СТЕПЕНІ ГРІХА І ПОКАРАННЯ ЗА НИХ

Часто задають питання: "Чи є спеціальне покарання для злодіїв, убивць та інших злочинців, чи вони, коли розкаються, будуть прийняті в царство разом з тими, котрі протягом свого життя старалися поступати правильно?"
На це питання можна дивитися з двох точок зору. Бог Сам є Той великий, Котрий встановлює, що є добре, а що погане. Все, що є правильне, Бог схвалює. Все, що погане, Бог не схвалює. Речі, які Бог схвалює, це речі добрі, корисні і сприятливі для кожного. Речі, які Бог не схвалює, це речі погані, несправедливі, шкідливі для кожного. Тому Бог засудив деякі речі, які є несправедливі або шкідливі для нас або для інших. Тому кожен, хто чинить гріх, порушує, перш за все, божественну заповідь і в такій мірі має деяке покарання, дане йому за цей лихий вчинок.
Ми говоримо, що деякі особи "пожнуть те, що сіють". Що це означає? Це означає, що вони тепер набираються звичок, які шкідливі не лише для їхнього власного здоров’я і щасливості, але шкідливі, мабуть, для інших. Практикуючи гріх, вони, безперечно, стягують на себе розумову і тілесну деградацію. Отже гріх приносить свою заплату природним чином. Загальним законом є: кожен, хто грішить, постраждає. Але крім цього закону, є Бог, Котрий дав певні заповіді і певні покарання, які йдуть в парі з цими заповідями.

ХТО Є ЗЛОДІЄМ І ВБИВЦЕЮ?

Боже мірило праведності набагато вище від теперішнього людського мірила. Наш Господь дав дуже ясне означення слів "злодій", "перелюбник" та "вбивця". Він навчав, що кожен, хто без причини гнівається на свого брата, є в небезпеці; що той, хто дивиться на чужу жінку з нечистим бажанням, вчинив перелюб (Мт. 5: 22; 28). Це дуже точне означення. Більше того, ми всі мусимо визнати, як сказав Шекспір:
"Хто гаманець мій украде, той украде сміття,
Хто ж ім’я моє добре забере,
Насправді зробить злидарем мене,
Не збагатившись тим, чого позбувся я".
Багато людей були винні в крадіжці доброго імені інших; багато людей були винні в убивстві в тому сенсі, що ненавиділи інших. Коли приходить час вирішити, котрі з убивць і злодіїв є найбільш винними, то ми не компетентні судити, бо ми не здатні знати розумових якостей і слабкостей, в яких кожна особа була народжена. Лише Бог міг би сказати про міру зла в кожному з цих випадків. Є люди, які, можна сказати, добрі від природи. Інші, здається, були народжені з меншою терпеливістю. Деякі, котрі, природно, не гніваються на свого брата, ані на будь-кого, як це зробив би хтось інший, можливо, ніколи не будуть в небезпеці вчинити вбивство (буквальне чи образне), бо вони народжені з рисою поблажливості.
Як одні не можуть виявляти ніякої особливої терпеливості більшої за ту, з якою вони народилися, так інші, навпаки, внаслідок умов свого народження, можуть виявляти ці особливі якості.
Світ навчився необхідності обмежувати свободу тих, хто шкодить іншим. Мешканці штату Нью-Йорк постановили, що, згідно з законом, жодний убивця не повинен бути на свободі. Він буде ув’язнений, бо вбивця є небезпечним для суспільства. Тому його або садять у в’язницю або страчують. Це загальний вирок, крім Божого вироку. Найкраще для нього і для світу загалом є, щоб він пішов до аду, шеолу – великої країни смерті, де він більше нікого не може вбити. Святе Письмо погоджується з законами штату Нью-Йорк, що якщо людина вчинила мерзенне вбивство, вона повинна бути покарана.

