ГРІХИ, ЯКІ НІКОЛИ НЕ БУДУТЬ ПРОЩЕНІ
Марка 3: 20-35

«Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі бо були їхні вчинки» (Івана 3: 19).
Іван Христитель проголосив про Ісуса: «Він має рости, я ж – маліти», – і так було. Після того, як Іван був посаджений у в’язницю, Ісусове служіння ставало більше і більше публічним, особливо через численні діла, зроблені Ним. Натовпи ходили за Великим Учителем, і Його приятелі непокоїлися за Нього, бо навіть вони побоювалися і говорили: «Він навіжений», – так швидко Його поведінка змінилася з усамітненої на привселюдну.
Книжники і фарисеї вважали себе представниками юдейської ортодоксії і здатними критикувати все, пов’язане з теологією; і дійсно народ чекав їхнього слова, кажучи: «Хіба хто з старших або з фарисеїв увірував у Нього?» Тому Ісус заявив, що ці представники божественних речей мали подвійну відповідальність, бо вони самі не хотіли ввійти до учнівства, щоб бути членами царства, яке проголошував Ісус, і не дозволяли народу стати Його послідовниками, хоча могли допомогти у цьому.
Того часу Ісус був у Галілеї, поблизу Капернаума. Деякі з книжників, котрі прийшли з Єрусалима, вважали своїм обов’язком застерегти народ проти надмірного зацікавлення цим Чоловіком та Його вченнями, а тим самим від ігнорування довго встановлюваних теорій, які відстоювали вони і фарисеї.
Те, що Ісус учинив багато чудес, вони не могли оспорювати, і що Він особливо і в багатьох випадках виганяв демонів, вони не могли заперечувати. Однак вони пояснювали це, говорячи, що Ісус був у таємній змові з Вельзевулом (сатаною), і що Він був здатний виганяти демонів силою того князя темряви. Але Ісус відповідав, що коли б правдою було, що сатана змінився, і зламав свою владу, і протистояв би своїм приспішникам, демонам, то це доводило б, що його царство незабаром має цілковито впасти.
Факт, що сьогодні багато релігійних систем практикує те чи інше зцілення вірою, вважають знаком божественного схвалення на основі слів нашого Господа. Однак, на противагу цьому, ми повинні пам’ятати, що ті, котрі заявляють, що вони застосовують цю владу, загально заперечують саме існування Євангелії Христа. Деякі з них заперечують, що людина взагалі є грішником, і заявляють, що немає такої речі як гріх. Практично, всі вони заперечують викупну ціну Христової смерті. Практично, всі вони заперечують, що Він прийде знову, і встановить Своє царство, і через нього спровадить на людство обіцяне благословення реституції до людської досконалості і до всього того, що було втрачене в Едемі і відкуплене на Голгофі (Дії 3: 19-21).
Є лише одна відповідь на претензію, що ці зцілення вірою доводять правдивість цих різних суперечливих доктрин, і цією відповіддю є слова, дані тут Ісусом. Якщо їхня чудесна сила зцілення не є від Бога, то вона мусить бути від противника, а якщо вона є від противника, то це доводить, що він підтримує фальшиві і суперечливі доктрини, і що його дім, тобто панування, більше чи менше поділений і має труднощі. А це натякає на те, що крах панування цього князя темряви недалеко. Цей погляд щораз більше справляє враження на дослідників Біблії.

