ХРИСТОС СТАВ ПРОКЛЯТТЯМ ЗА ІЗРАЇЛЬ

З уваги багатьох дослідників Біблії вислизнуло те, що хоча ізраїльтяни під своєю Угодою Закону мали багато переваг (Рим. 3: 1, 2), проте кожний, хто не зумів виконати всіх вимог цієї Угоди Закону, потрапляв під прокляття (вирок), під яким не були особи з інших народів. Тому написано: “Проклятий усякий [кожний ізраїльтянин], хто не триває в усьому, що написано в книзі [Угоди] Закону, щоб чинити оте” (Гал. 3: 10).
Апостол показує, що це прокляття було тільки на тих, хто перебував під цією Угодою, кажучи: “Що скільки говорить Закон [Угода], він говорить до тих, хто під Законом [під Угодою]” (Рим. 3: 19). Мойсей висловився подібним чином: “Господь, Бог наш, склав з нами Заповіт на Хориві. Не з батьками нашими склав Господь Заповіта того, але з нами самими, що ми тут сьогодні всі живі” (5 М. 5: 2, 3). Справді, жодний інший порядок не був би справедливим, оскільки благословення цієї Угоди та її обітниці життя були для одного народу (Рим. 9: 4). Як тоді її прокляття могли поширитися за межі народу, що мав її милості та привілеї?
І благословення, і прокляття цієї Угоди Закону, за одним винятком, згаданим трохи далі, були земними і не мали відношення до вічного майбутнього. Майбутнє вже було вирішене для них і для всього роду Адама у вигляді вироку смерті, винесеного в Едені. Жодна інша річ, окрім викупної ціни – відповідної ціни – яку наш Господь дав через багато років, не могла відхилити цього первісного вироку і забезпечити людству повне звільнення від вироку смерті. Жертви за гріх Дня Примирення Ізраїлю не мали довготривалого значення, бо були тільки на рік наперед і повторювалися щороку.

УГОДА ЗАКОНУ ГАРАНТУВАЛА ЖИТТЯ ТІЛЬКИ ОДНІЙ ЛЮДИНІ

Благословення та прокляття Угоди Закону були докладно пояснені Ізраїлю (див. 5 М. 28: 1-68, цілий розділ). Ця Угода охоплювала кожного члена народу Ізраїлю, так що ізраїльтяни разом ділили благословення та прокляття. Однак була одна умова для окремо взятої особи, а саме: людина, яка б цілковито послухалася всіх вимог Закону, буде жити – їй гарантоване вічне життя (3 М. 18: 5). І навіть якщо б Ізраїль уявив собі, що весь народ чи хтось із нього може здобути вічне життя, у Бога, бачимо, ніколи не було таких сподівань щодо них. Бог знав від самого початку і навчив нас через досвід та через натхнені слова апостолів, що “жодне тіло [тобто ніхто з деградованого роду, потребуючи виправдання] ділами Закону не виправдається перед Ним” (Рим. 3: 20).
Чоловік Ісус Христос, абсолютно слухняний Закону, був у Божественному задумі Тим, для Кого цей порядок передбачався: що той, хто “його виконує, буде ним жити”. Відповідно, Він мав право жити вічно і тому міг просити більш ніж дванадцять легіонів ангелів на Свій захист від тих, хто посягав на Його життя. Коли б Він це зробив, то отримав би їх (Мт. 26: 53). Але Він віддав Своє життя. Одна смерть, яка почалася в Йордані і “звершилася” через три з половиною роки на Голгофі, виконала дві речі: одну – виключно для Ізраїлю, і другу – для всього світу.
Оскільки діти Ізраїлю, а також інші народи, були нащадками Адама, вони разом ділили його вирок смерті і були відкуплені, коли наш Господь приніс Себе в жертву, – в жертву за гріх і відповідну ціну за Адама і тих, хто втратив життя в ньому (Рим. 5: 12, 18). Та оскільки тільки Ізраїль (і жоден інший народ чи сім’я, чи люди на землі) увійшов під вимоги Угоди Закону, укладеної з ним на горі Сінай, то тільки ізраїльтяни потребували бути “відкупленими від прокляття [Угоди] Закону” (Гал. 3: 13).
Те, що один Чоловік, Христос Ісус, міг справедливо відкупити наш рід, стверджує апостол, і це стає очевидним, коли ми бачимо, що всі люди були засуджені в одному чоловікові – в Адамі. Але як один чоловік міг відкупити численний народ Ізраїлю від прокляття його Угоди Закону?

