“ОСЬ ІДУ, ЩОБ ВОЛЮ ТВОЮ ЧИНИТИ”

“Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз”. “Тіло Мені приготував” (Євреїв 10: 9, 10, 5).
У контексті, з якого взятий наш вірш, апостол говорить про “кращі жертви” (у множині) і про “жертвоприношення” (в однині). Судячи з його слів, ми можемо цілком виправдано сказати, що св. Павло протиставляє позаобразний День Примирення до образного дня Примирення. У цьому образному дні Примирення було одне жертвоприношення за весь народ, яке складалося з двох жертв: спочатку тельця – за священицьке покоління Левія, потім козла – за інші покоління Ізраїлю.
Від цих приношень, які складали постійно, з року в рік, Бог не мав задоволення, бо у відшкодуванні за гріх вони не були для Нього ані задовільними, ані приємними. Вони не були Божественним вираженням того, що Богу подобалося найбільше. “Тіло Мені приготував” для “перетерплення смерті”. Цим “тілом” було людське тіло Ісуса, яке через бездоганне зачаття було святим, невинним, незаплямованим, відокремленим від грішників, а, отже, здатним бути ціною-викупом за гріхи всього світу. Та відомо також, щоб Бог приготував ще більше Тіло.

“Я ІСУС, ЩО ЙОГО ПЕРЕСЛІДУЄШ ТИ”

Це більше Тіло, яке Бог передбачив, складається з людських істот, яких Він притягнув і покликав до членства в цьому Тілі Христа – Церкві. Це притягнення та покликання звернене до тілесних людей, а не до Нових Створінь. Коли Ісус прийняв цих членів Свого Тіла, Він прийняв їх як Нові Створіння. Вони були запрошені ще перед тим, як стали Новими Створіннями. Тому коли Він прийняв тих, кого Отець притягнув і покликав, Він прийняв їх як членів, як представників, щоб вони були Його представниками весь цей Вік. Саме в такому значенні Він говорив, коли докорив Савлу з Тарсу: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?” (Дії 9: 4). Так Ісус у плоті (представлений Його послідовниками) продовжував бути у світі довгий час після того, як Ісус, Голова Церкви, піднявся на висоту.  У цьому значенні страждання Церкви весь цей Вік були стражданнями Ісуса.
Апостол говорить про себе, що він “завсіди носить у тілі мертвість Ісусову” (2 Кор. 4: 10). Усі послідовники Господа Ісуса носять у своєму тілі мертвість Господа Ісуса. Як Ісус зазнав страждань, так всі Його учні мають з Ним участь у стражданнях цього часу, а також спільність з Ним у дусі. “Бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній” (2 Кор. 4: 16).

ЖЕРТВА ЯК ВЕРШИНА СЛУХНЯНОСТІ

Звернемось знову до нашого вірша: “Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже”, – усе написане в Книзі. Оскільки Ісус народився під Законом, Він був зобов’язаний виконувати Закон. Виконання Закону не передбачало жодної жертви. Виконувати те, що наказано, є слухняністю, а не жертвою. Закон не казав, що треба любити свого ближнього більше, ніж себе самого. Та Ісус вийшов за межі цього Закону Справедливості й віддав Своє життя за Церкву і за світ. А так як Він був слухняний Отцю настільки, щоб виконувати не лише все, що було в Законі, але й усе, що було в Книзі, Біблії, Він став жертвою і згодом був піднятий до Божественної Величі на Висоті.
Речі, написані в Книзі, були написані в образах та тінях, в алегоріях. Наприклад: Мойсей підняв мідяного змія. Ця картина ілюструє, як наш Господь Ісус мав бути піднятий. Ягня, заколене в пору Пасхи, також є образом Ісуса, заколеного Агнця. Також жертви Дня Примирення є картинами. І як ягня вели на заколення, так і Він не чинив опору.

“І ОСЬ НЕБО РОЗКРИЛОСЬ”

Ми не проінформовані, скільки наш Господь знав про Божественний намір під час Свого посвячення. У дитинстві Він знав, що прийшов у світ виконувати волю Отця. Та якою саме була ця воля, Він повністю не знав. Про це було написано в Книзі, але Книга була запечатана; і доки ця воля не була виявлена, її не можна було збагнути. Він не міг її знати, доки не отримав Святого Духа, а посвячення мусило бути ще перед тим, як Він міг отримати цей Святий Дух. Тому, коли Він представив Себе в хрищенні, Він не міг розуміти “глибин”. Як каже св. Павло, тілесна людина не може збагнути Божих речей: “А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2: 14). Ісус не міг знати глибин і важливості всіх символів, які Бог записав саме в такій формі, щоб тримати їх у таємниці, аж Він буде зачатий Духом.
Ми вважаємо, що наш Господь був заколеним Агнцем в Божественному Задумі відколи посвятив Своє життя в Йордані і отримав зачаття Святим Духом. Читаємо, що як тільки Він вийшов з води, Йому відчинилися небеса. Під впливом цього осяяння Він пішов у пустиню, де перебував сорок днів, постячи, щоб зрозуміти волю Бога. Його посвячення мало виконати все написане в Книзі. Він мав бути великим Месією, великим Посередником між Богом і людьми. Для цього Він вчинив повне посвячення Свого життя. Це посвячення було прийняте. Воно означало виконання всіх подробиць цілого плану.

