ЯК ІСУС ПРОПОВІДУВАВ ДУХАМ У В’ЯЗНИЦІ
“Бо й Христос один раз за гріхи постраждав, праведник за неправедників, щоб привести вас до Бога; убитий тілом, але оживлений духом, яким [двома речами – смертю і воскресінням] Він і тим духам, що були у в’язниці, зійшовши, проповідував” (1 Петра 3: 18, 19, Тур.).
Цей вірш став основою для деяких дивних пояснень. Дехто зробив з нього висновок, що існує тривалий проміжний стан між смертю і воскресінням. Інші вважали його підставою вчення про чистилище. У всякому випадку, трудність, здається, полягає у невмінні запам’ятати, що Біблія завжди і скрізь навчає, що мертві насправді є мертвими, що вони нічого не знають, тому проповідувати мертвим людям неможливо. Без сумніву, теорія, що люди, коли помруть, є більш живими, ніж тоді, коли вони жили, відповідальна майже за всі безглузді речі, в які, треба визнати, ми всі свого часу вірили.
Перед тим як спростувати думку, що ці “духи у в’язниці” є людськими духами, звернемо увагу на факт, що було би безглуздим казати, що це “людські духи”, адже людські істоти не є духами, а духовні істоти не є людьми. Святе Письмо каже: “Ти чиниш духів ангелами Своїми”. Справді, ми часом кажемо про людей, що вони мають дух життя, але під цим ми розуміємо, що вони володіють силою, енергією життя, і те саме стосується нижчих рангів створінь: тварин, риб, птахів т. п.
А ще ми часом кажемо про Церкву як про духовних істот, зачатих Святим Духом. Наприклад, апостол говорить про тілесну людину на противагу до Нового Створіння, духовної істоти. Щоб оцінити цей вираз, ми повинні пам’ятати, що клас Церкви отримує зачаття Святим Духом, щоб, за умови вірності, здобути духовне воскресіння і стати духовними істотами на зразок ангелів та Відкупителя. Та ми ще не є духами, хіба що вірою – надією. Однак контекст показує, що апостол не мав на увазі Церкву: ми не були у в’язниці, а одержали послання спасіння через апостолів.
ДУХИ, СВОГО ЧАСУ НЕСЛУХНЯНІ
Духи, яким було дане це послання, свого часу виявилися неслухняними, як каже св. Петро. Він навіть розповідає про час, коли вони були неслухняними, а саме, “за Ноєвих днів, коли будувався ковчег”. Справді, якщо звернути увагу на подробиці, згадані в контексті, то ніхто не може виправдати свого хибного розуміння цього вірша і застосування його в якийсь спосіб до людства в наші дні або взагалі. Однак для нас було би помічним дізнатися усі подробиці. У чому була їхня неслухняність, і коли вони були ув’язнені?
Повертаючись до 1 М. 6: 1-5, знаходимо причину неслухняності цих ангелів, яким протягом деякого часу дозволялося переконатися в тому, що саме вони можуть зробити для підняття людства, або, швидше, продемонструвати, що низхідна тенденція гріха не підлягає лікуванню, хіба що шляхом, який Бог уже влаштував через Месію та Його славне тисячолітнє царювання.
Ці ангели, замість того щоб допомогти людству вибратися з гріха, самі потрапили в гріх і цим збільшили зіпсованість людства, доки, як написано, не настало “велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно”. Особливий гріх цих ангелів полягав у тому, що вони, отримавши привілей матеріалізуватися – брати на себе людські тіла, щоб допомогти людству та навчити його, – зловживали своєю силою і брали людських дочок собі за дружин.
Ось так ці ангели поступово почали віддавати перевагу тому, щоб жити як люди серед людей і закладати земні сім’ї, а не бути в стані, в якому були створені, – як духовні істоти, вищі від людей. Злом був не тільки шлях наперекір Божественному порядку, але й те, що це робилося для сприяння та задоволення похоті, що вело до їхнього морального розбещення і мало згубний вплив на людство. Бачимо, що для ангелів, з їхніми вищими можливостями та розумом, стати призвідниками хтивих вчинків означало здобути великий вплив на людство в напрямку гріха та осквернення розуму й тіла.
