ЗАКОН ЗВЕЛИЧЕНИЙ І ПРОСЛАВЛЕНИЙ

"Господь зволив... звеличити та прославити закон" (Іс. 42: 21, Кул.).

"Де ж немає Закону, немає й переступу" (Рим. 4: 15) – це виглядає аксіомою, істиною, яка не вимагає доказів. Ніхто не може переступати закону, який не був йому даний, який для нього не ввійшов в силу. Обговорюючи юдейський погляд на Закон Мойсея, св. Павло вжив цей вираз, щоб показати, що юдеї хибно розуміли цю справу. Вони вважали, що через те, що Бог дав їм закон на горі Сінай, вони були виправдані в Божих очах цим законом. Але отримання закону не є дотриманням цього закону. Тому апостол показує їм, що через діла закону жодне тіло не могло бути виправдане в Божих очах (Рим. 3: 20).

Продовжуючи аргументацію далі, св. Павло показує, що цілий людський рід колись був в Божій ласці, коли був представлений в Адамі перед тим, як ввійшов гріх. Поки людський рід був в цьому стані досконалості, людство було справедливим перед Богом. Але коли ввійшов гріх, це принесло кару відчуження від Бога і смерть. Від того часу людський рід був мертвий в провинах і в гріху, не маючи жодного права на вічне життя. В цьому стані Бог не дав людству закон, а дозволив світу йти без закону аж до часу Мойсея. І навіть в часи Мойсея Бог не дав закон цілому світу, а лише юдейському народу. Якщо б Ізраїль був здатний дотриматись закону, котрий був даний йому на г. Сінай, то він був би живим народом – не вмираючим народом, як є інші народи.

Апостол продовжує і говорить, що заповідь, яка була призначена для життя, виявилася Ізраїлю на смерть (Рим. 7: 10). Людина не може бути виправдана через отримання закону, а через дотримання закону. Решта світу була засуджена менше, ніж юдеї, тому що, як говорить апостол, Бог не дав світу цей закон, і світ ніколи не підпадав під покарання цього закону. Отже, Ізраїль виявив, що закон спричинює смерть; і вони були під більшим осудом, ніж які-небудь інші народи світу, бо вони були засуджені не лише в Адамі, але й через те, що не могли дотримуватись закону. Через Угоду Закону, дану на г. Сінай, вони були підняті з осуду Адама і знову поставлені на пробу. А коли їм не вдалося виконати цей закон, на них був покладений другий осуд.

Св. Павло показує тут помилковість думки, що Угода Закону дала Ізраїлю особливу недоторканість щодо осуду. Далі він показує, що є деякі погани, які ніколи не підпадали під Угоду Закону, як юдеї, але які, не дивлячись на це, показують деякий поступ, якого не зробили юдеї, тому що ці погани показують, що закон любові керує їхніми серцями. В деяких відношеннях вони самі себе судять, а в інших відношеннях їхнє сумління виправдовує або звинувачує їх.

Апостол говорить, що оскільки юдеї засуджені законом, даним їм на г. Сінай, і оскільки решта світу через своє сумління усвідомлює, що вони є засуджені, то в Божих очах цілий світ стоїть винний. Тоді який закон засуджує поган? Відповіддю є: первісний закон Бога, який залишається в їхніх серцях, хоча й зіпсутих занепадом.

Бог створив наших перших батьків в такому стані досконалості, що закон Бога був зрозумілий, або очевидний для них інстинктивно. Тепер, внаслідок упадку, коли б людина використовувала лише своє моральне розуміння, то хтось міг би сказати, що деяка річ є поганою, а інший міг би говорити, що вона є властивою. Кожен керувався б своїм власним розумом, своєю власною совістю. Аргументом св. Павла є те, що не має значення, якою зіпсутою могла б бути людина, вона все-таки має в своєму серці так багато з первісного закону, що її совість буде або засуджувати її злочини, або виправдовувати її поведінку; і якщо тільки вона не є вкрай деградована, вона розумітиме, що погано є красти або відбирати людське життя.

