МОЛИТВА Є ВЕЛИКИМ
ПРИВІЛЕЄМ
"Стережіться виставляти свою
милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від
Отця вашого, що на небі" (Мат 6: 1).
Господь в сьогоднішній лекції розповідає про властиве та невластиве давання
милостині. Він розширює цю тему і пояснює про властиві та невластиві молитви
і врешті про властивий та невластивий піст. В усьому цьому Він засуджує лицемірство
та виставляння напоказ. Його послідовники повинні бути спонукувані винятково
бажанням подобатись небесному Отцю і мати Його схвалення. Бувають хвилини
і місця, в яких давання милостині в присутності інших було б зовсім властивим,
або молитва в присутності інших була б цілком правильна, і де піст може стати
відомим для інших без докору…
Особливу увагу Великий Учитель звертає на мотиви, які спонукують нас. Якщо
нас спонукують самолюбні мотиви, якщо ми шукаємо показності, оплесків чи земського
успіху, то такий спосіб дій не може принести божественного схвалення чи благословення
- "Блаженні чисті серцем". Нас можуть бачити, коли ми робимо добро,
молимось чи постимо, однак ми не повинні чинити наших добродійств, наших молитв
чи нашого посту для того, щоб нас бачили. Про таких Господь говорить: "Вони
мають уже нагороду свою", - їх нічого більше не чекає; вони отримують
популярність, яку шукали.
ПРИВІЛЕЙ МОЛИТВИ
Молитва є привілеєм. Ісус не наказував
Своїм учням молитися і навіть не дав їм зразка молитви, доки вони не попросили
про це. "Молитва - це щире бажання душі, висловлене або невисловлене".
Господній народ повинен відчувати потребу божественної милості і допомоги,
щоб оцінювати привілей наближення до престолу небесної благодаті. Випробування
і труднощі, смутки і спокуси життя часто спонукують Божих дітей молитися.
Це позначає кращий і вищий християнський розвиток, коли вони люблять приходити
до престолу милосердя не лише в їхніх смутках, але також в радощах, щоб віддати
подяку, славу, шану і поклоніння.
Можемо зауважити, що наш Господь не розповідав про те, як має молитися світ,
а навчав лише учнів: "коли молитеся". Насправді погани, світ людства
в загальному, не мають доступу до престолу милосердя. Лише ті, які зробили
угоду з Богом (юдеї і християни), завжди мали божественне запевнення, що їх
благання будуть прийняті Ним. Для деяких це може бути причиною здивування,
бо таким загальним є звичай заохочувати і закликати всіх молитися. Однак швидкий
погляд на ситуацію показує нам твердо встановлений принцип, який лежить в
основі цієї справи. Зауважмо це. Світ загально, рід Адама, став відчужений
від Бога через злі вчинки. Адам був в угоді з Богом, через яку він втішався
привілеєм бути сином Божим. Це включало товариство, спільність, молитву і
божественний нагляд та опіку і навіть вічне життя. Але непослух Адама зламав
цю угоду, скасував цю угоду-спільність і всі її привілеї (Осія 6: 7). Єдині,
хто тепер втішається привілеєм молитви, є ті, котрі стали прийняті Богом назад
до угоди-спільності. Природний Ізраїль був таким шляхом прийнятий під Угоду
Закону, тому храм в Єрусалимі був названий Домом Молитви. Це було спеціально
для юдейського народу, однак всі народи мали привілей стати юдейськими прозелітами
і таким чином бути прийнятими до всіх привілеїв юдеїв, включаючи привілей
молитви.
Наш Господь, на підставі Його кращої жертви за гріхи, зробив святими і прийнятними
до ще вищих привілеїв молитви тих, які стали Його учнями, Його послідовниками.
Такі, від П'ятидесятниці і далі, були названі синами Бога і втішались сплодженням
з Святого Духа. На початку це були лише віруючі з юдеїв, але в своєму часі
серединна перегорода розділення між юдеями і поганами була зруйнована, і всі
віруючі з поган, почавши від Корнилія і далі, були прийняті як духовно сплоджені
сини і обдаровані всіма привілеями молитви (Дії 10).
Ці погани не прийшли до спільності з Богом через Мойсеєву Угоду Закону, а
через Угоду жертви, під якою вони були покликані і прийняті як співжертвуючі
з Христом: "Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали
заповіта зі Мною" (Пс. 50: 5). Лише ті погани, які прийняли Христа і
ввійшли з Ним в угоду при жертві, можуть на протязі цього віку стати синами
Бога і втішатися привілеями синівства, одним з яких є молитва. Звичай запрошувати
до молитви людей, вільних від угоди спільності з Богом, не є в згоді з Святим
Письмом, ані не є розсудливим. Бог не вислуховує грішників (Івана 9: 31);
ті, котрі приходять до Нього через Христа, є прийнятними лише тому, що Ісус
є їх Заступником. Це потрібно чітко усвідомити, тому що ті, які наближаються
до Бога через свої власні імена - не прийнявши Заступника і Його умов учнівства,
- не можуть мати жодного становища в Отця, і їхні молитви є неприйнятними.
Замість заохочувати наших приятелів і сусідів молитися до Бога і надіятись
на виконання їхніх молитв, ми повинні дати їм біблійну пораду покаятися в
гріхах і вірою прийняти прощення своїх гріхів, згідно свідчення Божого Слова,
чинячи повне посвячення самих себе, щоб бути послідовниками Ісуса. Тоді, як
сини Бога, вони мали б всі привілеї синівства в теперішньому часі, а також
славну надію на майбутнє.
