ЄВАНГЕЛІЯ ЛИШЕ ДЛЯ ГРІШНИКІВ
Марка 2: 13-22

"Я не прийшов кликати праведних, але грішників" (вірш 17).

За днів Ісуса термін "митник" стосувався юдеїв, котрі служили римській владі як збирачі податків у Палестині. Це ім’я було ганьбою, тому що юдеї трималися Авраамової обітниці, що цілий світ повинен бути благословенний ними як особливим Божим народом. Вони трималися того, що це означає, що вони повинні бути не лише вільними від усіх інших урядів, але й повинні бути учителями світу. А якщо так, то всі інші народи повинні платити їм данину, а вони не повинні платити данину нікому. Тому найбільш патріотично настроєні юдеї відмовлялися бути представниками римської влади в справі збирання податку, чи мита, а на збирачів податків, тобто митників, дивилися зі зневагою, як на невірних своїй релігії і своєму народу.

Термін "грішник", який часто вживається у цій та в інших лекціях скрізь у Євангеліях, стосувався усіх юдеїв, котрі були недбалі щодо ортодоксії тих днів, бо ортодоксійні юдеї того часу (і сьогодні) пишаються своєю релігією і хваляться своєю святістю (наприклад, слово "фарисей" означає "свята особа" – особа, яка добросовісно старається дотримуватися найменших подробиць закону). Існувала широка прогалина між цими ревними послідовниками Мойсеєвого закону і масами народу, котрі через те, що не чинили спеціального обіту, були всі разом класифіковані як "грішники", або особи, які не піднялися до ортодоксійних критеріїв дотримання форм, церемоній тощо.

Фарисеї були толерантні і їли з саддукеями (хоча саддукеї, практично, були невіруючі), бо вони були багатшим, а тому більш шанованим класом, однак фарисеї повністю ігнорували і не їли зі своїми менш особливими братами, яких загально називали "грішниками", не вартими їхнього морального статусу.

Всі учні нашого Господа були зібрані з цього нижчого, або менш ортодоксійного і менш освіченого, класу юдеїв. Із-за талантів нашого Господа фарисеї були б раді мати Його як одного з-поміж себе, визначивши, звичайно, що Він має бути на їхньому боці і має підтримувати їхні більше чи менше лицемірні претензії на досконалість і святість. Але Ісус викрив претензії фарисеїв як лицемірні та виразно поясним простому народу, що "нема доброчинця, нема ні одного" – що всі потребують божественної милості, і що дійсно покірні та сокрушенні будуть набагато більше прийнятні для Бога, ніж хвалькуваті, горді, зарозумілі.

Митник Матвій
Сьогоднішнє дослідження розповідає про покликання Матвія, щоб він був одним з дванадцятьох апостолів. Його справжнє ім’я було Левій, так само як справжнє ім’я Петра було Симон. Він належав до покоління Левії, але прийняття ним служби збирача податків для римлян соціально понизило його і класифікувало як "митника". Можливо, риси незалежності та покори розуму, які вплинули на цього чоловіка, щоб став збирачем податей і кинув виклик зневазі своїх співвітчизників, були рисами, які в дійсності допомогли йому прийняти божественне запрошення стати учнем Ісуса. Можемо бути впевнені в цьому з факту, що Ісус дав йому особливе запрошення стати Його учнем, і з факту, що він був у такому стані серця, що покинув усі свої земні багатства, щоб стати членом месіанського класу. Ми не можемо припускати, що Учитель покликав би до учнівства когось не шляхетного характером, і не можемо припускати, що хтось інший прийняв би поклик так, як прийняв Матвій.

Матвій був господарем дому і негайно запросив Ісуса та Його послідовників на обід. Він запросив також багато своїх друзів, котрі, як і він, належали до гнаного класу – митників і грішників. Книжники та фарисеї уважно слідкували за Ісусом, і коли вони зрозуміли, що Він їв і спілкувався з найменш шанованими і найменш ортодоксійними, то не поважали і Його, і прямо ставили питання Ісусовим учням: "Як це, що ваш Учитель їсть і п’є з митниками та грішниками і претендує бути святим?"

Це дало Ісусові бажану нагоду представити кількома словами великий урок. Він відповів їм: "Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників". Тут Він дає ключ до багатьох неправильно зрозумілих речей Євангелії за тих днів і тепер. Перший урок, які всі мусять засвоїти, що всякий гріх засуджений Богом – малий і великий – і що всяка неправедність є гріхом, і що "нема доброчинця, нема ні одного".

