“БО Ж ТО ГРІШНИЦЯ!”
Луки 7: 36-50

“Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних” (1 Тимофія 1: 15).

Євангеліє Христа є Посланням Божественного співчуття до грішників. Усі релігії визнають гріх і пропонують поєднатися з Богом – через доброчинність, через добровільне самобичування або через вічні муки. Жодний язичницький бог не має крихти співчуття до людства. Усі вони холодні, жорстокі, мстиві. Біблія, як знаємо, єдина з релігійних книг розповідає про Бога, Який співчуває людським слабостям і розуміє грішників. “А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками” (Рим. 5: 8).
Зверніть увагу на висловлювання Писання, які свідчать про Божественне співчуття: “Господь із небес на землю глянув, щоб почути стогін бранця” (Хом.), – страждання людства під карою смерті, а також супутні болі та нещастя нашого грішного стану. Та Він не тільки глянув, не тільки проявив жалість. Його Правиця божественної сили у своєму часі почала нести визволення полоненим гріха та смерті. Він вже послав Свого Сина і тим самим подбав про ціну Викупу за гріхи всього світу. Його Син вже прославився і чекає на час встановлення Його Царства.
Тим часом Божественна благодать ще більше проявилася в запрошенні, даному “Малій Черідці”, – бути виправданими вірою й освяченими жертвоприношенням Первосвященика за неї і, тим самим, стати Новими Створіннями, співспадкоємцями в Його Царстві. Ще Святе Письмо розповідає про те, що Бог керується Любов’ю та Милосердям. Він не хоче, щоб хтось загинув, а хоче, щоб усі мали нагоду повернутися до Нього і мати вічне життя. З такою метою буде встановлене Царство Месії у великій славі та з усією силою. “Господня рука не скоротшала”. У своєму часі вона принесе спасіння, на яке так довго чекало бідне стогнуче створіння. Воно прийде з відкриттям Божих Синів у силі Царства (Рим. 8: 19).
Остаточно Відкупитель “через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься”. Остаточно План Небесного Отця виявиться настільки успішним, що можна буде чути, як кожне створіння на небі, на землі та під землею казатиме: “Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки”. Остаточно Бог через Месіанське Царство “кожну сльозу з очей їхніх зітре”, і на землі більше не буде докорів за приналежність до Його народу (Об. 21: 4; Іс. 25: 8). Бог Біблії та християнства настільки вищий від усіх вигадок язичництва та християнства, що після того як буде повністю запроваджено День Царства Месії, слава Бога відкриється, і всяка плоть побачить його разом (Іс. 40: 5).

