“НАЙМЕНШИЙ У ЦАРСТВІ”
Матвія 11: 2-19

“Між народженими від жінок нема більшого пророка від Івана Христителя, але найменший в Царстві Божому, більший від нього” (Луки 7: 28, Дерк.).

Важко підібрати слова, щоб краще віддати належне Івану Христителю, ніж це зробив Ісус у нашому вірші. Ще Він сказав: “Між народженими від жінок нема більшого пророка від Івана Христителя” (Дерк.). Якщо з Божественного погляду Іван був таким святим, таким великим, то чому наш Господь у цьому вірші каже, що найменший у Небесному Царстві більший від Івана? Цей вірш не раз вводив у заклопотання інтерпретаторів Біблії. Багатьом він здавався суперечливим.
Та як тільки ми увімкнемо світло, яке міститься в слові “Царство”, то вся річ стає ясною. Бог обіцяв Месіанське Царство, і Ісус прийшов, щоб бути Головою цього Царства. Кроки до почестей та слави Царства були кроками слухняності Богу до самої смерті, і Ісус почав робити ці кроки. На хресті Він вигукнув: “Звершилося!”. Він закінчив працю, яка свідчила про Його відданість Богу та Правді до самої смерті на хресті.
Ісус став Великим Завойовником, великим Первосвящеником, великим Царем Слави, піднятим до небесного стану у воскресінні. Та разом із Ним, Великим Царем, на Його престолі має бути клас Його Нареченої. Як Великий Священик, Він повинен мати підлеглих священиків, “Царське Священство”. Як Великий Суддя світу, Він повинен мати помічників: “Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть”, – каже св. Павло (1 Кор. 6: 2).
У Божественному Плані ця громада учасників з Ісусом у Його славному Царстві була так само провіщена і передбачена, як Він та Його участь у Царстві. І як Йому потрібно було зазнати труднощів та випробувань відданості до самої смерті, так само повинно бути з класом, покликаним стати учасниками з Ним: “Котрий так само, як ми, спокушений у всьому” (Гиж.). Ось Його Послання: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був і з Отцем Своїм сів на престолі Його”. Вони мали бути Його послідовниками, але ніхто не міг випередити Його. Його праця була потрібною, у першу чергу, щоб відкрити послідовникам нову і живу дорогу через завісу, Його плоть, Його жертву.

“ЩОСЬ КРАЩЕ ПРО НАС”

Хоча під час земної місії Ісуса Його посвяченими послідовниками стали приблизно п’ятсот братів, Отець не прийняв їх як синів і не дав їм зачаття Святим Духом, доки не настала П’ятидесятниця. Бог не вважав нікого за сина, доки Ісус не закінчив Своєї жертви і як великий Заступник не “з’явивсь тепер перед Божим лицем за нас”, як наш Заступник перед Отцем – Ісус Христос праведний. Іван не належав до цього класу, як не належали також Авраам, Ісак, Яків та всі пророки. У Божому провидінні їхня нагорода відрізнятиметься від нагороди Церкви. Вони будуть мати земну нагороду, воскреснуть до людської досконалості. Їм доведеться мати справу з людською фазою Царства, яка між людьми представлятиме Месію та Церкву, духовних істот, невидимих людям, спілкування яких з людством відбуватиметься через ці шляхетні постаті, Стародавніх Гідних.
Ми не повинні робити висновок, що ці славні постаті, які, як згадує Святе Письмо, жили перед Христом, не були шляхетними або менш вірними ніж євангельська Церква. Просто Бог обіцяв їм земну досконалість, тоді як Нареченій Христа – небесну. Вони не вийдуть як решта людства до недосконалості, щоб здобувати досконалість поступово протягом тисячі років царювання Месії. Написано, що вони повиходять як досконалі людські істоти. Такою буде нагорода за їхню вірність. Св. Павло пояснює все це в 11 розділі Послання до Євреїв. Він розповідає про віру та геройство цих Стародавніх Гідних і про те, що “вони були засвідчені, що Богові вони догодили”. Більше не треба буде випробовувати їх у майбутньому. Вже підтверджено і сказано, що Бог їх прийняв.
Тим не менше, у Божому порядку земне Царство та благословення реституції для світу не можуть початися, доки клас Царства, Христос та Церква, не буде завершений. Так стверджує апостол: “Усі вони повмирали за вірою, не одержавши [земних] обітниць,.. бо Бог передбачив щось краще про нас [Церкву], щоб вони не без нас досконалість одержали”. Прославлення Церкви, її воскресіння до досконалості повинно відбутися ще перед тим, як благословення через них зійдуть на природне насіння Авраама, а тоді через Ізраїль на всі народи (Євр. 11: 38-40).