До якої міри людина втримує цей первісний закон Бога, до такої міри вона є відповідальною. Ніхто не може достатньо виправдати себе, щоб сказати, що він є гідний вічного життя. Юдей не міг претендувати на те, що він виконав закон, бо його примирення за гріх було визнанням того, що він вхибив зробити це; і сумління поганина свідчило про його негідність. Тому ніхто не був достойний вічного життя. Продовжуючи свою аргументацію, апостол пояснює, що ніхто з зіпсутого роду не може осягнути вічне життя, хіба що шляхом, який забезпечив Бог; і цей шлях є лише в Христі. Через божественне розпорядження Христос, Котрий був досконалим, був вчинений тілом і дав Себе заради Адама та його роду, так що Бог може бути справедливим і все-таки виправдовувати того, хто вірить в Ісуса (Рим. 3: 26).

Ніхто, ні юдей, ні поганин не може мати вічного життя, хіба що як наслідок віри в Ісуса Христа. Апостол говорить нам, що ми не можемо заслужити вічного життя, але що ми повинні зробити все, що в наших силах, щоб показати, що якщо б ми були досконалими, то дотримались би Божого закону; і що в міру того наскільки ми знаємо божественну волю, божественний закон, ми повинні доводити наше бажання бути в гармонії з Богом через чинення Його волі в повну міру наших сил. Заслуга Христа буде компенсувати, відшкодовувати успадковані слабкості тіла, і в кінцевому результаті ми осягнемо повну досконалість. Але ніхто, крім тих, хто показує свою готовність дотримуватись закону, не досягне цієї досконалості. Вони повинні бути готовими не щадити жодних зусиль, щоб дотримуватись цього закону, наскільки це від них залежить.

ДВА КЛАСИ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД АДАМОВОГО ОСУДУ

"Де немає Закону, немає й переступу", бо "гріх не ставиться в провину, коли немає Закону" (Рим. 4: 15; 5: 13). Світ ще не потрапив під індивідуальний осуд, бо світ ще не був переданий під божественний закон. Чому ні? До цього часу світ є під присудом Адама, і лише ті, хто піднятий з цього осуду, можуть потрапити під інший осуд. Цілий світ був осуджений на смерть під Батьком Адамом, і людство не може бути осуджене знову, доки воно не вийде з-під першого осуду. Єдиними, котрі в якому-небудь сенсі слова звільнені від Адамового осуду, є два класи: природні ізраїльтяни і духовні ізраїльтяни. Юдеї не могли бути випробувані на життя чи смерть без звільнення, в тій чи іншій формі, від Адамового осуду. Це звільнення вони осягнули через Угоду Закону, але це було лише образно, бо кров тельців і козлів ніколи не може зняти гріха (Євр. 10: 4).

Тими, котрі дійсно були звільнені, є лише ті юдеї, котрі прийшли під угоду жертви, угоду, яка почалася з Євангельським віком, з Христом, і ті погани, котрі ввійшли в цю угоду спорідненості з Христом. Стільки з тих, скільки ввійшло в цю спорідненість, є на пробі перед божественним законом і підлягають вічному життю або вічній смерті під цим законом. Якщо вони будуть слухняні цьому закону, то здобудуть вічне життя. Якщо вони будуть неслухняні цьому закону духа життя і якщо вони добровільно грішитимуть після того як були сплоджені з Духа, то вони помруть.

В випадку юдеїв це була б друга смерть, якщо б їхня Угода Закону була повною і абсолютною угодою, яку Бог призначив для них. Проте це не так; це була лише тимчасова угода, щоб дати їм тимчасову пропозицію вічного життя; це була просто образна угода. Справжньою угодою є та, яка за Божим задумом повинна настати в Новій Угоді. "Ось дні наступають, – говорить Господь, – і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського" (Єр. 31: 31, 32). Бог складе з ними Нову Угоду. Він усуне камінне серце з їхнього тіла і дасть їм серце м'ясне, щоб вони могли додержувати Його устави і постанови та виконувати їх (Єзек. 11: 19) під Його Новою Угодою – справжньою Угодою Закону.