МОЙСЕЙ – ОБРАЗНИЙ БАТЬКО ІЗРАЇЛЮ

Відповідаємо, що з Угодою Ізраїлю пов’язана певна річ, яку небагато хто помічає. При укладенні Угоди Закону Бог мав справу тільки з одним чоловіком. Цим чоловіком був Мойсей, який виступав як батько всього народу, тому весь народ вважався і сприймався як неповнолітні діти.
Гляньмо на слова Мойсея при цьому: “І сказав Мойсей до Господа: «Нащо вчинив Ти зло своєму рабові, і чому я не знайшов милості в очах Твоїх, що Ти поклав тягаря всього народу на мене? Чи я був вагітний усім тим народом, чи я його породив, що Ти кажеш мені: Неси його на лоні своїм, як мамка носить ссунця, до землі, яку Ти присягнув батькам його? Звідки мені взяти м’яса, щоб дати всьому цьому народові? Бо вони плачуть передо мною, говорячи: Дай же нам м’яса, і ми будемо їсти! Не подолаю я сам носити всього цього народа, бо він тяжчий за мене! А якщо Ти таке мені робиш, то краще забий мене, якщо я знайшов милість в очах Твоїх, щоб я не побачив нещастя свого!»” (4 М. 11: 11-15).
Господь розмовляв з Мойсеєм на горі. Він дав Мойсею таблиці Закону. Мойсей промовляв до народу, дав людям Закон і зв’язав їх умовами Угоди Закону.
“А Мойсей нехай підійде до Господа сам” (2 М. 24: 2).
“Як Господь промовляв був Мойсеєві, так зробили Ізраїлеві сини” (4 М. 5: 4).
“І народ став кричати до Мойсея. А Мойсей помолився до Господа” (4 М. 11: 2).
Бог “послав був Мойсея, Свого раба” (Пс. 105: 26).
“Та Мойсею позаздрили в таборі” (Пс. 106: 16).
“І сказав Він [Бог] понищити їх, коли б не Мойсей, вибранець Його, що став був у виломі” (Пс. 106: 23).
“Згадайте Закона Мойсея, Мого раба” (Мал. 4: 4).
“Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавен-давна” (Дії 15: 21).
“Чи ж Закона вам дав не Мойсей?” (Ів. 7: 19).
“Що Мойсей заповів вам?” (Мр. 10: 3).
“Хто вас винуватити буде? Мойсей, що на нього надієтесь ви!” (Ів. 5: 45).
“І всі [весь Ізраїль] охристилися в хмарі та в морі в Мойсея” (1 Кор. 10: 2).
“Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає” (Євр. 10: 28).
“Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа” (Ів. 1: 17).
Чоловік Мойсей настільки повно представляв народ Ізраїлю та був його образним батьком, що Бог міг запропонувати і дійсно запропонував знищити народ і замість цього виконати всі Свої задуми через сім’ю Мойсея (2 М. 32: 10, 31, 32). Саме Мойсей як Божий представник, з одного боку, та представник Ізраїлю – з іншого, міг бути і був посередником Угоди Закону між Богом та цим народом.

