ВЕДЕНИЙ НА ПУСТИНЮ
Марка 1: 9-11; Матвія 4: 1-11

“Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти” (Євреїв 2: 18).
Наш сьогоднішній урок надзвичайно цікавий. Він говорить про той час, коли Ісус досяг тридцятирічного віку і, відповідно, отримав дозвіл представити Себе без плями Богу як жертву за гріх світу. Святий Павло цитує слова пророка, які стосувалися Ісуса: “Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже”, – як написано у звої книжки про Мене. Я віддаю Себе, щоб стати Позаобразом, виконавцем кожного пророцтва, яке Божественна мудрість дозволила записати, і Позаобразом кожної риси Закону, яка стосується Мене.
Власне, тоді Відкупитель став позаобразним Пасхальним Агнцем, позаобразним тельцем жертвоприношення Дня Примирення. У той час Він віддав Своє життя, щоб виконувати волю Отця; у той час Він помер як Людина Ісус; у той час Він, як позаобразний телець, був убитий; у той час Він був зачатий Святим Духом і став позаобразним Священиком – Тим, Хто складає жертву. Наступні три з половиною роки Його служіння Він виконував Своє посвячення і завершив його на Голгофі, вигукнувши: “Звершилось!”.

ВЕДЕНИЙ ДУХОМ – НА СПОКУСУ

Коли Ісус отримав зачаття Святим Духом при Своєму хрищенні, це було зачаття до божественної природи, і разом з ним прийшло велике просвітлення розуму, як це представлено в словах: “І ось небо розкрилось”, буквально розірвалося навпіл. Від того часу Він міг вникнути виразно у Божественні задуми і наміри щодо Себе такою мірою, якою це було неможливим для Нього до посвячення. Так само зі всіма, які йдуть слідом за Ним. Божі глибини відкриваються їм поступово, у міру того як вони здатні їх прийняти, але ніколи до того, як вони дали Господу обіти посвячення. З Його послідовниками є так, як було з Ним: випробування, спокуси, проби відданості приходять переважно після посвячення, а не перед ним. Звідси важливість нагадування Ісуса: “Перше сісти й видатки вирахувати” (Лк. 14: 28-33).
Для нас, як і для Ісуса, Отець передбачає не тільки ясніше сприйняття наших випробувань та нашої відповідальності, але й ясніше усвідомлення слави, що настане для вірних. У випадку Ісуса відкриття небес – просвітлення Його розуму щодо Божественного Плану – було набагато більш вражаючим, ніж наше, тому що досконалість Його мозку та серця дозволяла Йому одразу збагнути довжину і ширину, висоту і глибину Його кроку так, як це можливо тільки частково для нас після років поступу та вивчення. Учитель одразу зрозумів усю важливість жертв Дня Примирення, забиття Пасхального Агнця, пророцтв, які говорили про Нього як про вівцю, ведену на заріз, а також образу, який показував Його як позаобразного мідяного вужа, піднятого високо для зцілення ужаленого гріхом Адамового роду.
Як тільки ці думки почали переповнювати розум Спасителя, дух (Його власний дух, розум) вимагав від Нього якнайшвидше усамітнитися на якийсь час і заново дослідити всю важливість Закону, Пророків та Його власних зобов’язань щодо Угоди, яку Він щойно уклав. Сорок днів і ночей Його велика наполегливість змусила Його забути майже про все. Очевидно, Він ані не їв, ані не спав, аж минуло сорок днів; і після цього “зголоднів”. Власне, тоді противник з’явився як спокусник – у мить Його фізичної слабості внаслідок посту, коли Його душу переповнювало усвідомлення важливості великої домовленості, яку Він уклав, і того, скільки коштуватиме Йому виконати її умови. Суворіше випробування важко було уявити. Чи буде Відкупитель відданим Богу – Божественному Задуму і Своїй Угоді посвячення до самої смерті? А може Він відчуватиме, що Отець налив Йому надто гірку чашу, що Бог зробив випробування відданості та слухняності надто суворими, і в тому, щоб укласти такий контракт із Ним, не було ні справедливості, ні любові?
Які ми раді бачити відданість, що затріумфувала над кожною спокусою! Разом з ангелами ми вигукуємо: “Достойний Агнець, що заколений!”. Не тільки в тому значенні, що Він посвятив Свою волю, але й у тому, що зберіг повну покору та був мертвий по плоті, вірний до Голгофи і смерті на хресті. Йому слава, честь, панування і могутність повіки!

ЗАЗНАВ СПОКУС, ЯК І МИ

Спаситель не мав спокуси у вигляді звички випивати або пристрасті до розпусти чи аморальності, адже такі спокуси не приходять і на нас, Його послідовників. Ми повинні пам’ятати, що Святе Письмо робить виразну різницю між нами і світом: “Не від світу ви, як і Я не від світу”. Тому “так само, як ми, спокушений у всьому” (Гиж.) означає, що спокуси, тобто випробування, які Єгова дозволяє на Свій посвячений народ, є такого ж роду, як спокуси, які Він дозволяв на нашого Відкупителя.
Отже, важливо, щоб ми помічали характер наших випробувань. Бог не випробовує нас, щоб побачити, чи наша плоть досконала, адже Він завжди знав, що серед людей немає нікого праведного, ані одного. Випробування від Отця тих, кого Він приймає як синів, є випробуваннями відданості Йому, відданості принципам праведності, відданості Правді, відданості Божественним методам – відмови обирати власний шлях або шукати слави для себе чи полегшення коштом Правди або Божественного методу.