ГРІШНА ЖІНКА

Наш Відкупитель мав любов та милосердя Небесного Отця і показував їх на власному прикладі. Він казав, що був тільки виразником волі Отця, а, значить, виразником Його любові та співчуття. Співчуття нашого Господа представлене не тільки в цій лекції, але й у багатьох інших, і всі Його послідовники добре роблять, коли проявляють той самий дух. Ісус співчував не людським гріхам, а самим людям. Він, як небагато хто, розумів, як справді важко доводиться більшості грішників. “Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя”, – вигукнув пророк. Ми успадкували гріх. Ми частково успадкували погані думки, неврівноважений розум та норми поведінки.
Св. Павло, говорячи про цей найбільш благородний клас, стверджує: “Ви не можете робити того, що хотіли б” (Хом.), – жоден з вас. Отже, усі люди грішні, “нема праведного ані одного”. Тому все зводиться до міри гріховності, а ця міра часто визначається мірою успадкованих слабостей, мірою довколишніх спокус. По-справжньому заслуговують на осуд та докір ті грішники, які грішать добровільно, навмисно, свідомо, обдумано, без волі чи намагань чинити опір гріху. Та не нам судити, хто вони. Дійсно, ми не є компетентні судити, ми не можемо читати серце, ми не можемо цілковито оцінити міру спокуси і слабість того, хто їй підданий. Тому Учитель сказав: “Не судіть передчасно нічого”. У своєму часі святі судитимуть світ, але не зараз.
Зараз ми повинні йти за прикладом Учителя, і це для нас цілком можливо, бо хоча Він знав, що саме знаходиться в людині, а ми не можемо знати, Він був дуже чуйний, що дозволяє припустити, що коли б ми були досконалі, то тим більше проявляли б чуйність до грішників, при цьому зовсім не співчуваючи гріху.
Читаючи оповіді Євангелія Нового Завіту, хто з нас не бачить, що Ісус справді був “приятелем грішників”, як у цьому Його звинувачували фарисеї? А хіба цю рису Біблія не радить особливим чином людству? Не беручи до уваги добровільних грішників, яких, треба сподіватися, небагато, бачимо, що приходить мить, коли гріх постає перед людиною у справжньому світлі, викликаючи огиду. З часом євангельське Послання від Приятеля грішників починає виразно промовляти до таких осіб. Здається, що всі інстинктивно здогадуються, що Ісус завжди готовий бути Приятелем і Помічником кожного, хто приходять до Отця через Нього.
Ісус прийняв запрошення пообідати в домі фарисея. Почалося пригощання. Кожен, спираючись на одну руку, іншою брав їжу. За звичаєм тих часів усі їли напівлежачи на підвищенні, схожому на стіл, або на ліжнику. Кімнати, в якій їли, відділялися від двору занавіскою.
Під час обіду увійшла жінка, “грішниця”, розпусниця, яка глибоко каялася у своїх вчинках. У руці в неї були коштовні парфуми, якими вона збиралася намастити ноги Спасителя, як це робили знатним особам того часу. Її серце переповнювали почуття, коли вона намагалася відкрити пляшечку. По щоках текли сльози. Мов каплі води, вони, без її волі, падали на Ісусові стопи. Це осоромлювало їх, хоча вона збиралася їх вшанувати. Відпустивши волосся, вона похапцем почала витирати їх як рушником, забувши, що для жінки в ті часи було безчестям привселюдно розпускати волосся. Рішуча довести до кінця задумане, вона витерла ним стопи і вилила на них коштовні парфуми, прагнучи вшанувати Того, від Кого почула “красні слова життя” про Божественне співчуття та жалість до грішників і слова надії для себе.

ДВА БОРЖНИКИ ТА ЇХНЯ ЛЮБОВ

Господар приглядався до Ісуса, як Він сприйме такий прояв повної любові відданості, кажучи про себе в серці: “Якщо цей Чоловік – пророк, то Він буде знати, що жінка, яка віддає Йому такі почесті, безпутна. Він осудить її і скаже: «Йди геть!», і не дасть торкатись Себе”. Ісус знав його думки і відповів притчею, кажучи: “Були два боржники в одного вірителя; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. Як вони ж не могли заплатити, простив він обом. Скажи ж, котрий із них більше полюбить його?”. Фарисей відповів: “Думаю, той, кому більше простив”. Ісус погодився.
Тоді Він пристосував сказане. Повернувшись до жінки, Він промовив до господаря: “Бачиш цю жінку, що вмила Мої ноги сльозами і витерла їх своїм волоссям? Ти запросив Мене в гості, але не дав Мені води, щоб вмити ноги, як за нашим звичаєм роблять тим, кого хочуть вшанувати. Ти не дав Мені поцілунку, як є звичаєм серед приятелів, а ця жінка цілує ноги Мої невпинно. «Голови ти Моєї оливою не намастив, а вона миром ноги мої намастила... Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить». І промовив Він до жінки: «Прощаються тобі гріхи»”.
Хіба ж це не є частковою ілюстрацією та виясненням факту, що у своїй більшості ті, які найбільше люблять Господа, найбільше усвідомлюють свій грішний та пропащий стан і найбільше оцінюють всепрощаючу любов Бога, проявлену в Ісусі? Хіба ж сьогодні не є так, що найбільш добропорядні, які, можна сказати, найменше потребують прощення, найменше люблять?
Але так не повинно бути. Менш деградовані повинні, природно, більше любити і оцінювати Божественну доброту та любов і бути більш готовими віддавати те незначне, що в них є, Божественній службі.
Присутні не без причини почали питати: “Хто є той, що може навіть прощати гріхи?” Єдина задовільна відповідь: це той, Хто називає себе Божим Сином, Відкупителем світу. На той час Він виконував Свою службу відповідно до Своєї Угоди і на основі цієї Угоди та жертви мав право сказати жінці, що її гріхи прощаються, бо в той час Він здобував Примирення, яке можна буде застосувати за неї.

R5032 (1912 р.)