ОЖИВЛЕННЯ СМЕРТНОГО ТІЛА
“А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас” (Римлян 8: 11).
Кожен вірш варто розглядати у світлі його контексту. У Посланні до Римлян аргумент апостола наступний: ми всі з природи грішні; Божа пропозиція полягає в тому, що Він прийме нас як синів на новому рівні, якщо ми віддамо наше життя в посвяченні. “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12: 1).
Після того як особа представила своє тіло на жертву і була зачата Святим Духом, смертне тіло вважається мертвим, а її розум, її воля вважається Новим Створінням, прийнятим у сім’ю Бога, що намагається служити Йому та зростати на Його подобу, вподобляючись образу Його дорогого Сина. Тому у всіх таких висловлюваннях, які ми знаходимо в нашому вірші та в його контексті, апостол відноситься виключно до Нового Створіння і цілковито ігнорує (як мертве) смертне тіло. З такого погляду ми можемо сказати, що Нове Створіння святе, що праведність Закону виконалася в ньому, що лукавий його не торкається (Рим. 8: 4; 1 Ів. 5: 18).
Речі, які особа робила раніше, вона вже не робить. До того ж апостол каже, що вона не повинна задовольнятися тим, щоб бути мертвою за плоттю – у значенні, щоб тільки стримуватися від гріха, – але повинна намагатися бути енергійною в службі праведності. Якщо запитати, як цього досягти, то відповідь буде: “через Дух Бога”. Якщо Дух Бога такий могутній, що підняв нашого Господа Ісуса з мертвих, то він оживить, тобто зробить енергійним, наше смертне тіло. Відколи наше тіло вважається живим, оживленим, воно наповнене енергією, щоб чинити опір гріху і бути в згоді з праведністю. Такою є думка апостола в нашому вірші.
Було б добре тримати в пам’яті, що посвячення нашого тіла Господу дозволить нам більше зробити в Його службі, ніж тоді, коли б ми не були зачаті Святим Духом. Не треба сподіватися, що це наповнення енергією зробить чудо, таке як відновлення людини на останній стадії хвороби і т. п. Господь не діє в такий спосіб. Та Господньому народу було б добре триматися думки, що коли на це буде Господня воля, то він зможе щось зробити в Його службі. Якщо в нас є таке переконання, тоді кожен із нас може зробити набагато більше, ніж коли б ми його не мали, бо воно дає нову енергію розуму та тілу.
У світі багато шкоди завдають люди, які не тільки поганої думки про себе, але й поширюють шкідливі думки про інших. Бачимо, наскільки цим зайняті представники Християнської Науки, які заперечують біль або смерть.
Хоча ми не захищаємо такої поведінки, однак, з іншого боку, ми не повинні уявляти собі, що наше тіло перебуває в гіршому стані, ніж воно є насправді, але повинні мудрим і розсудливим чином намагатися використовувати його в Господній службі. Замість того, щоб знеохочувати інших, було б добре підбадьорювати їх думати, що вони здатні щось зробити тільки завдяки своїй вірі. Якщо в нас немає сильного бажання чогось досягти, ми будемо ставати слабкими, хворими.
ІЛЮСТРАЦІЯ ВЛАДИ РОЗУМУ НАД ТІЛОМ
Світ до деякої міри визнає владу розуму над тілом. Недавно в газеті була розповідь про двох дужих чоловіків, які розхворілися і злягли через те, що їхня мати ошпарилася кип’ятком. Вона не могла переконати їх вийти на повітря і чимось зайнятися. Розповідають ще інший випадок, коли одна жінка уявила себе склянкою. Спочатку вона підводилася тільки тоді, коли прислуга прибирала в кімнаті, а згодом навіть не хотіла сісти. Пролежавши в ліжку рік чи два, вона почула від лікаря, що справа зовсім не в її тілі, а в розумі. Одного дня родичі змусили її встати, а потім залишили саму посеред кімнати, сказавши, що з нею все гаразд, а проблема тільки з головою. Спочатку вона почала казати, що розсиплеться на шматки. Але нічого такого не відбулося. Коли її трохи підбадьорили, вона врешті перестала боятися, що розіб’ється, і почала поправлятися. З часом у неї стало все добре.
Ви, мабуть, чули про професора, над яким учні одного з коледжів вирішили пожартувати. Вони обміркували зустріти професора по дорозі до школи і випробувати, як сильно його розум впливає на тіло. Перший учень зустрів його, як було домовлено, коли професор виходив з дому, і сказав йому, що він виглядає кепсько. Той відповів: “Зі мною все гаразд”. Інший перестрів його через квартал, ще інший трохи далі, кажучи, що він блідий і, мабуть, хворий. Далі ще один зустрів його і сказав: “Та ж ви хворі”. Потім ще інший привітався з ним: “Професоре, ви повинні лежати в ліжку”. Наступний вигукнув: “Дозвольте, я допоможу вам дійти до дому; ви не можете в такому стані бути в школі”. Професор пішов додому хворий. Усе це відбулося за якихось п’ятнадцять хвилин. Кажуть, ця історія правдива.
