СВІТ, ПОКЛИКАНИЙ ДО ПОКАЯННЯ

«Бог… ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив» (Дії 17: 30, 31).
Коли Бог засудив Батька Адама на смерть, Він дуже властиво нічого не сказав про покаяння, бо Він не дав Адаму жодної надії на майбутнє життя. Якщо жодна надія на майбутнє життя не була знана чи об’явлена Адаму, то чому би Бог взагалі мав мати справу з ним? Адам був засуджений на смерть, на знищення. Немає ніякої основи наказувати людині каятися, коли щось не є представлене їй як нагорода за каяття.
Бог наклав на Адама вирок смерті, який міг бути усунений лише через надання викупної ціни. Бог задумав, що певного дня все людство повинно мати нагоду прийти до згоди з Ним і мати інше випробування, чи суд, на життя; але тоді ще не настав властивий час, щоб пояснити Його план. Тому Адам жив і помер без будь-якого наказу у чомусь каятися. І так було з його дітьми.
Перший натяк, який Бог міг зробити, був даний через пророка Еноха. Але об’явлення, дане Енохом, не було достатньою основою, щоб принести надію людству, і щоб говорити йому про покаяння (Юди 14, 15).

НАТЯК НАДІЇ ДЛЯ СВІТУ

Отож минали роки аж до часів Авраама. Тоді Бог сказав, що Він відкриє йому таємницю, тому що Авраам був Його другом. Ця таємниця не була посланням для проповідування, але щоб він сам увірував і ті, які мали бути спадкоємцями тої обітниці, яка однак ще не стосувалася нікого, хто не був з його потомства. Таємницею було: «І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі» (1 М. 28: 14). Я задумав благословити світ. Аврааме, якщо ти будеш слухняний Моїм вказівкам, твоє насіння осягне благословення і передасть його всьому світу. Тому Авраам тільки посередньо мав якийсь натяк, що життя з покаянням буде нагороджене.
У властивому часі Бог покликав дітей Ізраїлю і мав з ними справу через Мойсея. Практично, Він сказав: «Хочете бути Моїм народом? Якщо так, прийдіть тепер, складіть зі мною угоду; Я буду вам Богом, а ви будете Мені народом» (3 М. 26: 12).
Ізраїлю не було наказано каятися, ані нікому з решти світу. Це було запрошення, не наказ. Бог був готовий укласти угоду з ними. Та угода полягала в тому, що вони повинні були слухатися закону, і що через їхню слухняність Десятьом Заповідям і духу їхньої угоди вони могли стати Божим народом. Але коли вони старалися дотримуватися закону, то побачили, що вони не могли робити цього через успадковані слабості. Однак нічого більше не було їм сказано щодо цього. Вони отримали свою нагоду і зазнали невдачі.

ПОКЛИК ДО ПОКАЯННЯ

Коли Ісус прийшов, Він виконав закон і успадкував усі обітниці Угоди Закону. Тоді Він запропонував частку в царстві, яке Бог обіцяв установити (Дан. 2: 44), і славу й честь стільком з юдеїв, скільки прийшли б до згоди з Ним, стільком, скільки пішли б Його слідами самопожертви і таким чином отримали б Божу милість (Івана 1: 12). По суті, Він сказав: «Ось дорога. Довіртесь Мені та йдіть в Мої сліди. Так ви будете Моїми учнями. Тепер ви матимете частку в Моїх стражданнях, а в майбутньому – в Моїй славі та в Моєму царстві».
В належний час, після того, як певна кількість була зібрана з юдеїв, це послання було поширене до всіх поган, котрі були в правильному стані серця. Оскільки погани не виявили бажання вернутися назад до згоди з Богом, як це зробив юдейський народ, тому Бог наказав їм скрізь каятися (Дії 17: 30). Він зробив це через тих, котрі були представниками Його вчень, апостолів і церкву. Пропорційно до того як вони зрозуміли план Бога і були в згоді з ним, вони могли говорити своїм ближнім, що встановлені нові умови і що Бог надалі матиме справу з поганами.