ХРИСТОС – “ОТЕЦЬ ВІЧНОСТІ”

Коли Чоловік Ісус Христос через повну слухняність Угоді Закону отримав право на вічне життя на її умовах, Він здобув право на “сидіння Мойсеєве”, право замінити Мойсея як Законодавця і представника народу. Про Нього Мойсей свідкував, кажучи: “Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтеся” (Дії 3: 22; 5 М. 18: 18, 19).
Через виконання вимог Угоди Закону і слухняність до самої смерті Христос став спадкоємцем її обітниці життя і майбутнім Посередником майбутньої Нової Угоди, що ґрунтувалася на кращій та вічній жертві за гріхи, яку тепер не потрібно було повторювати щороку і яка була дієвою не тільки за Ізраїль, але й за всі покоління землі, бо “цей Чоловік”, “чоловiк Христос Iсус... вiддав Себе на викуп за всiх” (1 Тим. 2: 6, Гиж.). Отже, це Євангеліє Нової Угоди було спочатку для юдея, а також для грека (тобто поганина). Ось так одна жертва, завершена на Голгофі, виконала не тільки особливу працю для Ізраїлю, але й загальну працю відкуплення для світу, включно з Ізраїлем, що гарантувало Нову Угоду і у властивому часі зробить її дієвою для всього людства.
Отже, вираз “Бо кінець [виконання] [Угоди] Закону Христос на праведність [виправдання] кожному, хто вірує” (Рим. 10: 4) можна застосувати тільки до юдеїв, які вірою прийняли Христа. Його не можна застосувати до інших – чи то до тих, які ніколи не були юдеями і, відповідно, ніколи не були під цією Угодою, чи до тих, які далі покладаються на Угоду Мойсея і даремно шукають життя через слухняність її обіцянкам, закону і т. д.

ІЗРАЇЛЬ ТЕПЕР ПІД ПРОКЛЯТТЯМИ ЗАКОНУ

У цілому є помилкою вважати, немовби Святе Письмо навчає, що Угода Закону померла або що наш Господь зруйнував її. Вона стала мертвою в тому значенні, що її пропозиція життя прийшла до завершення, коли наш Господь Ісус виконав вимоги Угоди Закону й успадкував усі її благословення та життєві права. Та вона живе в тому значенні, що її благословення та прокляття далі стосуються Ізраїлю як його численні активи та пасиви. Тому ця Угода Закону далі зобов’язує всіх дітей Якова, хіба що вони померли для неї.
Хто розуміє, що він не може здобути вічне життя через свій союз із Мойсеєм (Угоду Закону), той готовий полишити всі надії спасти своє життя через цей союз, готовий стати мертвим для всіх таких сподівань і прийняти смерть Христа, ціну Викупу за Адама та всіх з його роду, як основу нової надії нового життя. Отже, ті ізраїльтяни, які вірою вважали себе безнадійно мертвими під Угодою Закону і воскреслими з Христом до нового життя, запевненого Його жертвою (які у своїй волі мертві для гріха), могли приєднатися до Христа як члени “Насіння” Авраамової Угоди.
Тому, як розмірковує апостол, про ідею злиття двох Угод (щоб християни приєдналися і до Мойсея, і до Христа) не могло бути й мови. Погани, які ніколи не були під Угодою Закону, зрозуміло, не могли звільнитися від неї. Натомість, юдей, щоб звільнитися від цієї Угоди, повинен вірою визнати, що Ісус Христос виконав умови Угоди Закону, а тоді посвятити свою плоть до самої смерті з Христом як такий, що вважається членом Христової плоті, щоб завдяки цьому вважатися “Новим Створінням”, приєднаним до Господа як член Його духовного Тіла.
Вірш “Бо кінець [тобто виконання] [Угоди] Закону Христос на праведність кожному [під нею], хто вірує” (Рим. 10: 4) не суперечить вищезгаданому, бо тут згадані тільки віруючі. Вірші з Еф. 2: 15: “Своїм тілом скасував закон заповідей у своїх рішеннях” (Хом.), та Кол. 2: 14 стосуються юдейських віруючих, для яких було знищене рукописання, тоді як Кол. 2: 20 стосується навернених із поган, які повинні стати мертвими для “стихій світу”, перш ніж увійти під Угоду жертви, так само як юдеї повинні стати мертвими для стихій їхньої Угоди Закону.