Під цією справжньою Угодою Закону кожен юдей матиме найповнішу нагоду прийти до гармонії з Богом. А основою цієї гармонії буде "краща жертва", ніж образні жертви, які приносив Мойсей. Великим Посередником буде Месія – Христос Голова і церква, Його Тіло. Основа влади цього великого Посередника полягає в факті, що Він забезпечив "кращі жертви". Він дав спочатку Свою власну жертву; а протягом Євангельського віку Він приносить інші жертви – тих, хто прийшов до Отця через Нього.

ЗАКОН ЯК ПОКАЗНИК БОЖОЇ ВОЛІ

Церква цього Євангельського віку не є під юдейською Угодою Закону; тому що ця Угода Закону була дана юдею, а не поганину і не християнській церкві. Ми не повинні висловлюватись про себе як про "поган" або "юдеїв", але як про церкву Бога. Бог вчинив з нами відмінну угоду; про неї говориться як про угоду жертви: "Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною" (Пс. 50: 5). Ця угода була вчинена індивідуально з усією церквою Христа.

Отож, чи можемо ми сказати, що Євангельська церква є без закону? Аж ніяк! Ми не є під цією Угодою Закону – угодою, яка вимагає від нас виконувати цей закон і яка зв'язує нас його виконанням. Але ми є під угодою Милості – угодою, яка чинить спеціальне приготування для нас – для нашої нездатності поступати досконало. Однак ми все-таки є під божественним законом. Кожне інтелігентне створіння є під божественним законом. В міру свого знання церква є відповідальною перед законом Бога.

Як ми можемо знати закон Бога? Ми можемо знати його частково через юдейський закон і Десять Заповідей. Чи ми нехтуємо Десятьма Заповідями? Зовсім ні. Ми цінуємо їх як вияв для нас закону Бога. Одна річ намагатися дотримуватись їх в розумі, в дусі, і зовсім інша річ додержувати їх непорушними, як ті, котрі взяли на себе зобов'язання виконувати цей закон; тому що кожен, хто порушує одну з заповідей, порушує їх всі (Якова 2: 10). Отже, ми не є під законом, а під милістю (Рим. 6: 14). Саме той закон, який Бог дав Ізраїлю, який так чудово представлений на кам'яних таблицях, не є над нами; але дух цього закону зобов'язує нас. Св. Павло говорить, що праведність закону, правдиве дотримання закону виконується в нас, Євангельській церкві, котра ходить не за тілом, а за Духом (Рим. 8: 4).

З Євангельською церквою Бог поводиться іншим способом, ніж Він поводився з юдейським народом. Божим розпорядженням для юдеїв було, що вони повинні дотримуватись і букви і духа закону, інакше вони будуть засуджені. Його розпорядженням для Євангельської церкви є, що вони повинні виконувати цей закон в повну міру своїх сил, а заслуга Христа буде надолужувати їхні недоліки. Хоча ми, Євангельська церква, повинні так само виконувати закон, ми не здатні виконувати його, як були нездатні юдеї, із-за слабкостей тіла. Кожен християнин повинен відчувати, що він є строго зобов'язаний щодо божественного закону більше, ніж ті, котрі не є християнами, тому що він має більше просвітлення в божественних речах, в науках Христа і апостолів і Святого Духа. Він не лише повинен намагатися жити згідно з вимогами закону, але він взяв на себе зобов'язання робити набагато більше. Він взяв на себе зобов'язання жертвувати навіть ті речі, які він міг би мати за законом, і представляти своє тіло на жертву, навіть не покликуючись на свої права за законом.