ВИКУП – ОСНОВА НАДІЇ ДЛЯ СВІТУ

Чому тепер Бог мав би діяти з поганами, якщо раніше Він відмовлявся діяти з ними? Пояснення цих нових умов полягає в тому, що Христос помер, і великий Божий план тепер достатньо розвинувся, щоб бути застосованим скрізь до всіх людей. Бог призначив день, в якому судитиме світ у праведності (Дії 17: 30, 31). Той великий день є наступним віком, днем Христа, днем царства Месії. Бог вчинив це приготування для відкуплення всіх через смерть Христа. Всі люди були під вироком смерті, і Бог не міг мати справу з ними, доки той вирок не був знятий, або доки не було вчинене приготування для його зняття. Він не анулював смертного вироку, але Він забезпечив викуп для всіх (1 Тим. 2: 6).
Кожен, хто знає цей план відкуплення, знає, що Бог має намір дати кожній особі з Адамового роду особисту пробу на життя. Та проба не буде просто, щоб визначити, чи люди намагатимуться поступати правильно і боротися проти всіх злих впливів світу. Бог подолає гріх і підніме всіх тих з Адамового роду, котрі бажають бути піднятими.
Бог проголосив, що жодному члену Адамового роду не потрібно вмирати. Кожен, хто хоче, може вернутися до Бога через велике Примирення, яке має бути здійснене через Відкупителя. Він не завершив цієї праці тепер, однак для тих, котрі мають вуха для слухання, вийшло слово, що повинна бути майбутня проба, і що спосіб життя особи тепер позначиться на тій пробі. Належить розповідати про це тепер, тому що це приготування було вчинене через смерть Христа.

ТЕПЕРІШНЄ ПОСЛАННЯ ДО СВІТУ

До Євангельського віку не було жодної користі в тому, щоб говорити людям прийти до гармонії з Богом. Але тепер цілий світ має бути приведений на пробу, щоб отримати допомогу і не бути засудженим – пробу, щоб побачити, чи є вони гідні мати вічне життя, яке Бог забезпечить їм, і допоможе здобути охочим. Скрізь, де люди охочі слухати, звучить послання: Покайтеся! Покайтеся! Перестаньте грішити, і ця реформа характеру матиме вплив на ваше вічне життя.
Якщо хтось не є с класу церкви, він не є на пробі життя чи смерті. Але для його користі буде жити чесно, бо надходить час розплати. Бог подбав про цей день проби в смерті Христа. Однак перед цим Господь вибирає клас церкви. Господь таким чином приготовляє великий клас місіонерів, котрі робитимуть все можливе, щоб допомогти людям вийти з гріха та деградації назад до згоди з Богом.
В минулі часи Бог поводився так, ніби Він не зауважував, коли був здійснений гріх – хіба що це був величезний гріх. Тоді Він просто, у неприємних обставинах, позбавляв грішників життя – вони засинали. Пророк Єзекіїль говорить, що Бог відкинув содомлян, коли побачив це (Єзек. 16: 50). Після того як випробування, або суд, церкви завершиться і переможці будуть визнані гідними, тоді, в той час суду світу, содомляни матимуть нагоду, як мали юдеї, котрі чули Ісуса в першому приході. І людям Тиру і Сидону, Содоми і Гоморри буде набагато легше, ніж буде людям Хоразіну, Віфсаїди, Капернаума і т.д., бо ці останні мали нагоди знання, проти яких вони грішили; тому вони були більше свавільними у цій справі, ніж содомляни (Мт. 11: 21-24).
В той час Бог не посилав содомлянам жодного наказу покаятися. Отож Бог просто «не зважав» (не звертав уваги) на неуцтво та гріх тих часів (Дії 17: 30) . Він ані не погрожував, ані не робив чогось іншого у цій справі. Він лише знищив содомлян. Їхня загибель, як говорить апостол, служила провісником того, що Бог не хоче вічно дозволяти людям залишатися в гріху, але винищить грішників. Однак ніхто не буде знищений, доки спочатку не отримає нагоди вічного життя, гарантованої для кожного члена Адамового роду через нашого Господа Ісуса Христа.

