ІСУС ВЖЕ НЕ Є ТІЛОМ – ТЕПЕР ВІН «ДУХ»
«І в якім тілі [вони] прийдуть?» (1 Коринтян 15: 35).

В травневому номері видання «Вартової Вежі» ми обговорили факт воскресіння і показали на основі слів св. Павла, що коли б Бог не мав на меті воскресіння, тоді ті, хто заснув у смерті, загинули би як німі тварини. Ми простежили з апостолом запевнення, що Христос був піднятий з мертвих і став першим плодом зі всіх, хто заснув сном смерті. Інші, натомість, були лише тимчасово збуджені – як, наприклад, дочка Яіра, Лазар, приятель Ісуса, та син вдови з Наїн.
Однак жоден з цих випадків не вважався воскресінням, бо сказано, що Ісус є першим плодом з-посеред тих, котрі спали. Їхнє пробудження мало тільки тимчасовий характер, і вони незабаром знову потрапили в сон смерті. Вони не мали повного воскресіння – анастасіс, – підняття до досконалості життя, яку викупна праця Ісуса гарантує Адаму та всьому його роду, якщо вони охоче приймуть її на умовах Нової Угоди.
Пам’ятаєте, в нашій останній статті ми показали з Писання, що обітницю воскресіння має не тіло, а душа, – що до шеолу, гадес, стану смерті пішла душа нашого Господа і що Бог підняв Його зі смерті на третій день. Ми зауважили труднощі, в які потрапило все християнство внаслідок небіблійної теорії, що має воскреснути тіло. Зараз ми продовжимо дослідження і звернемо увагу на подальші труднощі стосовно того, куди нас, як віруючих в слова Христа, запровадила ця неправда, і особливо стосовно воскресіння нашого Відкупителя.

ЩО ПІШЛО ДО НЕБА?

Панівною думкою в розумі християн щодо смерті та воскресіння Ісуса є думка, що Він не помер, коли здавалося, що Він помер; що Він, істота, душа, не міг померти; що, замість того, Він пішов до неба і потім, на третій день, повернувся, щоб забрати тіло, яке було розп’яте; що згодом, через сорок днів, Він забрав його до неба; що відтоді Він має це тіло; що Він буде мати його всю вічність, спотворене шрамами від цвяхів на руках та ногах, від терня – на чолі і від списа – на боці. Яка жахлива річ! Як дивно, що нас завжди мала вводити в оману така небіблійна та нерозсудлива теорія! Дехто намагається переінакшити справу, підсовуючи думку, що тіло нашого Господа є прославлене – що воно сяє і це сяєво, мабуть, робить його рани ще більш виразними.

АБСУРДНІСТЬ ТЕОРІЙ, ЩО ДІЙШЛИ ДО НАС ІЗ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Наші приятелі методисти ще не змінили свого бачення цієї справи, а саме, «що Він зійшов на висоту, забравши з Собою Своє плотське тіло і все, що до нього належало, і осівсь по Божій правиці». Цей середньовічний вираз правильно підкреслює, що плотське тіло не було Господнім тілом, але що Він, душа, забрав його з Собою як багаж. Вираз «і все, що до нього належало», правдоподібно стосується Господніх сандалів, палиці і того одягу, який воїни не поділили між собою під час Його розпинання – якщо, звичайно, Він мав ще якийсь одяг! Але нашим дорогим приятелям методистам хочеться переконатися, що нічого не зосталось.
Все це погоджується з теорією, що святі, коли вони помирають, йдуть до неба, а потім повертаються і забирають свої тіла «і все, що до них належить», – тобто того, що створювало незручності, і чого  вони були позбавлені протягом століть! Яку велику ношу «того, що до них належить», можуть забрати деякі, і скільки видів усяких речей, не сказано. Також не дано подробиць про тих, хто пізніше носив їхній одяг і т.п. Але нам цього досить, якщо лиш воно допомогло нам побачити безглуздя наших теорій, принесених із Середніх Віків, – якщо воно збудило нашу думку і бажання дослідити Біблію стосовно згаданої важливої та цікавої теми.

