САВЛО З ТАРСУ, І ЩО ВІН БАЧИВ
“А після всіх явився і мені, як якомусь недоноску” (1 Коринтян 15: 8, Дерк.).
Св. Павло говорив про воскресіння мертвих. Він усвідомлював, що на цьому великому факті базується все Євангельське Послання. Було досить легко довести, що Ісус помер, але важко довести недовіркуватому світові, що Він устав із мертвих. І той, хто не зможе повірити в цей великий факт, не зможе повірити також в інші великі факти, які можуть із ним уціліти або втратити свою силу.
Наприклад, апостол розповів, що Ісус залишив небесну славу і став Людиною, щоб задовольнити вимоги Божественного Закону щодо Адама та роду, який розділив його долю. Він зумів продемонструвати розсудливість цієї логіки і довів, що оскільки весь світ був засуджений на смерть через непослух батька Адама, то було абсолютно обов’язковим пожертвувати незаплямованим життям, щоб відшкодувати покарання і забезпечити визволення засудженого роду.
БОГ НЕ ЗАЛИШИВ СВОГО СИНА В СМЕРТІ
Апостол ствердив, що Ісус був вірним у Своєму служінні, повністю віддаючи життя, і що вся ця річ була приємною та прийнятною для Небесного Отця. Якщо так, то Бог не залишить Свого Сина в смерті, а підніме Його з мертвих. Апостол неодноразово наголошував на цьому факті, показуючи, що наш Господь здобув славу та нагороду і піднявся туди, де був раніше – до досконалості на духовному рівні.
Та деякі його слухачі сприймали всі ці твердження легковажно, кажучи, що набагато легше повірити в те, що Ісус ніколи не вмирав, а тільки перевтілився, ніж вірити в те, що Він помер за наші гріхи і встав знову для нашого виправдання. Тому часте посилання апостола на Христове воскресіння та нагадування про нього було абсолютно необхідним для християнської віри, бо показувало не тільки прихильність Небесного Отця до Господа Ісуса, але й свідчило про те, що коли б Ісус не встав із мертвих, то багато святих пророцтв позосталися б невиконаними.
Іншими словами, мертвий Відкупитель не приніс би жодної користі. Справи для грішників були б такими ж несприятливими, як тоді, коли б Ісус взагалі ніколи не прийшов. Крім того, коли б воскресіння Ісуса було спірним питанням, то як ті, хто ставив під сумнів цей великий факт, визнали б воскресіння Церкви та світу? Св. Павло також наголошує на цьому, кажучи, що “настане воскресіння праведних і неправедних” як результат викупної праці Ісуса – Його смерті за людські гріхи і Його воскресіння до слави, щоб дати благословення, забезпечені Його смертю.
“А ПІСЛЯ ВСІХ ЯВИВСЯ І МЕНІ”
Захищаючи свій аргумент, апостол навів цілий перелік свідків, окрім жінок, які першими бачили Господа уранці, коли Він воскрес. Він каже: “Він явився Кифі [Петру], потім дванадцятьом; а потім явився більш, ніж п’ятистам браттям одночасно... Після цього Він явився Якову, а потім усім апостолам”, коли піднявся ввись. Далі є наш вірш: “А після всіх явився і мені” (Дерк.).
У тому, як він бачив Ісуса, є щось патетичне. Пригадався час, коли він фанатично переслідував Церкву. Пригадалася відповідальність за смерть св. Степана, а також люта ненависть, що привела до переслідування беззахисних ближніх тільки за їхню віру в те, що Ісус помер і встав знову, – за те, про що він, Савло, тепер намагався свідчити всім, хто мав вуха, щоб слухати.
На згадку прийшло усе безумство, яке він проявив, коли переслідував християн аж до Дамаска, силою кидаючи їх до в’язниці. А потім він побачив сліпуче світло з неба, яскравіше, ніж сонце опівдні. Він упав на землю і почув голос, що промовляв до нього: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?” (Дії 9: 1-9; 26: 12-19).
Пригадався переляк, коли він дізнався, що ті, кого він переслідував, були не віровідступними та обманеними юдеями, а тими, кого цінував і визнавав Великий, вигляд Якого повалив його на землю. Але яким дивовижним було побачене! Якщо Месія такий великий, такий славний, такий могутній, то він буде в Нього вірити, він буде Його шанувати.
Усі юдеї мали упередження до Ісуса; їм здавалося, що Він занадто слабкий, неспроможний виконати речі, провіщені пророками, і це вони вважали абсолютним доказом того, що Він не Месія. Вони казали, що нерозумно вважати людину без війська та багатства царем. Ще нерозумніше для Нього називати Себе Месіанським Царем, Який буде вищим від усіх царів, перед Яким схилиться кожне коліно і Якого визнає кожний язик. Тому вони казали, що Ісус або втратив здоровий глузд, безумний, або намагається обманути людей і на якийсь час створити трохи галасу Своєю популярністю.
