НАВЧАЮЧИ ЛИШЕ ПРИТЧАМИ
Мт. 13: 34, 35, 55

«Слова, що Я їх говорив вам, то дух і життя» (Івана 6: 63).

Сьогоднішній вірш говорить: «Це все в притчах Ісус говорив до людей, а без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: «Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу».

Дослідники і вчені, які вивчають Біблію, загалом висловлювали здивування, що Великий Учитель, в згоді з цитованими вище віршами, завжди говорив до людей символічною мовою, «загадками», значення яких вони рідко розуміли. Інші вірші повідомляють нам, що причиною було те, що справжнє запрошення не було задумане для звичайного натовпу, а лише для посвячених.

Для тих, котрі прийняли Господа як Спасителя, і котрі взяли на себе обіт вірності, який вимагався, що будуть іти Його слідами аж до смерті, – були обдаровані особливим просвітленням, як написано: «Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а стороннім ці речі сказані в притчах, щоб вони не могли побачити і зрозуміти».
Просте пояснення справи полягає в тому, що розуміння духовних речей було б радше шкідливим, ніж добрим для тих, котрі не зачаті духовно, – для тих, котрі не повністю посвячені божественній волі. Але з точки зору, яку ми колись приймали, і яка виражена всіма віровченнями середніх віків, жодне з пояснень не було б логічним, тому що, згідно з цими віровченнями, лише вибрані повинні бути спасенні, всі не вибрані повинні загинути, а вибраними будуть лише ті, котрим дозволено зрозуміти речі щодо небесного поклику.

Вся справа проясняється, коли ми усвідомлюємо різницю між спасінням світу до людської природи протягом тисячолітнього Месіанського правління і спасінням, приготованим для вибраних, покликаних протягом цього віку, і особливо навчених і керованих, щоб чинити своє покликання та вибрання міцним.

Апостоли – мовне знаряддя Ісуса
Вважалося, що доктрини християнства краще можна добути з писань апостолів, ніж з промов Ісуса, які подані в Євангеліях. Це твердження досить правдиве, і причина цього явна, а саме: слова Ісуса були звернені в основному до натовпу, а коли Він звертався до учнів, то навіть з ними не міг обговорювати глибокі, духовні правди, бо вони не були зачаті святим Духом, а тому не могли розуміти духовних речей. Сам Ісус проголосив: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести».

В одному випадку слова нашого Господа були настільки глибокі, настільки образні, що багато Його послідовників полишили Його, кажучи: «Жорстока [важка] то мова! Хто слухати може її?» (Івана 6: 60). Цією мовою було: «Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крові Його, то в собі ви не будете мати життя». Цей вислів може розуміти Божий посвячений і духовно просвітлений народ, але ніхто інший, навіть тепер, не може його зрозуміти. Св. Павло пояснює причину цього, говорячи: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа... і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються духовно» (1 Кор. 2: 14).

«Як ви просвітилися»
Св. Павло дає ключ до цієї ситуації в одному зі своїх послань, говорячи: «Як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань» (Євр. 10: 32). Це отримане просвітлення було зачаттям зі святого Духа. Так само апостоли в день П’ятидесятниці отримали просвітлення розуму, яке зробило їх здатними розуміти Божі речі, так, глибокі речі Божі; бо Він дав нам Свого Духа, «щоб знати про речі, від Бога даровані нам» (1 Кор. 2: 12).
Ісус мав на увазі ту ж думку, коли заявив, що були деякі речі, які Його учні не могли зрозуміти у той час, але зрозуміють пізніше, бо Він пошле святого Духа, який пригадає їм усі речі, які Він говорив, і покаже їм речі майбутні (Ів. 14: 26; 16: 13). Це стосувалося не лише апостолів, але усіх членів тіла Христа впродовж цього віку. Кожен, хто представив своє тіло живою жертвою, був прийнятий великим Заступником і представлений як частина Його власного приношення; тоді той, хто складає приношення, був зачатий святим Духом, щоб бути новим створінням у Христі.

