ЩО ТАКЕ ДУХОВНЕ МИСЛЕННЯ?

“Мислення духовне – життя і мир” (Римлян 8: 6, WTB).
Здатність розуміти Святе Письмо, вільно говорити на його тему і виразно його роз’яснювати є властивістю, яка, на нашу думку, повинна йти слідом за духовним мисленням. Але дехто може вміти дуже добре роз’яснювати Святе Письмо і в дуже гарній формі висловлювати правди, при цьому не обов’язково бувши духовно мислячим. Папуга може повторювати деякі слова і фрази, але ніхто не звинуватить папугу в тому, що він має духовне мислення. Так само є люди, які можуть повторювати деякі духовні істини, до того ж, мабуть, з достатнім запалом.
Мати духовне мислення – це мати розум у згоді з Духом Бога, повністю підкорений Божественній волі, повністю посвячений Господу. Недостатньо віддавати перевагу добру, кажучи: “Я вважаю за краще не робити жодних великих гріхів. Краще жити чесним і поміркованим життям”. Такий стан розуму не є духовним мисленням. Адам не мав духовного мислення, а у своїй досконалості мав розум робити правильне. Він мав Божий розум у тому значенні, що мав збалансований розум, який не віддавав перевагу гріху, ані не був слабкий. Він мав тверезий розум і міг оцінювати речі з погляду праведності й справедливості. Та навіть у своїй досконалості Адам не мав духовного розуму в найвищому, тобто біблійному значенні слова.
У Рим. 8: 6 апостол Павло вживає вираз “духовне мислення” (WTB), змальовуючи певний клас, який став послідовником Христа, вчинив повне посвячення свого життя Господу і на основі цього посвячення був зачатий Святим Духом. Такі особи мають духовне мислення. Їм дано духовно вникнути в Божественні речі.

НАШ ГОСПОДЬ ОТРИМАВ ДУХОВНЕ МИСЛЕННЯ В ЙОРДАНІ

Це правда про нашого Господа Ісуса. Залишивши славу, яку Він мав у Отця, і впокорившись, щоб взяти людську природу, Він подобою став як людина. Читаємо, що Він не був недосконалою людиною, але “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників” (Євр. 7: 26). Однак разом зі всіма цими особливими прикметами Він не мав духовного розуму, який згадує апостол. Наш Господь мав такий самий розум, як мав Адам перед гріхопадінням – розум у досконалій гармонії, досконало збалансований. Наш Господь отримав духовний розум у мить, коли був зачатий Духом, коли повністю посвятився при хрищенні, і, як наслідок, Святий Дух зійшов і спочив на Ньому у видимій формі, немов голуб.
Після зачаття розуміння Господа розширилося, і Йому було дано побачити певні Божі глибини, яких Він не бачив перед Своїм посвяченням. Отже, читаємо, що при цьому “небо розкрилось” Йому – стали виразними для Нього вищі речі, більш духовні речі. Ці речі св. Павло називає “Божими глибинами”. “А фізична людина, – каже св. Павло [фізичною, природною людиною була би досконала людина, адже грішна людина є недосконалою, неприродною], – не сприймає речей, що від Божого духа,.. і вона не може пізнати їх, тому що про них потрібно судити з духовного погляду” (1 Кор. 2: 14, WTB). Продовжуючи, він каже, що ми прийняли Дух Бога через зачаття Святим Духом, і тепер, маючи новий розум, це духовне зачаття, ми здатні розуміти Божі глибини. “Божого ніхто не знає, крім Духа Божого... А ми прийняли Дух від Бога, щоб знати дароване нам Богом”. Тому нам дано знати Божі глибини (1 Кор. 2: 11, 12, Дерк.).

ЖОДНА ФІЗИЧНА ЛЮДИНА НЕ МАЄ ДУХОВНОГО МИСЛЕННЯ

Отже, той, хто зачатий Святим Духом, має духовне мислення. Він бачить речі з нового погляду, який Бог особливо представляє увазі духовно зачатих. Як каже апостол Іван: “А ви маєте помазання від святого і всі [це] знаєте” (1 Ів. 2: 20, Турк.). Хто приймає це зачаття Святим Духом, це помазання, той має розуміння в серці та в розумі, яке відрізняється від того, яке має фізична людина. Він має прикмету, яка прогресує в ньому. Він має привілей зростати в благодаті, знанні та оцінюванні Божих глибин, тому повинен зростати.
Апостоли Петро та Павло йдуть далі й пояснюють (1 Петр. 2: 2, 3; Євр. 5: 13, 14; 6: 1, 2), що той, хто зачатий отак Святим Духом, є спочатку тільки немовлям, і, як немовля, повинен прагнути щирого молока Слова – перших принципів вчення Христа. Але з часом він повинен годуватися твердою їжею Божого Слова. Деякі з тих, які мають зачаття від Духа, можуть мати благословення у вигляді особливого дару мови, щоб виразно представляти справи іншим; натомість деякі з тих, які також отримали зачаття від Духа, можуть не мати такого благословенного дару. Але усі напевно мають бажання розповідати про благословення, яке вони отримали від Господа, щоб інші знали і могли прославляти Бога у своєму тілі та дусі, які є Його.
У міру того як ці особи з духовним мисленням намагаються розповідати благу вість, не сумніваємося, що Господнє благословення на них зробить їх ще здібнішими як послів та представників, щоб розповідати це Послання іншим, у тій чи в іншій формі. Однак ми помітили, що деякі, навіть заїкаючись, змогли зробити дивовижні речі, тоді як інші, володіючи великим красномовством, не змогли досягти тих самих результатів. Перемога не завжди є за сильним, ані за прудким, бо Господь може дарувати Своє благословення невмілому в слові, особливо, якщо все його життя є в згоді з посланням, яке він несе.
Ми не раз були здивовані, побачивши, що деякі, маючи чимале знання про духовні речі (у тому значенні, що були здібні розповідати про них), не завжди дають найкращий доказ у житті, що вони справді мають Дух Господа. Часом їхнє особисте життя цілком цьому суперечить. Такий стан речей дивує нас, змушує запитувати себе, як це так, що ті, хто, безсумнівно, розуміє Правду, позбавлені її сили, тобто прояву сили Правди в щоденному житті. Ми повинні пам’ятати, що той, хто промовляє Господні слова своїми устами, повинен підтримувати це кожним своїм вчинком, словом, кожною думкою як в особистому житті, так і привселюдному.

ЖИТТЯ, А НЕ СЛОВА, Є СПРАВЖНІМ ПОКАЗНИКОМ

Правда повинна бути критерієм. Усе інше однозначно повністю суперечить Божественній волі, і особа, яка не здатна втілювати Правду в щоденному житті, дає доказ того, що вона не має Духа Господа у властивій мірі. Тому, якщо хтось із нас побачить, що в щоденному житті ми не живемо згідно з посланням наших вуст, це повинно викликати серйозну стурбованість, бо немає сумніву, що той, хто не є в згоді з Господом у своєму серці, рано чи пізно не буде в згоді і у своїх висловлюваннях.
Тому ми думаємо, що якщо в зібранні Господнього народу когось пропонують на старшого чи диякона, хто зовні завжди виявляв великі здібності вчителя, але у своєму щоденному житті не давав добрих доказів повного посвячення Господу і того, щоб ходити не за плоттю, а за Духом, такого треба вважати дуже небезпечною особою для висування на високе становище старшого або диякона. Чим швидше його залишать у спокої, тим краще. Бо чим більше таких осіб висувають публічно, тим гірше для них і для зібрання, якому вони мали б служити.

R4968 (1912 р.)