Нам, приміром, сказано, що нащадками цього невластивого єднання ангелів та людських дочок були велетні, фізично та розумово вищі від грішної людської сім’ї – “силачі, що славні від віку”. Вираз, що вони були “силачі, що славні від віку”, у той час, коли зрілий вік досягався в сто років, свідчить про те, що Бог не втручався, щоб перешкодити розповсюдженню або припиненню цього гріха протягом, принаймні, кількох століть. Тим часом людський рід так зіпсувався, що, мабуть, тільки Ной та його сім’я не осквернилися, тоді які всі інші так чи інакше (прямо чи посередньо) потрапили під вплив цих грішних ангелів або їхніх синів-велетнів. Отже, про Ноя не написано, що він був досконалою людиною, а був “досконалий між сучасниками” (Хом.), неосквернений, і його сім’я, мабуть, теж. Відповідно, тільки вони врятувалися в ковчезі, тоді як решта, якоюсь мірою осквернена, була знищена потопом.
“У КАЙДАНАХ ПІД ТЕМРЯВОЮ”
Там і тоді Бог ув’язнив цих духів, ангелів, які не зберегли свого першого стану, і тому названі грішними ангелами, бісами, демонами. Вони не були ув’язнені в якомусь далекому світі, званому пеклом, де зайняті тим, щоб підтримувати вогонь для знущання над нещасним людством. Йдучи за вказівками Святого Письма, ми знаходимо, що коли прийшов потоп, вони не були знищені, бо хоча їхні плотські тіла, які вони брали для себе, справді могли загинути, вони самі тільки дематеріалізувалися, взяли назад свій духовний стан.
Опис подає, що Бог скинув їх, засудив на вигнання, щоб вони більше не спілкувалися зі святими ангелами, а примусово зберігалися в tartarus – у нашій земній атмосфері. Тут вони і були ув’язнені – не в якомусь особливому місці, а в тому значенні, що їхні свободи були обмежені, “у кайданах під темрявою”. Їм більш не дозволялося матеріалізуватися і, тим самим, спілкуватися з людством. Про ці речі виразно розповіли нам св. Юда та св. Петро (Юд. 1: 6; 2 Петр. 2: 4, 5), і це пояснення повністю відповідає опису Книги Буття про їхнє гріхопадіння.
РАЗ НЕСЛУХНЯНІ – ДАЛІ НЕСЛУХНЯНІ
Ми, звичайно, не можемо знати, чи всі ці грішні ангели далі невірні у своєму серці. Навпаки, судячи з нашого вірша, можемо припустити, що з тих пір деякі з цих грішних ангелів розкаялися у своїй поганій поведінці, і можемо без перебільшення ствердити, що будь-кому з тих, які розкаялися, напевно доводиться дуже важко. Змушені знаходитися поряд із гіршими та зліснішими ангелами, перебуваючи в близьких стосунках з ними, знаючи про всі їхні злі наміри та зусилля, вони перебувають у жахливих умовах. Крім того, можемо бути певні, що бунтівні ангели у своєму беззаконні без вагань переслідують тих, які розкаялися, усіма мислимими способами, не звертаючи уваги на Божественну волю.
З іншого боку, ті, які розкаялися, зобов’язані стримуватися і не віддавати злом за зло, знаючи, що це суперечить Божественній волі. Іншими словами, грішні духи, які розкаялися, під впливом проповідування Ісуса пройшли своєрідний процес очищення. І вже сама ця думка викликає в нас співчуття до них.