ПОСЛУХ В МІРУ ЗДАТНОСТІ

Ми дотримуємось духа Десяти Заповідей, тому що це є дух праведності, Дух Бога. Ми маємо стати Божими дітьми; і маючи Його Духа, ми повинні робити те, що є приємне Йому. Тому, якщо з Десятьох Заповідей ми можемо навчитися чогось, що є приємне Йому, то вони є лекціями, які ми повинні засвоїти. Якщо яка-небудь інша річ показує нам, що є приємне Богу, то ми повинні робити її. Але ми не є під Угодою Закону. Ми не сподіваємося вічного життя через її дотримання. Божим улаштуванням для нас є, що, будучи слухняними в міру нашої здатності і маючи духа закону в наших серцях, ми вважаємося досконалими в Його очах і отримаємо Його благословення.

Деякі юдеї думали, що вони виконали Десять Заповідей, однак, на їхнє здивування, вони не здобули вічного життя. Навчання Ісуса і апостолів показують нам, що кожна з заповідей закону мала глибше значення, ніж юдеї могли побачити, і що їхня нездатність збагнути дух закону була однією з причин, чому вони не могли здобути вічного життя. Візьмемо заповідь, яка говорить: "Хай не буде тобі інших богів передо Мною". Деякі люди дійсно мали в своїх серцях інших богів; деякі боготворили своїх чоловіків; для інших перше місце займали їхні жінки; для деяких – їхнє майно і зв'язки. Це є ідолопоклонство.

Святе Письмо говорить нам, що заповідь: "Не вбивай", – має глибше значення, ніж відбирати життя. Той, хто гнівається на свого брата, той, хто хотів би мати нагоду вбити, і хто утримується від цього лише через страх, той в своєму серці є вбивцею. Схожим чином Учитель говорить, що той, хто дивиться на жінку з пожадливістю, той вже вчинив перелюб в своєму серці; він утримується тільки через брак нагоди.

Коли ми починаємо отримувати глибший погляд на науки Десяти Заповідей, то бачимо як Господь звеличив і прославив закон (Іс. 42: 21). Але факт, що Ісус був здатний виконати закон, показує, що Бог не дав несправедливого закону; що його можна було виконати; що слабкість була в зіпсутому стані людства, а не в законі.

СУБОТА ВІРИ В ЗАКІНЧЕНУ ПРАЦЮ ІСУСА

Тепер, коли ці інші заповіді мають вище і глибше значення, ніж те, яке знаходиться на поверхні, то його має також четверта заповідь, яка говорить про Суботній день. Апостол Павло дає нам ключ до цього вищого значення, коли говорить, що цей Сьомий день зображує відпочинок віри для Божого народу (Євр. 4: 9, 10). Кожен, хто перебуває в Христі, є хранителем Суботи, а ті, котрі не перебувають в Ньому, втрачають цей відпочинок і таким чином не здатні бути хранителями Суботи. Крім того, в своєму образному значенні Субота поширюється ще далі на тисячолітній день. Тоді людство буде мати відпочинок від сатани, від гріха, від випробувань, перешкод і труднощів теперішнього часу; і все людство матиме нагоду входу в цей відпочинок. Церква ввійде в нього першою, в своєму воскресінні. Наступним в цей відпочинок ввійде юдей, коли він зрозуміє Божий план і стане тим, хто отримає Боже благословення і вічні милості в Тисячолітньому дні; а остаточно, перед його завершенням, весь світ прийде під його благословенний вплив. Це була обітниця Бога Аврааму, коли Він сказав: "І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі" (1 М. 28: 14). Вони будуть благословенні в чудових приготуваннях цього великого Суботнього дня.

Четверта заповідь ніколи не була дана для нас, і ми не зобов'язані дотримуватись сьомого дня ні в букві, ні в дусі. Суботній день ніколи не був даний церкві. Нам дана вища думка, ніж цей фізичний відпочинок. Бог забезпечив для нас відпочинок віри в завершену працю Христа. Ми можемо втішатися нашим відпочинком сім днів на тиждень і кожного дня в році. Якщо ми починаємо цінувати цю думку, то ми маємо відпочинок, про який юдей нічого не знає. В недалекому майбутньому ми покінчимо з усіма нашими труднощами і завжди перебуватимемо в відпочинку Бога.