Їм здавалося, що коли Його розп’яли, то це було підтвердженням, що Він не Месія. Хіба ж Месія не мав жити вічно, хіба ж Він не мав успішно царювати як Цар царів та Пан панів? Хіба не було доказом, що коли юдеї або римляни когось розпинали, комусь завдавали смерті, то ця особа мусила бути самозванцем? Вони вважали, що все вирішує демонстрація сили. Переслідування послідовників Ісуса мали на меті просто затаврувати нову релігію, яка, як вони побоювалися, завдасть шкоди Ізраїлю, поставивши під сумнів його надії щодо приходу Царя та Його Царства. Тому Савло з Тарсу вважав цілком виправданим переслідувати всіх, хто так думав – “заради великої справи”, як не раз казали переслідувачі.
НОВИЙ ПОГЛЯД НА РЕЧІ
Чесність Савла з Тарсу змушувала його бути таким же чесним тепер, коли очі його розуміння розплющилися, як тоді, коли вони ще були заплющені. Потрібно було трохи часу, щоб налаштувати зір. Тепер він бачив і міг пояснити іншим потребу в смерті Ісуса. Савло міг пояснити, що це було образно показано в жертвах Закону, що Божественно приготований План приготував цю велику жертву, щоб нею ще повніше показати Божественну Справедливість, Мудрість, Любов та Силу.
Тепер він бачив, що Ісусу потрібно було не тільки прийти в плоті і дати Себе як викуп-жертву за всіх, але й воскреснути, та не в плоті, а в дусі, щоб стати цілком здібним Правителем і Спасителем; не тільки спасти Свій народ від римлян, асирійців та всіх інших людських ворогів, але й спасти його від сатани, гріха, хвороб, смутку, смерті. Так, тепер він бачив, яким великим повинен бути Месія, щоб усе це виконати!
Усе раптово змінилося в його розумі: замість людського Спасителя, Месії та земного Царя Бог приготував Небесного, учасника божественної природи, славного, вищого від ангелів, начальств, влад і кожного імені, що назване. Тепер він бачив, що страждання Ісуса мали подвійну вартість. Вони були потрібні, по-перше, щоб звільнити людину від вироку смерті, і, по-друге, щоб продемонструвати відданість Ісуса. Тепер він бачив, що Бог, готуючись привести багатьох синів до слави, вирішив спочатку переконатися у відданості Того, Кого Він запросив стати Вождем нашого Спасіння, а це мало відбутися шляхом, який вимагав Ісусової смерті.
Усе стало на свої місця, коли він зрозумів, що Бог не тільки підняв Ісуса з мертвих, але й, додатково, нагородив Його славою, честю та безсмертям божественної природи, вплив, прояв якої Савло відчув на собі, коли сліпучий спалах світла повалив його на землю, і голос промовив до нього одного: “Я Ісус, що Його переслідуєш ти”.
УВІНЧАНИЙ БУТИ ГОСПОДОМ УСІХ
Нам пригадується, що як свого часу ми були сліпими до багатьох дорогоцінних правд Божого Слова, так і багатьом іншим ще не розплющилися очі розуміння. Нам пригадуються труднощі св. Павла, його щирість (навіть тоді, коли він ненавидів та переслідував), а пізніше його відданість, яка супроводжувалася навіть побоями, ув’язненням та смертю. Ми вбачаємо в ньому, очевидно, приклад досить великого класу противників Правди.
Ми тішимося надією, що єдина річ, потрібна для того, щоб привести їх до згоди з Божими задумами і зробити відданими слугами праведності, це велике світло, яке зовсім скоро яскраво освітить їх, коли для Месії надійде час взяти Свою велику силу і панування, коли Його вибрана Наречена буде завершена і прославиться з Ним. Нам пригадуються слова Господа через пророка про цю славну Епоху: “Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик”, – у той день.
Як би закінчилася кар’єра Савла з Тарсу, коли б великий Відкупитель не втрутився і не допоміг йому? Як бідно би нам жилося і як мало Божественного Світла ми би бачили, коли б Божественне провидіння у різний спосіб не допомогло нам? Так само зі світом. Ми безсилі відкрити вуха і розплющити очі. Це справа Великого Лікаря, і Його день зціляти, благословити і піднімати світ, як розуміємо, вже близько, біля самих дверей.
Тепер ми бачимо, що те незначне розплющення очей, відкриття вух і зцілення калік, яке наш Господь зробив під час першого приходу, було тільки тінню Його майбутньої слави та набагато більшої праці. Тепер ми можемо бачити причину, чому стільки могутніх діл Він зробив у суботні дні. Вони були пророчими, оскільки суботні дні були пророцтвами про велику Тисячолітню Суботу славного царювання Месії, під час якого все людство зможе увійти у відпочинок від гріха, сатани та усього, що заважатиме йому повністю повернутися до любові Небесного Отця, Його милості та вічного життя.
