ВІРНІСТЬ БОГУ НЕОБХІДНА ДЛЯ ВІЧНОГО ЖИТТЯ

Первісним станом ангелів, які відпали, був ангельський стан або становище. Бажанням Творця не було, щоб вони були людьми, але ангелами. Всяка сила, дарована їм для матеріалізації, мала б бути для деякої властивої праці поміж людьми, якій матеріалізація сприяла б. Тому вони мали привілей з'являтись як люди і, виконавши мету, для якої матеріалізувались, зникати. Але ці ангели, захопившись умовами в тогочасному світі, надали перевагу тому, щоб жити як люди, а не як ангели. Не дивлячись на це, вони як духовні істоти не відмовилися від своїх властивостей, а зберегли їх; однак, матеріалізуючись і живучи як люди, вони знехтували своїм попереднім станом. Вони були покарані за таке насилля над своєю природою, а не просто за вживання божественно дарованої сили матеріалізації. Вони зловживали cилою, яку для них було властивим вживати до деякої міри.

Ми знаємо, що першим злочином сатани був обман наших перших родичів; але ми не знаємо, чи він був причиною непослуху інших ангелів. Мабуть, що так; і тому він був обмежений темрявою. Інакше він був би здатний матеріалізуватися на протязі всіх шести тисяч років. Деякі люди заявляють, що вони бачили матеріалізованих духів. Мартін Лютер заявив, що він бачив сатану. В старій садибі Лютерів відвідувачам показують слід від чорнила на дверях, куди Лютер кинув чорнильницю в голову сатани. Однак ми не знаємо, чи це була матеріалізація, чи сатана просто з'явився йому як людина. А тому, не будучи добре поінформованими про цей предмет, краще не займати надто категоричної позиції, а просто сказати, що ми не знаємо. Святе Письмо стверджує, що ці упавші ангели були стримувані в кайданах темряви аж до великого дня. Це, здається, означає, що сатана не матиме жодної участі в суді великого дня, хоча й не доводить цього однозначно. Практично, ми залишені без будь-якої чіткої інформації.

Коли сатана споглядав на Адама і Єву, котрі перебували під божественною ласкою в Едемському саду, і бачив, що вони були батьками ненародженого роду, то в нього ввійшла спокуса, що коли б він міг перетягнути їх на свій бік, то він став би могутнім, правителем. Чому ця спокуса прийшла до нього? Він добре знав, що ця думка була віроломною стосовно його Творця. Чому ж він плекав її? Чи вона прийшла в його розум з такою силою, яка вчинила її непереборною? Ні. Святе Письмо говорить нам, що всяке Боже діло є досконале. Він вчинив і людину і ангелів досконалими. Відхилення сатани було через його власний розум. Хоча він знав, що думки, якими він насолоджувався, були несправедливі і неправедні, він, мабуть, не мав наміру чинити зло. Ніхто не має наміру чинити погане, а просто уявляє собі, що з цього "виникне". Так і сатана думав, наскільки це було б можливо і як приємно. Отже, він дозволяв своєму розуму іти далі. І він вчинив ті речі, які не дозволив би собі вчинити на початку.

Наскільки ми знаємо, такою є діяльність кожного розуму. Факт, що гріх розвивається, не доводить того, що існувала бактерія гріха. Але діяльний розум завжди планує. Божий розум є досконалий і діяльний; і такими також є розуми ангелів. Як нові створіння ми могли б розвивати, або дозволяти проростати в наших розумах деяким думкам, деяким амбіціям, деяким фантазіям, які в кінцевому рахунку звели б нас на манівці. Обов'язком кожного нового створіння є відкидати всяку думку, котра є нелояльна до Бога чи до Його законів. Вірність розуму повинна бути така велика, щоб все, протилежне Божій волі, вважалося б зрадою. Це єдина безпечна позиція для нового створіння. Кожна річ, знана як нелояльна, повинна бути засоромлена, поборена. Бо є правдою, що коли в дію вступають злі речі, то чиниться прогрес в напрямку руйнування лояльності розуму.

Ілюстрацію цього принципу в дуже істотній мірі бачимо в "Християнській Науці". Дуже мало людей сказало б, що хвороба є здоров'ям, а чорне є білим. Коли пацієнту скажуть таке вперше, то він думає, що це смішно, що хтось йому говорить не думати, ніби він є хворий. Спочатку це здається абсурдом; але якщо люди хоч недовго практикували цей обман, вони стають просякнуті певного роду самогіпнозом. Здається, що вони захоплені цим невластивим ходом думок. Що стосується "Християнської Науки", то майже кожна річ є непоміченою і необґрунтованою – кожна річ, крім грошей і добрих речей цього життя.

Деякі люди вдаються до перебільшень; наприклад, говорять про хворобу: "Це жахливо!" Ми повинні вчитися не переоцінювати речі, ані недооцінювати їх. У великої кількості людей майже кожна річ, про яку вони говорять, містить велику міру перебільшення. Так не повинно бути з церквою Христа. Вони всіма засобами повинні старатися говорити правду. "Нехай буде в вас так, так" (Кул.).

Немає жодних засобів довідатись, чи хто-небудь з ангелів, котрі перед потопом віддалися гріху, коли-небудь покаявся і виправився, повертаючись до Господа. Тому було б нерозумним будувати здогади. Хоча Бог є багатий милістю, виглядає, що принципом Його правління є, що коли хто-небудь грішить, справедливість матиме певний порахунок з цією особою. Це не є з причини божественного бажання бачити як створіння страждає, а через те, що це є здоровий принцип божественного правління – що кожен, хто грішить, буде страждати. Хоча збочення гріха буде прощене, гріх мусить отримати кару. Думаємо, що цей принцип відноситься і до ангелів. Навіть якщо вони знову мають бути повернені до божественної милості, це не станеться, доки не буде деякого роду покарання, щоб показати, що гріх є злом.

Нам також не відомо, покаявся чи ні хтось з цих ангелів після їхнього засудження і перенесення "в кайдани під темрявою". Але ми не повинні дивуватись, якщо правдою буде, що деякі з них покаялися. На нашу думку, це покаяння не змінило б їхнього вироку, і вони залишилися б в божественній неласці, аж доки не закінчиться період, відведений на їхнє покарання; а тоді вони були б випробувані і перевірені. Припускаючи, що буде так, ми думаємо, що ніхто з цих благонамірених ангелів не був би схильний порушувати божественний наказ стосовно матеріалізації. Ми розуміємо, що є деякі добрі ангели і деякі злі ангели; що всі, котрі спілкуються з людьми, не є добрими ангелами – що ті, котрі є в гармонії з Богом, не дозволили б собі спілкуватися з людьми; і що на протязі цих тисяч років після їхнього засудження упавші ангели розділилися на два класи – один будучи солідарний з сатаною, а інший виправлений; що, можливо, останній терпів від інших; що добрі переносили ганьбу і опозицію від злих ангелів; і що вони, швидше, страждали б за праведність, ніж дозволяли б собі різку відповідь і віддавали злом за зло. З цієї точки зору ми могли б припустити, що вони страждали всі ці тисячі років, відколи стали на боці справедливості. Однак це є просто припущення, і цього не потрібно триматись догматично.