“ВІДДАНІ НА ПОГИБЕЛЬ ТІЛА”

У Євангельському віці була тільки одна умова, через виконання якої можна прийти до Отця. Господь не пропонує багато шляхів, а лише один. “Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя” зараз. Та коли настане Царство, буде “великий шлях” (Гиж.), сприятливіший, легший, як про це говорить Господь через пророка Ісаю. На ньому не буде каменів спотикання, він не буде вузьким та важким, а порівняно легким. Упродовж тисячолітнього Месіанського царювання це буде шлях, яким рід Адама може повернутися до Бога. Під час цього царювання весь світ матиме допомогу, підтримку та навчання, що дасть йому заохоту йти до кінця цього шляху.
Сьогодні єдина дорога є темною, вузькою і важкою, світло ще не почало сяяти на світ. Святе Письмо говорить про Церкву Христа в Євангельському віці так: “Для моєї ноги Твоє слово – світильник”. У давні часи люди мали невеличкі ліхтарі, які прилаштовували до пальців у сандалях, і під час ходьби кожний крок був освітлений. Так само Господь поводився з Церквою в Євангельському віці. Вузька дорога була темною, але в нас є “слово пророче певніше”, яке, як світильник, світить на стежці і світитиме “все більше та більше аж до повного дня”.
Коли цей день настане, ми не потребуватимемо світильника, бо тоді буде сонячне світло. Тоді знання про Бога наповнить цілу землю.

ЖЕРТВА Є ІСТОТНОЮ ДЛЯ УЧНІВСТВА

Однією з рис, яка свідчить про вузькість цієї дороги, є те, що в цей час Бог не приймає нікого, хто не уклав виразної угоди з Ним. Якщо хтось вирішив не укладати такої угоди, він може вважати себе християнином, але ним не є. У світі сьогодні чотириста мільйонів людей вважаються християнами. Багато хто уявляє собі, що, приєднавшись до Церкви або роблячи добрі діла, він тим самим стає послідовником Христа. Але Біблія дуже виразно стверджує: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною” (Мт. 16: 24). У цей час  самовідречення та несення хреста – це та жертва, яка потрібна, щоб бути учнем Христі.
Багато людей не є християнами, бо вони не уклали угоди з Богом. Господь говорить про клас, покликаний зараз до учнівства, кажучи: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною” шляхом повного посвячення. “Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Пс. 50: 5; Рим. 12: 1). Якщо ми прийняті в Христі, якщо ми зачаті Святим Духом, то тільки на тій основі, що ми увійшли цими тісними ворітьми і є на вузькій дорозі, що ми уклали угоду жертви з Господом, віддаючи свою волю і всі земні права Йому, щоб Його воля виконувалась у нас.
Увійшовши цими вузькими ворітьми на вузьку дорогу, ми повинні перебувати на ній, хоча це не означає, що ми не будемо спотикатись і робити помилок. І навіть якщо ми йдемо вперед нерішуче, але в міру наших сил, зі серцем, відданим Господу, ми отримаємо право сидіти на Його престолі – бути членами класу Його Нареченої.

