“ДО ПЕКЛА ЗІЙДЕШ”
Матвія 11: 20-30 (Гиж.)

“Прийдіть до Мене, всі стомлені й обтяжені, і Я заспокою вас” (вірш 28).

Нинішня лекція тісно пов’язана з нашою темою минулого тижня. У ній ми чули Ісусові слова, що легше буде Содомі та Гоморрі у Великому Тисячолітньому Судному Дні, в якому Він буде царювати і дасть світу повне знання про Бога та повну можливість повернутися до Нього, тобто легше буде содомлянам, ніж тим, хто мав більші привілеї, але знехтував ними.
Нинішня лекція розповідає про те, як наш Господь докорив місту, в якому зробив більшість Своїх могутніх діл, за те, що його мешканці не розкаялися, не помітили Божої сили посеред них і не прийняли радо Послання, свідчення Божественної милості. Такі, сказав Ісус, будуть менш готові оцінити Царство в майбутньому, ніж деякі з тих, які ніколи не знали Його. Язичницькі міста Тир та Сидон проявили б розкаяння навіть при меншому проповідуванні. Тому, виходячи з Божественної справедливості, коли Великий День Божої милості і Месіанського Царства розвидніється, для мешканців Тиру та Сидону речі будуть більш сприятливими, ніж для мешканців Хоразина та Віфсаїди.
Капернаум мав милість понад усі міста Палестини, адже в ньому наш Господь зробив більше Своїх чудес і промовив більше Своїх чудових слів життя, ніж деінде. З цього приводу Ісус сказав, що Капернаум піднісся до неба – досяг привілею, Божественної милості та благословення. Якщо так, то це означало, що справедливим буде й відповідне падіння Капернауму. Він мав упасти з вершини небесного привілею та милості до пекла – до гробу.
Тож сьогодні бачимо, як важко виявити місцезнаходження цього колись великого і гарного міста, воно стало забуте, зійшло до пороху. Послухайте ще причину цього обвинувачення: “Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!”
Не сприйміть помилково цей урок: тільки ті, які цілковито приймають Христа і посвячують своє життя Його службі, отримають зачаття духом і ту чи іншу частку в Небесному Царстві. Уся решта людства, яка здобуває яке-небудь знання про Господа, Його милість та благословення і стримується від того, щоб віддавати Йому належне і намагатися ходити Божим шляхом, відповідно ставить себе у більш невигідне становище щодо майбутнього життя і великих благословень, привілеїв. та нагод, які стануть надбанням людства через Царство Месії та його тисячолітнє панування.

“ПРОСЛАВЛЯЮ ТЕБЕ, ОТЧЕ”

Як за днів Ісуса, так і з тих пір не багато хто з великих, заможних, мудрих чи вчених має вуха, щоб слухати Євангельське Послання. Проблема осіб з цього класу в тому, що справи сьогодення так заполоняють їх і приносять стільки задоволення, що вони не прагнуть чогось кращого. Свою втіху, своє задоволення вони мають вже тепер. Вони кажуть: “Душе, влаштуйся зручніше, дбай про себе, не надто цікався і переймайся іншими і їхніми проблемами; вбогих і стогнучих одноплемінників – мільйони, і якщо ти почнеш співчувати їм, ти позбудешся усієї насолоди”.
Було так, що більшість послідовників Ісуса в кожному віці складалася переважно з убогих цього світу, багатих вірою. На цю річ можна дивитися з двох боків. З одного боку ми можемо радіти з убогими і менш впливовими, які отримали Євангельське Послання, адже їхня убогість і т. п. стала сприятливим чинником на користь їм. Так само ми можемо співчувати великим, багатим і вченим, бо їхні земні благословення роблять їх сліпими до ще більших нагод цього Віку, і небагато хто з них належатиме до класу Царства, буде членами громади Нареченої, співспадкоємиці Ісуса в Його Месіанському Царстві.
Та прислухаймось ще раз до слів Ісуса, до того, як виразно вони промовляють: “Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби”. Як дивно ці слова звучали колись для нас, коли ми думали, що всі, які не змогли прийняти Послання Ісуса, і всі, які не змогли вчинити “міцним своє покликання та вибрання” до членства в класі Нареченої, зазнають свого роду вічних мук!
Яким дивним здавалося те, що Ісус повинен дякувати Отцю, що ці речі були заховані від декого з найвеличніших, найшляхетніших і найкращих з нашого роду! Ми не могли цього зрозуміти. Але тепер все виразно, все зрозуміло! Ісус проповідував Царство, і всі, які відкидали Його проповідування, відкидали Царство. Тож вони втратять його. Та це не означає, що вони остаточно не зможуть отримати благословення в цьому Царстві, коли воно керуватиме світом і коли всі, що в гробах, повиходять, щоб отримати саме ті благословення, які Ісус, померши, забезпечив для них, – благословення тисячолітнього випробування (суду), які визначать, на що вони заслуговують: на вічне життя чи на вічну смерть, знищення.
Тепер ми бачимо, що саме Ісус мав на увазі. У Божому методі діяльності в цій справі є мудрість, яка не помітна на перший погляд. Коли б у той час багаті та великі бачили чітко і виразно дійсний стан справ, це збільшило б їхню відповідальність, і їхній осуд за те, що вони не прийняли Христа, був би більшим. Крім того, деякі з тих, у кого сильний і рішучий характер, вдалися б до ще більш насильницького протистояння, ніж насправді. Коли б, навпаки, вони пізнали і побачили Правду, вони стали б її противниками або захисниками. Коли б вони стали на захист Христа, Його б не розп’яли, і Божественний План не виконався би. Коли б вони свідомо дали дозвіл на Його розп’яття, це десятикратно збільшило б їхній осуд. Св. Петро стверджує, що обставиною, яка пом’якшувала провину, пов’язану з розп’яттям Господа, було незнання. Він сказав, промовляючи через натхнення у П’ятидесятницю: “Коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави”.

МАЛО ХТО ЗНАЄ ОТЦЯ АБО СИНА

Усі люди мають бути приведені до знання про Бога. Святе Письмо говорить: “Бо пізнанням Господньої слави наповнена буде земля”. Ісус ствердив, що ніхто не може пізнати Отця, доки спочатку не пізнає Сина, або якщо Син не виявить йому Отця. Отже, ті, які не зуміли впізнати в Ісусі Божого Сина, не змогли повністю оцінити своїх привілеїв. Блаженні наші очі, які тепер бачать, і наші вуха, які тепер чують, і що ми можемо знати Месію і через Нього знати Отця. Тепер Ісус може увійти до нас і вечеряти з нами, а ми з Ним (Об. 3: 20).
Ми раді, що все людство у своєму часі буде приведене до ясного знання і повних нагод. Та, гляньте, наскільки більшим є наше благословення, окрім теперішнього привілею бути синами Бога і співспадкоємцями в Його славному Царстві! Ми не тільки можемо радіти з Господом і дякувати з Ним Отцю за те, що деякі не чують, не бачать і не розуміють, але й за те, що деякі з нас можуть чути, бачити і розуміти Божественне Послання вже зараз і ділити його благословення.
Отже, особливий Божий поклик через Ісуса звернений до вбогих, зламаних серцем, обтяжених, сумних: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!”.

R5075 (1912 р.)