СУБОТНІЙ ДЕНЬ

Сім – визначне число в Біблії і має відношення до всього, що стосується Божественного Задуму. У першому розділі Книги Буття Суботній День згадується образним чином, коли мова йде про Сьому Епоху Божого творення на нашій Землі – виведення ладу з хаосу. Проте лише біля гори Сінай, коли Закон був даний Ізраїлю на двох кам’яних таблицях, Суботній День став обов’язковим для кожного. Та оскільки ця Угода Закону була укладена тільки з одним народом (Ізраїлем) і не стосувалася нікого більше, вимоги Закону щодо Суботи мають відношення тільки до цього народу. Це не означає, що виділення певного часу для відпочинку мало бути корисним тільки для юдеїв і що особливий Сьомий День, присвячений для Бога, не мав принести користі всім людям. Просто це означає, що Бог увійшов у відносини Угоди тільки з одним народом і, відповідно, тільки йому Він розповів про Свою волю, про Свій Закон, слухняність якому поклав у основу обіцяного благословення для цього народу. Немає потреби ставити під сумнів важливість Четвертої Заповіді юдейського Закону. Та виразно наказувала, що Сьомий День тижня мав бути для юдеїв днем відпочинку, в якому ні батько, ні дитина, ні хазяїн, ні слуга, ні чоловік, ні жінка, ні віл, ні осел, ні інша тварина, яка була у власності юдея, не повинні були виконувати роботу. Це був день відпочинку – простий і зрозумілий. Він не містив вимоги поклонятися Богу – не тому, що Богу не подобалося, щоб Йому поклонялися в цей день, чи в якийсь інший, а тому, що була причина, з цим пов’язана, яка стосувалася не поклоніння, а відпочинку, як ми це побачимо. Про строгість цього Закону для юдеїв виразно свідчив факт, що одного разу за Божественним наказом чоловіка каменували на смерть тільки за те, що він збирав хмиз у Суботній День. Отже, зрозуміло, що Закон у цій справі, даний Ізраїлю, буквально мав на увазі те, що казав.
Деякі вважають, що у Новому Завіті Ісус навчав поступливості в справі дотримання Суботи, але це зовсім неправильно. Ісус, народжений як юдей, “під Законом”, був так само зобов’язаний буквально дотримуватись Закону, як будь-який інший юдей. І Він, зрозуміло, не порушив цього зобов’язання найменшою мірою. Книжники і фарисеї відійшли від справжнього духа Закону в багатьох подробицях. Їхні традиції, представлені в даний час Талмудом, намагалися тлумачити Закон, та, насправді, як Ісус часто казав, вони позбавляли його сили, робили беззмістовним, абсурдним. Наприклад, згідно з традиціями старших голодна людина ламала Суботу, якщо розтирала в долонях зерна пшениці, відвіювала полову і їла їх, як це робили учні одного Суботнього Дня, переходячи пшеничне поле. Фарисеї звернули на це увагу і зажадали, щоб Ісус докорив учням, бо, на їхню думку, ці прості дії були працею, роботою – збиранням, молоченням і перевіюванням. Ісус заперечив таке абсурдне перекручення Закону і Своїми аргументами довів усім, готовим вчитися, що вони помилково сприймали Божественну вимогу, неправильно тлумачили Закон про Суботу. У кількох випадках Він зцілив хворих у Суботній День. Справді, більшість зцілень відбулася в цей день, викликаючи, як правило, обурення фарисеїв, які вважали, що цим Він порушує Закон. Ми не думаємо, що Ісус робив ці чудеса, щоб роздратувати фарисеїв. Радше ми повинні вважати, що їхній Суботній День зображував велику Суботу благословення та зцілення – позаобразну Суботу майбутнього, період Месіанського царювання і зцілення всіх земних смутків.
Ісус виразно вказав книжникам та фарисеям на те, що вони неправильно інтерпретують значення Божественної постанови, що Бог не просто вимагає від людини дотримуватися Суботи, а дав Суботу людству в його інтересах. Тому все необхідне для підтримки людини є законним в Суботній День, яким би трудомістким воно не було. Ісус продовжив цю думку і вказав Своїм слухачам на абсурдність їхнього становища. Якщо, говорив Він, хтось із вас має вола чи осла і той впаде до ями в Суботній День, то чи ж ви залишите його помирати там, щоб зазнати збитків, і дозволите скотині мучитися. Зрозуміло, що ні, що вони напевно будуть виправдані, якщо допоможуть будь-якому створінню вибратися з біди в той день. Тоді Ісус сказав, якщо стільки можна зробити для німого створіння, то чому б не зробити милосердний учинок і не допомогти людству хоч трохи в Суботній День?