ЩО КАЖЕ СВЯТЕ ПИСЬМО?

Біблійне викладення цієї теми у всіх відношеннях є розсудливим, послідовним та узгодженим. Св. Павло каже, що «є тіло звичайне, є й тіло духовне». Він зовсім не хоче сказати і не каже, що духовне тіло є прославленим людським тілом. Зовсім навпаки. Він заявляє, що «тіло й кров посісти Божого Царства не можуть» – не дивлячись на те, якими прославленими вони можуть бути. Людська істота настільки відрізняється від духовної, що св. Павло говорить: «ще не виявилося, чим ми будемо» (Хом.) в нашій переміні воскресіння, і Святе Письмо навіть не намагається дати нам пояснення.
Біблія лише стверджує, що як ми тепер носимо образ земного, Адама, так шляхом славної переміни воскресіння отримаємо частку в природі та подобі Другого Адама, нашого славного Господа. Ми будемо подібні до Нього і будемо бачити Його як Він є. Зауважте, що ми повинні зазнати переміни зі стану тіла та крові до духовних умов силою воскресіння, щоб ми могли бачити Його як Він є. Справді, це доказує, що наш Господь Ісус вже не є плоттю, як був свого часу – «за днів тіла Свого» (Євр. 5: 7).

ВІДМІННІСТЬ МІЖ НЕБЕСНИМИ ТА ЗЕМНИМИ ТІЛАМИ

Наш вірш звертає увагу на відмінність між тілами з неба і тілами з землі, земними тілами, і говорить, що вони відрізняються славою. Він розповідає, що перший Адам був вчинений живою душею, людською істотою, але наш Відкупитель, Котрий упокорився і взяв земну природу, «для перетерпіння смерті», таким чином стався Другим Адамом – Небесним Господом. Тут виразно представлена велика різниця між Другим Адамом і Першим Адамом. Один був земним, а другий – небесним. Як ми тепер носимо образ земного, так само, у випадку вірності, будемо носити небесний образ нашого Господа, Другого Адама, – після нашої переміни воскресіння.
Св. Павло ілюструє це, кажучи, що нам відомо багато видів організмів на земному, тобто тілесному рівні – в людини одне тіло, в тварин – інше, в птахів – ще інше, в риб – ще інше. Та якою не була б різниця між цими організмами, всі вони є земними. Так само на небесному рівні, на духовному рівні є різноманіття організмів, однак всі вони є духовними.
Наш небесний Отець є Головою, тобто Найголовнішим – «Бог є Дух». Херувими, серафими та ще нижчий ранг ангелів ? всі є духовними істотами; також Ісус Христос, наш Відкупитель, після закінчення праці жертвування, порученої Йому, отримав воскресіння до духовного рівня – набагато вище ангелів, усякого уряду і влади, наступне після Отця. Отже, читаємо: «Господь же то ? Дух». Ще читаємо: «...Умертвлений тілом, але оживлений [вчинений живим] в дусі» (1 Петр. 3: 18, Хом.).
Чим більше ми вивчаємо цей предмет, тим безглуздішими та небіблійними виявляються переконання, які дійшли до нас з Середньовіччя. Наприклад, Святе Письмо виразно стверджує, що наш Відкупитель, до того, як Він став людиною, був духовною істотою – «Однородженим від Отця», «повним благодаті та правди». Залишення Ним духовного рівня, щоб статися Людиною, в Святому Письмі описано як велике приниження, тобто упокорення. Чи логічно припускати, що небесний Отець продовжить на всю вічність це упокорення після того, як воно послужило задуманій цілі? Безперечно, Він нічого такого не зробить!
Біблія розповідає нам, чому Ісус упокорив Себе до людської природи, був «мало чим уменшений від ангелів». Це сталося тому, що людина згрішила, і Відкупитель мав, на основі Закону, бути на такому ж рівні існування, як той, кого Він мав відкупити. Єгова особливим чином наголосив: «Око за око, зуб за зуба», життя за життя. Отже, смерть ангела або нашого Господа в Його долюдському існуванні не могла здійснити сплати людської кари і остаточно звільнити засуджений рід. Тому читаємо ще: «Тому тіло Мені приготував» для «перетерплення смерті» (Євр. 10: 5; 2: 9).

