійсно прагнули “Хліба Життя”, який мав Ісус, – яким був Ісус, бо Він уособлював Правду. То чому ж вони цього не прийняли? Яким було їхнє виправдання? Вони були зв’язані забобонами, упередженнями, страхом перед людиною, традиціями предків, а також опозицією з боку великих та вчених того часу.
Чи ж вони не питали раз за разом: “Хіба хто зі старших або з фарисеїв увірував у Нього?” А також: “Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос?” Прості люди завжди зверталися до навчених. Тому навчені мають більшу відповідальність. Ісус казав до них: “Взяли ви ключа розуміння”, і самі не входите, щоб скористатися з Божої милості, ані іншим, які бажають цього, не даєте входити (Лк. 11: 52).
Хіба сьогодні в цілому не є так само? Вчені мужі коледжів та провідних кафедр розповідають людям, що Біблія не є Божественним Посланням, яким вважали її Ісус та апостоли. Вони розповідають людям, що Мойсей та Пророки не писали книг, авторами яких їх вважають, чим непрямо кажуть людям, що Ісус та апостоли помилялися, коли Ісус говорив: “Про Мене писав... Мойсей”, і що пророки Ісая та Єремія казали так і так. Відтак люди проявляють щораз більше невір’я щодо Біблії.
А що, замість Біблії, можуть великі та ерудовані вчителі сьогодення запропонувати масам як цілющий засіб для душі? Вони кажуть: “Радісна вістка ось яка: ваші прабатьки були мавпами; скрізь панує закон Еволюції. У результаті ми прийшли туди, де зараз є. Нам не потрібен Спаситель, бо не було жодного гріхопадіння. Нам не потрібен Відкупитель, бо коли б ми повернулися до первісного стану, ми б стали мавпами. Бог дозволив, щоб закон Еволюції діяв у вас і ваших дітях. Так ви живете у ваших дітях і з часом досягнете дуже високого рівня існування – не в тому, що самі будете знати про це, бо ви будете мертві, але ваші діти будуть мати цю радість замість вас”.
Що у всьому цьому може задовольнити зголоднілу душу? Нічого! Не дивно, що по всьому християнству лунає лемент; що люди більше не хочуть йти до церкви; що їх туди навряд чи заманиш навіть принадами талановитих виступів і хоровою оперною музикою, а також естрадними виставами і всілякими світськими дурницями. Прикро! Натомість ми потребуємо, щоб весь Божий народ з’єднав свої серця та голоси у проповідуванні Євангелія, якого навчали Ісус та апостоли, – Євангелія Царства, Царства Месії, а також славної праці, яку воно виконає для людей, і славного привілею здобути частку в цьому Царстві. Тоді, певно, відвідуваність церкви була би кращою, без жодних принад і пустих речей, які сьогодні вважаються обов’язковими. Давайте повернемось одним серцем і одним розумом до Євангельського Послання Нового Завіту.

ЖАЛІСТЬ ІСУСА

Натовп, повний ентузіазму, відправився з дому в далеку дорогу, не подбавши про їжу. Учні переконували зупинити зібрання і відіслати людей додому. Тоді Ісус запропонував: “Дайте їсти їм ви”. Вони відповіли, що в них немає чим нагодувати стільки людей, і навіть якщо б їм довелося піти і купити їжу, то наїстися кожному коштувало б дорого.
Врешті вони знайшли п’ять хлібів і дві риби. Ісус наказав посадити натовп групами на траву, а тоді під небесним благословенням почав ділити п’ять хлібів і дві риби ще і ще, аж всі отримали потроху і наїлися досхочу. Залишки зібрали в дванадцять кошів, а тих, які наїлися, було 5000 людей.
Це надзвичайне чудо не тільки показало жалість нашого Господа до людей, але й розповіло людям багато про Божественну силу у Великому Учителі. Та є ще інший урок, якого ми повинні навчитися. Як всі чудеса, які зробив Ісус, це було ще іншим проявом, ілюстрацією Його прийдешньої слави та благословень. Той, Хто подбав про харч для 5000 людей, незабаром має бути Великим Царем Слави, Чиє Царство буде від моря до моря і принесе благословення та освіження всьому людству.
Це чудо говорить нам про силу, яку Господь проявить у той час для потреб всього світу. Щоправда, ми не сподіваємося, що під час Свого царювання Христос нагодує світ чудесним чином. Радше, згідно з обітницею Святого Письма, “земля врожай свій дасть”. Ще сказано: “І покличу збіжжя і помножу його” і т. д. і т. п. Та нагодування натовпу перш за все нагадує нам про те, про що свідчить наш вірш, – Ісус є “Хлібом Життя”, Божественним Засобом для задоволення потреб всього людства.

“Я – ХЛІБ ЖИТТЯ”

Як Церква зараз споживає заслугу жертви Христа і стає членами Його Тіла, одного Хліба, завдяки чому є учасником вічного Життя через Нього, так у відповідному в Бога часі Хліб із Неба має нагодувати натовпи людей на землі. Під час тисячі років Його царювання Хліб Життя буде вільно розданий усім людям. Цим Хлібом Життя є Правда, особливо Правда, пов’язана з великою викупною працею Ісуса. Він має бути Хлібом Життя для світу, тому що купив світ жертвою власного життя. Цей Хліб зійшов із Неба, щоб усі могли вільно його їсти і жити.
Натомість Церква в теперішньому часі має інший привілей, в якому світ у майбутньому не матиме частки, і це представлено в Господній “чаші”. Його “чаша” для нас представляє привілей страждати з Ним і стати Його співспадкоємцями в Царстві.

R5087 (1912 р.)