ПРАВДИВІ СЛОВА – ВВІЧЛИВА МОВА
Мт. 5: 33-37; Як. 3: 1-12; 5: 12

"Тому то неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного" (Еф. 4: 25).
В нашому останньому дослідженні ми порівнювали науки Ісуса і фарисеїв стосовно зобов’язань закону. Ми прийшли до висновку, що "чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік". В сьогоднішньому дослідженні ми звертаємо увагу на відмінність між тим, як навчав Він, і як навчали релігійні люди Його днів. Інші намагалися обмежити звичай клястися, а Великий Учитель сказав: "Не клястися зовсім". Якою нерозумною є будь-яка клятьба! Ми, звичайно, не заперечуємо офіційних підписів або юридичних присяг, які вимагаються судовими процедурами.
Дійсно, святий Павло говорить, що ті, хто отримує Духа Господа, мають "духа здорового розуму". Вони швидко починають усвідомлювати беззмістовність і вульгарність клятьби чи припущення, що вона необхідна для підтвердження їхніх слів. Цілком навпаки, факт, що хтось громогласно клянеться в тому, про що говорить, є правдивим натяком, що він не сподівається, що його слухач повірить його простому слову, а це в свою чергу натякає, що його звичайне слово не є варте довір’я.
Зверніть увагу на вказівку Учителя: "Ваше ж слово хай буде: "так-так", "ні-ні". Учитель, очевидно, мав на увазі: коли ви говорите так, нехай це буде так; коли ви говорите ні, нехай це буде ні! Говоріть правду! Ваші друзі і сусіди незабаром дізнаються, чого варті ваші слова. Інакше кажучи, будьте такі правдиві в усьому, що говорите, щоб було непотрібним клястися в своїй правдивості або вживати який-небудь спеціальний вислів на доказ вашої щирості – що ви не перебільшуєте, ані не применшуєте правди.

СЛУЖИТЕЛІ ПОВИННІ БУТИ ПРАВДОМОВНИМИ

В другій частині нашого дослідження св. Яків застерігає: "Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо. Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло". Св. Яків, здається, говорить, що, хоча всім християнам потрібно приборкувати язик, ті, котрі займають більш високе становище, є більш схильні помилятися в цьому відношенні. Вони мають особливий дар мови і інший особливий дар нагоди використовувати цю мову, а отже, маючи широкий вплив, вони, очевидно, мають пропорційну відповідальність.
Не нашою справою є судити служителів або інших. Той, Хто судить, це Господь. Однак ми дуже побоюємось, що багато служителів, а також християн на скромніших становищах, не можуть повністю оцінити свою відповідальність за кожне слово, яке вони промовляють або мають нагоду промовити. Багато-хто говорить нам, що протягом років вони проповідували те, у що не вірять. Як жахливо! Як безглуздо для дорослих чоловіків! Як серйозно відбилось на них клеймо християнства! Однак ми повинні радіти, що в кінцевому рахунку їхня совість перемогла.