БОГ ПОВИЩИВ ЙОГО

Ніхто не сумнівається, що це стосується виключно того, що наш Господь зазнав протягом років, коли Він, «бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ми збагатились Його убозтвом». Мабуть, неможливо припустити, щоб Отець влаштував такий план, на основі якого вірність Відкупителя в здійсненні відкуплення людини коштувала б Йому вічного убозтва, упокорення, деградації до рівня «мало меншого від ангелів», тоді як Церква стала б багатою і досягла духовного стану, набагато вище ангелів – сталася «учасниками Божої істоти» (2 Петр. 1: 4).
Навпаки, той самий апостол, який розповідає нам про упокорення нашого Господа, веде справу до кульмінаційного завершення, кажучи про Його вірність, як Людини Ісуса Христа, до самої смерті – смерті на хресті, а потім переконливо додає, що вірність небесного Отця не могла залишити Його Сина на нижчому рівні: «Тому, – каже апостол, – Бог повищив Його та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я». Це також погоджується зі словами нашого Господа в Його молитві до Отця. Отець представив Йому радість – бути до вподоби Отцю, принести благословення людству, а також радість вивищення, як особливу нагороду слухняності.
Та Відкупитель, незважаючи на всі обітниці вищої слави, як нагороди за Свою вірність, молився до Отця лише такими словами: «...Прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав». В покорі Він не просив жодної нагороди. Він не молився: «Пам’ятай, що Ти обіцяв Мені ще більше вивищення до слави!» Ні, Його цілком задовольняло служіння меті та планам Отця, а тоді можливість вернутися до славного стану, в якому Він був до того, як залишив славу і заради нас стався убогим і прийняв на Себе людську природу. А що сказав небесний Отець у відповідь на ту молитву? Пам’ятаємо слова Єгови: «І прославив, і знову прославлю!», – Котрий натякнув на ще вищу славу від тієї, яку Він мав, перш ніж стався тілом.

ВІН З’ЯВЛЯВСЯ І ЗНИКАВ

Виникають дві проблеми, на одну з яких можна дати відповідь, а на іншу – ні. Непояснима проблема з’являється там, де людина з тілесним розумом намагається обміркувати дану річ. Натрапивши на інші пункти Божественного об’явлення, вона бачить, що їй цього не збагнути. Св. Павло пояснює, кажучи: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа... і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно». Далі апостол розповідає нам, що всі люди є тілесними людьми, хіба що вони були зачаті Святим Духом. Всі тілесні люди отримають в своєму воскресінні земні, людські тіла, тоді як всі духовні, Нові Створіння в Христі, отримають духовні тіла, як це св. Павло пояснює нам у контексті (вірші 36-50).
Отже, ті наші читачі, котрі ніколи не прийняли Христа і не вчинили повного посвячення всього, що в них є, щоб бути Його учнями, послідовниками Його кроків, можуть знати, що вони не були зачаті Святим Духом (бо лише на таких умовах будь-хто може бути зачатий цим Духом). Тож ми просимо, щоб вони зважали на те, що ми говоримо, і приймали це, так би мовити, умовно аж до часу, коли в Божому провидінні вони зможуть бути зачатими Святим Духом і, відповідно, зможуть зрозуміти духовні речі на зразок згаданих.
Інший клас, який має проблему з цією темою, це духовно зачаті, які захопилися в своєму розумі твердженнями різних віросповідань на рахунок воскресіння тіла. Їм важко відучитися від неправди. Коли ми відвідували різні землі і бачили як язичники тримаються забобон, ми сказали собі, що нам, як християнам, так само важко позбутися наших неправд, як язичникам своїх.