БОГ НАВЧАЄ СУДДІВ ТЕПЕР

Але ми не здатні займати становище суддів. В теперішньому часі тільки Бог знає, наскільки більше гідні покарання ті, які ув’язнені, ніж деякі не ув'язнені були б гідні цього за щось інше. Проступок в’язня зовні може бути більшим злочином. Проступок тих, котрі не ув’язнені, може бути таким же великим злочином з божественної точки зору, бо вони можуть бути тими, хто грішить проти більшого світла і здібності. Ніхто, тільки Бог міг сказати: "Тому не судіть передчасно нічого" (1 Кор. 4: 5).
Коли ж настане цей час? Люди завжди раді мати нагоду судити інших. Дехто може запитати: "Коли ми зможемо мати нагоду судити? Хотілося б мати її тепер". Ми відповідаємо: "Ви поганого духа. Звільніться від нього, інакше ви взагалі ніколи не будете суддями. Бог вибирає інший клас, щоб були суддями, – святий клас, який буде повністю задоволений не судити передчасно нічого, а залишити все Йому. Він говорить: "Таких я хочу. Я виберу їх". Апостол говорить: "Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?" (1 Кор. 6: 2).
Ми судитимемо світ не тепер, не в теперішніх умовах, а після того як будемо змінені в першому воскресінні, перемінені вмить. Апостол пояснює, що ця переміна буде означати для нас: "Сіється в неславу – у славі встає, сіється в немочі – у силі встає, сіється тіло звичайне – встає тіло духовне" (1 Кор. 15: 42-44). Коли ми осягнемо цей стан подоби тіла, а також подоби характеру нашого Господа, ми будемо Його спільниками, Його дружиною, царським священством. Тоді у нас буде вдосталь часу судити світ. Всі уроки, які ми засвоюємо тепер, лише розвиватимуть нас для цього часу. Весь досвід, який ми набуваємо самі з собою, – ви судите себе, а я себе – краще приготує нас до нагоди, яку Бог дасть нам в майбутньому.

СУДДЯ МУСИТЬ МАТИ ДОСКОНАЛЕ САМОВЛАДАННЯ

Кожен, хто не навчився керувати своїм власним духом, не є в стані керувати іншими. Кожен, хто не навчився судити мотиви свого власного серця і не накладає обмеження на них з усіх своїх сил, не є приготований бути суддею інших. Ті, котрих тепер вибирає Господь, не є вільні від природних недосконалостей, а мають багато таких самих слабкостей, що й інші.
Незважаючи на це, вони стараються судити себе, щоб бути переміненими через відновлення свого розуму, щоб здобути самоконтроль або, як говорить Біблія, щоб "перемогти". Всі ті, які будуть з Господом в царській славі та силі і в праці Тисячолітнього віку, будуть більш, ніж переможцями, вони "більш, ніж перемагають через Того, Хто полюбив нас" і купив нас Своєю власною "дорогоцінною кров’ю" (Рим 8: 37, Diaglott; 1 Петр. 1: 18, 19).
Різні види вбивства, похоті, жадібності і т.д. більше чи менше видно в неврівноваженому розумовому і моральному стані, який є наслідком падіння. Ми бачимо як це діє в усьому світі. Деякі є настільки розумово неврівноважені, що їх поміщають в психіатричні лікарні. Деякі є так морально неврівноважені, що їм не дозволяють бути на свободі, а обов’язково мусять посадити у в’язницю. Інші можуть знаходитися в світі і мати свободу, але вони не мають здорового розуму. "Нема праведного ані одного" (Рим. 3: 10), – говорить Біблія.
Відколи ми навчилися оцінювати вчення Біблії і бачимо, що велике зіпсуття прийшло на наш рід шість тисяч років тому, і що всі були народжені в гріху, і "ми в беззаконні народжені, і в гріху зачали нас матері наші" (Пс. 51: 7), це дає нам велику міру співчуття до багатьох нещасних людей. І коли ми розумово і морально більш сильні характером, ніж деякі з них, то дякуємо Богу і говоримо: "Хто бо тебе вирізняє?"
Можливо, ми були народжені не так, як багато інших, і те, чого ми не дістали внаслідок спадковості, ми дістали через благодать. Отже сила нашого характеру не є наша. Те, що ми кращі від інших, все є через Божу благодать. І нам належить не гордитися, а віддавати подяку. Отож ми маємо співчуття до вбивць, злодіїв та бродяг загалом і віримо, що Господь має це співчуття.
Це не означає, що ми маємо таке співчуття, яке говорило б: "Широко повідкривайте двері в’язниць, і нехай всі повиходять". Ні, ні! Деякі, які отримали правду, коли були у в’язниці, просили нас посприяти на користь їхніх справ, щоб вони могли бути звільнені. Але ми відповідали, що хоча ми й не впевнені, але краще, коли вони залишаться там, бо у в’язниці є менше спокус, ніж в світі. Свобода є доброю річчю, але вона приносить відповідальність, а також додаткові проби.