Для цих нових створінь дано вислів: «Усе ваше, ви ж Христові, а Христос – Божий». Для них Біблія має обітницю: «[Він], що має настати, звістить вам». Вони мають бути керовані до всієї правди, коли вона стане своєчасною. Для них Боже Слово є скарбницею, з якої під керівництвом Духа мусить виноситись «нове та старе», коли воно стає «харчем у пору» (Кул.) для «товаришів по вірі» (Кул.).

Немовлята в Христі та мужі
У цьому ж напрямку ми зауважуємо факт, що навіть духовно-зачаті нові створіння мусять чинити поступ в оціненні духовних речей. Апостол переконує таких, щоб «немов новонароджені немовлята, жадали щирого духовного молока [Слова], щоб ним вирости». І це зростання необхідне, якщо вони хочуть досягнути співспадкоємства в царстві. Однак апостол знову наполягає, щоб кожен старався не залишатися немовлям, а ставати мужем і вживати «страву тверду» божественної правди. Стаючи мужем, він стає освяченим, розвиненим як нове створіння, наповненим Духом і «до всякого доброго діла готовим» через знання Божого слова.

Для нашого Господа мусило бути важкою справою, щоб, навчаючи, триматися правила, яке Він дав Своїм учням, а саме, щоб «бути мудрими, як вужі, та тихими, як голуби» (Кул.). Оцінюючи божественний план повністю, цілковито, Він, мабуть, часто мав палке бажання розповісти Своїм улюбленим послідовникам більше таємних і глибоких речей божественного плану, ніж вони були здатні оцінити.

Слова – то «Дух і життя»
Тепер наш вірш: «Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя». Тут було ще одне старання вселити Своїм дорогим учням думку, що вони не повинні приймати Його слова надто буквально, а повинні шукати глибшого значення. Більше того, їм треба було пам’ятати, що вони не можуть сподіватися здобути це глибше значення, доки Учитель не вознесеться. Він сказав: «Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його»; «не було бо ще Духа на них, – не був бо Ісус ще прославлений» (Івана 16: 7; 7: 39).

Ісус не був прославлений, тому що Його прославлення не могло відбутися до Його воскресіння і, в повнішому сенсі, до Його вознесіння до Святая Святих на Висоті, щоб там з’явитися в присутності Бога за нас – щоб вчинити застосування заслуги Своєї жертви за тих, котрі посвятилися йти Його слідами.

Тому апостоли та інші з церкви, після того як вони просвітилися, зрозуміли значення цього вірша, що слова Ісуса були духовними і могли бути зрозумілі тільки для тих, котрі мають духовний ключ, просвітлення святим Духом.
Слова Учителя були «словами життя» в тому сенсі, що вони виражали велике послання умов, на яких ми можемо мати вічне життя і стати Його співспадкоємцями. Хоча апостоли пояснюють філософію божественного плану дуже детально і згадують більше, ніж Ісус, однак в Його словах ми знаходимо саму сутність, або серцевину, Євангелії. Умови учнівства ніде не викладені більш старанно, ніж у словах Ісуса, тому що учні могли зрозуміти, що означають образи самозречення, несення хреста і слідування Його слідами, навіть якщо вони не розуміли філософію виправдання, освячення, вибрання та божественного передбачення.

З Ісусових слів (ясніше, ніж зі слів будь-кого іншого) ми черпаємо думку про «воду життя» і про те, як вона тепер є в Його послідовниках «джерелом» правди, милості і вічного життя. Ніде більше ми не знаходимо яснішого загального вислову, що Отець має життя в Собі і обдарував Сина життям у Собі, і що Він може розділити це життя зі Своїми учнями – з кожним, з ким захоче. Таким чином, як говорить св. Павло, слова цього спасіння, яким ми втішаємося, спочатку були сказані нашим Господом. Він також проголосив, що Ісус вивів на світло життя і нетління, зробивши таким чином різницю між загальною нагородою вічного життя, яке буде дане світу, і особливою нагородою, яка буде дарована церкві.