НЕ НАРЕЧЕНА, А ПРИЯТЕЛЬ

Іван Христитель, мабуть, розумів ситуацію, або ж говорив правду пророчо, коли казав: “Хто має наречену, той наречений; а приятель нареченого, що стоїть поруч і слухає його, радістю виповнюється, коли чує голос нареченого: Ось, уся радість моя звершилася” (Гиж.). Він здогадувався, що в Божому провидінні йому доведеться виконати дуже почесну та благословенну роль і працю, однак не мав бути ані Нареченим, ані членом класу Нареченої.
Це не означає, що Іван був розчарований або що він та інші Стародавні Гідні будуть розчаровані, коли вийдуть у воскресінні й побачать, що клас Нареченої вибраний до вищого становища, ніж вони. Навпаки, їхня чаша благословення буде повною. Вони, ніколи не мавши зачаття Святим Духом до духовної природи, не зможуть збагнути ані оцінити благословень, вищих від їхніх. Так, наприклад, риба у воді, дивлячись, як пташка літає в повітрі, не буде заздрити їй та її більшій волі, а, навпаки, вдовольнятиметься водою, своїм природним середовищем. Так само усі люди, не зачаті Святим Духом, будуть більше оцінювати земні благословення, які Божественне провидіння приготувало для них.
Усе вищезгадане Ісус мав на думці, коли казав: “Закон і Пророки були до Івана”. Іван був останнім з пророків. Він представив Ісуса, Голову класу Царства. Далі Ісус сказав: “Коли ж хочете знати, то Ілля він, що має прийти”. Тобто, усі, хто здатний це оцінити, можуть зрозуміти, що Іван Христитель виконував працю, яка була в повній згоді з пророцтвом, яке твердило, що спочатку повинен прийти Ілля і виконати реформаторську працю перед приходом Месії.

ЦІКАВІСТЬ НЕ Є РЕЛІГІЄЮ

Звертаючись до натовпу, Великий Учитель запитав: “Чому ви ходили в пустиню дивитися на Івана? Чи для того, щоб чути його проповідь? А може тому, що Бог промовляв через нього як пророка і це нагадувало шелест тростини на вітрі? А може ви ходили подивитися на чоловіка, одягненого в гарний одяг і царського вигляду?”
Те, що справді вабило на пустиню слухати вчення Івана, було усвідомлення, що він – Божий Пророк, як написано: “Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує”. Це приготування дороги перед Ісусом Іван проводив серед юдейського народу. Він проповідував, що їм незабаром буде запропоноване Небесне Царство і що тільки святі будуть готові його прийняти.
Та ані Іван, ані його слухачі до кінця не розуміли, яким чином Царство буде запропоноване народові: що спочатку буде запропоноване місце, тобто участь, у Царстві, а тоді умови – повне посвячення Господу, поступ “вузькою дорогою”. Ісус ще засвідчив, що той, хто прийняв Івана, прийме і Його.
Іншими словами, усі, хто прийняв Іванове послання, мали стан серця, готовий до прийняття Ісуса. Натомість юдейських провідників та їхнє невір’я характеризував дух байдужості, що дозволило Іроду ув’язнити Івана, а потім стяти йому голову. Іван, пророк, був дуже стриманий в їжі. Вони ж на це казали: “Має він демона”. Ісус виділявся менше; їв, пив та одягався, як інші люди; вони ж казали про Нього: “Чоловік Цей ласун і п’яниця, Він приятель митників і грішників”. Це показувало, що виною був не прояв Божого провидіння, а стан серця більшості юдеїв.

R5030 (1912 р.)