Багато грішних духів (ми не знаємо скільки з них) після ув’язнення і позбавлення привілею матеріалізуватися продовжували своє активне протистояння Богу за прикладом сатани. Тому про них сказано як про його ангелів, його посланців, його слуг, а про нього говориться як про Вельзевула, князя демонів. Про сатану, який згрішив набагато раніше, ніж інші, і дещо відмінним чином, Святе Письмо розповідає як про ангела вищого рангу, вищої природи, і ця вищість зробила його князем, правителем війська грішних духів.
БОРОТЬБА З БОГОМ
Боротьба сатани і його грішних ангелів є боротьбою з Богом, боротьбою зі всім, що є в згоді з Ним, боротьбою з усіма засадами праведності, боротьбою з усіма засобами та слугами, яких Бог може вжити. У цьому напрямку дуже переконливими є слова св. Павла. Він нагадує, що Божий народ бореться не тільки “проти крові та тіла”, але й “проти піднебесних духів злоби”. Виникає запитання: хто на це здатний? Відповідаємо, що ніхто не здатний і що без допомоги Відкупителя Його Церква була би переможеною та зазнала б поразки від зла.
Схоже, без допомоги Відкупителя через Його Царство, без зв’язання сатани, без звільнення світу від рабства гріха та смерті світ не мав би жодної надії відновитися зі свого нинішнього рабства. Та ми вигукуємо разом з апостолом: “Коли за нас Бог, то хто проти нас?” (Рим. 8: 31).
МЕДІУМИ ТА ЗАХОПЛЕННЯ ВЛАДИ НАД ІНШИМИ
Початковим планом нападу сатани було захоплення впливу над нашим родом шляхом хибного представлення, ставлячи темряву на місце світла і світло на місце темряви, як це було, наприклад, у випадку спокуси, в якій не встояла мати Єва. Сатана представив себе як друг Єви, даючи їй мудру раду. Він представив так, немовби наказ Бога нашим прародичам не їсти з дерева знання добра та зла містив самолюбні мотиви. Сатана заявив, що Бог сказав неправду, коли говорив, що карою за гріх буде смерть. Тож сатана дав зрозуміти, що людина не може померти.
А хіба з тих пір він не займався таким перекрученням? Хіба він не звів цим увесь світ? Хіба усі люди в усіх землях не вірять, що коли людина вмирає, то вона насправді не вмирає, а стає ще більш живою, що є брехнею сатани, як було в першому випадку? Як мало осіб повірило Богу, навіть з-посеред Його народу, який справді Його любить і прагне вірити вченням Його Слова? Ми всі були немов “заворожені”. “Бог цього віку [сатана]” засліпив наш розум. Тільки тепер ми починаємо бачити, що смерть є карою за гріх, а воскресіння є спасінням, яке Бог обіцяв дати і дасть.
Сатана мав могутніх спільників та слуг в особі грішних ангелів, і з причини їхньої наполегливості брехня сатани, здавалося, здобула тріумф над Божественним Словом – “смертю помреш” (Гиж.). Ці грішні духи по-різному проявляли себе в кожному краї протягом століть, тим самим, очевидно, підтримуючи теорію, що мертва людина ще більш жива, ніж тоді, коли вона була живою. Знаючи, що людство нічого не матиме з ними, якщо дізнається, хто вони, ці духи приховували, ким вони є, і вдавали наших мертвих друзів, які хочуть з нами говорити безпосередньо або через медіумів.
Ще одним бажанням цих ангелів є намагання вселитися в людську істоту або заволодіти нею. Після того, як вони були заковані в ланцюги, тобто позбавлені привілею матеріалізуватися, наступною найбільш бажаною річчю в їхньому переконанні було здобути контроль над людською істотою і використовувати її тіло замість власного. Це називається одержимістю. Осіб після такого нападу відправляють до притулку для божевільних, де, як підраховано, їх є майже половина від загальної кількості. За днів нашого Господа їх не вважали душевнохворими, а називали, як і годиться, одержимими. Усі пам’ятають опис у Новому Завіті того, як наш Спаситель та Його апостоли виганяли з людей легіони цих грішних духів.