НЕДІЛЯ ЯК ІЛЮСТРАЦІЯ НОВОГО ПОРЯДКУ РЕЧЕЙ

В Божих очах ми не є під заповідями; ми не є під зобов'язанням дотримуватись якого-небудь дня в тижні. Чому ж ми дотримуємося Суботи? З нашої власної волі. Закон цієї країни передбачає дотримання Неділі. Ми раді, що закон забезпечує цей спокійний день раз на тиждень. Ми задоволені, що маємо його, і не мали б нічого проти, якщо б було дві Неділі щотижня. Ми дійсно вважаємо, що вибраний день є чудовим пригадуванням про воскресіння нашого Господа. Це також хороша ілюстрація нового порядку речей, які так невдовзі будуть встановлені; і нам цей день дуже підходить. Щодо світу, то цілком можливо, що під Новою Угодою спеціально для них буде встановлений день, в якому вони будуть відпочивати від праці і т.п. Можливо, це буде сьомий день.

СИНИ НЕ ПІД ЗАКОНОМ СЛУГ

Ніде не є сказано, що християни повинні дотримуватись і духа і букви Десятьох Заповідей. Якщо б так було встановлено, то ми були б під цим законом, як були юдеї, котрі, хоча й зв'язані їхньою угодою виконувати кожну йоту і титлу закону, не могли зробити більше, ніж дотримуватись духа закону і намагатися виконувати, наскільки можливо, також і букву.

Християни є під благодаттю; тому що вони є синами Бога через всиновлення. Син має багато привілеїв, яких не має слуга. Для ілюстрації припустимо, що ми були прийняті в сім'ю мільйонера. Коли ми приходимо до нового дому і роздивляємось довкола, ми зауважуємо на дверях деякі написи; наприклад, такі як "Службовий вхід", "Вхід для торговців", "Ванна для слуг", "Приміщення для слуг" і т.п. Роздивляючись далі, ми знаходимо вивішені різні правила, які врегульовують обов'язки і справи слуг в загальному. Ми читаємо їх і з них отримуємо інформацію про волю нашого доброго друга. Ми запитуємо себе: "А я підпадаю під цю класифікацію? Ні, тому що я був прийнятий в сім'ю. Це не для мене. Хоча з цих інструкцій я дізнаюся щось про закон цього дому, однак я маю обов'язки і привілеї набагато вищі, ніж має слуга. Я син і маю привілеї, відповідні до цього".

Так, апостол говорить, що Бог поводиться з нами, як з синами. Він не дав нам Десять Заповідей. Чому не дав? Це було б образою дати нам Його Духа, Його розум і т.д. і водночас поставити нас під заповідь, яка натякала б, що ми не отримали Його Духа. Було б невідповідним говорити до нового створіння: "Не кради, не вбивай". Нове створіння не хоче красти або вбивати. Чим більше ми знаємо про закон, даний Ізраїлю, тим більше ми цінуємо його, тим краще ми розуміємо божественну точку зору на кожну річ. Отже, хоча ми можемо отримувати щось добре з цього закону, даного для слуг, ми усвідомлюємо, що він не є наказом, який даний для нас, хоча він дає нам деяке поняття про те, що повинен робити син. Ці накази повинні краще нас навчити, якою є воля Отця; і таким чином ми здатні краще чинити цю волю.

Пропорційно до того, як ми вчимося цінувати волю Отця і наслідувати принципи, які лежать в основі божественного характеру, ми, як нові створіння, "змінюємося" від слави в славу достоїнства серця. І таким чином змінені в нашому серці, нашому розумі, нашій волі, нашій поведінці, ми стаємо відповідними, або "достойними участі в спадщині святих у світлі" (Кол. 1: 12).