ПУСТОМОВСТВО ПОГАН
Всі є поганами або язичниками
- всі зі світу, котрі не покинули світ і не прийшли під угоду спільності з
Богом через Христа. Ці сторонні, які не розуміють Єдиної Дороги, Єдиних Дверей
Божої ласки, намарно думають, що вони будуть вислухані за їхнє велемовство,
і тому повторюють свої молитви. Деякі, молячись, використовують молитовні
млинки, інші використовують чотки, а ще інші сотні разів повторюють вигуки
захоплення.
Ніхто з них не є вислуханий, крім послідовників Ісуса, і Ісус радить таким
не думати, що їхні довгі молитви зроблять їх прийнятними для Отця. Вони не
мають жодної потреби заносити довгі молитви, тому що, як сказав Ісус, "знає
Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання". Чому ж тоді
ми взагалі повинні просити? Тому, що це є божественне влаштування, дане, очевидно,
з метою сприяти нашій вірі і давати нам більші і частіші благословення. Бог
таким чином поводиться з нами як з дорогими дітьми, яких Він любить і яких
хоче навчити на практиці життя, більш корисній для них. Коли Ісус заносив
довгі молитви, то вони ніколи не були виголошувані привселюдно; Він відходив
осторонь, на гору. Так само з Його послідовниками; вони повинні відійти вбік
і спілкуватися з Отцем на самоті, хоча спільність в загальній молитві на зібраннях
Господнього народу, без сумніву, є схвалена.
ЗРАЗОК РОЗУМНИХ
СЛІВ
Відповідаючи на питання Своїх
учнів, Ісус дав приклад правильної молитви. Ми зауважуємо її стислість, простоту,
прямоту і порядок.
1) Вона починається віддаванням хвали і зверненням, що ми приступаємо як діти
до батька: "Отче наш, що на небі! Нехай святиться ім'я Твоє [нехай будуть
віддані шана та уклін]". Боже ім'я представляє Його характер, Його царство,
Його особистість. Тому ми перш за все віддаємо честь, шану, величність, славу
нашому великому Творцю, Якого, через Його назначений спосіб, ми з радістю
називаємо нашим Отцем на Небесах.
2) Далі ми визнаємо божественну владу, авторитет. Це означає, що наші серця
є піддані волі Бога: в радості чи в смутку, в насолоді чи в болях, в житті
чи в смерті. І ми постійно повинні виражати нашу довіру божественній силі
і обітниці, що остаточно божественна воля буде так цілковито і повністю виконана
на землі, як вона тепер є виконана на небесах: "Нехай прийде царство
Твоє. Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі". Цим ми визнаємо
царство Месії, яке надходить, і посередньо наші власні надії, пов'язані з
цим царством, - що ми, будучи вірними, повинні бути з'єднані з Господом на
Його славному престолі, щоб, з божественного уповноваження і милосердя, роздавати
благословення людству, щоб здійснювати відродження всіх охочих і слухняних
з людства.
3) Наступним пунктом прохання є наші щоденні потреби, наш щоденний хліб: "Хліб
наш щоденний дай нам сьогодні". Як просто! Бог пообіцяв, що хліб і вода
будуть в нас обов'язково, в тому сенсі, що Він не забуватиме нас і наших потреб.
В наших благаннях ми лише натякаємо, що з довір'ям чекаємо на Господа, анітрохи
не сумніваючись в Його готовності і здатності виконати Свої обітниці. Він
не обіцяв, і ми не повинні просити, ні достатку, багатства, розкоші, ні виняткової
їжі чи зручностей. Думка є така: Отче, даруй нам таке забезпечення життєвих
потреб, яке вважаєш найкращим для нас. І коли божественне провидіння не дає
нам забезпечення, то віруюча душа повинна розуміти, що це не є ні з упущення,
ні з браку сили, а тому, що божественна мудрість краще бачить, яким чином
з нами поступати.
4) "І прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим".
Тут є наголос на вченні Учителя, що лише милосердні одержать милосердя, що
лише ті, які прощають, будуть прощені. Це не має жодного відношення до прощення
їхніх успадкованих гріхів - вони минули і вже назавжди відійшли для тих, котрі
перебувають під кров'ю; вони були прикриті, коли ми прийняли Христа і ввійшли
в угоду спільності з Ним. Однак ми маємо щоденні проступки, слабкості, недосконалості,
немочі, гріхи проти божественного закону. Їх ми повинні визнати, а для прощення
їх було зроблене божественне влаштування, в згоді з нашими молитвами, але
з однією умовою, а саме, що ми оцінюємо справу так глибоко, що самі в нашому
щоденному житті поступаємо по цьому принципу з іншими.
5) "І не введи нас у спокусу. [Не покинь нас в ній]". Ми відчуваємо
нашу власну слабкість, недосконалість; отже, хоча знаємо, що ми повинні бути
ведені божественним провидінням до стану проб і випробувань, ми цілком слушно
можемо молитися про те, щоб не бути покиненими в них, не бути залишеними на
наші власні сили, а щоб, в гармонії з Господнім влаштуванням, Його милість
могла бути достатньою для нас.
6) Біблія запевнює нас, що існує злий противник, що він має велику силу і
вплив між людьми, що він є "князь, що панує в повітрі" і "бог
цього віку". Як властиво, що ми повинні просити Господа не залишати нас
на диявольські хитрощі!
Слова: "Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь", - не
знаходяться в найстарших грецьких манускриптах і тому властиво опущені, не
будучи частиною Св. Письма. Царство або правління теперішнього часу не є Боже.
Його царство, і сила, і слава не є видимі. Ми очікуємо встановлення царства
Месії для повалення імперії сатани, зв'язання противника на тисячу років,
а потім проголошення божественного царства, і сили, і слави навіки.