ТРИ СПОКУСИ ІСУСА

Коли Учитель ослаб від посту, у кінці сорока днів вивчення Біблії, з’явився противник, але не як ворог і демон темряви, а як приятель, “ангел світла” (2 Кор. 11: 13-15). Проявляючи інтерес до благополуччя Спасителя та інтерес до Його праці, він промовив: “Ти голодний, чоловіче, і дарма. Хіба ти не знаєш, що святої сили, яка зійшла на тебе сорок днів тому, більш ніж достатньо для кожної потреби? Хіба ти не знаєш, що ти можеш дати наказ навіть цьому камінню, щоб воно стало хлібом, і тобі не треба голодувати? Зроби це зараз, будь ласка, перш ніж ми матимемо розмову, бо ти мене дуже цікавиш. Я пам’ятаю тебе з давніх-давен, коли ми ще були разом, коли я ще не пішов”.
Але Ісус відповів: “Сила, яку Я отримав, не має бути вжита для служіння Моїй плоті. Вона дана Мені, бо Я посвятив Свою плоть до самої смерті. Божественну силу, яку Я маю, Я можу всіляко вживати для слави Отця, але не для догоджання Собі, хоча це може здатися законним. Крім того, Моє вічне життя не залежить від хліба, ані від підтримки цього фізичного тіла. Ні, Моя надія є в Бозі та в обітниці, що якщо Я буду вірний у використанні цієї святої сили, яку Він Мені дав – якщо Я буду вірний у Своєму посвяченні до смерті, – Він дасть Мені вінець життя – славу, честь та безсмертя”.
Ця спокуса не вдалася. Сатана спробував іншу. Припускаємо, що він переніс нашого Господа в розумі до Єрусалима і храму, кажучи: “Коли ти піднімешся на вершину храму і кинешся вниз, то цим зможеш показати людям, що ти – Божий Син, і це буде найшвидшим способом, яким ти зможеш переконати їх у Своїй місії й здобути їхню прихильність та відданість, а також зробити з них своїх учнів і тим самим виконати свою місію. Я процитую тобі пророцтво на доказ того, що таким був Божий замір для тебе: «Своїм ангелам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги» (Пс. 91: 11, 12)”. Та Ісус відмовився також від цієї пропозиції.
Коли б розлючений натовп скинув Його з вершини храму, перш ніж настав Його час, Отцівська сила, безперечно, перешкодила б цьому, щоб Він не постраждав; натомість свідомо нехтувати законами природи і сподіватися Божественного захисту від буквальних наслідків Своєї поведінки було би спокушанням Бога. Це Ісус відмовився робити.
Третя спокуса також була навіюванням на розум. Висока гора, у символі, є сильним царством. Із жодної гори на землі не можна побачити всі царства світу, бо земля кругла. Але сатана звернув увагу Ісуса на своє царство. Сатана сказав: “Ти, звичайно, розумієш, що я – Князь цього світу, що я – Бог цього світу, і по суті контролюю маси через неуцтво та забобони. Даю тобі пропозицію. Признаюся, що я стомлений пануванням гріха та смерті, яке прогресує у світі за моєї влади. Я би поділився цим царством, щоб його підняти і благословити. Іншими словами, пропоную тобі союз: разом ми виведемо людство зі стану гріха та смерті. Що ти скажеш? Я на духовному рівні, а ти – на людському опануємо ситуацію, адже ти бачиш, у мене в руках влада, і я можу легко повернути справи на нашу користь, і світ швидко отримає благословення. Тим самим, прийде славне виконання твоїх надій, до того ж без жахливих випробувань, страждань, труднощів і т. п., яких ти сподіваєшся від дотримання Божого порядку, накресленого в пророцтвах. Ходи, об’єднаємося і будемо співпрацювати. Я швидко зроблю, як ти хочеш. Перемога прийде, як тільки ми об’єднаємося!”.
Нашого Господа обурила думка, яка промайнула в розумі, що Він, залишивши небесну славу, щоб виконувати волю Отця, тепер може стати порушником Своєї угоди і зі страху перед хрестом, соромом та смертю може вступити у змову з великим архіворогом праведності – сатаною. Він відповів: “Відійди, сатано! Бо ж написано: «Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому»”. Я не буду служити тобі, ані співпрацювати з тобою в якому-небудь значенні слова. “Тоді позоставив диявол Його”. Наскільки нам відомо, сатана ніколи не вважав, що варто поновити атаки на Спасителя. Тоді, за Божественним розпорядженням, ангели приступили до зголоднілого Переможця і прислуговували Йому – зміцняли, додавали сил.
Господні послідовники повинні зауважити, як цими самими спокусами противник нападає на них: (1) Він вдаватиме їхнього приятеля і помічника і намовлятиме до ламання їхньої угоди жертви через пропонування фізичного зцілення, фізичних благословень, якими вони погодилися пожертвувати. (2) Він буде радити їм якийсь шалений, безглуздий шлях завоювати світ для Бога великими подвигами чи молитвами. (3) Він штовхатиме їх на компроміс зі світом, його духом і його методами через Федерацію Церков чи ще якось. Ми повинні сміливо дати відсіч противнику, щоб він залишив нас назавжди, не маючи надії нас перемогти.

R4969 (1912 р.)