“ВИ СВІТЛО ДЛЯ СВІТУ”

“Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі” (Матвія 5: 16).
Ми зауважуємо, що слова нашого Господа в цьому вірші проводять дуже виразну лінію поділу між Церквою та світом. Бог не є Отцем світу, а нашим Отцем; це не світло світу, а наше світло. Господь звертався передусім до апостолів, а також до всіх “переможців” того часу. В іншому місці Він дає нам зрозуміти, що ми, які повірили свідоцтву апостолів, вважаємося приналежними до того ж класу, тому ці слова стосуються також нас сьогодні. Згаданий вираз означає, що клас, який Господь вважає Своїми учнями, має особливе світло, яке робить його носіями світла. Це світло, яке дійшло до нас, власне, є тим освіченням, на яке посилався апостол Павло в інших місцях. Освічення, яке ми отримали, є світлом Святого Духа.
Особа ще не отримує цього світла, коли каже: “Я більше не буду обманювати; я більше не буду хитрувати; я більше не буду блюзнити”. Якщо хтось є в стані відчуження від Бога, то для нього було б цілком властиво полишити ці гріхи. Але полишення гріха ще не робить Божою дитиною. Знаємо, яку велику помилку загально роблять у світі, коли так думають. Є тільки один шлях досягти синівського становища, і цей шлях викладений у Святому Письмі: віра в нашого Господа Ісуса Христа; повна довіра до Божественного порядку, якого Він є Осередком; діяльна віра, яка веде нас до повного посвячення – хрищення у Його волю. Це і є тісна брама та вузька дорога.

СВІТЛОМ Є СВЯТИЙ ДУХ

Ніхто в даний час не належить до сім’ї Господа, якщо він не увійшов крізь тісні ворота на вузьку дорогу. Такі особи позначені Святим Духом, який освічує їхні серця та розуми, даючи яскравіше світло на речі, які є в згоді з праведністю. Про це освічення, про це світло в собі, каже Господь, ми повинні дбати, щоб його не загубити. Якщо це світло піде від нас, ми опинимось у ще більшій темряві, ніж були досі.
В іншому місці написано: “Духа не вгашайте!” (1 Сол. 5: 19). Він може згаснути цілковито. Тому ми повинні підтримувати його на доказ того, що ми – Божі діти. А якщо це світло є в нас, ми не повинні тримати його в таємниці, ані ставити під посудину. Ми не повинні казати: “Ми не знаємо цього Чоловіка” – ми не знаємо Ісуса. Бо якщо хтось посоромиться Його, Він забере світло від такого. Хто соромиться Його і Його справи, той соромиться всього, що правильне. Такий не має права бути в Церкві, бо Церква має бути Тілом Христа і співспадкоємицею в Царстві слави та в праці суду й підняття людства.
Отже, ми не повинні соромитися і ховати наше світло від людей. Ми маємо нове освічення. Ми повинні поставити наше світло на свічник, щоб усі в домі – наша сім’я, наші домашні, наші сусіди – могли бачити, як воно яскраво світить, щоб всі вони знали, що ми маємо світло, яке освітлює характер та План Бога, що ми бачимо різницю між гріхом та праведністю, справедливістю та несправедливістю.