Тепер ми бачимо, що великою працею тисячолітньої Суботи буде зцілення моральних калік, повернення зору та слуху людським розумам, які зараз сліпі та глухі під поганим впливом великого противника, “невіруючі, яким бог цього віку засліпив розум” (2 Кор. 4: 4).
ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИЙ
Багато хто звернув увагу на особливість висловлювання св. Павла, що він бачив Господа як передчасно народжений. Якщо спочатку це висловлювання здавалося неясним і заплутувало, то тепер воно стає зрозумілим і набуває змісту. Його суть така: пора на видимі прояви Господнього воскресіння минула; наступна Його поява мала бути Його святим, а після цього – світу. Читаємо: “Будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є”, станемо схожими на Нього через нашу зміну у воскресінні від людських умов до духовних і навіть до божественного рівня.
Коротко кажучи, події зі Савлом із Тарсу були незвичайними. Тільки він і ніхто інший (навіть з-посеред святих) не мав бачити Господа перед своєю зміною у воскресінні в кінці цього Віку. Тому коли він бачив Ісуса, то бачив Його передчасно – більш ніж на вісімнадцять століть раніше встановленого часу. Крім того, він бачив Його як той, хто народився передчасно – передчасно воскрес. Пам’ятаймо біблійне використання цього слова “народився”: уся Церква повинна бути зачата Святим Духом, щоб отримати народження у воскресінні.
Про воскресіння нашого Відкупителя читаємо: “Він початок, первороджений з мертвих”, “Він був перворідним поміж багатьма братами”. Отже, увесь Божий народ має надію, що після зачаття у теперішньому часі Святим Духом прийде народження у воскресінні, яке св. Павло змальовує у тому ж розділі, кажучи: “Сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне” (1 Кор. 15: 43).
Маючи це перед очима свого розуму, бачимо, що саме мав на увазі апостол, коли казав: “А після всіх явився і мені, як якомусь недоноску” (Дерк.). Не таким Його бачили інші апостоли. Вони бачили Його таким, яким Він з’являвся їм – часом в одному тілі й відповідному одязі, а іншого разу в іншому вигляді з іншим одягом. Він з’являвся і зникав. Але вони не бачили Його як Нове Створіння, а бачили тільки різні зовнішності, в яких Він з’являвся. Та св. Павло бачив Господа майже таким, яким Його побачать усі святі, коли народяться з мертвих через славну зміну у воскресінні.
СЛАВА ЦЕРКВИ БУДЕ БІЛЬШОЮ ВІД СЛАВИ АНГЕЛІВ
Є велика різниця між наслідками того, що бачив Савло і що побачить вся славна Церква у воскресінні. Те, що побачив Савло, зашкодило його зору. Крім того, він не бачив щось виразно, тільки сліпуче світло, яке, як пояснив голос, було з’явленням, проявом Ісуса. Церква зазнає чогось набагато величнішого. Перед тим як ми побачимо Того, Хто названий “образом істоти” Отця, Кого “не бачив ніхто із людей, ані бачити не може”, Хто “живе в неприступному світлі”, ми будемо перемінені, прославлені. Це дозволить нам бачити Його таким, яким Він є, тому що слава Церкви буде такою, як слава її Господа, вищою від слави ангелів.
Хоча небесна слава не складається виключно з блиску, Святе Письмо, здається, скрізь пов’язує небесних осіб з яскравим сяєвом, даючи зрозуміти, що чим вище становище та ранг, тим яскравішим буде блиск, слава. Так слава Небесного Отця представлена такою великою, що мало хто може її витримати. Тому сказано, що ангели та серафими заслоняють своє обличчя перед Божественною славою, яка набагато перевищує їхню.
Отже, нас не повинно дивувати, що Святе Письмо скрізь показує, що наш Господь Ісус та Церква, які “стають учасниками Божої природи” (2 Петр. 1: 4, Хом.), матимуть велику честь та яскравість, набагато більшу, ніж ангели та всі інші, за винятком Небесного Отця. Як Господь Ісус міг заслоняти славу Своєї особи і з’являтися як людина після Свого воскресіння, так, без сумніву, Він міг би зробити перед світом під час тисячі років Свого Месіанського царювання. Схоже Церква могла би з’являтися як люди, заслоняючи свою славу. Може здатися, на перший погляд, що таким було значення образу Мойсея, коли він, представляючи Месію в славі, зійшов з гори, а його лице променіло, тому він заслоняв його від людей. Однак ми думаємо, що Ісус та Церква ніколи не з’являться в плоті, як робили ангели в минулому. Навпаки, Стародавні Гідні, удосконалені на людському рівні, будуть їхніми знаряддями й представниками в усіх сферах спілкування з людством. Так “вийде з Сіону [духовного Царства] Закон, і слово Господнє з Єрусалиму [земного Царства]” для кожного народу, нації, племені та язика, щоб усі мали благословення, якщо цього запрагнуть, і могли здобути вічне життя.
R5033 (1912 р.)