ПРОЩЕННЯ ГРІХА І ЗЦІЛЕННЯ
Марка 2: 1-12

“Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його ніколи. Він прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги” (Псалом 103: 2, 3, Хом.).
Коли Спаситель повернувся до Капернаума, виникла тиснява, щоб побачити й почути Його, і привести до Нього хворих, щоб Він їх зцілив словом та дотиком. Чуда, які робив наш Господь, мали на меті, перш за все, привернути слух людей до Його Послання – Євангелія Царства, доброї новини про привілей стати синами Бога і співспадкоємцями з Ісусом у Месіанському Правлінні, яке благословить Ізраїль та всі народи світлом і знанням і підніме їх з умов гріха та смерті.
Коли Він ще проповідував, кілька енергійних чоловіків принесли до Нього паралізованого, щоб Господь його зцілив. Не маючи можливості увійти в дім чи хоча би на подвір’я з причини натовпу, вони розібрали каміння даху і звісили хворого якраз перед Спасителем, Який у той час проповідував. Така беззастережна віра, показана геройським вчинком, не могла залишитися непоміченою Відкупителем.
Однак трапилося несподіване. Замість того, щоб зцілити чоловіка від хвороби, Ісус вигукнув: “Відпускаються, сину, гріхи тобі!”. Під Божою постановою для юдеїв, під особливою Угодою Закону відбувалося поєднання за первісний гріх через складання образних жертв, тому люди вважалися відповідальними за порушення ними Закону. Серед юдеїв серйозна хвороба означала серйозні гріхи. Іншого разу Ісус сказав до одного зі зцілених: “Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого”.
Ми не повинні забувати, що таке особливе ставлення було тільки до юдеїв і не стосувалося поган, ані християн, хоча добре відомо, що деякі хвороби, такі як сифіліс, як правило, супроводжують тих, хто ламає закони Природи, – чи то юдеїв, чи поган. Ми наголошуємо на тому, що в цілому Бог сьогодні не має жодної такої Угоди з Церквою чи зі світом. Тому праведні часто хворіють, а грішники – здорові.

“ХТО МОЖЕ ПРОЩАТИ ГРІХИ?”

Коли Ісус сказав, що гріхи паралізованого юдея прощені, деякі слухачі заявили, що такі слова є богохульством – що Ісус привласнює Собі владу, яка належить тільки Богу. Вони не замислилися над тим, що коли б Він справді був Месією, Відкупителем, то це означало б, що Він має право скасовувати гріхи, від яких тоді відкупляв людей. Розуміючи їхні думки і знаючи, що тим самим вони можуть спіткнутися собі на шкоду об велику істину, Ісус кількома словами прояснив справу, кажучи: “Як ви думаєте, що легше: сказати людині, що її гріхи прощаються, чи зцілити її?”. Він добре знав, що вони скажуть, що зцілити важче. Тому, якщо Ісус міг зцілити цього чоловіка, то навіщо Йому було казати: “Гріхи відпускаються тобі”, якщо у Нього не було влади прощати гріхи? На доказ цього Він промовив до паралізованого, гріхи якого пробачив: “Уставай, візьми ложе своє та й ходи”. Чоловік негайно став здоровий і пішов, несучи своє ложе. Люди розступилися перед ним, від здивування славлячи Бога і кажучи: “Хто таке бачив?”.