СЬОМИМ ДНЕМ ДАЛІ Є СУБОТА

Багато християн помиляється, думаючи, що Угода Закону, яку Бог уклав з Ізраїлем, припинилася, проминула. Навпаки, апостол стверджує: “Закон панує над людиною, поки вона живе”. Юдейський Закон зобов’язує юдея сьогодні так само, як його батьків за днів Мойсея. Тільки смерть могла звільнити юдея від Угоди Закону, яка, у відповідному в Бога часі, буде розширена і стане тим, що Бог через пророка називає Новою Угодою – Новою Угодою Закону. Це відбудеться, як тільки Посередник Нової Угоди буде піднятий з-посеред людей. Цей Пророк нагадуватиме Мойсея, але буде більшим, ніж він, буде його позаобразом. Цим Пророком буде прославлений Христос – Ісус, Голова, і укомплектована Церква, про яку часто згадується як про членів Його Тіла і яка часом названа Нареченою, Дружиною Агнця. Цей позаобразний Посередник (Дії 3: 22, 23) під Новою Угодою Закону, яку Він тоді запровадить, допоможе юдеям (і всім, хто прийде до згоди з Богом через Нього) повернутися до людської досконалості, в якій вони зможуть виконувати Божественний Закон досконало в кожній подробиці. Цей великий Посередник, Месія, виконуватиме цю велику працю протягом тисячі років.
Посередник ще не завершений. Голова увійшов у славу багато століть тому, натомість Тіло (Церква) чекає на повноту членства і переміну у воскресінні, щоб стати “подібним до Нього і бачити Його, як Він є”, а також ділити Його славу і працю.
Тим часом Угода Закону далі є в силі для кожного юдея і ні для нікого іншого, окрім юдеїв, так як ніколи не стосувалася будь-якого іншого народу. Протягом цих вісімнадцяти століть, між смертю Христа і запровадженням Нової Угоди, Ісус, як великий Первосвященик, приносить “кращі жертви”, про які згадує св. Павло (Євр. 9: 23) і які описані в образі в 3 М. 16: 1-34. Першою частиною жертви великого Первосвященика було жертвоприношення людського тіла, яке Він взяв заради цього, коли став плоттю: “Тіло Мені приготував” для “перетерплення смерті” (Євр. 10: 5; 2: 9). Другою частиною Його “кращих жертв” є жертвоприношення Його містичного Тіла, Церкви. Ця праця відбувалася від П’ятидесятниці. Для посвячених, які наближаються до Отця через Нього, Він стає Заступником. Він приймає їх як Своїх членів на землі, а їхні страждання з тих пір є Його стражданнями до такої міри, що Він міг сказати про них Савлу з Тарсу: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?.. Я Ісус, що Його переслідуєш ти”. Відколи вони прийняті як Його представники в плоті, а їхні вади вкриті заслугою їхнього Заступника, вони зачаті Небесним Отцем від Святого Духа до того, щоб бути членами Нового Створіння – духовним Тілом Христа, якого Він є Головою.
Ми зауважили, що Суботній День, який далі є в силі і дотримання якого зобов’язує юдея, не стосується інших національностей. Але ми мусимо дещо змінити це твердження, зауваживши, що дехто помилково намагається бути юдеєм і пробує увійти під розпорядження Угоди Закону як виконавець Суботи і т. д. Св. Павло бачив цю тенденцію за своїх днів. Зверніть увагу на його слова до християн у Галатії, які з природи були язичниками, а не юдеями. Він каже: “Скажіть мені ви, що хочете бути під Законом: чи не слухаєтесь ви Закону?”. “О ви, нерозумні галати! Хто вас звів?”. Далі він показує їм, що юдеї перебувають у рабстві свого Закону і ніколи не можуть здобути вічне життя під ним, доки Мойсеєва Угода Закону остаточно не буде поглинута Месіанською Новою Угодою Закону. Отже, його аргумент такий: якщо юдей не може здобути життя виконанням Закону, то поганам безглуздо думати, що вони можуть здобути Божественну милість та вічне життя, виконуючи цей Закон. Він заявляє: “Бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним”. Єдиний шлях здобути виправдання в Божих очах – прийняти Христа, через повне посвячення стати Його учнем і приєднатися до Нього під Його Угодою жертви, як написано: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали Заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5), а також: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12: 1).