ТЕПЕРІШНІ ТРУДНОЩІ ІЗРАЇЛЮ – ЧАСТИНА ЙОГО УГОДИ

Те, що Угода Закону з Ізраїлем далі зобов’язує цей народ, стає очевидним з факту, що після відкинення Христа, він як народ був засліплений до кінця Євангельського віку (Рим. 11: 7, 25). Бог каже, що Він не відкинув Свій народ (цієї Угоди), а під Новою Угодою розплющить його очі, щоб він побачив Христа як єдині Двері надії, нового життя, купленого Його власною кров’ю (Рим. 11: 27, 29, порівн. 5 М. 30: 1-9).
Тим часом, ми маємо доказ, що його Угода далі є в силі, на основі факту, що він як народ століттями отримував саме ті “прокляття”, які згадані в його Угоді (Див. 5 М. 28: 15-67). Вірші 49-53 описують римську облогу і т. д., а вірші 64-67 описують стан Ізраїлю з тих пір. Як показано в попередніх писаннях, Господь (3 М. 26: 18-45) провістив символічні “сім часів”, 2520 років, поневолення Ізраїлю поганами, а також його визволення у 1914 році. Ось так його теперішні труднощі були провіщені як частина його Угоди.
Ізраїль як народ далі зобов’язує ця Угода, яка, як він на початку думав, принесе життя, та досвід якої показав, що вона може принести йому тільки смерть через слабості плоті та неспроможність виконувати її вимоги, виражені в її Десяти Заповідях. Є лише одні двері, щоб вийти з неї, а саме – Христос і Нова Угода [Закону], яка скоро буде укладена з Ізраїлем. Бог замкнув їх для цієї однієї-єдиної надії (Гал. 3: 23) і обіцяє, що згодом, коли Євангельська Церква (Тіло Христа) буде вибрана, Він розплющить їхні сліпі очі і дасть побачити Христа в Його справжньому характері, як їхнього Відкупителя від гріха та їхнього Визволителя від смерті та їхньої Угоди смерті (Рим. 11: 25-29).

ХРИСТОС СТАВ ПРОКЛЯТТЯМ ТІЛЬКИ ЗА ІЗРАЇЛЬ

Що стосується значення виразу “Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас, бо написано: «Проклятий усякий, хто висить на дереві»” (Гал. 3: 13), то апостол у цьому вірші звертається не до християн загально, а до тих християн, які перейшли від Мойсея до Христа – з-під Угоди Закону під Угоду жертви з Христом як члени Його Тіла. Було б неправильно казати, що Христос відкупив нас, поган, від прокляття Закону, бо ми ніколи не були під Законом. Під прокляттям Закону були юдеї. Апостол ототожнює себе з Ізраїлем. Дехто із них був у Галатії, дехто в Палестині і т. д. Христос “став прокляттям за нас, бо написано: «Проклятий усякий, хто висить на дереві»”.
В особливому значенні Христос відкупив юдеїв як народ, а не як окремих осіб. Весь народ перебував в Угоді, укладеній на Сінаї. Тому, щоб задовольнити всі вимоги народу в цілому, Той, Хто мав відкупити Ізраїль від згубних наслідків Угоди Закону, повинен був понести найбільше покарання, яке могла накласти ця Угода. Тому, щоб відкупити Ізраїль від осуду, наш Господь мав бути розп’ятий.
Щодо решти людства, то воно постраждало від вироку смерті, який прийшов на Адама. Але жодна особлива форма смерті не була обумовлена. Тільки юдеї потребували цієї особливої форми смерті для свого звільнення. Весь народ був під Угодою Закону з причини контракту, укладеного з ними як народом і через одного посередника, Мойсея. Наш Господь відкупить весь народ від його невдачі виконати цей Закон, від осуду цього Закону, встановлюючи Нову Угоду, переставляючи під Нову Угоду всіх, хто був під старою Угодою Закону.
Нова Угода вступить в дію у відповідному часі. Христос вже відкупив юдеїв і все людство в тому значенні, що віддав Своє життя як ціну Викупу, але Він ще не відкупив їх у значенні відновлення, ані в значенні застосування цієї ціни. У кінці цього Віку Він застосує ціну за Ізраїль та світ; і тоді постанови Нової Угоди увійдуть в дію для благословення всіх, хто увійде під її розпорядження.

R5046 (1912 р.)