ЛЮБИТИ СВОЇХ БЛИЖНІХ
Луки 6: 27-38; Римлян 13: 8-10
“Люби свого ближнього, як самого себе” (Римлян 13: 9).
Нинішнє дослідження ґрунтується на описі Нагірної проповіді, який зробив святий Лука. Вона не є правилом для світу, а стосується тільки святих – тих, які цілковито посвятили своє життя, щоб йти слідами Ісуса, страждати з Ним, щоб також з Ним царювати. Та навіть вони не здатні жити згідно з кожною рисою настанов Учителя через слабості своєї деградованої плоті. Ми повинні сприймати слова Учителя, звернені тут і там до вірних, як повний, завершений, досконалий критерій. Кожен учень повинен визнавати цей найвищий критерій, вимірювати та вивіряти ним свої думки, слова і вчинки, триматися якомога ближче до нього.
Однак ми повинні пам’ятати, що як жоден юдей не міг виконати Закон у його дусі, досконало, так і жодна людина з іншого народу не могла цього зробити. Невдача юдея виконати Закон означала невдачу здобути вічне життя, але ми (послідовники Ісуса) не є під Угодою Закону, а під Благодаттю. Ми повинні виконувати Божественний Закон настільки, наскільки це можливо, і вірою приймати Божий порядок для нас в Ісусі – що “Його ранами ви вздоровилися”, і наші вади компенсовані.
Ось так, поводячись якнайкраще та зазнаючи неминучих невдач, ми застосовуємо до себе слова апостола: “Виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом”. Ми ходимо за духом і ходили б згідно з ним, коли б могли, та оскільки ми цього не можемо, “кров Ісуса Христа... очищує нас від усякого гріха”. Це щасливий стан усіх тих, які в Євангельському віці через віру та посвячення стають Божими дітьми. Їхня віра, добрі наміри та добрі зусилля компенсують їхні вади завдяки Божій благодаті.
Що стосується інших, не Божого народу, то Бог не промовляє до них взагалі, хіба що каже їм, що вони грішні під вироком смерті. Та Він подбав про їхнє примирення через кров хреста, і їхні слова та поведінка в теперішньому житті (незалежно від того, чи вони стануть учнями Христа під покликом стати Нареченою, чи ні) будуть їм на користь або на шкоду в прийдешньому. У цьому другому значенні світ – усе людство, окрім Церкви, посвячених, – до певної міри може здобути світло через повчання Господа, взяті з цього уроку, навіть якщо він не адресований їм. Вони можуть бачити його високі критерії та оцінювати їх (хоч і не повністю, а тільки певною мірою), якщо розуміють, що клас Церкви, покликаний в Євангельському віці, повинен переходити крізь особливі випробування, вияви відданості Богу, покори, лагідності, терпеливості, довготерпіння, братньої доброзичливості, любові.
“А ВАМ... Я КАЖУ”
Дві таблиці Закону, дані Ізраїлю, були вимогою Справедливості, та Ісус і Його послідовники піднялися на ще вищий рівень і, відмовляючись від власних прав, пожертвували своїми вигодами, перевагами, бажаннями, щоб чинити Божественну волю, щоб служити братам та людству в цілому. Справедливість ніколи не вимагає жертви. Тому учнівство та можливість брати участь з Ісусом у стражданнях теперішнього часу і в славі, яка прийде, означає щось більше, ніж просто віддавати кожній людині належне, бо ніхто не має права віддавати іншому менше, ніж йому належить, ані чинити кривду. Ісус не тільки не чинив жодної кривди, але, на додаток, жертвував власними правами на користь людства і дав Своїм учням приклад, щоб вони йшли Його слідами (1 Петр. 2: 21).
Отже, стежка любові, як її описує Ісус, є в нинішніх умовах “вузькою дорогою”; брама – тісною, а відкритий шлях до життя – важким. Тільки нечисленні святі готові йти ним і тільки вони здобудуть велику Нагороду, “дорогоцінну перлину”, співспадкоємство в Царстві Месії. Отже, не тільки дотримуйтесь Золотого Правила у стосунках із вашими ворогами, але й любіть їх, “добро робіть тим, хто ненавидить вас, благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить”. Вислів Учителя, “хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу”, треба сприймати так: не віддавай злом за зло, навіть якщо тебе вдарять по другій щоці. Опис говорить, що наш Господь, коли Його били, не пропонував ударити Його по другій щоці, але захищався тим, що піддав критиці поганий вчинок. Та ані на мить не подумайте, що коли б Його вдарили по другій щоці, Він чинив би опір в тому значенні, що віддавав би ударом на удар.
Наступний вираз, який подає Святий Матвій, ще виразніший: “А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому”. Послідовник Ісуса може втекти від супротивника або дати йому відсіч, спробувавши його присоромити, але він повинен слухатися влади. Якщо суд постановив, що треба віддати плащ чи сорочку, він повинен без нарікання підкоритися, навіть якщо розуміє, що такий порядок несправедливий і зовсім розходиться з Божественним правилом. Святий Павло, як і Ісус, скористався аргументом на свій захист не тільки перед натовпом, але й перед суддями, однак ніколи не опирався закону.