У житті ми або допомагаємо, або заважаємо іншим. Скажіть людям щось добре, підбадьорте їх, а коли ви самі будете хворі, тримайтеся добрих порад, які ви давали іншим. Якщо у вас болить голова, стогін нічого не зарадить. Не думайте багато про це, а забудьте, і нехай організм сам із цим упорається. Ніхто не знає, як діє сила розуму на тіло. Кажуть, що деякі розумові стани сприяють активності відповідних мікробів у тілі. Медичні журнали розповідають, як діти помирали в судомах після того, як їх нагодували матері, які перенесли приступ гніву перед самим годуванням. Було б добре, щоб усі мали покірний і лагідний дух, тому що віра, надія та доброта сприяє здоров’ю.
Вважаємо цілком обґрунтованим і логічним думати, що Господь дав нашому розуму найбільш чудову властивість покращувати самопочуття людей, контролювати м’язи та нерви. Поведінка в палаті для хворих має вплив на пацієнтів. Треба розмовляти доброзичливо і бадьоро. Якщо ви не маєте сказати чогось доброго, що було б корисним, то краще змовчати або взагалі не заходити в кімнату до хворого.
Одна сестра, яка вважала, що вона помирає, послала по нас. Увійшовши до кімнати, ми сказали: “О, сестро, ти виглядаєш краще, ніж ми сподівалися побачити. Тобі вже краще!”. “Так, я почуваюся краще”, – відповіла вона. “І відколи ти почала почуватися краще”, – перепитали ми. “Відколи почула вас у коридорі”. Зараз вона живе, вийшла заміж і має дитину. Однак ми могли б їй допомогти померти, а то й прийти на похорони замість весілля.
“МИ МАЄМО РОЗУМ ХРИСТІВ”
Розглянемо наступне питання: якщо природний розум має таку дію на тіло, то як бути з тими, хто каже: “Ми маємо розум Христів”? Яку дію на тіло повинен мати цей розум (вдача), повний любові, доброти, вдячності, прощення до наших ближніх, а також пошани до Бога, відданості та слухняності Йому? Чи ж апостол не говорить, що якщо дух, тобто розум, Бога мешкає в нас, наше смертне тіло буде оживлене?
Говорить. Але зрозумійте правильно те, чого навчає апостол. У попередньому вірші (Рим. 8: 10) він стверджує: “А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве...”. Воно не буквально мертве, а умовно, тому що людська воля померла і ми прийняли замість неї волю Бога в Христі. Воля мертва для грішних речей, вона не любить і не робить їх, як це робила свого часу. Його аргумент у тому, що така мертвість для гріха, хоч і бажана, не повинна на цьому закінчуватися. Ми повинні за Божою благодаттю намагатися ожити для праведності і бути такими ж діяльними в службі їй, як свого часу були живими для гріха і діяльними в службі йому. Далі він показує, що така зміна, хоч і велика, можлива для нас, і говорить, як цього досягти.
Він каже, що могутній Дух Бога, який міг підняти і дійсно підняв нашого Господа з буквальної смерті, здатний оживити (зробити живими) до служби праведності ці самі тіла, які раз були живими для гріха, а тепер, за Божою благодаттю, умертвлені, убиті, “мертві для гріха”. Тому він наполягає, щоб усі, хто має цей дух, тобто розум Христа, не тільки були мертвими для гріха, але й дозволили Духу Христа в них оживити їх до святості та до Божої служби в цілому. Він показує далі, що новий розум Христа, який вони отримали, є духом прийняття в Божу сім’ю як синів, а якщо вони сини, то не тільки “вільні”, але й повинні приносити плоди святості. Їхнє співспадкоємство з Христом як синів залежить від оживлення їхнього смертного тіла – “коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Рим. 8: 17).
Кожен, хто здатний вхопити справжній зміст цього уривка, побачить, що той не має жодного відношення до фізичного оживлення та імунітету до болю та хвороб, а стосується оживлення, наповнення енергією через Господній Дух, щоб не тільки хотіти “терпіти із Ним”, але й радо це робити. Тому той, хто розуміє свій Високий Поклик, не повинен сподіватися уникнути страждань, випробувань та труднощів, і не повинен сприймати звичайний біль та горе, які приходять на Господній народ і на світ природним шляхом, так, як їх сприймає світ, а повинен зносити зі ще більшою терпеливістю та бадьорістю.
