ПРИТЧІ ПРО ЗАРОДОК ЦАРСТВА
Марка 4: 26; Матвія 13: 33

“Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі” (Матвія 6: 10).
Багато хто з нас у минулому випускав з уваги факт, що майже всі навчання Відкупителя стосувалися Царства – Його Месіанського Царства. Деякі, щоправда, ухопилися небіблійної думки, що Царство Месії буде лише суверенітетом у серцях Його послідовників, до того ж тільки в теперішньому житті.
Тепер ми бачимо справжню суть та взаємозв’язок численних висловлювань Великого Учителя на цю тему. Коли Він навчав нас молитися “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, то мав на увазі, що ми повинні мати в думках славну Божу обітницю, що остаточно Царство Месії здолає неуцтво, гріх та смерть, а охочі та слухняні з людства будуть звільнені від усього цього, аж “схилиться кожне коліно,.. і визнає... кожен язик” на славу Богу.
Наш Господь мав на увазі, що ми повинні бачити зв’язок між цим Царством і великою обітницею, даною Аврааму: “Благословляться... в насінні твоєму всі племена земні” (Гиж.). Навчання Учителя і Послання, яке Він доручив нам передати в Його імені, становить Євангеліє Царства – Послання про майбутню славу і про те, що Бог зараз вибирає “Малу Черідку”, яка має стати духовним Насінням Авраама, спадкоємцями з Ісусом на Престолі Царства. Павло згадує про це в Гал. 3: 29: “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”.
Нинішнє дослідження згадує кілька Ісусових притч про Царство. Більшість із них стосується класу Царства теперішнього часу, а не Царства у стані повного розвитку під час тисячі років Його слави. Весь Божий посвячений народ, зачатий Святим Духом під час цього Віку, від П’ятидесятниці, становить разом клас Царства, Царства у зародку – незавершеного, неповного, нерозвинутого до кінця. Деяким членам Царства в зародку, мабуть, не вдасться вчинити свого покликання та вибрання певним, і тому вони можуть стати “негідними” слави та честі, до яких були покликані.

ПОВІЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЦАРСТВА

Перша ілюстрація нашої лекції показує, що Боже Царство в його теперішньому зародковому стані розвивається повільно, поступово, систематично, що займає весь період Євангельського віку. Воно, мов насіння, кинуте в землю, дозріває після багатьох днів та різних обставин, аж врешті буде зібране в жниві. Ісус та апостоли сіяли це насіння не тільки для своїх днів, але й для всього класу пшениці цього Віку. Як Ісус пояснив у іншій притчі, “жнива – кінець віку”. Зібрання до небесної клуні відбудеться через Перше Воскресіння.

МОВ НАСІННЯ ГІРЧИЦІ

Різні притчі по-різному показують Царство в зародку. Власне, ми маємо стільки притч для того, щоб глянути на нього під різним кутом. Так само ми можемо сфотографувати будинок з різних боків. Одна фотографія може показати східний бік, інша – західний, інша ­– передній фасад, ще інша – план будинку, а ще інша – будинок разом із риштуванням. Або ж, якщо будинок з бетону, можна показати його каркас, який зі середини заповняється бетоном.
Притча про насіння гірчиці, мабуть, представляє Царство з погляду світу – як номінальну церкву, що розвивалася з початкового маленького зерна справжнього Євангелія. З цього маленького зерна сьогодні виникла велика інституція з її багатьма відгалуженнями у вигляді віросповідань. На жаль, її бурхливий ріст принадив на її гілля небесних птахів, яких Господь у іншому місці змальовує як лукавого та його ангелів – сатану та його представників, які насправді не мали б бути у Церкві і не були б у ній, коли б Церква була відданою та достатньо старанною у представленні справжнього Євангелія та вузької дороги самовідречення.
І справді, нехтування проповідуванням цього Євангелія “вузької дороги” призвело до розквіту номінального християнства і зробило його бажаним місцем для небесних птахів (сатани та тих, кого він ввів в оману), щоб замешкати на його гіллі і вести церковне життя. Це, здається, та сама картина, яку Великий Учитель наводить в Об. 18: 2. Там читаємо, що номінальні системи символічно представлені як Вавилон: “Став він оселею демонів, і сховищем усякому духові нечистому, і сховищем усіх птахів нечистих та ненавидних”.
Слово “сховище” наводить на думку, що цих нечистих птахів вважають дуже бажаними, тому номінальне християнство тримається їх, бо зараховує їх до тих членів, які найкраще сплачують гроші і найбільш привабливі.

ПРИТЧА ПРО РОЗЧИНУ

Скрізь у Писанні розчина вжита як символ гріха. Оскільки Ісус у Своїй чистоті мав символізувати “хліб з неба”, юдеям було наказано вживати прісний хліб. Також під час щорічної пасхальної пори юдеям було сказано очистити свої доми від розчини і спалити її, знищити. Тут розчина також була символом гріха, зіпсуття. Св. Павло, коментуючи це, пише Церкві: “Отож, очистьте стару розчину [гріх, злобу, ненависть, суперечки і т. п.], щоб стати вам новим тістом”, щоб ви були з Христом одним прісним хлібом. Саме про цей Хліб він говорить: “Тому, що Один Хліб, – нас багато становить одне Тіло, бо всі ми беремо участь у Одному Хлібі” (1 Кор. 10: 17, Хом.).
Щоправда, під час складання однієї зі встановлених жертв, хліб мав бути спечений із розчиною, але це, віримо, мало на меті символізувати (представляти) нас, Церкву, і той факт, що з природи ми грішні, діти гніву, як і інші. Коли випікають хліб, це зупиняє руйнівні впливи розчини, тому випікання символічно представляє труднощі, крізь які Церква повинна перейти, щоб грішні та руйнівні тенденції в нас були цілковито знищені.
У цій притчі наш Господь показує жінку, яка, щоб випекти хліб для сім’ї, додала до нього розчину, після чого усе місиво вкисло. Відповідно, коли б хтось зі сім’ї запрагнув чистого, прісного хліба, то не отримав би його, тому що розчина зіпсувала весь заміс. Що це представляє? Відповідаємо, що у символіці Святого Письма жінка представляє церковну систему. Жінка у цій притчі представляє систему, організовану і приведену до влади на самому початку, коли їжа ще була чистою, бо Господь дбав про чистий харч для дому віри.
Жінка змішала усю їжу, увесь харч із розчиною, неправдою, хибним ученням. Ані частинка не зосталася неоскверненою. У результаті настав розлад травлення. Боже Слово, спочатку чисте, більше не визнають. Розчина (бродіння) поширилася настільки, що сьогодні все тісто теологічної доктрини протухло і стало бридким для усіх християн усіх віросповідань.
Притча була пророцтвом про те, що відбулося. Пора всім християнам повернули слух від віровчень Середньовіччя до Слів Ісуса, апостолів та пророків. Ми раді зазначити, що “його святість, папа” сьогодні є серед тих, хто звертає знову увагу на вчення Біблії (як несфальсифіковане Боже Слово), бо тільки воно “може зробити... мудрим на спасіння” і тільки через нього “Божа людина буде досконала, до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3: 15-17).

R5049 (1912 р.)