НЕОБХІДНІСТЬ ОСНОВИ ВІРИ
Луки 6: 39-49

"Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють" (Як. 1: 22).
В сьогоднішньому дослідженні Великий Учитель наголошує на необхідності знання і збудованій на ньому віри. Сліпі проводирі сліпих представляють незнаючих провідників, які ведуть незнаючих до труднощів, до ями. Багато християн, засліплені розумом в минулому, приймають, що Учитель тут навчає, що в наші дні сліпі проводирі і сліпі, які йдуть за ними, всі впадуть в яму вічних мук. Але це не так. Думка полягає в тому, що вони спіткнуться і зазнають шкоди замість того, щоб досягнути бажаного місця призначення.
Місцем призначення, якого шукали юдеї, була спільність і спорідненість з Богом – Його найвища ласка, виголошена Аврааму, коли Він сказав: "Благословляться через насіння твоє всі народи земні" (Кул.). Св. Павло говорить про цю обітницю: "Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи" (Рим. 11: 7). Весь юдейський народ був засліплений, звернув в бік і впав у яму – в замішання, темряву, відлучення від Бога. Власне, це було річчю, від якої Ісус застерігав їх. Вони йшли за проводом книжників, фарисеїв і вчених Закону, а всі вони були сліпими проводирями, котрі ввели в оману своїх надто довірливих послідовників. Учню, тобто послідовнику, не буде краще, ніж його учителю, тобто провіднику; він не може сподіватися кращих наслідків, ніж його провідник.
Тож як важливо, щоб Божий народ визнавав справжнього Провідника, Ісуса, щоб чути Його голос і не звертати уваги на голоси інших. Тепер, в кінці цього Євангельського віку, ми маємо стан речей дуже схожий до того, який існував в кінці Юдейського віку. Ми маємо багато великих, навчених і мудрих людей в усіх віровизнаннях християнства, як мали юдеї в усіх їхніх різних сектах за днів Ісуса. Сьогодні так само важливо, щоб ми остерігались і не йшли за сліпими проводирями – в дійсності це набагато важливіше. Чому ми повинні йти за якимось з цих віровчень, коли тепер ми маємо Боже Слово в такій зручній формі, і коли всі можуть читати його? Хто може не радіти, що недавно папа видав розпорядження, щоб римо-католицькі єпископи обов’язково заохочували католиків вивчати Біблію? Як би ми раділи, коли б побачили, що й протестантські лідери схожим чином спонукують свій люд до Божого Слова!
На жаль! Бачимо, що, навпаки, багато з великих і мудрих ведучих проповідників світу руйнують віру людей, говорячи їм, що Біблія не є божественно натхнена, що Мойсей і пророки не писали тих книг, які їм приписують, а, отже, непрямо говорять, що Ісус і апостоли були обманені, коли цитували Старий Заповіт і приписували ці цитати Ісаї, Єремії, Мойсею, Аввакуму і т.д. Ці великі люди титулують себе Вищими Критиками і схвалюють теорію еволюції, ніби людство проходить процес еволюції від мавпоподібності до Богоподібності. Вони, таким чином, непрямо говорять своїм людям, що не було ніякого падіння від Божого образу і подоби, що не було вчинено ніякого гріха, не було ніякого покарання за гріх, ніякого Відкупителя від гріха і кари за нього, і що реституції не слід ані сподіватися, ані бажати (Дії 3: 19-21).
Безперечно, рада Великого Учителя не йти за сліпими проводирями, ніколи не була більш потрібною, ніж в наші дні. Блаженні будуть ті, хто звертає увагу на це застереження і через це буде керований назад до більш повного дослідження слів Великого Учителя, Його апостолів і пророків.

ПОКОРА Є ОСНОВОЮ ХАРАКТЕРУ

Притча про чоловіка з колодою у власному оці, який намагається вибрати заскалку з ока свого брата, була сильним методом, з допомогою якого Учитель переконував в необхідності покори з боку тих, хто хотів би бути навченим від Бога. Тут, як і в інших місцях, покора представлена як основна чеснота. Латинським словом "покора" є humus, ґрунт. Це натякає, що вона є ґрунтом, з якого походять інші чесноти. Ті, хто думає, що вони знають все, не можуть нічого навчитися. Як сказав Чалмерс: "Чим більше людина вивчає себе, тим більше пізнає недоліки власного характеру". Як зауважив Вітлі: "Десять тисяч найбільших недоліків в наших ближніх мають для нас менші наслідки, ніж один найменший недолік в нас самих". Знання про наші гріхи і недосконалості повинно чинити і втримувати всіх людей покірними. Але як чудово усвідомлювати, що досконалий Ісус був покірним і що всі святі ангели також є покірні!