МАЛЕНЬКИЙ СІРНИК ЗАПАЛЮЄ ВЕЛИКИЙ ВОГОНЬ

Св. Яків наводить кілька переконливих ілюстрацій. Християни повинні вкласти на свої уста вуздечку стриманості, саме так, як вони вкладають вудила на своїх коней. Вони повинні мати кермо, за допомогою якого повинні керувати своєю поведінкою в житті, саме так, як встановлюють кермо на кораблі. Вони повинні пам’ятати, що язик, хоча й один з найменших членів тіла, є найвпливовішим з усіх. Удар, нанесений кулаком, може нашкодити особі зблизька, але гірке слово, подібно до отруєної стріли, може вдарити здалека; більше того, подібно до снаряду великої гармати, воно може вибухнути і спричинити багато шкоди. Більше того! Його вплив може передатися по телефону, телеграфу, кабельними і безкабельними приладами в кожну частину, в кожний закуток землі, може бути розмножений в пресі і розійтись скрізь по світу. Яка величезна сила! Яка священна відповідальність! Який талант для вживання або зловживання!
Не всі з нас мають такі широкі нагоди для добра і зла, але в наших власних домах, в установах, майстернях, магазинах ми можемо випромінювати добрі або злі впливи, далекосяжні для щастя чи горя, для будування чи руйнування характеру, для допомоги чи знеохочення. Жоден християнин, безперечно, не може бути байдужим до цього свого найсильнішого члена. Св. Яків говорить, що як сірник розпалює великий вогонь, так язик може запалити великий вогонь, викликати велике сум’яття і вчинити багато шкоди. Апостол говорить про хвалькуватість як одне з найнебезпечніших вживань язика. Наш досвід підтверджує це. Хвалькуватість часто веде нас до помилки і прив’язує нас до неї, тому що ми не є достатньо покірні, щоб визнати помилку. Вона часто веде до неправди, від якої нам може бути важко втекти. Вона є доказом гордості, а значить є невластивою, неналежною для християнина.
Сердиті слова, гіркі слова, слова дошкульні, насмішкуваті можуть запалити круг всього життя і з лютою силою можуть привести його до другої смерті, геєнни. Тому св. Яків говорить, що слова, які породжують зло, подібні іскрам з геєнни, які спричиняють знищення.

НІХТО НЕ МОЖЕ ВГАМУВАТИ ЯЗИКА

Апостол нагадує нам, що всі звірі, птахи і риби приборкуються силою людської природи, але ніхто не може приборкати язика іншої людини. Більше того, чи ж не можна з впевненістю сказати, що ніхто з впалого людства не може вгамувати свого власного язика? Єдиний шлях, яким наші язики можна привести до підкорення божественній волі і вчинити корисними як слуг правді, праведності і любові, це навернутися. А оскільки язик є лише знаряддям для висловлення почуттів серця, то звідси випливає, що навернення потребує серце. Сила справжнього навернення, справжньої переміни характеру, так щоб "все стало новим", є від Бога.
Божа дитина, зачата святим Духом, має підтримку в підкоренні і приборканні свого язика, чого не мають не навернені. То ж яким важливим є заклик: "Дай мені, сину мій, своє серце"! З серця походить життя. З повноти серця, роздумів серця, промовляють уста.
Св. Яків говорить, що язик звичайної людини є повний смертельної отрути. Виглядає, що його символізує змія. Нажаль в нашому впалому стані правдою є, що "отрута зміїна на їхніх губах". Коли ми стаємо новими створіннями, з новою рушійною силою і стимулом до любові замість самолюбства, цей отруйний зміїний зуб є вирваний. Новий розум, нове створіння, може тоді використовувати уста, щоб показувати чесноти Бога і благословити свого ближнього.

ХВАЛИМО БОГА – РАНИМО ЛЮДИНУ

Але зауважте, що апостол звертає нашу увагу на факт, що дехто, хто став Божим народом, дехто, хто віддає Йому шану, не може взяти під увагу факт, що той самий язик, яким він співає хвалу Богу і сповіщає про божественну милість, він вживає, щоб лихословити, чинити наклепи, безчестити, топтати, принижувати, шкодити, обдирати своїх ближніх! Нажаль, ми усвідомлюємо правдивість цього звинувачення! А усвідомлення означає виправлення з боку тих, хто намагається чинити божественну волю і бути справжнім учнем Відкупителя. З одного джерельного отвору не може виходити солодка вода і вода гірка. Тому, якщо ми знаємо, що своїм язиком ранимо наших ближніх, ми обманюємо самі себе щодо нашого дійсного становища перед Богом. Ми можемо знати, що Бог відкине поклоніння і молитви, які походять з серця, повного гіркості, гніву, злості, ненависті, заздрості, незгоди, яке виявляє себе у в’їдливій мові.
Карліел охарактеризував сарказм як "звичайну мову диявола". Фебер писав: "Ніхто ніколи не виправився через сарказм; можливо, хтось був повалений, якщо сарказм був розумний, але ніколи не був притягнений ближче до Бога". Робертсон писав: "Любов є ліками проти лихослів’я". Безперечно, Золоте Правило потрібно застосовувати в нашій мові, як і в наших вчинках. Правильно писав єпископ Джексон: "Замість того, щоб бути посланником миру і любові, язик став підбурником заздрості і ворожості, бичем жорстокості і зброєю ненависті".