БАГАТЬОХ ПЕРЕМАГАЮТЬ ТУРБОТИ ЦЬОГО СВІТУ

Як ми знаємо, Біблія показує, що деякі, вчинивши посвячення, потім захоплюються світом, турботами цього життя та оманою багатства. Їм не вдається виконати свій договір. Вони стримуються від того, щоб заплатити обов’язкову ціну, щоб стати спадкоємцями з нашим Господом. Хто відмовляється від хреста, той не здобуде вінця. Скільки людей переобтяжені турботами цього життя! Скількох збила з пуття омана багатства!
Автор цих рядків свого часу був близько знайомий з одним джентльменом. Вони були немов брати. Одного разу він сказав: “Брате Рассел, я б, звичайно, дуже хотів зайнятися Господньою працею і щось робити в службі для Правди, але в мене є дружина і я розумію, що Господь вважає мене відповідальним за те, щоб дбати про неї. Я не збираюся йти і залишати її саму. Та коли б Господь у Своєму провидінні послав мені грошей, щоб я міг піти і щоб дружина від цього не постраждала, я був би радий іти і проповідувати Євангеліє”. Господь упіймав його на слові. У той час він працював бухгалтером, але Господь відчинив шлях, і після смерті одного з членів компанії він став одним із головних її компаньйонів. Без жодних зусиль у нього з’явилося вдосталь грошей, аж врешті їх було щонайменше пів мільйона доларів.
Одного дня ми сказали до нього: “Брате, у нас є дуже серйозна справа, яка має для нас велике значення”. Він відповів: “Кажіть, що треба, і я вам допоможу, скільки б це не коштувало”. Ось яким добрим він був! Він думав, що нам потрібні його гроші! Дорогі друзі, ми дякуємо Богу, що ніколи не вважали за потрібне просити грошей і не думаємо, що коли-небудь будемо. Ми сказали: “Брате, у нас великий клопіт, і ніхто, крім тебе, не може нам допомогти”. “Кажіть, що сталося”, – відповів він. “Дорогий брате, хочемо звернути твою увагу на щось, що ти казав кілька років тому, коли був бідним”. Тоді ми пригадали нашу розмову, наскільки змогли, і сказали: “Господь дав тобі гроші, Він зробив те, що від Нього залежало. А ти готовий зробити своє?” Той зі сльозами на очах відповів: “Брате Рассел, я так зв’язаний своїм бізнесом по руках і ногах, що зараз це неможливо”. Ось так турботи цього життя, омана багатства зв’язали йому, за його словами, руки і ноги, хоча в серці він далі відданий Богу.
У нас немає жодного бажання бути суддями, але ми схильні думати, що дорогий нам брат навряд чи потрапить у Царство. Хоча ми не знаємо, як буде, але боїмося, що зв’язування по “руках і ногах” може стати йому на заваді, хоча думаємо, що він дійсно був Божою дитиною. Чи можемо ми вважати, що через невиконання жертви, яку він погодився виконати, він піде на Другу Смерть? Ми так не думаємо. Ми думаємо, що Господь любив його, і той мав дуже відданий характер. Господь любить гарні характери. На нашу думку, цілком правдоподібно, що дорогий брат належатиме до Великої Громади, і ми дуже раді, що буде клас Великої Громади.

НАША ЛЮДСЬКА ПРИРОДА ПОВИННА ПОМЕРТИ

До класу Малої Черідки потраплять тільки ті, які вірно кладуть своє життя на жертву до кінця мандрівки. Бог передбачив і призначив наперед, що всі з цього класу повинні бути копіями дорогого Божого Сина. Якщо хтось не є повною копією нашого Господа Ісуса, якщо хтось не покинув усе, щоб йти за Ним, він не належатиме до класу Нареченої.
Святе Письмо згадує два класи: один клас – Мала Черідка, інший – Велика Громада. Обидва становлять “Церкву Первороджених”. В образі священики належали до покоління Левія, але в поколінні були ще й інші, не священики. Левити загалом представляють Церкву Первороджених, яка зійде на духовний рівень існування, але буде складатися з двох класів: “Малої Черідки”, тобто класу священиків, та “Великої Громади”, тобто класу левитів.
Добровільно пожертвувати плоть означає віддати себе з власної волі Господу і підкоритися Господу Ісусу як великому Первосвященику, щоб виконувати для Нього працю жертви. А як бути з тими, хто уклав цю домовленість, а тоді не зміг виконати жертву? Вони пожертвували своїм земним життям; Бог дав їм Святий Дух синівства і прийняв порядок, завдяки якому вони віддали всі свої земні права. Такі особи ніколи не можуть мати спасіння, яке отримає світ. Вони добровільно відмовились від усіх прав жити на людському рівні. Коли Бог дав їм Святий Дух, Він визнав контракт, що зобов’язує обидві сторони. Вони або здобудуть небесну природу, або не здобудуть нічого.

