БАГАЧ У ПЕКЛІ
Луки 6: 20-26; 16: 19-31

«Життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його» (Луки 12: 15).
Не всі бідні мають бути благословенні і успадкувати царство Бога і т.д., показане в цій лекції. Ми повинні особливо зауважити контекст слів Господа. Він звів очі на Своїх учнів і сказав: «Блаженні убогі, – бо Царство Боже ваше», – «бо ви нагодовані будете» – «нагорода бо ваша велика на небесах». Без сумніву, вбогість більше сприяє учнівству, ніж багатство. Коштом учнівства є відмова від кожної земної амбіції, щоб іти в сліди Ісуса.
Багаті знаходяться в невигідному становищі, бо їм потрібно більше пожертвувати. «Як важко багатому ввійти у Царство Боже» – стати співспадкоємцем з Христом в Його Месіанському царстві, яке впродовж тисячі років благословлятиме світ! Багаті є у невигідному становищі, бо їхнє багатство оберігає їх від багатьох випробувань, яким піддані вбогі. Вони мають так багато утіх і зручностей тепер, що думка про жертвування цього, щоб іти за Учителем, жахає їх, і слава царства здається їм менш реальною і менш привабливою, ніж засмученим.
Уроком для нас є те, що коли б ми хотіли заслужити велику нагороду і царство, ми не повинні прикладати свого серця до земних речей і не повинні покладатися на хитке багатство. З другого боку, ми повинні розуміти, що все наше, велике чи мале, є Господнім і що вірність у жертвуванні, яку ми маємо, вирішить або ні, чи ми розділимо Його славу.

БАГАЧ У ПЕКЛІ

Друга частина нашої лекції стосується однієї з найбільш дивовижних притч нашого Господа. Читаємо, що Він відкрив Свої уста у притчах і загадках, «щоб слухаючи, не чули і не розуміли». З усіх притч нашого Господа цю притчу найбільш неправильно розуміли. Справді, її сприймали як буквальний вислів, незважаючи на факт, який читаємо: «І без притчі нічого Він їм не казав». Однак потрібне лише поверхневе дослідження, щоб продемонструвати, що це є притча – що нерозсудливо було б вважати це викладенням буквальних подій. Наприклад, нерозсудливо було б припускати, що після смерті чоловік був посланий на муки тільки тому, що в теперішньому житті він кожен день розкішно бенкетував, жив у гарному будинку і вдягався у порфіру та віссон. Нічого доброго чи поганого не сказано про характер цього чоловіка, і ми не повинні дозволяти додавати щось до Слова Бога. Багач представляв клас.
Так само вбогий, після смерті, мусить символізувати клас, тому що для його благословення після смерті не дано жодної причини, крім того, що він був убогий, вкритий струпами і лежав біля воріт багача, годуючись його крихтами.
Якщо вважати це притчею, то з усього, сказаного нашим Господом, це одне з найцікавішого і найкориснішого. Багатий з цієї притчі представляє юдейський народ, вельми привілейований Богом. Розкішний стіл представляє щедрі обітниці закону і пророків, які належали тільки їм до часу, в якому вони, як народ, померли для цих привілеїв. Одежа багача з порфіру представляє царственість – факт, що вони були образним Божим царством.
Давид і Саул сиділи на престолі царства Господа, і коли царство було забране за днів Седекії, було проголошено, що воно потім буде відновлене, з Месією як царем. «Віссон» багача представляв виправдання, яке Бог дав юдейському народу, єдиному до цього часу. Це було образне виправдання, виконане через Угоду Закону та її жертви примирення за гріх, здійснювані образним священиком рік у рік.
Жниво юдейського народу почалося від служіння нашого Господа і тривало протягом сорока років. Воно закінчилося в 70 р. н.е., коли багатий, як народ, помер від рук Титуса і римської армії. Як народ, багач похоронений і буде неіснуючим до належного часу, коли Господнє благословення повернеться до юдейського народу, як пояснює св. Павло в Римлян 11: 25-35. Але юдейський народ, хоча мертвий як нація, був у кожному сенсі повний життя, і був вигнаний, і переслідуваний, і мучений у вогняних випробуваннях.
Хоча юдейський народ містить представників усіх поколінь, він особливо представлений у Юді та Веніамині, а тому ці два покоління складають багатого чоловіка. Інші десять поколінь, «розпорошені», пропорційно представляли б «п’ятьох братів», згаданих у притчі. Ця думка підтверджена виразом: «Вони мають Мойсея і Пророків, – нехай слухають їх». Ніхто, крім дванадцяти поколінь Ізраїлю, не мав Мойсея і Пророків.

