ЯКИЙ ДЕНЬ Є СУБОТОЮ?
Марка 2: 23-28; 3: 1-6

“Субота для людини, а не людина для суботи” (Марка 2: 27).
Ніхто не буде оспорювати, що Біблія навчає важливих уроків щодо суботи, але якими є ці уроки – ось питання. Четверта Заповідь Декалогу звертається до сьомого дня і вимагає його дотримання як дня відпочинку і не більше. Десять Заповідей у цілому були основою Угоди Закону, примусовими для кожного юдея. Юдей, який би виконав усі ці заповіді, мав обіцянку вічного життя. Невдача виконати їх засуджувала його заново. Щодо цього немає сумніву.
Однак за часів нашого Господа релігійні юдеї стали значною мірою формалістами, роблячи більший натиск на буквальних заповідях, аніж на їхньому справжньому духу, їхньому справжньому значенні. Ісус докорив за це кілька разів, кажучи законовчителям, що “вони в’яжуть тяжкі тягарі” людям. Наприклад, ловити блох в суботу вважалося порушенням Четвертої Заповіді, ламанням суботи, бо, як вважали, людина полює на них так само, як полює на буйвола або на лева.
Схоже, як вже згадувалося в цій лекції, провину знайшли також в учнях нашого Господа, які, проходячи пшеничним полем, розтирали зерна в долонях і їли. Це сприймалося як порушення суботи, бо вони молотили та відвіювали, скільки б цього не було – мало чи багато. Ісус не порушував постанови про суботу, ані не навчав цього людей. Він був юдеєм і був зобов’язаний вповні виконувати закон суботи. Але Він виступав проти таких безглуздих кривотлумачень, які ми згадали. У цьому дослідженні ми показуємо, що субота призначена для людини, і є помилкою вважати, як деякі вважали тоді і, судячи зі всього, вважають тепер, що Бог створив людину для того, щоб вона дотримувалася суботи. Один день відпочинку на шість днів праці призначався людині для полегшення та захисту і в той же час мав символізувати певний великий урок, який ми згадаємо пізніше.
Ісус, знаючи відношення Своїх слухачів до древніх звичаїв, процитував на підтримку Свого вчення те, що зробив Давид: коли він зголоднів, то їв показні хліби, які по Закону дозволялося їсти тільки священикам, і за це не був покараний і не вважався винним. Ісус, як Син Людський, був Господом суботи і мав право пояснювати її справжнє значення.
Згодом Ісус прийшов до синагоги, де побачив сухорукого чоловіка. Очі всіх були звернені на Нього, чи Він буде зціляти його в суботній день, щоб потім звинуватити Ісуса. Звернувшись до них, Він промовив: “Що годиться в суботу робити: добре, чи робити лихе, душу спасти, чи згубити?” Вони не відповіли. Спасителю стало прикро, і в Ньому запалилося праведне обурення, що люди так відверто помиляються і спотворюють Божественний порядок, вважаючи грішним полегшити людське страждання в суботу. Тоді Він сказав чоловікові: “Простягни свою руку”. І рука стала здорова. Але фарисеї, більш ревні до своєї теорії, ніж до правди (до букви Закону, ніж до духа Закону), розлютилися і почали нараджуватися з іродіянами, як знищити Ісуса – вбити.