ІСУСОВЕ ВОСКРЕСІННЯ ЗАПЕВНЮЄ БОЖУ МИЛІСТЬ

Апостол усвідомлював факт, що суд не мав початися за його днів. Він наперед вказує на день Христа і проголошує, що Божим запевненням, виставленим тепер перед світом людства, є те, що буде майбутній час суду. Через жертовну Христову смерть нагода вічного життя настане для всіх. Люди вже не будуть засудженеі в Адамі. Вони не могли мати іншої проби, аж поки не був усунений осуд першої проби. Тому, поки Бог не приготував Відкупителя, Він нікому не наказував каятися. Апостол говорить, що Боже запевнення для людства в цій справі засноване на факті, що Він воскресив Христа з мертвих (Дії 17: 31).
Коли Бог воскресив Ісуса з мертвих, це стало свідоцтвом того, що Його смерть була жертовною, була прийнятним приношенням. А Ісусове вознесіння було подальшим виявом того, що Він, Котрого Отець Своєю силою воскресив з мертвих, мав бути великим Царем, щоб управляти, великим Священиком, щоб підтримувати, допомагати і навчати, і великим Суддею, щоб скеровувати і впорядковувати справи світу і давати належну нагороду у великий день Бога.
Тому всі, хто чує про Ісусову смерть і воскресіння, повинні розуміти, що це було Боже викупне улаштування. Вони повинні також бути поінформовані, що всі люди є грішниками, і що смерть є карою за гріх. Якщо хтось запитає: «Як Ісусова смерть впливає на людський рід?» – ми показуємо, що Бог високо підняв Його, щоб Він був Спасителем. Належного Божого часу, як тільки вибраний клас буде укомплектований, і закінчиться шість тисяч років панування гріха і смерті, Він подарує викуп від гріха усім – спочатку юдею, а потім поганам.
Всі, котрі чують тепер, повинні каятися, але всім, котрі не чують в теперішньому часі, не є наказано Богом каятися. Думкою св. Павла, здається, є: «Покайтеся тепер і таким чином вплиньте на ваші майбутні умови, навіть якщо ви не бажаєте стати членами тіла Христа». Тисячі мільйонів людей повмирали. Коли вони пробудяться впродовж періоду Месіанського царювання, буде велике послання – «Бог відкрив джерело для очищення від гріха і нечистоти. Кожен, хто хоче, може скористатися цим благословенням і примиренням з Богом і через це осягнути вічне життя» (Див. Зах. 13: 1; Об. 22: 17).
Тепер бог цього світу засліпив світу очі розуміння (2 Кор. 4: 4), але незабаром їхні очі будуть відкриті. Надходить час, коли всі побачать і почують, і коли нікому, від найменшого до найбільшого, не потрібно буде говорити: «Пізнайте Господа», – бо всі знатимуть Його. Тоді, коли вони пізнають, кожен буде відповідальний. В кінці Тисячолітнього віку, коли вони отримають своє повне благословення через Посередника, від них буде вимагатися чинити Божу волю на землі, як вона виконується на небі (Єр. 31: 33, 34).

ТЕПЕРІШНЯ ПОВЕДІНКА ВПЛИВАЄ НА МАЙБУТНЄ ЖИТТЯ

Дуже важливою рисою нашої праці є дозволяти нашому світлу світити, щоб люди могли бачити наші добрі діла і прославляти нашого Отця, який на небесах, – не їхнього отця, а нашого Отця (1 Петр. 2: 12). Теперішній час є часом навідання не для світу, а для церкви. Бог шукає людей, котрі є в стані добровільної праведності. Це не є час діяльності зі світом, а з Божим народом, як з палаючими і сяючими світлами, щоб докоряти всякому гріху. Пропорційно тому, як світло сяє, воно докорятиме темряві.
Якщо ми взагалі говоримо про майбутній вік, то особливою частиною нашого обов’язку є пояснити нашим слухачам, що поведінка в теперішньому житті матиме вплив на майбутнє життя. Говорити, що є два шанси – шанс тепер і шанс в майбутньому – є повністю неправильно. Ми говоримо їм, що протягом цього Євангельського віку є лише один шанс, і єдиний шлях скористатися цим шансом – іти слідами Ісуса.
Але тим, котрі в майбутньому повинні бути під правлінням Посередницького царства, властиво говорити, що життя в послуху Богу, в згоді з принципами праведності буде благословенням для них в теперішньому і в майбутньому. Є велика кількість людей, які живуть чесним і шляхетним життям і котрі роблять багато добрих діл в цьому теперішньому часі. Якщо б вони вважали, що вони не роблять добра, то вони були б знеохочені. Вони б втратили стимул високого критерію життя, бо вони вірять, що праведне життя тепер має вплив на майбутнє. В цьому вони праві. Але їхній критерій не є такий високий, як критерій, виставлений у Святому Письмі для церкви. Цей критерій є обов’язково високий, бо святі і тільки святі повинні бути співспадкоємцями з Христом і членами класу нареченої.
Велика помилка була зроблена в минулому, коли брат Кальвін заявив, що невибрані мають вічно горіти. Ми ж, навпаки, бачимо, що наукою Божого Слова є, що невибрані повинні бути благословенні через вибраних нагодою примирення з Богом – благословенні нагодою для життя на земному рівні. Бог використає клас вибраних з метою благословення світу людства. Бог має люблячий, доброзичливий план для всіх Своїх створінь, який буде об’явлений їм в Його властивому часі.

R5083, (1912 p.)