ПРАВО ПРОЩАТИ ГРІХИ

Є певні великі фундаментальні принципи стосовно Божої поведінки з людством, які треба бачити. Правління Єгови базується не на милосерді, а на Справедливості, як про це читаємо: “Справедливість... підстава престолу Твого”. В одному значенні слова Божественна Справедливість ніколи не пробачає і ніколи не може цього зробити, що ми і збираємося пояснити. Читаємо: “Діло Його досконале”. Божественний чин у тому, що кожне Боже створіння настільки досконале, що не потребує жодного прощення, жодної поблажки. Ангели створені досконалими, тому для них не передбачалося жодного прощення, адже їхній гріх не міг мати жодного вибачення. Так само людина, створена досконалою, на образ та подобу Творця, не мала вибачення і не потребувала жодного кроку для вияву милосердя, доки була у тісних взаєминах зі своїм Богом.
Коли прийшла спокуса, людина покинула слухняність і потрапила в гріх, покинула Божественну милість та життя і потрапила в немилість та під вирок смерті. Для неї не було вибачення, і Справедливість нічого в цьому напрямку не передбачала. Проте інша риса Божественного характеру, Любов, хоча й не знаходилася при владі, була задіяна, щоб дати людині полегшення. Однак Божественна Любов (Милосердя) не могла знехтувати Божественною Справедливістю, не могла стати їй на заваді. Іншими словами, Бог не міг пробачити грішнику, якого засудив на смерть. Все, що Він міг зробити і зробив, це подбати у відповідному часі про відкуплення людини. Тому все Божественне Милосердя проявляється через Відкуплення.
Застосовуючи цей принцип до нашого Спасителя та Його учень, ми запитуємо: як Він міг прощати гріхи, якщо Божественна Справедливість не могла їх прощати, ані відкласти убік кару смерті? Відповідь у тому, що Ісус був представником Божественного Милосердя і в той час перебував між людьми з метою дати Своє життя як жертву за людину. Тому Йому належала особлива честь прощати гріхи. Але хтось заперечить, що Ісус у той час ще не помер за гріхи людини, ще не встав для виправдання людини, ще не з’явився в присутності Бога за “рідних у вірі” (Хом.).
Відповідаємо, що хоча Він ще не виконав цієї праці й насправді ще не завершив повністю Свого діла (як Відкупитель і Відновитель людей), тим не менше, Він почав цю працю, представив Себе як ціну Поєднання людини в Йордані під час Свого хрищення. У ту мить Він на основі Писання й образу віддав усе земне за людину.
Однак віддавання всього, що Він мав, не давало Йому права прощати гріхи. Бралося до уваги прийняття небесним Отцем Його посвячення – Божественне прийняття Ісусової жертви. Прийняття Богом Ісусової жертви проявилося у наділенні Його Святим Духом, який зійшов на Ісуса, немов голуб, про що свідчив Іван Христитель, а також Божественна сила, яка відтоді діяла в Ісусі та через Нього для зцілення хвороб. Отже, бачимо, що слова нашого Господа до паралізованого чоловіка: “Відпускаються, сину, гріхи тобі”, – були виправдані тим, що Господь у той час давав відшкодування за гріхи всього світу, і що Отець вже показав прийняття жертви, яка тоді була в процесі принесення.

“БЛАГОСЛОВИ, ДУШЕ МОЯ, ГОСПОДА”

Вірш для цього дослідження взятий із Псалмів і дуже цікавий. Пророк Давид міг застосувати ці слова до себе як юдея і міг вважати своє фізичне зцілення та благословення як докази Господньої милості під Угодою Закону. Але пророче застосування цього Псалму до духовного Ізраїлю ще цікавіше. Духовні ізраїльтяни є Новими Створіннями і мають цей скарб в земному посуді.
У такому значенні Нове Створіння усвідомлює своє зцілення, своє прощення, своє примирення з Богом, тому, відповідно до Божої обітниці, все допомагає йому разом на добре, бо воно любить Бога і покликане згідно з Божественним задумом. Нове Створіння постійно має причину вигукувати: “Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його! Всі провини Твої Він прощає, всі недуги твої вздоровляє!”. Св. Павло, тримаючись такої ж думки, сказав, що великий Відкупитель остаточно представить Свою Церкву Отцю без вади і досконалу в любові: “Сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”. Ми будемо подібні до Нього, будемо бачити Його, як Він є, і будемо ділити Його славу.

R4980 (1912 р.)