НАШЕ ЖИТТЯ ПОВИННО ВІДПОВІДАТИ НАШИМ СЛОВАМ

Хто тримає світло, той обов’язково повинен визнавати світло, яке тримає. Про деяких наш Господь казав, що вони визнають своїми устами, але заперечують своїм життям. Ми повинні дозволити нашому світлу сяяти так, щоб воно приносило честь імені Отця. Це означає, що ціле наше життя має відповідати нашому визнанню, щоб інші це бачили і казали: “Так, цей чоловік вірить у те, що проповідує. Добре, що така особа живе з нами по сусідству”. Можливо, вони не завжди шукають з нами товариства, бо скрізь, куди йдуть діти світла, воно несе докір.
Отже, не дивуймось, коли наші сусіди, приймаючи гостей та розважаючись, кажуть: “Ми їх не будемо запрошувати, бо ми маємо вино і хочемо розважитися. Вони тут не бажані”. Ми не повинні сподіватися, що світ буде нас любити. Ми не повинні дивуватися, якщо він впадає в крайнощі. Та не всі у світі будуть нас ненавидіти. Одні будуть критикувати та шукати в нас вади, тоді як інші побачать нашу послідовність і казатимуть: “Мені здається, що він у цьому щирий”.
Ми – живі листи, “які всі люди знають і читають” (2 Кор. 3: 2). Це світло впадає в око, бо кругом темрява. Ми не повинні думати, що цей вірш суперечить іншому, який каже, що наша ліва рука не повинна знати, що робить права, і що ми не повинні робити добрих вчинків, які б бачили люди. Є різниця між добрими вчинками, які повинні бачити наші ближні, і вчинками, які повинен бачити наш Отець. На того, хто робить свої добрі вчинки, щоб їх бачили люди, всі звертатимуть увагу і казатимуть: “Я не вірю й половині того, що він каже. Це – лицемір”.
Натомість особа, яка живе, щоб славити Отця, не робитиме добро заради оплесків. Усі її благодійні вчинки, відвідування хворих і т. д. вона вважатиме за краще робити ненав’язливим чином, з якомога меншою показністю. Відповідно, результат буде корисним як для неї самої, так і для того, кому вона послуговує, бо вона це робить на славу Богу.

ЯК СВІТ МОЖЕ ПРОСЛАВЛЯТИ БОГА?

Остання частина вірша каже: “Та прославляли Отця вашого, що на небі”. Учитель не сподівався, що маленьке світло, якому учні дозволятимуть світити, матиме переконливий вплив на світ, і що всі люди впадуть і поклоняться перед Отцем. Навіть коли б увесь світ знав про вузьку дорогу, тільки деякі будуть готові піти нею. Тому Господь приховує ці речі від світу і виявляє таємне про великий “високий поклик” лагідним, покірним, для кого це знання буде найбільш корисним.
Тож як світ прославляє Бога, що на небі? Як люди прославлятимуть нашого Отця? Ми відповідаємо, що є різниця між порочними, світськими людьми і людьми, в яких добрі наміри. Ми схильні вірити, що більшість людей, далеких від Бога, які не мають вух, щоб слухати послання про “вузьку дорогу”, все-таки оцінює праведність. І якщо б вони змогли невеликим коштом бути праведними, справедливими, великодушними і проявляли у всьому шляхетність (як це представлено в досконалому людстві), вони б хотіли бути такими. Багато хто у світі оцінює шляхетність в інших. Вони б хотіли мати її в собі. Трудність у тому, що ціна праведності більша, ніж вони готові заплатити.
Цей клас каже: “Ми схвалюємо праведний шлях, але в даний час він надто важкий. Йти ним означало б занехати всі наші надії та плани. Треба подумати, чи такі кроки принесуть нам успіх. Це все надто важко. Коли б за правильні вчинки була така сама нагорода, як за неправильні, ми б віддали їм перевагу. Ми шануємо Бога. Ми шануємо принципи праведності. Ми бачимо прояви деяких принципів праведності на прикладі цих особливих людей. Вони від Бога. Ми цінуємо ці речі. Це справді ідеальне життя. Вони прославляють Бога. Очевидно, що Бог праведний, і ми сподіваємося, що Він не зробить нам надто багато шкоди. Але ми не можемо упустити речі цього світу. Можливо, ми ще зможемо стати святими, перш ніж помремо. Хто зна?” Отже, вони не мають наміру бути ані надто святими, ані надто поганими!