ВИНОГРАД З КУЩА ТЕРНУ

Хоча Святе Письмо забороняє Божому народу судити один одного, воно схвалює для нас інший вид суду. Ми не повинні судити в сенсі засудження, винесення вироку і т.п. тих, які заявляють, що вони чесні, щирі, шанобливі, тільки тому, що вони не такі, як ми сподівалися. Бог знає їхні серця і в кінцевому рахунку кожен слуга мусить стояти або падати для свого Учителя.
Але хоча ми й не засуджуємо серце, ми повинні оцінювати зовнішню поведінку. Притча, яку наш Господь дає тут про збирання винограду на тернині, ілюструє цей пункт. Божий народ подібний до виноградини, яка не випускає жодної колючки, але родить солодкі грона плодів. Людство загалом є подібне до куща терну, готового дряпати, ранити, шкодити з найменшого приводу, і просто підтримує себе, не приносячи плодів, які були б благословенням для інших. Ми повинні розрізняти між такими характерами і Божим народом: "По їхніх плодах ви пізнаєте їх".
Кажуть, що інколи кущ терну повністю обростає виноградом, так що може здаватися, ніби виноград виходить з цього куща. Ми не повинні помилятися. Добре дерево не може приносити поганого плоду, ані шкідливе дерево не може принести доброго плоду. Урок для людства полягає в тому, що ті, котрі дійсно є Божим народом, не можуть жити згубним або безплідним життям; вони мусять плодоносити, інакше вони не є Його. І коли б ми побачили, що деякі плоди духа змішалися з терням життя, злом, шкідливими нахилами, ми повинні вважати, що в деякому сенсі слова цей плід просто росте зверху і не належить до характеру тернини.
Тому даремно хто-небудь буде говорити нам, що він віддав своє серце Господу в повному посвяченні і що він отримав вплив святого Духа, який освячує, якщо ми бачимо, що він радіє в гріху, знаходить насолоду в беззаконні, несправедливості, самолюбстві і життєвій поведінці, яка шкодить його ближнім. Якщо б його серце було перемінене, наслідки були б видимі в його щоденному житті, бо "чим серце наповнене, те говорять уста".

ДІМ НА КАМЕНІ

Заключна притча цієї лекції є в повній згоді з її першим віршем. В першій притчі сліпий, котрий довірився сліпому провіднику, впав у яму. В притчі, яка тепер перед нами, зображений власник дому. Якщо він буде мудрий, то не будуватиме на зибучому піску, який буревій або злива може видути або підмити і викликати руїну, але він подбає про міцний, скелястий фундамент, який витримає бурю.
Ця притча ілюструє два класи віруючих. Обидва чують настанови Великого Учителя, обидва вірять і обидва зводять надбудову віри і плекають небесні надії. Але один є більш розсудливий, більш пильний, ніж інший. Один шукає доктрин і принципів божественного Слова і будує свою надбудову віри на тому справжньому фундаменті, який дає божественне об’явлення. Його віра не може вхибити, яка б не зірвалася буря, вона надійно основана на божественних обітницях.
Нерозумний віруючий звертає надто багато уваги і будує на переданнях старших, віровченнях середньовіччя і т.п. Він не може оцінити необхідності мати властивий фундамент для своєї віри і своїх діл. В час утиску і бурі, яким закінчиться цей вік, всі такі виявлять, що фундамент зметений з-під їхньої надбудови віри. Це буде загальне падіння Вавилону – як говорить Святе Письмо, кожна річ, яка не є добре заснована на певному Слові Бога, рухне. "Виявить день". Св. Павло згадує той самий клас і стосує цей урок особливо до наших днів в своєму листі до Коринтян. Ті, чия надбудова віри завалиться, зазнають через це великої втрати, хоча самі вони можуть врятуватися так, як через вогонь, – через велике горе (1 Кор. 13: 13-15).