ХРИСТИЯНИ І ЗАКОН СУБОТИ

Св. Павло не мав на увазі, що християни не повинні прикладати зусилля, щоб виконувати Божественний Закон, однак вони не повинні входити під нього як під Угоду, ані думати про те, що за свої зусилля протистояти Угоді Закону вони прийдуть до єдності з Богом або залишаться в ній і здобудуть нагороду вічного життя. Навпаки, він численними словами стверджує: “Щоб виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом [у згоді з тілом], а за духом [у згоді з духом]” (Рим. 8: 4). Його думка зрозуміла. Декалог ніколи не був даний християнам, але цілком властиво, щоб християни зверталися до цього Декалогу і бачили дух його вчень, намагаючись підпорядкувати їм своє життя в кожній подробиці.
Що ж таке дух Декалогу? Наш Господь Ісус виразно виклав це так: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе”. Св. Павло каже, що наш Господь не тільки виконав Закон, але й звеличив його, тобто показав, що він має ширші межі, ніж юдеї собі уявляли – що його довжина і ширина, висота і глибина перевищують можливості деградованого людства. Більше того, апостол стверджує, що наш Господь Ісус приніс йому більше пошани. Юдеї, намагаючись виконувати Божественний Закон протягом понад шістнадцять століть, мали причину сумніватися, чи хтось може виконати його задовільним для Бога чином. Але сам факт, що Ісус виконав Закон досконало, що Бог був задоволений з того, як Він його виконав, приніс Закону більше пошани, довів, що це не була нерозсудлива вимога і що вона не перевищувала можливості досконалої людини.
Ісус показав дух, глибше значення кількох заповідей. Наприклад, заповіді “Не вбивай!”. Він показав, що її порушенням є гніватися або проявляти ту чи іншу міру згубного, жорстокого духа (дивіться також 1 Ів. 3: 15). Заповідь щодо перелюбу, за словами нашого Господа, можна порушити розумом, не вдаючись до відвертого вчинку, самим тільки бажанням вчинити перелюб, коли б нагода, яка трапиться, була б порушенням духа цього наказу. Власне, це ширше уявлення про Десять Заповідей, як каже апостол, християни здатні оцінити краще, ніж юдеї, завдяки тому, що вони отримали зачаття Святим Духом. Це найвище уявлення про Божественний Закон виконалося в нас (християнах – послідовниках Ісуса), які ходять в житті не за плоттю та її бажаннями і намовляннями, а за духом – духом Божественного Закону, духом, який Отець послав у наші серця, – бажанням бути схожими на Того, Хто є Джерелом Любові та Чистоти.

ДУХ СУБОТИ

Решта заповідей також має ще інше, глибше значення, ніж це розуміли юдеї. Те саме з Четвертою, яка наказує дотримуватися Сьомого Дня як дня відпочинку, або Суботи. Слово Субота означає відпочинок, і його глибшим, позаобразним значенням для християнина є відпочинок віри. Юдей, нездатний виконати Закон Мойсея і, відповідно, здобути вічне життя під Угодою Закону, отримав заклик утікати до Христа і, стаючись мертвим для Угоди Закону та цілковито відмовляючись від неї, отримав привілей прийти до членства в Христі – скористатися з Угоди жертви. За це йому було обіцяно відпочинок від Закону та його осуду, тому що “немає тепер жодного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі”. Заслуга Христа покриває вади всіх, хто намагається йти слідом за Ним, а Божественний Дух та Слово дають їм запевнення в Божественній милості, яка приносить їм мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа, впроваджує у відпочинок. Тому апостол стверджує: “Бо до Його відпочинку [Суботи] входимо ми, що ввірували” (Євр. 4: 3).
Більше того, апостол показує, що хоча ми входимо у відпочинок віри тепер через віру та слухняність Христу, християни мають ще більший відпочинок, який чекає їх після воскресіння, коли вони увійдуть у відпочинок, захований для тих, хто любить Господа, відпочинок, досконалість на духовному рівні, що прийде, як змальовує апостол, у воскресінні: “Сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”.