ПОСВЯЧЕННЯ ПОВИННО ВИПЕРЕДЖУВАТИ РОЗУМІННЯ ОБРАЗІВ

Як уже згадувалося, усі ці речі, написані в Книзі про нашого Господа, Він не розумів до відповідного часу, допоки на Нього не зійшов Святий Дух. Тоді, все ще будучи на пустині, Він почав бачити і застосовувати до Себе різні лекції. Але Він погодився виконати все написане в Книзі ще перед тим, як зрозумів значення цих образів. Очевидно, таким був Божественний намір, і на це була причина.
Такою була Божа воля, написана не в наказах, а в образах та тінях, щоб Той, хто буде виконувати ці речі, міг бачити в них не Божественний наказ, а Божественну волю. “Ось іду, щоб волю Твою чинити!” “Я готовий чинити Твою волю за всяку ціну!” Так от, каже апостол, відколи наш Господь прийшов і представив Себе Богу, “відміняє Він перше [тобто відкладає убік образ], щоб друге поставити” – позаобраз. Образом був піднятий змій; позаобразом було “підняття” Його Самого. Образом було заколене ягня; позаобразом був Він Сам, заколений. Образом була жертва Дня Примирення; натомість “кращими жертвами” є Він Сам і прийняте Тіло, Церква.
Після повернення з пустині наш Господь почав відміняти перше (образи). Частина цієї праці була виконана протягом трьох із половиною років Його земного служіння. Але ця праця ще не завершена. Переходячи до нашого часу, апостол каже: “У цій волі ми освячені” (Євр. 10: 10). У якій волі? У тій самій волі, яку мав наш Господь. Він сказав: “Ось іду, щоб волю Твою чинити!” – не тільки Твій Закон. Тепер ми, Церква, кажемо, що ми раді йти за Ним. Ми раді бути живою жертвою. Бог не наказує нам бути жертвою.

ЦЕРКВА, ВІДДІЛЕНА ДЛЯ ЖЕРТВИ

Апостол каже: “Благаю вас, браття, – ставлю перед вами факт, вартий вашої уваги, – повіддавайте ваші тіла на жертву живу”. Ось так, маючи таку саму волю, такий самий розум, таку саму вдачу, яка була в Христа, ми освячені, відділені. Ми не самі себе відділяємо. Це робить Господь Ісус. Він – Той, Хто приписує нам Свою заслугу, щоб Отець міг прийняти жертву і дати нам зачаття до нової природи як членам Його Тіла. Апостол каже: “У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз” (Євр. 10: 10). Що це означає? Відповідаємо, що цей вираз цілком правильний. Буквальне тіло Ісуса було основою того, що Бог прийняв нас. Церква є містичним Тілом Ісуса: “Чому ти Мене переслідуєш?” “Я Ісус, що Його переслідуєш ти”.
Жертвоприношення цього Тіла Ісуса відбувалося протягом вісімнадцяти століть. Тільки через принесення нас на жертву і через жертвування ми можемо стати членами і здобути співспадкоємство з нашим Господом у Царстві – “Ми всі, хто христився у Христа Ісуса” (Рим. 6: 3). Ми не тільки христилися в славне Тіло майбутнього, Месію, але й христилися в Ісуса, щоб мати частку в смерті Ісуса (жертві) і частку в славі Ісуса (Месії).

КРОВ ТЕЛЬЦІВ ТА КОЗЛІВ НІКОЛИ НЕ МОЖЕ ЗАБРАТИ ГРІХИ

“І кожен священик щоденно стоїть, служачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніколи не можуть зняти гріхів” (Євр. 10: 11). Це стосується факту, що юдейський священик постійно приносив жертву, та ніколи нічого цим не досяг. “А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів” (Євр. 10: 12). “Він” – це славний Первосвященик, Ісус, Голова, Який, принісши одну жертву за гріх назавжди, сів по правиці Бога.
Та Його приношення було у двох частинах, перша – була в Йордані, коли Він приніс Самого Себе, а друга – у П’ятидесятницю, коли Він “з’явивсь... перед Божим лицем за нас”, за тих, які живуть сьогодні, і за тих, які жили тоді. У той час Він прийняв Церкву як співучасників жертвування й приніс їх, а приносячи їх, Він, тим самим, приніс у жертву позаобразного козла. Тож Його приношення фактично завершилися в часі П’ятидесятниці. На що ж Він чекає? Святе Письмо каже, що Він сів по правиці Величності на Висоті, чекаючи, аж прийде час, коли Його вороги будуть покладені Йому під ноги (Євр. 10: 13).
Тим часом Його Наречена буде удосконалена і приєднається до Нього в славі. Коли цей час прийде, Його вороги будуть покладені під Його ноги. Перед смертю, пам’ятаємо, Він сказав: “Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, Твої бо вони! Усе бо Моє то Твоє” (Ів. 17: 9, 10). Обітниця Отця для Нього була: “Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі” (Пс. 2: 8).
Апостол каже, що Він сів по правиці Величності на Висоті, чекаючи, аж Бог покладе Його ворогів Йому під ноги. Бог не готовий дати Йому ці речі, доки Церква не укомплектована. Іншими словами, Церква не є доповняльною та допоміжною частиною Божественного Плану. Саме це було “таємницею, захованою від віків і поколінь” (Кол. 1: 26).