ГОСПОДЬ СУБОТИ

Ані Ісус, ані апостоли не давали Церкві жодної заповіді щодо суботнього дня. Перша Церква в багатьох місцевостях, мабуть, дотримувалася юдейського сьомого дня, а в деяких – першого дня тижня, святкування Господнього воскресіння, а часом дотримувалася обох цих днів. Але таке дотримання не було ані законом, ані наказом, бо апостол пише: “Ви бо не під Законом, а під благодаттю”. Вони мали привілей вважати один із цих днів або обидва святими, священними для Господа, відпочиваючи від земних справ і присвячуючи себе, перш за все, духовним.
Так і з нами сьогодні. Ми раді, що один день в тижні загально вважається днем відпочинку, тобто суботою (суботній день означає день відпочинку). Ми раді, що цим днем загально прийнято вважати перший день тижня, адже він так чудово нагадує про християнську надію, засвідчену воскресінням нашого Господа з мертвих в той день. Тож коли би Божий народ мав дві суботи зі семи днів тижня, віримо, він, тим самим, мав би набагато більше благословення.
Християни, для яких кожний день є суботою, повинні використовувати кожний день як святий день для Господа і нічого ніколи не робити всупереч Божественній волі або принципам Божественного Уряду. Слова Ісуса, що Він був Господом суботи, нагадують нам ще раз про висловлювання св. Павла, що Бог, Отець, відпочив від Своєї праці Сьомого Дня, залишивши виконувати цю працю повністю Ісусу. Сьомий День відпочинку Єгови був одним із великих Днів Творчого Тижня, тривалістю сім тисяч років кожний. Шість із цих великих днів проминули, і людина була створена в кінці шостого.
Поставивши Свого людського сина в Едемі богом, правителем землі, Єгова відпочив, тобто припинив Свою працю на час Сьомого Дня, сьомого періоду зі семи тисяч років. Шість тисяч років цього сьомого періоду вже пройшли, під час якого Єгова Бог відпочив, припинив Свою працю – не втручався, щоб допомогти людині, тобто підняти її з гріха та деградації. Під час тисячі років, які залишилися зі семи тисяч, Бог особисто не буде втручатися, щоб рятувати людину. Чому? Тому що частина Божественного Задуму полягає в тому, щоб залишити грішну людину та її порятунок повністю в руках Ісуса. Він є Господом цього Великого Сьомого Дня.

СЬОМИЙ ДЕНЬ ЛЮДИНИ

Увесь цей період зі семи тисяч років, який у Бога є великим Сьомим Днем, Суботою, поділений для людини на сім великих Днів по тисячу років кожний, у шістьох з яких людина була під пануванням гріха та смерті, важкої праці та страждань. Сьома, суботня тисяча років призначена для порятунку людини, підняття її та благословення. У цьому славному сьомому тисячолітньому періоді Ісус має бути Господом. Це буде велика Позаобразна Субота, великий Позаобразний Ювілей людства. Шість днів важкої праці перейдуть у велику Суботу славного Месіанського царювання та благословення всіх родів землі.

СУБОТНІЙ ДЕНЬ ЦЕРКВИ

Св. Павло дає ясно зрозуміти, що для Церкви, Нового Створіння, кожний день є суботнім днем у тому значенні, що Божий посвячений народ відпочиває так, як відпочиває Бог, – у вірі, у надії, у переконанні, що Ісус остаточно визволить стогнуче створіння і введе його в славну Суботу, Відпочинок. Св. Павло каже: “До Його відпочинку входимо ми, що ввірували”. Буквально ми, що ввірували, маємо безперервну суботу. Сім днів у тижні й п’ятдесят два тижні в році наші серця відпочивають у Господі й отримують через віру потіху від славних обітниць Його Слова. Так ми відпочиваємо від усвідомлення відповідальності й переживання за спасіння світу, як відпочиває небесний Отець.
Ми, як і небесний Отець, цілковито віримо в те, що Відкупитель ще дасть благословення всім поколінням землі і введе всіх охочих та слухняних у великий Час Відпочинку майбутнього (тисячу років Месіанського Царства, в якому світ звільниться від рабства сатани, гріха та смерті), в якому стогнуче створіння “визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих”, кожен, хто буде охочим та слухняним.
І хоча Церква відпочиває вірою і радіє зі суботи (навіть якщо в плоті ми переходимо горе, сподіваючись здобути частку в Царстві Месії), апостол показує, що “для Божого народу збережено відпочинок” (Хом.), відмінний від того, який ми маємо зараз. Справжній відпочинок, субота, це не тільки відпочинок віри та серця, але він міститиме також відпочинок від усякої важкої праці, тоді як наші вчинки підуть за нами. Іншими словами, зміна воскресіння принесе нам повне полегшення від випробувань, важких зусиль на шляху і впровадить цілковито у славні благословення стану воскресіння.

R4995 (1912 р.)