СВІТЛО СВ. ПАВЛА СЯЯЛО ПЕРЕД ПРАВИТЕЛЯМИ

Вплив світла робить християнським, цивілізованим, підносить і надає правильного вигляду, дозволяє оцінити правильне і хибне, дає повагу до Бога. Але не треба думати, що будівництво кафедральних соборів і т. п. мало просвітній вплив на світ, або що члени цих інституцій мають світло. Вони самі визнають, що не є святими. Тільки мале число у світі було святими.
Однак ця меншість мала вплив протягом усіх вісімнадцяти століть і має його сьогодні. Гляньмо на Ісуса та апостолів! Гляньмо, як світло їхнього життя та поведінки мало осяйний вплив на світ, провадячи людей до того, щоб шанувати нашого Отця! Кожен з Христового Тіла під час всього Євангельського віку мав світло, мав деякий вплив і був причетний до розпорошення темряви та прищеплення пошани до Небесного Отця.
Приклад цього бачимо в апостолі Павлі, який страждав за праведність. Коли св. Павло стояв перед римським управителем і говорив про праведність, стриманість і майбутній суд, тобто про відплату, Фелікс затремтів. Він це збагнув, це його переконало. Він сказав: “Ось чоловік, який живе на основі цих принципів праведності. Життя цього Павла показує, що є правильним, і що я веду неправильне життя. І якщо Господь має нагородити правильні вчинки і покарати неправильні, цей Павло отримає добро від Бога. А що отримаю я?”. Тому він тремтів.
Людство має природний страх, бо знає, що заслуговує на покарання. Святе Письмо розповідає, що буде справедлива відплата. Слова св. Павла були великим благословенням для Фелікса, бо світло, яке сяяло від життя та слів Павла, змушувало Фелікса побачити свій поганий стан. Він міг подумати: “Бог може цілком справедливо дати мені якесь покарання за мої гріхи”.
Далі, коли апостол говорив перед Агріппою та Фестом, Агріппа сказав: “Ти мало-що не намовляєш мене, щоб я став християнином...”. Св. Павло відповів: “Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...” (Дії 26: 28, 29). Ця думка, промайнувши перед його розумом, не зробила Агріппу святим. Але він почув речі, які змусили його глянути на свій грішний стан. Він бачив, що св. Павло страждає за добрі вчинки, а він сам – за злі. Він бачив, що Бог є Богом справедливості.

ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ВІК – ДЕНЬ ВІДВІДАННЯ ЦЕРКВИ, ТИСЯЧОЛІТТЯ – ДЕНЬ ВІДВІДАННЯ СВІТУ

Інший вірш Писання, дещо схожий, каже: “Поводьтеся поміж поганами добре, щоб... вони,.. побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання” (1 Петр. 2: 12). Це показує нам різницю між днем їхнього відвідання і днем нашого відвідання. Євангельський вік (теперішнє життя) став днем нашого відвідання, коли з Божественної ласки є час прощення наших гріхів і приведення нас до єдності з Отцем.
Ніхто сьогодні не може мати цих благословень, якщо він не показує віри. Це не його день відвідання. “До Його відпочинку входимо ми, що ввірували”, бо це день нашого “відвідання”. Бог завітав до нас і прийняв нас як синів у Свою сім’ю. Його План такий: якщо ми готові страждати з нашим Господом, ми також будемо царювати з Ним у славі. Це наш почесний день відвідання.
Чи решта людства матиме день відвідання та честі? Без сумніву, люди будуть мати можливість скористатися з викупної праці нашого Спасителя. Якщо їхні вуха не відкриті зараз, щоб чути, і очі – щоб бачити, прийде день, коли так буде. Якщо це не відбувається зараз, коли ми маємо цю блаженну нагоду, то відбудеться згодом. Але якщо ми маємо свій день відвідання і нехтуємо цими речами; якщо ми поклали “свою руку на плуга” і прийняли добре Боже Слово, а потім оглядаємося; якщо “ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників” Господа (Євр. 10: 26, 27).
Але ті, які не мають участі в цьому “дні відвідання”, будуть мати таку нагоду прийти до єдності з Богом пізніше. Якщо їх неможливо досягти вже згаданими лагідними методами й відвіданням, якими Бог кличе особливий клас тепер, вони будуть мати таку можливість у наступному Віці, коли право буде покладене за мірило, а справедливість – вагою, коли уся праведна винагорода буде роздана, щоб кожен отримав згідно з його ділами.

R4992 (1912 р.)