“ВІДДАТИ ТАКОГО САТАНІ”

Ті, хто не йде далі, щоб віддавати себе цілковито на жертву, є передані противнику, щоб він бив їх, аж їхня плоть буде знищена – аж земні, чіпкі нахили, які стримували їх від повної відданості Богу, обірвуться, і розум стане цілковито поступливим, буде в згоді з Богом. Те, що вони відмовлялися віддати добровільно, буде забране в них.
Єдине, що ми знаємо про це, походить зі слів апостола. Св. Павло, звертаючись до Церкви в Коринті, сказав, що між ними є брат, який не живе відповідно до своєї угоди, а частково перебуває в гріху. Апостол докорив Церкві за недотримання свого обов’язку щодо цього брата. Він сказав: “Отож я, відсутній тілом, та присутній духом, уже розсудив, як присутній між вами: того, хто так учинив це,.. віддати такого сатані на погибіль тіла, щоб дух спасся Господнього дня” (1 Кор. 5: 3, 5). Якщо плоть не знищити, дух не спасеться – такий аргумент апостола.
Таке твердження дає нам деяке уявлення про Господню волю. У будь-якому випадку обов’язково, щоб плоть була знищена. Якщо воля буде переможена плоттю, то наслідком буде також смерть волі, Друга Смерть. Але якщо воля прагне бути в згоді з Господом, то навіть якщо примусове знищення плоті не є жертвою і така особа не зарахована до тих, які жертвують собою, вона спасеться, “але так, як через огонь”, на духовному рівні, у дні Господа Ісуса (1 Кор. 3: 15).
А щодо випадку, який ми згадували попередньо в цій статті, ви можете запитати: “Невже брат втратив знання Правди?”. Спробуємо відповісти, бо це дуже цікаве запитання.
Щодо цього брата, ми не знаємо, звичайно, якими були почуття його серця, бо ми не можемо їх судити. Але він залишив нас і приєднався до Пресвітеріанської церкви. Потім він приєднався до Християнського Союзу (Christian Alliance), почавши вірити у зцілення вірою і практикуючи це, хоча мав достатньо знання Правди про ці речі. Тримаючись переконання про зцілення вірою і т. п., він кілька разів захворів і був змушений викликати лікаря, хоча був переконаний у зціленні вірою. Врешті, після поважної хвороби, яка тривала кілька тижнів, він помер. Ми не знаємо його настільки, щоб казати, до якої міри його розум навернувся до Господа. У нас не було жодної можливості дізнатися це, тому що його поведінка так чи інакше позбавила нас колишнього тісного спілкування.
Про ще інший випадок розповів один брат, який запитав нас: “Як ви думаєте, чи не можна назвати «погибеллю тіла» такий випадок?”. Нам здається, що це саме той випадок. Цитуємо:
“В одному місті жив брат, який пізнав Правду і дуже нею радів. Він знайшов ще одного брата, з яким охоче зустрічався і розмовляв про веселу новину. Судячи зі всього, той виявляв добрий дух, відповідний для Правди, що тішило його серце. Але його дружина дуже обурювалася. Противлячись, вона сказала: “Вибирай між мною і релігією; ти не можеш мати одне і друге”. Коли вона заявила про це категорично, він вибрав дружину. Минуло зовсім небагато часу, відколи ця історія дійшла до нас, і Господь зробив так, що бідний брат дуже пожалів про свій вибір. Він підхопив якусь огидну хворобу, і серед цих жахливих страждань дружина покинула його”.
Сподіваємось, Господь його не полишив і остаточно пробачив, бо хоча Господь, здається, упіймав його на бажанні, він справді був Божою дитиною, проте не з переможного класу. Полюбивши дружину більше, ніж Господа, він не заслуговував на те, щоб бути членом класу Нареченої. Тому, очевидно, він і зазнав повної погибелі тіла, якої ніколи не сподівався. Мабуть, він любив свою дружину так сильно, що віддав їй перевагу перед Господом.
Однак вона покинула його у скруті! Навіть з погляду світу, дружині не годиться покидати чоловіка за таких умов. Цілком можемо припустити, що брат навернувся до Господа в останні години, добре засвоївши урок і, можливо, давши Господу обітниці. Якщо так, не сумніваємось, що його дух спасеться в день Господа Ісуса.

R5055 (1912 р.)