ЗНЕВАГА СВЯТОГО ДУХА

Звертаючись до фарисеїв, котрі звинувачували Його в тому, що Він є першим служителем і знаряддям сатани, Ісус заявив, що всякий гріх і богозневага, вчинена людьми, прощається, окрім однієї, і цією богозневагою, яка ніколи не може бути прощена, є зневага проти святого Духа. Спаситель не мав на увазі, що книжники говорили щось проти святого Духа Бога абстрактно, але очевидно, що вони розуміли, що вчення нашого Господа були чисті, святі, корисні, піднімали Його слухачів, вшановували Бога, і що Він промовляв, як не промовляв ніколи ніхто. Але після всіх оцих доказів Ісусової святості і споріднення з Богом вони називали Його спільником і представником сатани.
Ісус не сказав, що книжники і фарисеї вчинили гріх богозневаги проти святого Духа. Деякі з них, можливо, зробили так, а інші, можливо, частково були в незнанні про те, що вони роблять, а гріх проти святого Духа не міг бути вчинений у незнанні. Це має бути навмисне приписання святих речей безбожній силі чи джерелу. Ісус не судив, тобто не осуджував книжників, бо Він сказав, що Він не прийшов судити світ, засудити його, але цілком навпаки, померти за нього, відкупити його, купити коштом Свого життя.
Однак наш Господь дав застережливий докір, що ті, котрі так розуміли праведність Його наук, і як Він прославляв Бога Своїми словами і вчинкам, і котрі пізніше могли приписувати все це сатані, мали бути значною мірою зіпсуті у своїх серцях, а якщо так, то вони були у великій небезпеці вічного осуду, вироку другої смерті; вони були немов «звірина, зроджена природою» на зловлення і знищення (2 Петр. 2: 12; Дії 3: 23). Ісус висловився так, тому що вони говорили, що дух, який був у Ньому, був нечистий – що Він діяв через одного з зіпсутих ангелів, а не через божественного Духа.

«НІКОЛИ НЕ ПРОСТЯТЬСЯ»

Біблія навчає, що карою за Адамів гріх була смерть – відтяття від життя – але що під божественним провидінням праця Ісуса повинна звільнити все людство від того вироку смерті і дати всім нагоду повернутися до згоди з Богом через приведення всіх до яснішого знання правди. До деяких це знання приходить тепер, з привілеєм стати членами класу нареченої, співспадкоємцями з Ісусом. Для тих, котрі приймають цей привілей і отримують зачаття святим Духом, починається проба на вічне життя або вічну смерть.
Але для світу це не є час проби щодо життя чи смерті навіки. Для них часом проби буде наступній вік, період Месіанського царства, і вони матимуть привілей осягнути людську досконалість, інакше вони будуть відтяті другою смертю. Тим часом, будь-яке світло, яким вони можуть втішатися, буде або на користь або на шкоду, в залежності від того, як вони будуть поводитися з ним. Якщо вони дозволять йому мати піднімаючий вплив у їхньому житті, то матимуть набагато більшу перевагу, коли опиняться під впливами і випробуваннями царства. Вони не потребуватимуть надто багато шмагання.
І навпаки, ті, котрі порушують своє сумління та ігнорують світло, яким втішаються, і грішать проти нього, коли опиняться під впливами і випробуваннями царства, виявлять, що вони відповідно деградували. Книжники з цієї лекції так зловживали своєю освіченістю і нагодами, що потрапили у велику небезпеку стати настільки деградованими, що навіть впливи царства не привели б їх до стану, гідного вічного життя.

БРАТИ, СЕСТРИ І МАТИ

Сьогоднішнє дослідження завершується поясненням Учителя про клас, споріднення з яким Він визнавав. Натовпи, які сходилися на Його чудеса і щоб послухати Того, Хто промовляв так, як ще ніколи не промовляв чоловік, були в основному з бідняків, митників та грішників і, як такі, не були великими ані надто релігійними згідно з критеріями тих часів. Їхня деградація, усвідомлення, що вони були грішниками, чинило «красні слова життя» Учителя особливо привабливими для них. Ніхто інший не пропонував їм надію. Всі інші заявляли, що Бог не хоче помічати їх. Релігійні люди тих днів докоряли Ісусу за те, що Він визнавав нижчі класи, але не було таких низьких, таких деградованих, яким Він не подав би Свою помічну руку, якщо вони були схильні повернутися до Отцівського дому. Він справді був Приятелем усіх готових прийти до Отця через Нього.
Нагода показати натовпу основу Своїх почуттів до нього трапилася, коли Ісусова матір і брати, які були зовні, передали Йому, що вони бажають побачитися з Ним. Який чудовий урок широти духа Учителя, незалежності від касти і класу, коли Він сказав: «Хто мати Моя? І хто браття Мої?» А тоді, глянувши на Своїх учнів, котрі сиділи біля Нього і дослухалися до Його вчення, Він промовив: «Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати» (Мт. 12: 46-50).

R5037, (1912 p.)