“ХІБА ВИ НЕ ЗНАЄТЕ, ЩО МИ БУДЕМ СУДИТИ АНГЕЛІВ?”
Немає потреби обговорювати це питання з дослідниками Біблії, бо воно добре відоме, щоб про нього говорити. Радимо усім нашим читачам провести тематичне дослідження цієї теми. Гляньте, скільки разів Ісус та апостоли виганяли демонів, і зауважте подробиці. Хоча довкола нас далі є медіуми та одержимі, ми не знаємо, чи їх більше, ніж за днів нашого Господа, чи менше. Оскільки населення світу сьогодні набагато більше, та ж сама кількість злих духів (яка не збільшується) відповідно видається меншою.
Як би там не було, ми можемо говорити про плоди великих проповідей, сказаних до них і пов’язаних зі смертю та воскресінням нашого Господа, про які згадує св. Петро в нашому вірші. Крім того, св. Павло зауважує: “Хіба ви не знаєте, що ми будем судити ангелів?” (1 Кор. 6: 3). Знаємо напевно, що святих ангелів не потрібно ні судити, ні випробовувати, тому апостол, очевидно, має на думці випробування, тобто суд, тих духів у в’язниці, які колись були неслухняні за днів Ноя. А оскільки цей суд, це випробування, є частиною Божественного плану, це свідчить про надію для них і, разом із висловлюванням св. Петра в нашому вірші, дозволяє розумно припустити, що Ісусове проповідування для них зовсім не було даремним.
ЯК ІСУС ПРОПОВІДУВАВ, БУВШИ МЕРТВИМ?
Тут з’являється ще інше запитання: якщо Ісус був справді мертвий, як стверджує Святе Письмо, якщо Він “на смерть віддав душу Свою”, якщо “душу Свою поклав Він як жертву за гріх”, і Його душа встала з мертвих тільки на третій день після Його розп’яття, то як Він міг у цей час проповідувати духам у в’язниці чи ще комусь іншому? Відповідаємо, що Він міг проповідувати так само, як це було, за словами апостола, у випадку Авеля: “Вмерши, він ще промовляє” (Євр. 11: 4), і як кров Авеля, сказано, голосно кликала до Бога – образно. Одного ми певні: Ісус не звертався усно, коли був мертвий. Він проповідував так, як ми часто маємо на думці, коли кажемо: “Діла більш промовисті, ніж слова”.
Великий наочний урок, який бачили грішні ангели, був для них великою проповіддю, яка давала основу для надії. У кількох випадках грішні духи, коли їм було наказано вийти з людських істот, говорили, що вони знають Ісуса. Колись давно вони знали Його, коли Він, Єдинороджений в Отця і Його Представник, створив їх і все, що постало, і був також речником для всіх Божественних наказів та розпоряджень.
Грішні ангели розуміли, що Він прийшов у світ, щоб стати його Відкупителем. Вони усвідомлювали, який великий крок униз зі Свого величного становища на небесному рівні до становища слуги на людському рівні Він зробив. Вони захоплювалися Його відданістю та вірністю Богу, та, мабуть, вважали Його нерозумним, і ніколи не сподівалися, що Він встане з мертвих. Та коли вони усвідомили, що на третій день Він воскрес до слави, честі та безсмертя, “вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване”, Його проповідь для них закінчилася, а саме: “Бо заплата за гріх смерть”, але “дар Божий – вічне життя” (Рим. 6: 23). І коли вони збагнули Силу Бога і Любов Бога до Його людських створінь, то, за словами апостола, це було для них посланням надії. Можливо, коли б вони показали повне каяття перед Богом, Він остаточно мав би до них милість, як мав і виявив милість до людства.
Це урок для всіх. Божа сила безмежна, як і Його любов, Його милосердя, Його доброта. Тим не менше, кожний свідомий гріх отримає своє покарання, справедливу відплату, винагороду, і тільки охочі та слухняні матимуть Божественну милість та вічне життя. Нехай кожен застосує цю лекцію до себе.
R5043 (1912 р.)