ВИЗВОЛЕННЯ ПОЛОНЕНИХ
Луки 4: 16-30

«До свого Воно прибуло, – та свої відцурались Його» (Івана 1: 11).
Хоча Ісус народився у Віфлеємі, місцем Його дитинства був Назарет. Звичайно, мешканці Назарету мали б відчувати деяку гордість за свого співгородянина, слава про Якого розійшлася по всій Галілеї та Юдеї. Чуючи про могутні діла і дивовижні науки, дані в Капернаумі, вони, певна річ, говорили собі: «Добре. Звичайно, Він незабаром повернеться до Свого міста і дасть нам побачити Свою чудесну силу». І ще вони міркували: «Чи не є це Ісус, матір і братів Якого ми знаємо, і Який протягом довгого часу працював у теслярській майстерні Йосипа?»
Навряд чи вони могли вірити в те, що чули. Як могло бути, що так швидко після того, як Він покинув дім, Він став таким знаменитим і таким могутнім? Він ніколи не робив таких чудес у ті роки, коли ми Його знали, – говорили вони. Звичайно, вони не розуміли, як розуміємо ми, що Він отримав Свою силу, коли Йому було тридцять років, як особливе благословення, як наслідок повного посвячення Ним Свого життя божественній службі, і це посвячення було символічно показане в Його зануренні в Йордані.

СИНАГОГА В НАЗАРЕТІ

Нарешті Він прийшов до Назарету. Був Суботній день. Впродовж багатьох років Він був визнаний одним з тих нечисленних, хто вмів читати і привселюдно читав Святе Письмо. Власне цього вони хотіли і чекали від Нього в Суботній день Його повернення. Він прийшов у синагогу і взяв у хранителя згорток, що містив лекцію, і прочитав лекцію на той день.
До цього часу все йшло добре. Але коли Ісус почав коментувати уривок Писання, піднявся шум: спочатку невдоволене перешіптування, а в кінці вибух гніву проти Нього. О, думали вони, цей юнак повністю втратив голову відколи покинув нас! Так, ми знаємо, що люди цього міста Назарету мають неблискучу славу скрізь у краї, що ми маємо репутацію поганого міста з мізерним знанням, але хто б сподівався, що один із наших городян повернеться до нас і говоритиме нам в лице, що ми не є гідні побачити прояв Його сили – який Він показав іншим містам і їхнім мешканцям!
Їхня гордість і патріотизм зробили їх нестриманими. Вони з люттю вигнали Його із синагоги. Вони напали на Нього, виштовхали Його і вивели дорогою за місто, не сміючи підняти на Нього руки, а просто як натовп скреготали на Нього і підштовхували вперед туди, де хотіли мати змогу завести Його на виступ скелі і скинути з неї.
Якийсь час Ісус ішов, але потім повернувся і вийшов з-посеред них, вселяючи в них благоговійний страх величчю Своєї особи і, можливо, усвідомлюючи, що їхня поведінка стосовно Нього була просто підтвердженням того, що Він сказав про їхню негідність мати частку в Божому благословенні, яке Він роздавав.

ПРАВДА, ЯКА ДРАТУЄ

Які слова так розлютили їх? Спочатку читаємо: «І всі Йому стверджували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його». Що ж тоді викликало зміну? Було просте пояснення цього: через те, що вони не оцінювали Його достатньо, через те, що вони не вірили в Нього повністю, не було Божою волею, щоб Він зробив якісь чуда для них. Він підкріпив Свій вислів прикладами з минувшини, які розлютили їх ще більше. Він сказав, що за днів Іллі в краї був голод, але Ілля не був посланий до вдів Ізраїлю, а до вдови за його межами, в поганське місто.
І ще: Єлисей не був посланий очистити з прокази Ізраїль, а очистив поганина Наамана. О, яка сила гордості! «Перед загибіллю гордість, а перед упадком – бундючність». Замість того, щоб злитися і обурюватися цим, люди Назарету повинні були б сказати: «Тоді розкажи нам про наші недоліки допоможи нам подолати їх. Якщо Бог має благословення, то ми, безперечно, як ізраїльтяни, можемо мати нашу частку, якщо тільки прийдемо до правильного стану серця. Навчи нас і молися за нас». Але гордий не може бачити своїх труднощів, тому Святе Письмо говорить про особливу милість і благословення для покірних.

