ДИТЯ З ВІФЛЕЄМУ

“Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах” (Луки 2: 11, 12, Хом.).

ЧОМУ ЧЕКАЛИ НА ЦЕ ДИТЯ?

Чому всі люди чекали на Нього, коли Він мав народитися? Що таке особливе мало бути пов’язане з Ним, що спонукувало Ізраїль сподіватися Його народження? Відповідь на це запитання така: Бог дав обітницю століттями раніше, і ця обітниця ще не виконалася. У ній містилася думка, що має народитися свята дитина, що якимось чином (цього обітниця не пояснювала) ця дитина принесе благословення, якого потребує світ. Тому кожна мати-ізраїльтянка дуже прагнула стати матір’ю сина, а не дочки, сподіваючись, що саме вона буде матір’ю цієї обіцяної дитини. Так минали роки, аж врешті ця дитина народилася.
Підставою такого сподівання була обітниця, яку Бог дав Авраамові, кажучи: “І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі”. Відтоді Авраам почав виглядати це обіцяне Насіння – обіцяну дитину. Він приглядався передусім до власних дітей, аж врешті йому було сказано, що це не буде хтось безпосередньо з його дітей, а ця дитина – Насіння Авраама – має народитися через його дітей, у якомусь віддаленому часі. Відтоді всі ізраїльтяни чекали на народження цієї дитини, яка мала принести благословення.
Але чому так потрібен був Месія? Чому взагалі потрібно було чекати на народження цієї дитини? Відповідь на це запитання є в тому, що у світ увійшов гріх; що Бог помістив наших перших батьків – святих, чистих, вільних від гріха – у славних умовах Саду в Едені з усякою сприятливою перспективою і вічним життям у їхньому розпорядженні, якщо вони далі будуть у згоді з Богом. Але через свою неслухняність вони потрапили в Божественну немилість і під вирок смерті. Цей вирок смерті приніс зі собою біль, смуток, сльози, зідхання, плач і смерть – лиха внаслідок гріха.
Наш Небесний Отець сказав до перших батьків (і це були перші слова, що Він дасть їм визволителя), що “насіння [жінки]... зітре... голову [змія]”. Змій у цьому виразі означав сатану – усі сили зла, усе, що протистоїть людству, усе, що протистоїть благословенням, які Бог дав людям і які вони втратили через неслухняність. Але обітниця була невиразною, і вони мало розуміли про “Насіння жінки” і про те, як вдасться “стерти голову [змія]”. Вона тільки натякала алегоричним чином на велику перемогу над гріхом і сатаною без пояснення, як це відбудеться.
Тож людство продовжувало вмирати; людей далі змагав біль і смуток; вони продовжували сходити до гробу. Вони розуміли, що потрібно, щоб прийшов Спаситель і визволив їх від влади гріха, від кари смерті за гріх – Спаситель, який би став, іншими словами, Життєдавцем. Вони вмирали і потребували нового життя. Таким є зміст слова Спаситель у мові, яку використовували наш Господь і апостоли. Люди надіялися і сподівалися, що Бог пошле їм Життєдавця.
Ось чому вони так переймалися обітницею, даною Аврааму: “І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі”, – знаючи, що вони отримають визволення від гріха та смерті. Жодним іншим шляхом людство не могло отримати благословення. Неможливо було благословити людство інакше, ніж через звільнення його від гріха та смерті. Тому Святе Письмо говорить нам про Боже співчуття, про те, що Бог споглянув зі Свого святого помешкання і побачив наш смуток, почув, образно кажучи, “стогін в’язнів” (людства), як всі стогнуть і змучені від важкої праці під карою смерті, хтось маючи менше болю, хтось – більше, хтось – менше смутку, хтось – більше, але всі стогнуть і змучені від болю.
Але Бог змилосердився. Читаємо, що “Він з висоти своєї святині подивився”, і ось немає ні співчутливого ока, ні руки, яка б спасла, та “Йому помогла правиця Його та святе рамено Його”. Саме таку обітницю отримав Авраам: що з його нащадків прийде Той, Хто буде Спасителем світу. А оскільки ця обітниця була дана Аврааму та його Насінню, вони вважалися відокремленими від усіх націй та народів. Тільки юдейському народу належала ця велика честь: що через них мало прийти це спасіння. Отже, відтоді юдеї говорили про себе як про Божий народ, про народ, який Бог обіцяв благословити і через який мав принести благословення всім іншим. Тому всіх інших людей називали язичниками (тобто народами, бо таким є значення цього слова). Ізраїль був відокремлений, тому що Бог уклав з ним Угоду, а не з іншими. Але Божа Угода з Ізраїлем була задля благословення всіх інших: “І благословляться... в нащадках твоїх всі племена землі”. Ось відповідь, чому народилося це чудове дитя.