ГРІХ І СМЕРТЬ Є СПАДКОВИМИ

Коли ми роздумуємо про слабкість і гріховність людства, природно постає питання: "Чому так є?" Святе Письмо, не теорія еволюції, дає нам задовільну відповідь на це питання.
Коли Бог помістив наших перших батьків в Еденському саду, Він зробив їм таку пропозицію: "Якщо ви будете чинити правильно, як Я вам наказую, ви можете постійно жити, але якщо ви чинитимете погано, всупереч Моєму наказу, ви помрете". Наші перші батьки зневажили божественну заповідь і були неслухняні. Бог негайно засудив їх на смерть. Смерть була покаранням за непослух. Іншими словами, Бог сказав: "Якщо ти є грішником, Я не дозволяю тобі жити. Я бажаю дати вічне життя тим, хто радо слухатиметься Мого закону". Тому що, як сказав Ісус, правдиві богомільці "вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців" (Івана 4: 23).
Але на додаток до винесеного смертного вироку – чи смерть прийде раніше, чи пізніше – батько Адам отримав інше покарання, крім цієї кари. Вигнаний з Еденського саду він зіткнувся з терном і осотом. Він працював в поті чола. Він мав смутки і клопоти, які приходять з занепадом тіла. Все це було наслідком гріха.
Але наскільки стосується Бога, кара за гріх була лише карою смерті. По суті, Бог сказав: "Ви не достойні жити, ви не достойні вічного життя, ви не матимете вічного життя". Але через жертву Своєї людської природи, Ісус, за благодаттю Божою, скуштував смерть за весь світ людства – Адама і всіх його дітей, всіх, котрі в кінці кінців будуть відкуплені від Божого вироку. Вони будуть відкуплені від смерті, щоб Ісус міг підчас тисячолітнього Месіанського царювання підняти їх з гріха і деградації.

ГРІШНИК РОБИТЬ СВОЮ ДОРОГУ ВАЖКОЮ

Але чи думали ви коли-небудь, до якої міри людина псує себе? До тої міри вона буде більше деградована, ніж потрібно; і коли приходить час для її підняття, то чим нижче вона впала, тим більше труднощів буде, щоб знову піднятися. Оскільки Божим розпорядженням для підняття людства зі стану смерті є, що кожен мусить допомагати сам собі, то кожен мусить працювати для підняття зі своєї деградації і мусить мати підтримку в цій праці. Однак кожен мусить вийти з труднощів своїми власними зусиллями. Ніхто не вибереться, говорячи: "Краще я буду осторонь цього і матиму життя". Шлях назад до досконалості буде шляхом на гору. Це не буде вузька дорога теперішнього життя – темрява з усіх боків, тісні ворота і т.п. – а бита дорога, дорога вгору, щось сприятливе для того, хто піднімається. Він не може скотитися. Від нього не буде вимагатися прикладати так багато зусиль на місяць, на рік або на десять років, як маємо прикладати ми, але він матиме значну частину тисячі років Христового царювання, підчас яких він може поступово підніматися зі своєї недосконалості.
Від нас, навпаки, вимагається відвернутися від гріха до праведності і вчинити повне посвячення себе Господу. Тому ми повинні йти Вузькою Дорогою, прикладаючи всі наші сили. Ми маємо Учителя, щоб допомагав нам в цьому. Але період нашої вогняної проби є короткий, конкретний, і хоча наша проба є важкою, ми маємо запевнення, що велика нагорода чекає тих, хто вийде переможцем в цій битві проти себе і гріха.
Тож в одному сенсі слова, коли люди помирають, це є кінцем справи, а в іншому сенсі слова не є кінцем. Коли людина мертва, то це означає, що вона повністю підпала під вирок закону, бо закон говорить: "Ти неодмінно помреш".