“ЖОРСТОКА ЦЕ МОВА”
“І кожному, хто в тебе просить, подай, а від того, хто твоє забирає, назад не жадай”. Найширша інтерпретація, яку ми можемо розумно запропонувати, така: будьте лагідні, чутливі, якщо помиляєтесь, то з надмірної доброти, а не з безсердечності чи зі самолюбства. Господь не мав на увазі, що ми повинні сприймати подане абсолютно дослівно, як, скажемо: “Дай дитині бритву, якщо вона плаче за нею” або “Дай гуляці гроші, нехай собі щось зробить”. Дух здорового розуму забороняє нам сприймати слова Учителя так, немовби ми повинні щось робити для іншого чи якимось чином допомагати йому, коли це буде йому на шкоду. Це міститься в наступному висловлюванні: “І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви”. Ми б не хотіли, щоб люди задовольнили наше прохання, коли б вони щиро вірили, що цим завдадуть нам шкоду. Слова нашого Учителя прищеплюють любов, доброчинність, і їх не треба пояснювати по-іншому.
Цілком очевидно, що наш Господь представляв Свої вчення як протилежність правилам поведінки фарисеїв, святих людей тих днів. Він хотів, щоб Його учні бачили Його вчення в особливому світлі. Любити іншого за те, що він любить нас, або дати іншому щось, сподіваючись, що він тим самим віддячиться нам, або зробити комусь добрий вчинок з надією отримати щось у відповідь (таке ж добре чи навіть краще) не містить у собі нічого особливо похвального. Це було б учинком зі самолюбних мотивів.
Учні Ісуса, навпаки, повинні робити добро заради принципу і заради добра, щоб бути в повній згоді з Небесним Отцем, мати Його посмішку та схвалення. Вони повинні брати Його за приклад і пам’ятати, що наскільки вони досягають богоподібності, настільки проявляють дух синівства. Якщо Бог доброзичливий до невдячних та лиходіїв, ми теж повинні мати Його дух і намагатися ходити Його шляхом, бути послідовниками Ісуса. Небесний Отець є Взірцем, і хоча ми не можемо зрівнятися з цим Взірцем, ми можемо показати нашу відданість, нашу вірність, копіюючи Його в міру здатності.
МИЛОСТИВІ, ЩОБ ОТРИМАТИ МИЛОСЕРДЯ
Світ у Царстві Месії матиме настанови та уроки, які міститимуть милосердя і запевнення досконалості у кінці Царства для охочих та слухняних. Та клас Церкви, покликаний тепер, не матиме такого довгого періоду випробування свого характеру. Оскільки він не може досягти цієї досконалості тут, а потребує Божественного милосердя через приписання заслуги Христа, яка вкриває його вади, Господь улаштував так, що цей клас повинен сподіватися милосердя настільки, наскільки проявляє милосердя до інших. Іншими словами, усі послідовники Ісуса мають багато недоліків, які треба прикрити Божественним милосердям, інакше їх треба буде спокутувати різками, покараннями ще перед смертю.
Щоб розвинути у Своїх святих доброзичливість, вміння пробачати і милосердя, Господь погодився бути милосердним до них настільки, наскільки вони будуть милосердними до інших. Яка чудова нагорода і який чудовий стимул! З цим погоджується молитва нашого Господа: “І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому”. Це стосується не Адамової провини, а щоденних невдач святих. Їхня частка у первісному гріху та осуді скасована заслугою Христа ще перед тим, як вони були прийняті як Його учні та стали Його послідовниками як Божі сини. Який стимул для Божих дітей бути доброзичливими, пробачати, бути великодушними, проявляти дух і характер Небесного Отця, бути в такому стані серця, в якому вони можуть рясно приймати Божественні щедроти та милосердя біля престолу благодаті!
“НЕ БУДЬТЕ ВИННІ НІКОМУ НІЧОГО”
Любов здатна виходити за межі Закону і робити більше у вигляді самопожертви, ніж вимагає Справедливість, та не може робити менше. Той, хто любить свого ближнього, буде виконувати Закон щодо нього в міру своїх можливостей. Отже, як пояснює апостол, для тих, хто в Христі, усі заповіді містяться в їхній угоді любові. Вони не будуть завдавати шкоди інтересам свого ближнього, не будуть красти в нього, не будуть свідчити фальшиво проти нього, не будуть заздрити його речам чи інтересам, прагнучи заволодіти ними шляхом злочину або порушення подружньої вірності. Так само вони жодним чином не будуть посягати на права та інтереси ближнього.
Хоча християнин не є під Законом Десяти Заповідей, він є під Законом Нової Заповіді, Законом Любові, який вищий настільки, що містить у собі кожний інший закон, який може бути даний. Любов не завдає жодної кривди своєму ближньому; тому любов є виконанням тієї риси Божественного Закону, яка стосується нашого обов’язку перед ближнім: любити його, як самого себе. Та любов може зробити ще більше, і у випадку Ісуса вона справді робила більше, бо Він з любові поступився Своїми правами, привілеями тощо і помер, Справедливий за несправедливих, щоб привести нас до Бога. Він – наш Взірець, якщо ми – Його учні, послідовники і майбутні Його співспадкоємці в Його Царстві.
R5005 (1912 р.)