ВІРНИЙ ДО СМЕРТІ
Марка 6: 14-29

“Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя” (Об’явлення 2: 10).

У нинішній лекції згадується трагедія, пов’язана зі смертю Івана Христителя. Цар Ірод покинув свою дружину і жив незаконно з дружиною свого брата Филипа – Іродіядою, очевидно, пихатою та безсовісною жінкою, яка заради амбіційного бажання стати царицею була готова на все. Іван Христитель, безстрашний учитель, проповідуючи, нагадував про те, що цар Ірод живе, порушуючи Божественний Закон, що це, правдоподібно, спровадить на людей війну, тому що дружина, яку він покинув, була дочкою царя Арети.
Іродіяда чула про вчення Івана. Це її розлютило та налякало одночасно: розлютило, бо той наважився говорити про її відносини з царем, і налякало, бо слова цього красномовного чоловіка, які так захоплювали натовп, могли віддалити її від царя, або ж цар сам міг потрапити під вплив його дошкульних слів. Коли б Ірод віддалив її від себе, що було його обов’язком, вона як жінка була б осоромлена і зневажена в очах світу, адже про Іродів та їхні справи добре знали в Римі та в інших місцях. Така розв’язка зробила б з неї жалюгідне видовище, тому пиха штовхала її на злочин чи ще на щось, що дозволило б відвернути лихо.
Ірод боявся Івана і боявся людей, які вважали Івана пророком. Натомість Іродіяда не боялася ні Бога, ні людини. Взявши до уваги побажання Іродіяди, Ірод заарештував Івана за його безрозсудну сміливість. І навіть тоді Ірод любив послухати мову Івана, хоча утримував його як в’язня. Ще більше боялася впливу Івана сама Іродіяда. Думки не давали їй спокою, і вона замислила підступ. Наближались уродини царя, тож вона намовила його влаштувати велике святкування, гуляння, і запросити на бенкет його близьких приятелів. Під час гуляння Іродіяда нарядила свою дочку в прозоре вбрання, як одягаються танцівниці на Сході, і відіслала танцювати перед царем та його приятелями.
Така послужливість цареві передбачала якусь винагороду з його боку. Він запитав дівчину, що вона хоче за це, обіцяючи навіть половину царства, якщо вона попросить. Саме це і задумала її нечестива мати, і, як було домовлено, дочка пішла до неї за порадою. Ось так Іродіяда піймала Ірода у свої тенета. Раніше він відмовлявся убити Івана попри всі її вмовляння. Тепер же, у присутності своїх приятелів, на самі уродини та ще й після своєї обіцянки, він був змушений виконати те, про що вона попросить. Якщо дочка і вагалася просити голову Івана Христителя, то мати, мабуть, сказала їй, що коли Іван залишиться живим, то рано чи пізно їх обидвох проженуть, отож він повинен померти.