Св. Павло виразно позначає різницю між нашим новим розумом (посвяченим у Христі й прийнятим як Нове Створіння, святе та прийнятне для Бога) і нашим смертним тілом, яке він називає “мертвим тілом” – мертвим від самого початку (під Божественним вироком) через гріх, але відкупленим дорогоцінною кров’ю Христа і виправданим, а потім зарахованим до нашої жертви, коли ми віддали те мале, що маємо, у посвяченні Господу як живу жертву, щоб бути мертвими з Христом, щоб страждати з Ним до самої смерті. Він говорить, що ті, які ходять за Духом, які намагаються служити Господу в Дусі та в правді, від усього серця, є вільні від осуду і тепер ходять не за плоттю – не бажають виконувати її забаганки (Рим. 8: 1, 4).
І тут ми повинні чітко розмежувати: ходити за Духом і ходити у відповідності до Духа. Ми, зрозуміло, повинні триматися якомога ближче Духа Правди та праведності, та ми не можемо сподіватися ходити у відповідності до духа Божественних вимог, доки перебуваємо в недосконалій плоті, хоча можемо постійно докладати зусиль у цьому напрямку. Одне відомо: ми не повинні ходити за плоттю. Коли б так було, це означало б, що ми втратили новий розум, нову вдачу, нову волю, що ми зробилися мертвими для тих надій, які привели до нашого посвячення.
Апостол прагне нагадати всім, що той, хто “в плоті”, хто живе згідно з грішними нахилами своєї деградованої, тілесної природи, не подобається Богу, і що така поступливість плоті, якщо її вперто триматися, закінчиться смертю. Далі він міркує так: якщо дух, тобто розум, вдача Бога (дух святості), мешкає в комусь, така особа не може бути в згоді з деградованою людською природою, її пристрастями та амбіціями. Хто не має Христового Духа, той не є з Христового Тіла. Дух Христа не є Духом згоди з гріхом, а є Духом протистояння гріху. Христос віддав Своє життя, щоб здолати гріх і визволити людство від його влади та панування. Тож коли хтось каже, що має Дух Христа, і при цьому любить гріх та зумисне робить його, хто служить розумом гріху, він обманює себе, бо не має нічого спільного з Христом.
БОЖИЙ ДУХ Є МОГУТНЬОЮ СИЛОЮ
Св. Павло продовжує в тому ж напрямку і переконує, що наше прийняття в Божу сім’ю, наше зачаття до новизни серця та розуму і наше прийняття як членів Тіла Христа означає, перш за все, ігнорування тіла і визнання його мертвим через гріх, і що тільки наш дух, наш розум вважається праведним та живим (початком нашого вічного існування). Тим не менше, цей властивий стан не треба вважати межею наших амбіцій та здобуття подоби Христа.
Навпаки, ми повинні пам’ятати, що Дух Бога є могутнім; що у випадку нашого Господа Ісуса він був могутнім настільки, що підняв Його з мертвих. І коли ми щораз більше напоєні та контрольовані Святим Духом Бога у своєму серці, у своєму розумі, Божественна сила поступово проникатиме цим каналом Святого Духа, що дозволить на образне підняття нашого смертного тіла з його стану смерті до активності духовного життя в службі Господу. Апостол дає запевнення, що якщо Божий Дух мешкає в нас у достатній мірі – рясно, Він спонукає до дії наше смертне тіло, а не безсмертне, не тіло воскресіння.
Ми маємо надію, що у своєму часі Господь Своїм Духом дасть нам нове тіло у воскресінні, що це тіло буде безсмертним, досконалим у всіх відношеннях. Тоді не тільки наш розум, але й наше тіло буде у найповнішій згоді з Богом та з кожним Його Законом і ділом праведності. Це буде славний стан, і ця перспектива є славною вже зараз. Однак апостол нагадує, що навіть наше теперішнє, смертне тіло, засуджене, а тоді виправдане (визнане мертвим через гріх і посвячене), може настільки ожити і наповнитись енергією, що вже не буде слугою гріха чи просто мертвим для нього, а буде використовуватись під дбайливою опікою нового розуму як слуга праведності, Правди.
Це означає, зрозуміло, високий рівень християнського розвитку, швидке прямування до “міри зросту Христової повноти”. Міра Христової повноти, зрілість та зростання, потрібні для її досягнення, означають потребу “у Христа зодягнутися”, і це не є справою миті, години, місяця чи року. Це справа всього життя. Та якщо її не почати, то вона ніколи не відбудеться. Звичайно, ми знаємо напевно, що ніколи не зможемо повністю зодягнутися в прикмети Христа. Однак це – мірило, до якого кожен із Господнього народу повинен постійно прямувати.
Господь бачитиме наші намагання, нашу наполегливу боротьбу скинути зі себе стару природу, скинути “вчинки плоті” і зодягнутися в одежу праведності, відповідну для нашої спорідненості з Ним. І наш успіх буде пропорційним здобуттю розуму, тобто вдачі, Христа – святому підкоренню волі Отця у всіх речах. Як при цьому втішає обітниця нашого Господа: “Отож, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого [Духа святості, Духа мудрості] всім тим, хто проситиме в Нього” (Лк. 11: 13).
R5035 (1912 р.)