НАДІЄЮ СВІТУ Є ВОСКРЕСІННЯ

Стан людства представлений купою сміття, і краще він не може бути представлений. Деякі люди приходять на смітник і знаходять там речі великої вартості. Вони можуть щось зробити з цим, те або інше. Наш Господь є найбільшим коли-небудь знаним відновником. Коли Його царство буде встановлене, Він перейме світ людства, приблизно 20 000 000 000 людей – Адама і його дітей, всіх в їхньому розбитому, зіпсутому стані. І тоді почнеться велика праця відсвіження і відновлення. Протягом тисячі років Тисячолітнього царювання буде тривати, так би мовити, розпилювання, розбивання і обробка.
Отож бачимо, що стан, в якому людина опинилася сьогодні, має велике відношення до її майбутнього. Багато людей будуть настільки деградовані, що коли вони вийдуть з гробу, то матимуть дуже важкий час. Деякі з них згадані в Святому Письмі. Нам сказано, що деякі з них вийдуть на сором і вічну ганьбу. Є багато людей, які вийдуть на сором. Після того, як вони померли, виявилось, що багато з них не заплатили своїх боргів, багато допустились різних кримінальних злочинів, хоча, можливо, ніхто не знав цього за їхнього життя. Ці речі виявились після їхньої смерті, а деякі, можливо, не виявилися ще дотепер, але ми цілком можемо бути певні, що коли прийде Господній час, щоб все відкрилось, то не буде нічого захованого, що не відкриється. Тому тримайте свою репутацію настільки чистою, наскільки можливо. Господь сказав, що не буде нічого потаємного, що не виявиться.
Коли історія світу стане відома всім, деякі, яких ми вважали дуже чесними, справедливими людьми, можуть виявитися якраз навпаки; і може виявитися, що інші, кого могли вважати нечесними, були дуже чесними. Суд світу не завжди був правильним. Це є однією з причин, чому Господь застеріг Свій народ, щоб не судили в теперішньому часі. Зараз ми не є компетентні. Господь судитиме в майбутньому. Коли цей час прийде, і цілий світ людства буде приведений на пробу перед "Великий Білий Престол", будуть відкриті книги. Тоді деякі будуть засоромлені, а деякі матимуть велику ганьбу, яка триватиме доти, доки вони залишатимуться негідними. Скільки часу вони будуть негідними? Саме стільки, скільки вони залишатимуться в поганому стані розуму. Але якщо вони будуть слухняні умовам і розпорядженням Месіанського царства, то щодня будуть підніматися зі своєї деградації і ницості, повертаючись більше і більше до досконалої подоби Бога в тілі, яка була представлена в Адамі.
Коли людство буде підніматися зі свого зіпсутого стану, ця ганьба буде минати. В той час люди, можливо, казатимуть: "Знаєте, цей чоловік в свій час був дуже поганою людиною. Він переніс ганьбу, коли вперше усвідомив, який деградований характер він мав". Або: "Вона була поганою жінкою, але тепер подивіться, яка зміна відбулася в ній! Подивіться, як добре вона поводиться! Подивіться, які зусилля вона прикладає, який розвиває характер". І всі радітимуть, бачачи цю переміну.
В кінці Тисячолітнього віку той, хто на початку був в соромі і ганьбі, буде (якщо йтиме правильним шляхом) піднятий з цього. Ми бачимо принцип, зображений в Святому Письмі. Савло з Тарсу був засоромлений і зганьблений, тому що був убивцею і богохульником. Але ми не ганьбимо його. Ані не ганьбимо св. Петра через те, що він зрікся Господа. В той час це буде сказане про світ, як тепер ми говоримо про апостолів, коли бачимо, які чудові характери вони мали пізніше. Коли світ буде приведений до знання Бога і Його праведності при сприятливих умовах царства, реституція усуне з них всі недосконалості і дасть їм всім добрі якості, які Бог початково дав досконалій людині, коли сказав, що вона була "вельми добра".

ХТО МОЖЕ ВВІЙТИ В ЦАРСТВО

Але чи не говорить Святе Письмо, що жоден убивця не ввійде в царство Бога? Так. Святе Письмо стверджує, що вбивці не будуть в царстві, що вони будуть зовні – не матимуть жодної частки в ньому – "поза ним будуть" душогуби і т.д. (Об. 22: 14, 15). Цей вираз не означає, що людина, котра колись була вбивцею, не може змінитись і стати святою і спадкоємцем царства. Ми вже говорили про одного вбивцю, згаданого в Святому Письмі, винного в убивстві св. Степана, Савла з Тарсу, котрий пізніше став одним з найбільш шляхетних апостолів. Він був убивцею, відповідальність за смерть Степана лежить на ньому. Він був членом Санхендрину і похваляв каменування Степана, без його схвалення Степан не міг бути каменований.
Так само, коли читаємо, що жоден п’яниця, чи вбивця, чи грабіжник не ввійде в царство, в Новий Єрусалим, то як ми повинні це розуміти? Так само: що коли впродовж Тисячолітнього царства всі люди матимуть нагоду прийти до гармонії з Богом, ті, що збережуть симпатію чи любов до неправедності в якому-небудь роді, не матимуть божественного схвалення. Їм не буде дозволено ввійти брамою всередину міста, яке символічно представляє царство і божественну ласку. Спочатку Єрусалим представляв церкву. "Покажу я тобі невісту, жону Агнця", і "міський мур мав дванадцять підвалин [каменів основи], а на них дванадцять імен дванадцяти апостолів Агнця" (Об. 21: 9-14). Але в те місто будуть введені лише добрі.
Отже весь світ людства, який прийде до гармонії з Богом, ввійде в те місто, в Новий Єрусалим і царство Боже, а поза тим містом опиняться всі нечисті характери. Вони зображені в вислові, що неправдомовці і душогуби і т.д. матимуть частку "в озері, що горить огнем та сіркою". Це "озеро вогню і сірки" є символічним, як і місто. Як місто не є буквальним містом з золота, так і озеро не є буквальним озером огню і сірки. Це місто зображував Єрусалим, а "огонь" – Геєнна. Як сміття з буквального міста Єрусалим викидали в долину Гінном для знищення і для очищення міста, так все сміття Тисячолітнього царства буде знищене і залишиться зовні Золотого Єрусалиму. Це буде славне царство, вільне від всього, що було б згубним, або ганебним, або грішним. І всі, хто в якому-небудь сенсі слова любить неправедність, будуть знищені в "озері огняному", яким, як говорить нам Об’явитель, є друга смерть (Об. 21: 8).