ЗВ’ЯЗАНИЙ НЕЧЕСТИВОЮ КЛЯТВОЮ

Коли дівчина повернулася і розповіла про своє прохання, цар зажурився. А так як він не був ані покірною, ані богобоязливою людиною, а пихатим і боязким, то відчував себе зв’язаним клятвою, даною в присутності знатних осіб. Хіба ж він не цар? Хіба ж це не його уродини? Хіба ж він відкрито не обіцяв, хоча й під впливом п’янкого напою? То чи ж тепер він повинен забрати свої слова і показати власне боягузтво тільки тому, що начебто має якусь довіру до цього незвичайного пророка? Ні! Страта відбулася; голову віддали Іродіяді; царська репутація (?) уціліла.
Бідний світ! Скільки в ньому пасток пихи в злих речах і страху перед злою людиною! Скільки намагань зберегти і примножити власні почесті та задоволення!
У попередній лекції ми чули слова Ісуса, що не постав більший Пророк понад Івана. Ми цілковито згодні, що він був великою людиною, святою людиною, Пророком Господа. Ми цілковито згодні, що він матиме велику нагороду в майбутньому зі всіма святими пророками, і вийде з Авраамом, Ісаком та Яковом зі стану смерті як досконала людина, бо знайдений вірним до самої смерті. Він буде одним із класу, про який Господь згадує через пророка Давида: “Замість батьків Твоїх будуть сини Твої, їх по цілій землі Ти [Месія] поставиш володарями” (Пс. 45: 17). Іван буде одним із цих славних Князів на земному рівні, одним з представників Месії та Церкви, які будуть на небесному та невидимому рівні, подібними до ангелів, учасниками божественної природи.
Дехто, очевидно, випустив з уваги факт, що Іван Христитель не буде одним із класу Церкви, про який згадується в Господніх словах “Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя” (Об. 2: 10). Іван, щоправда, отримає вічне життя як славний наділ, але він не буде членом класу Нареченої, як ми показали. Ця честь належить нам, які прийняли Ісуса і стали Його учнями та були зачаті Святим Духом від дня П’ятидесятниці. Ще раз процитуємо слова св. Павла про Стародавніх Гідних: “Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць”, “щоб вони не без нас досконалість одержали” (Євр. 11: 13; 38-40). Ми, Церква, клас Нареченої, Мала Черідка, покликані до співспадкоємства з Ісусом у Його Царстві, повинні першими отримати нашу частку в благословенні. Наречена та Наречений мають бути удосконалені в Першому Воскресінні ще перед встановленням Царства, а воно повинно бути встановлене перед тим, як благословення може дістатися комусь іншому, навіть Стародавнім Гідним.

У ЧОМУ РІЗНИЦЯ?

Якщо Іван Христитель був вірним до смерті – так само вірним, як ті, які жили після П’ятидесятниці, – то в чому різниця і чому він повинен отримати земну нагороду, а клас Нареченої – небесну?
Для цього є кілька причин. Коли йдеться про справедливість, Бог не міг справедливо (слушно) віддати перевагу якійсь одній особі або класу. Та коли йдеться про благодать, милість, то, як стверджує Святе Письмо, Він міг поводитись зі Своїм, як Йому захочеться. Якщо А заборгував Б та В по 5 дол. кожному, то він не може справедливо дати 10 дол. одному з них і відмовитися виплатити борг іншому. Та якщо він захоче дати щось безкоштовно, у подарунок, він може дати Б 1 дол. і В 9 дол., або дати всі 10 дол. Б і нічого – В.
Якщо казати про світ, Бог не мав жодного обов’язку допомагати Адаму та його роду, тому вся справа відкуплення є з благодаті. Та оскільки Єгова уклав угоду зі Своїм Сином, що останній повинен заплатити викупну ціну за світ, а тоді стати його Відновителем, то, відколи Ісус віддав Своє життя, ця річ перестала бути справою самої тільки благодаті і з нею пов’язана певна міра справедливості у відносинах між Богом і Христом.
Щодо людини, то мова йде про певне зобов’язання, адже Бог вже ствердив, якими будуть наслідки викупної праці – “благословляться... всі племена землі” і буде “час відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх”. Отже, Бог зобов’язався щодо людства принципами справедливості, оскільки дав ці обітниці. Він навіть дав клятву, що благословляться всі племена землі. Аргумент св. Павла в тому, що Бог зв’язав Себе двома непорушними, незмінними речами – Своїм Словом і Своєю Клятвою.
Та ніщо в обітниці не зобов’язує Бога дати Івану Христителю місце в класі Нареченої. Апостол Петро каже, що Бог знав наперед про цей клас, передбачив його як клас, а не як окремих осіб, ще перед заснуванням світу. Тепер Він проводить вибір на основі принципів, щоб визначити, хто може належати до цього класу. Він не дав Івану Христителю можливості бути в цьому класі, а у Своєму провидінні дозволив йому померти тоді, коли він виконав працю, яка для нього передбачалася. Жоден із тих, хто помер до П’ятидесятниці, не може належати до цього класу Нареченої, бо тільки тоді Святий Дух синівства та зачаття був даний уперше, а без нього ніхто не може зайняти рівень синів. Ті, які були під проводом Мойсея і з його Дому, були слугами.

R5068 (1912 р.)