Іншими словами, кожен мусить засвоїти, що сам він є грішником, знаходиться під божественним вироком і потребує прощення перш ніж зможе прийти до спільності з Богом або стати учасником Божого приготування для вічного життя. Митники та грішники дійсно були засуджені Богом. І книжники та фарисеї, члени того самого недосконалого роду, також були під божественним вироком, але вони не визнавали своєї гріховності та недосконалості і не шукали божественного прощення, тоді як митники та грішники, визнаючи свої гріхи, були більше готові прийняти прощення. Ісус показав цю справу в одній зі Своїх притч, говорячи, що один фарисей увійшов до храму помолитися і, повний самовпевненості, дякував Богу, що він не був такий, як інші люди, і не такий, як цей бідний митник поблизу нього. Митник також молився, але в покорі, відчуваючи, що він грішник, благав божественного прощення. Ісус заявив, що менш моральний, менш вимогливий чоловік, митник, був ближче божественної справедливості, ніж більш старанний, більш чесний, більш ортодоксійний фарисей, тому що фарисей не зміг визнати свої гріхи, свої недоліки, які могли бути прощені лише через їхнє визнання. Звідси заява Ісуса, що Він "не прийшов кликати праведних, а грішних". Для поклику не було жодного праведного, бо всі були грішниками, а ті, котрі вважали себе праведними, мали перед собою перешкоду, яка заважала їм прийти до Господа, під поклик цього віку.

"Твої учні не постять"
Приблизно в ту пору фарисеї дотримувалися посту, а також ті, котрі прийняли науки Івана Христителя. Але Ісус досі нічого не казав Своїм учням про піст. Тоді постало питання: "Чому так?" Спаситель пояснив, що час, коли Він був з ними, властиво повинен вважатися радше часом радості та свята, ніж часом посту та смутку. Чи сумувала б, плакала й постила заручена, коли б її наречений був з нею? Ні. Однак у наступні дні, коли він піде, у своїй самотності, і особливо, коли вона думатиме про довгу затримку його приходу, щоб прийняти її, щоб стати його дружиною, вона буде сумувати. Ісус натякнув, що так буде з Його послідовниками. Вони будуть мати багато нагод плакати і постити після Його відходу, поки чекатимуть на Його повернення.

Піст не потрібно вважати обов’язком чи наказом, а радше добровільною жертвою теперішніх, дочасних добрих речей, щоб розум і серце могли стати більш ревними для речей досі невидимих, але сподіваних. Таким чином впродовж дев’ятнадцяти століть Божий народ постив, молився, чекав і жадав повернення Нареченого. Але за часу Його присутності, коли Його послідовники з Ним, їхня радість від усвідомлення виконання обітниць витре сльози і "замість попелу дасть їм оздобу, оливу радості замість... темного духа".

Церква, Нове Створіння
Слухачам Спасителя було важко отримати властивий погляд на Його вчення. Вони могли розуміти проповідь Івана Христителя про покаяння та реформу, але коли Ісус заявив: "Закон і пророки були до Івана, і відтоді Царство Небесне проповідуване", – це було такою радикальною пропозицією, яку для більшості було важко збагнути. Що могло бути вищим від Закону і Пророків? Які двері могли бути відкриті для послідовників Ісуса, які не могли бути відкриті для їхніх батьків? Чи не був їхній юдейський народ Божим царством? Чи не сидів Цар Давид на "престолі Господньому"? Чи не було обіцяно, що Месія повинен сісти на престолі Давида?

Зі співчуттям мусимо визнати, що юдеям було важко збагнути, що перш ніж на природний Ізраїль може прийти благословення, мусить бути вибраний інший, духовний, Ізраїль. Підкреслюючи цю думку, наш Господь дав дві алегоричні ілюстрації, говорячи, що до одежі старої ніхто не вставляє латки з сукна сирового, бо воно збіжиться, і дірка стане ще гірша. Так само ніхто не думав би вливати нове вино, яке ще не повністю ферментоване, до старих бурдюків, які втратили свою еластичність, бо старі бурдюки розірвались би від бродіння нового вина.

Це показує, що Євангельське вчення не є латкою на юдейському законі, а є новою пропозицією. І нове вино Євангельської диспенсації потрібно наливати в нові бурдюки, які будуть здатні витримати тиск, який неодмінно настане внаслідок бродіння. Таким чином наш Господь не намагався прищепити Свої вчення юдеям, а кликав з юдаїзму особливий клас, який Святе Письмо позначує як "нове створіння в Христі". Це для них передане нове вино Євангельського послання, і вони повинні зазнати бродіння, необхідного для приготування до царства – труднощів, дисципліни і випробувань.