НЕПОСВЯЧЕНІ НЕ МОЖУТЬ РОЗУМІТИ ДУХОВНІ СПРАВИ

Переходячи до питання про те, що має воскреснути, ми зауважуємо факт, що наш Господь з’являвся в плотському тілі і показував учням шрами від цвяхів та діру, зроблену списом. Але ми, мабуть, випустили з уваги, що Він з’являвся так лише двічі, до того ж тільки на кілька хвилин кожного разу. Інші шість або сім з’явлень протягом тих сорока днів також були дуже короткими і в різних тілах – раз як садівника, інший раз як мандрівника. Третій раз Він з’явився на березі як захожий, а Савлу з Тарсу – як духовна істота, що сяяла яскравіше ангела, «світло із неба, ясніше від світлості сонця». Ми випустили з уваги факт, що ці з’явлення, якщо їх зібрати докупи, правдоподібно не перевищували б і чотирьох годин зі всіх сорока днів, в яких наш Господь бачився з учнями після Свого воскресіння і перед вознесінням. Ми не були надто прискіпливими дослідниками, коли недогляділи ці речі, і забули запитали себе, чому вони сталися саме так.
Тепер ми бачимо більш виразно, чому наш Господь зробив так, як зробив. Його учні були тілесними людьми і не могли зрозуміти духовні речі. Більше того, вони не могли прийняти керівництво Святого Духа, доки Господь не вознісся і не з’явився в присутності Отця за Свою Церкву, щоб вчинити відшкодування за їхні гріхи і зробити їх прийнятними для жертвування разом з Ним. Водночас, коли б Ісус не чекав ці сорок днів – коли б Він вознісся негайно після Свого воскресіння, – тоді учні, приголомшені і спантеличені, не мали б жодного підтвердження Його воскресіння. Для них було б неможливо йти і розповідати людям, що Він встав з мертвих, якщо б вони не мали жодного доказу цього.
І навіть коли б Ісус з’явився їм так, як Савлу з Тарсу, – яскравішим, ніж сонце в полудень, – це не було б для них переконливим та задовільним. Вони могли б сказати: «Дивина, але як нам переконливо поєднати це з життям та смертю Ісуса?» По-іншому справи малися з Савлом із Тарсу. Він потребував чогось, що до кінця могло пробудити його і навчити на всі часи, а через нього інших, що Господь не є Людиною, але ? «Духом». На додаток, деякі учні, які вже повірили, змогли дати Савлу з Тарсу запевнення стосовно того, що вони вже дізнались про воскресіння Ісуса та Його вознесіння.

БІБЛІЯ НЕ МІСТИТЬ ЖОДНОГО НЕРОЗУМНОГО ТВЕРДЖЕННЯ ПРО ВОСКРЕСІННЯ

Господь вжив єдино розумний шлях, щоб допомогти Своїм учням зрозуміти, що Він вже не є мертвий – що Він встав з мертвих, що Він вже не є людською істотою, але прославлений і стався духовною істотою. Дві речі були потрібні і обидві сталися одночасно.
Навіть в тих випадках, коли наш Господь з’являвся в тілі, схожому до розп’ятого, Він дбав про те, щоб ці з’явлення відбувалися в таких умовах, які б однозначно доводили, що Він стався духовною істотою. Він заходив до кімнати, де вони були, хоча двері залишалися закритими, і після кількох слів до них зникав з-перед очей, як це не могла зробити жодна людська істота і як Він ніколи не робив під час Своєї земної місії. Те, що апостоли збагнули суть, добре видно з аргументу св. Павла, який міститься в контексті. В Біблії немає жодного безглуздого натяку на те, що Ісус має плотське тіло в небі, як це було в наших віровченнях та пісенниках, складених для нас нашими доброзичливими, але короткозорими прародичами, котрі звикли палити один одного на вогнищах, якщо хтось негайно не приставав до такої думки.

«Оплакуєм ми мертвих, та збудяться вони,
Загублені повернуться усі.
Напевне, пережити все це не змогли б ми,
Якби не ці слова святі.
Хто плаче, гляньте вгору, радійте, хто сумний,
Дивіться крізь обітниці на все,
Бо голос той пророчий лунає гомінкий:
«Ось Я творю усе нове!»»
R5025 (1912 р.)