ВІДКРИТТЯ ТАЄМНИЦІ СЬОГОДНІ

Сьогодні на основі об’явлення від Бога ми бачимо відкриття таємниці, що Церква має бути співучасником з нашим Господом у славі Царства. Отже, на основі Божественного Заміру Ісус має чекати, аж прийде час, коли Церква удосконалиться. Уся справа жертвування має завершитися в Євангельському віці; і великий День Примирення також завершиться. Більше не буде повторення жертви.
Пам’ятаємо, як в Об. 5: 1-14 сказано, що не було нікого, гідного відкрити згорток, написаний зі середини і зверху, і запечатаний сімома печатками; жодна душа на це не заслуговувала. “І не міг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї”. Єгова перед тим сказав Аврааму, що Він поблагословить світ, та не об’явив, як це станеться. Тому читаємо, що Іван плакав, що Бог має великий План, та ніхто не може взяти його, щоб відкрити. Тоді ангел промовив: “Не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корінь Давидів, переміг так, що може розгорнути Книгу, і зламати сім печаток її” (Об. 5: 1-6). Із цього ми розуміємо, що Він не народився з цим правом, а набув його – “зміг розгорнути Книгу”. Тому за слухняність Бог високо підніс Його, даючи високе становище, владу та почесті.
Левом із Покоління Юди був наш Господь Ісус, Якому була передана Книга. Жоден віруючий не може зрозуміти глибин, написаних у цій Книзі, доки не дійде до стану посвячення. Та Бог не об’являє їх нам Святим Духом так само, як об’явив Господу Ісусу. Іван сказав, що це “Об’явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам, що незабаром статися має. І Він показав, і послав Своїм Ангелом рабові Своєму Іванові”. “Та для нас один Бог Отець, що з Нього походить усе,.. і один Господь Ісус Христос, що все сталося Ним” (Об. 1: 1; 1 Кор. 8: 6).

“СВІТЛО ОСЯЙНЕ, КОТРЕ ВСЕ ЯСНІШАЄ ДО ПОВНОТИ ДНЯ” (Гиж.)

Нам не варто говорити беззаперечно про те, скільки наш Господь знав під час Свого земного служіння. Бо як ми можемо знати більше, ніж подано? Він сказав, що про часи та пори в той час не знав ніхто, “лише Сам Отець”. Не сумніваємось, що Він знає про все це зараз. І якщо наші припущення правильні, ми знаємо на цю тему тепер більше, ніж наш Господь знав тоді.
Безперечно, було неможливим зрозуміти багато глибин, які стосуються Месіанського віку, задовго до цього періоду. Даниїл розповідає нам, що пророцтва про Час Кінця були заховані і запечатані до кінця (Дан. 12: 4, 9). Відколи прийшла пора зрозуміти всі ці речі, вони стали харчем у пору для Дому Віри (Мт. 24: 45). Наприклад, за днів Ноя було харчем у пору знати про потоп, та ця інформація не була б харчем у пору сьогодні.
Тому ми повинні ходити у світлі і керуватися Господнім Словом. “Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим”, – говорить св. Петро. Також св. Павло каже: “[Усе] це... для нас воно написане як наука, для яких настали кінці віків” (2 Петр. 1: 21; 1 Кор. 10: 11, Турк.). І наш Господь казав, що Він пошле Святий Дух, і той, “що має настати, звістить вам” (Ів. 16: 7, 13). Ось так на стежці Церкви ставало щораз більше світла.
Наша віра не полягає тільки в тому, щоб вірити в особу Бога, у Божу праведність. Ми цілковито віримо в особу Бога, у силу Бога. Тим не менше, ми повинні проявляти віру в Божественне провидіння в нашому випадку, проявляти віру в факт, що Бог заслоняє речі від нашого розумового та духовного зору в цей час. Він дозволяв на Ісуса речі, які могли б приголомшити нашого Господа, коли б Він не проявляв віри. Він дозволив, щоб нашого Господа обмовляли, лихословили і, врешті, розіп’яли. Потрібне знання і віра у все, що ми покликані робити і чого ми маємо зазнати. Ми віримо Богу, але чи в нас є рішучість бути відданими Йому та Його Плану? Чи ми готові витримати труднощі та пожертвувати земними інтересами на користь цих небесних обітниць?

R5053 (1812 р.)