П’ЯТДЕСЯТИЙ ДЕНЬ І П’ЯТДЕСЯТИЙ РІК

Пригадуємо, що Ізраїль мав дві системи Субот: одну на основі суботніх днів, а іншу на основі суботніх років. Суботні дні починали рахувати навесні. Вони були результатом множення на сім. Сім раз по сім днів (сорок дев’ять днів) приводили до ювілейного дня, п’ятдесятого дня, який називався П’ятидесятницею. Навряд чи треба звертати увагу на позаобразне виконання цього. П’ятидесятниця ніколи не мала свого справжнього значення, поки Господь, “первісток серед покійних”, не встав із мертвих. Відтоді одразу почався підрахунок сім раз по сім плюс один, і на п’ятдесятий день Святий Дух був вилитий на всіх “справді ізраїльтян”, які, вже посвячені, чекали в горішній кімнаті, аж позаобразний Первосвященик вчинить відшкодування за їхні гріхи і зіллє на них Святий Дух, як доказ їхнього відновлення до Божественної милості. Вони негайно здобули мир з Богом. Вони негайно ввійшли у відпочинок. Вони негайно зрозуміли, що вони – Божі діти, зачаті Святим Духом, щоб у своєму часі стати співспадкоємцями з Ісусом Христом, їхнім Господом. Хіба ж не є так, що упродовж всього Євангельського віку всі послідовники Ісуса та учнів, усі, хто полишає гріх, довіряє Ісусу та повністю посвячує Йому своє життя, отримують Святий Дух і схожим чином входять у Його відпочинок? Тільки ті, які увійшли в цей відпочинок і радіють Святим Духом, можуть повністю оцінити цю річ.
Тепер гляньмо на суботній рік. Кожного сьомого року земля мала відпочинок. Сім раз по сім (сорок дев’ять) приводили до п’ятдесятого року, тобто Року Ювілею, в якому скасовували всі борги і кожний ізраїльтянин повертався до свого спадку. Це був рік відпочинку, миру, радості. Цей Ювілей зображує славні Часи Реституції Царства Месії, які, віримо, вже близько, під дверима. Коли ці часи будуть запроваджені, всі вірні послідовники Ісуса займуть небесне становище, щоб навіки бути з Господом. Їхній відпочинок (виконання Суботи) прийде до свого завершення, досягне досконалості, і впродовж цього позаобразного Ювілею благословення Божественної милості поступово поширяться на весь світ, щоб кожне створіння, яке прагне прийти до єдності з Богом, могло через великого Відкупителя увійти до відпочинку, передбаченого Богом для нещасного, стогнучого створіння.

НЕДІЛЬНА СУБОТА ХРИСТИЯНИНА

Із того, що ми бачили, стає очевидним, що Бог не накладав на християнина жодних суботніх зобов’язань ані щодо сьомого дня, ані щодо будь-якого іншого дня тижня. Тим не менше, Він подбав для нього про відпочинок у Господі, образно показаний в юдейському Суботньому Дні. А ми в якому дні повинні святкувати цей відпочинок? Відповідаємо, що у своєму серці ми повинні бути в цьому стані радості, відпочинку, миру в Господі та в Його завершеному ділі кожний день. Отже, християнин, замість того щоб мати суботній день відпочинку, як мав юдей, має його постійно – кожний день. Замість відпочинку тільки для тіла, є щось краще – відпочинок для душі, відпочинок для всієї істоти. Так повинно бути скрізь, де тільки можливо: “чи вдома, чи там, де чужа є земля”, бо “достатньою лишиться сила твоя”. Таким є для духовного ізраїльтянина духовний позаобраз Суботи Закону, даної тілесним ізраїльтянам. Хто ухиляється від суті питання про Суботній день юдея, той відкрито показує, що він ще не зрозумів, ані не оцінив повною мірою позаобразної Суботи, про яку Бог подбав для духовного Ізраїлю через Христа.
Та чи не є для християнина присилуванням дотримуватися одного дня в тижні як священного для Господа? Дійсно, відповідаємо ми, він має обов’язок, якого не має ніхто інший у світі. Своєю Угодою з Господом він зобов’язаний вважати кожний день священним для Господа. Кожний день він повинен любити Господа, свого Бога, усім серцем, усім розумом, усією істотою, усією силою; кожний день він повинен любити свого ближнього, як самого себе. Тому, намагаючись якомога краще підпорядкуватись духу Божественного Закону і розуміючи, що кров Ісуса Христа, нашого Відкупителя, очищає нас від усіх недосконалостей, які суперечать нашим намірам, ми можемо відпочивати в Господньому мирі та радості постійно, “бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували”.
Жодний день тижня не даний духовному ізраїльтянину в наказовому порядку щодо фізичного і щодо духовного відпочинку. Останній можна мати завжди, а перший встановлюється людськими розпорядженнями щодо того чи іншого дня. Християнин має наказ підкорятися існуючим законам у всіх таких малоістотних справах, які не стосуються сумління.

ПРАВИЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ СВОБОДИ

Пам’ятаймо, однак, що наша свобода в Христі є свободою від тягаря та осуду гріха та смерті. Не думаймо особливо про свободу від юдейських обмежень щодо Сьомого Дня, ані про факт, що жоден день (більше ніж інший) не даний християнам в наказовому порядку в Біблії. Радше вважаймо цю свободу незначною за своїми наслідками та важливістю порівняно з нашим визволенням від влади гріха та смерті.
Якщо законодавці оберуть той чи інший день, дотримуймось їхніх указів. Підкоряймось кожному людському декрету. Загалом у християнських землях законом для цього відведено перший день тижня. Чи ми повинні ігнорувати цей закон і твердити, що Бог не давав нам такого закону, і ми повинні мати свободу займатися роботою і т. д.? Звичайно, що ні. Навпаки, радіймо, що є такий закон, який встановлює один день зі семи для відпочинку від роботи і т. п. Використовуймо цей день так мудро, як можемо, для нашого духовного зміцнення та для допомоги іншим. Яке благословення є від такого порядку? Він сприяє нам збиратися разом для поклоніння, прославлення і вивчення Божественного Слова. А якщо земні закони передбачають більше, ніж один Суботній день (відпочинку) в тижні, ми також можемо радіти, бо це дає нам ще більше нагод для духовного відсвіження та спілкування.
Також наше знання про свободу, яку ми маємо в Христі, ніколи не можна використовувати так, щоб вона була спотиканням для інших. Наше дотримання Суботи, як це встановлює закон країни, повинно бути якомога повнішим, буквальним, щоб наші добрі вчинки не лихословили; щоб нашу свободу в Христі та свободу від Закону Мойсея не сприймали помилково як дозвіл займатися роботою чи розвагами, але як привілей і нагоду поклонятися і служити Господу, зміцняти братів у найсвятішій вірі, “раз даній святим”.

ХТО ЗМІНИВ СУБОТНІЙ ДЕНЬ?

Часто запитують: хто змінив Суботній День на неділю? Правильна відповідь: ніхто не змінив. Сьомий день (Субота) далі зобов’язує юдея, як зобов’язувала завжди.
Перші християни дотримувалися сьомого дня довгий час, бо таким був закон землі, який давав їм сприятливу нагоду збиратися для прославляння, молитви і вивчення Божого Слова. Крім того, обставина, що Ісус встав із мертвих першого дня в тижні і зустрічався з ними в той день, схиляла їх до того, щоб знову і знову зустрічатися в перший день з надією, що Він з’явиться знову. Ось так поступово для них стало звичаєм зустрічатися в цей день для християнського спілкування. Отже, наскільки нам відомо, християни деякий час дотримувалися першого і сьомого дня в тижні, та ніхто не вважав це обов’язковим – рабством. Обидва дні були привілеєм, і, як інші дні тижня, як на це дозволяли обставини, використовувалися для прославляння Бога та зміцнення один одного в найсвятішій вірі, як Божий народ це робить чи повинен робити в наші дні.
Та хіба не говорять, що папа одного разу згадав, що перший день тижня християни повинні святкувати як християнську Суботу? Можливо, проте ані папи, ані жодні інші істоти, ані навіть апостоли не мали права щось додавати до Божого Слова або віднімати від нього. Св. Павло особливо перестерігав Церкву проти потрапляння у рабство юдейських звичаїв дотримуватися новомісяччя та субот, немовби вони зобов’язували християн. Божий Син зробив нас вільними, справді вільними. Та наша свобода від Угоди Закону Ізраїлю дозволяє нам ще більше та краще дотримуватися самого духа Божественного Закону щодня, щогодини і представляти наші тіла на живу жертву, святу і прийнятну для Бога через заслугу нашого Відкупителя.

R5026 (1912 р.)