ЛАЗАР НА ЛОНІ АВРААМА

Лазар, бездомний бідняк, котрий прагнув хоч якоїсь частини милості і привілеїв багача, представляв певний клас поган, таких як сотник, чийого слугу зцілив Ісус, і котрий мав таку віру в Ісуса, що сказав: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою… Та промов тільки слово, – і видужає мій слуга». Ісус заявив, що Він не знайшов такої віри, як ця, між ізраїльтянами. Інший з цих відкинених поган був сотник Корнилій, перший поганин, прийнятий до Євангельських привілеїв. Про нього написано, що він шанував Бога, завжди молився і багато допомагав бідним.
З цього самого класу Лазаря була жінка сиро-фінікіянка, котра шукала Ісуса, щоб Він уздоровив її дочку. Оскільки вона була поганинка, Ісус відповів: «Не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щенятам», – поганам; «собаки» було звичним іменем для усіх, котрі не були в лоні юдаїзму. Жінка відразу зрозуміла це застосування і відповіла: «Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок». У відповідь на таку віру Ісус дарував їй крихту з божественного столу.
Отож тут ми бачимо клас Лазаря, хворий на гріх, покритий струпами – тому що не мав частки в щорічних ізраїльських жертвах примирення за гріх; голодний – тому що всі обітниці Бога в першу чергу належали Ізраїлю; поруч з псами, котрі лизали його рани – це також натякає на те, що вони були поганами. Вони були за воротами божественної милості, це ілюструє той самий урок – що вони були чужі, чужинці і сторонні для народу Ізраїлю. Цей клас Лазаря, який складався головним чином з поган, мав своїм ядром «вигнанців Ізраїлю» – митників і грішників, котрі радо слухали Євангельське послання, але котрих книжники і фарисеї відкинули, виключили і виставили з синагог, не визнаючи їх юдеями.
Притча показує велику зміну в цьому класі Лазаря: вони померли для умов, у яких вони тоді були. Вони перестали бути бідними злидарями, чужими і сторонніми, хворими на гріх, втомленими і голодними. Але Лазар не був похований, як багач; «віднесли його ангели» на лоно Авраама. Ангелами були апостоли і служителі Євангелії – особливо св. Петро і св. Павло. Вони проголосили поганам, що хоча колись вони були «відлучені від громади ізраїльської», тепер вони «стали близькі» через віру в Господа Ісуса і через зачаття святим Духом.
Авраам зображував Бога, Отця вірних, а перенесення Лазаря на «Авраамове лоно» символічно говорить, що вигнанці Ізраїлю та гідні з поган стали дітьми Бога і спадкоємцями Авраама, котрий зображував Бога. Так само пише також апостол: «Ви… стали близькі Христовою кров’ю»; «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». Обітниця говорить, що «благословляться всі народи землі» через це насіння Авраама. Так писав св. Павло: «Чого шукав Ізраїль, того не осяг, а вибір осяг, інші ж осліпли», і «настиг же їх на кінець гнів», «щоб виконалося усе… в Законі та в Пророках… написане» (Рим. 11: 7, 1 Сол. 2: 16; Луки 21: 22, Кул.).
Юдей у своєму стражданні ревнивим оком побачив милість Божу, виявлену до тих, кого він зневажав. Він навіть впокорився, щоб просити про те, щоб йому могло бути послане полегшення через християн-поган – символічно, хоча б краплю відсвіження. Але жодного полегшення не буде дано до кінця цього віку – доки не буде встановлене Месіанське царство; і тоді Ізраїль (мертвий і живий) осягне милість через вибраних (Рим 11: 31, 32).
Одне прохання з притчі про краплю з «кінця пальця» сталося кілька років тому, коли юдеї подали петицію президенту Рузвельту, прохаючи в нього вплинути на російський уряд в напрямку пом’якшення переслідувань юдеїв у Росії. Президент відповів, що йому прикро з приводу неспроможності виконати це прохання, тому що міжнародний етикет не дозволяє, щоб така пропозиція була висунена одним народом іншому, з яким він перебуває в мирі.

R5004, (1912 р.)