ЛЕКЦІЯ З ІСАЇ

Лекція в ту Суботу була з Ісаї 61: 1-3. Це був чудовий вірш і проповідь найобдарованішого з усіх учителів. Вся трудність була у стані серця слухачів; і це стосується багатьох проповідей і багатьох лекцій. Як Його слухачі мали б тішитися тим, що взнали, що вони жили в день виконання цих слів! Він був помазаний Отцем святим Духом, щоб мати змогу звіщати добру новину вбогим. Без сумніву, багато з них були вбогими і потребуючими!
Далі читаємо, що Єгова послав Ісуса зціляти зламаних серцем. О, як ці слова мали б бути оцінені всіма, котрі були зламані серцем. Трудність, мабуть, була в тому, що вони були затверділі серцем. Сатана затвердив серця людей загально. Божою обітницею є, що під славним царюванням Месії Він викине «серця камінні» і дасть їм «серця із плоті».
Подальша проповідь була, що сліпим повернеться зір, що полоненим буде дана свобода, що побиті і зранені будуть зцілені, і що буде проголошений «рік Господнього змилування». Це справді були чудові слова життя! Не дивно, читаємо ми, що «вони дивувались словам благодаті, що линули з уст Його».

«ПОЛОНЕНИМ ВИЗВОЛЕННЯ»

Ця частина послання частково могла бути застосована до них. Чи не були вони полоненими, зв’язаними кайданами гріха, а також кайданами і ланцюгами спадковості, хвороб, недосконалості і смерті? Чи дійсно не були деякі з них також незрячими що стосується очей їхнього розуміння? Очевидно для них ще не настав час прозріти – вони не були в стані отримати благословення помазання їхніх очей розуміння. Чи не були всі вони пошкоджені гріхопадінням, недосконалістю, заплямлені, зранені, зболені – розумово, морально і фізично – і чи не був Великий Визволитель там, щоб, принаймні частково, звільнити їх від цих труднощів? Безперечно, це був сприятливий момент, і вони були привілейованими людьми!
Але праця, яку Ісус виконував, була тільки проголошенням цих речей з кількома ілюстраціями чи прикладами зцілення і т.д. Властивий час для Нього здійснити визволення полонених, звільнити побитих гріхом і дати прозріння незрячим, щоб усі могли співати хвалу Богу і оцінити Його милість, – це справжнє благословення належало до часу Месіанського царства. Те, що робив Ісус, було просто передвісником великих речей, які будуть довершені в майбутньому – «в часи реституції всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3: 19-21).

ПРОГОЛОШЕННЯ «РОКУ ЗМИЛУВАННЯ»

Цей короткий вираз, так мало зрозумілий, вказував на особливу працю Ісуса, набагато важливішу, ніж чудеса. Термін «рік змилування», або час прийняття, стосується всього цього Євангельського віку ось уже більше вісімнадцяти століть. Це «час прийняття» в тому сенсі, що протягом цього періоду Бог хоче, через заслугу Христової жертви, прийняти з-посеред грішників маленьку черідку спадкоємців-жертвуючих, щоб вони мали частку з Відкупителем в Його царстві.
В минулому не було дано жодної нагоди стати мертвими з Ісусом, представити свої тіла живими жертвами, іти Його слідами, доповнювати скорботи Христа, страждати з Ним. Проголошення цієї нагоди чекало аж Ісус вчинив Своє посвячення, і всі, котрі прийняли Його послання і стали Його послідовниками, зробили так на основі цього запрошення, тобто проголошення. Це був привілей стати синами Бога через зачаття святим Духом (Івана 1: 13). Прийняття цих жертв почалося в П’ятидесятницю і все ще продовжується. Хто може сказати, як швидко двері привілею приносити прийнятні жертви можуть зачинитися? Тоді двері високого поклику до класу нареченої будуть закриті – назавжди. Бог має інше благословення, однак не інші привілеї, які є в цьому віці для страждання з Христом і для участі з Ним в Його царюванні слави.

R 5067, (1912 р.)