ЯК ВОНО БУЛО ОСОБЛИВИМ – СВЯТИМ, НЕЗЛОБИВИМ, НЕВИННИМ?

Як воно могло бути Спасителем? У чому воно могло відрізнятися від будь-якого іншого немовляти? Чому інше дитя не могло бути тим, через кого має прийти спасіння? Біблія відповідає, що спасіння не могло прийти для людства, доки не буде задоволена Справедливість у справі первісного гріха. Це мало бути першою умовою. Вирок “Вмираючи помреш” (Diaglott), винесений першій людині, потрібно було урівноважити, перш ніж світ міг отримати благословення.
А чому б не мала померти якась інша людина? Тому що всі були під вироком первісного осуду, і ніхто не міг бути викупом-ціною, заміною. Звідси потреба в особливо народженому немовляті, яке відрізнялося від кожного іншого немовляти. У чому ж полягало Його інше народження? Біблія пояснює нам дуже виразно, що Воно не було зачате земним батьком. Хоча Марія була заручена з Йосипом, однак ця дитина не була від Йосипа. Біблія пояснює, що дитина була особливим чином зачата Божественною силою в її матері, хоча та далі була “дівою”, коли народила цю дитину.
Так представляє справу Святе Письмо. І хоча для декого, можливо, це не зовсім зрозуміло, проте Боже Слово беззаперечне. Якщо Відкупитель не був досконалий, то Він не міг бути Спасителем світу. Обіцяне відкуплення передбачало, що Ісус буде досконалим, що Він буде таким, як перша людина перед своїм гріхом. “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих”; “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть”.
Тому Він, як стверджує апостол, мав бути “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників” (Євр. 7: 26). Він мав бути зовсім іншим, відмінним від людства, коли йдеться про грішні риси. Коли б ми мали час, було б цікаво вникнути в наукові аспекти того, як досконала дитина могла народитися від недосконалої матері. Коли б ми мали зародок досконалого життя, ми б могли мати досконалу дитину від недосконалої матері. Коли селекціонер хоче виростити еталон для свого стада, він вибирає гарного самця худоби, чи козла, чи барана і цим покращує все стадо. Так само коли б ми мали досконалих батьків, ми би скоро мали досконалий рід. Але немає батька, який би міг дати досконалу дитину. Тому в цьому випадку було потрібно (і Святе Письмо стверджує, що так було), щоби Бог дав зачаття цьому Синові силою згори. Отже, те, що народилося від “діви”, було іншим, відмінним від усього людства. Його життя походило не від земного батька, а від Його Небесного Отця.

КИМ БУВ ТОЙ, ХТО НАРОДИВСЯ?

Написано, що перед тим, як Ісус став плоттю, Він вже існував, як сам сказав: “Перш, ніж був Авраам, Я є”. Також в одній зі Своїх молитов Він сказав: “І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав”. Об’явитель розповідає, що Він був “початком Божого творива”, а Павло каже, що “все сталося Ним”. Тому наш Господь Ісус був не тільки початком, але й активним представником Отця у всій творчій праці в ангельському світі та в створенні людства, а також всього, що було створене.
Усю справу підсумовує апостол Іван. Наведемо більш дослівний переклад фрази “На початку було Слово” (WTB) (Вираз “Слово” в грецькій мові звучить “Логос”. За цим словом “Логос” ховається думка, що в давні часи цар, замість того, щоб говорити свої накази прямо до народу, сідав за гратчастою огорожею, а його Логос, його посланник, слово, представник, стояв перед огорожею і голосно промовляв слова царя до народу. Люди бачили не самого царя, а Логоса. Ось так Святе Письмо наводить картину того, як Ісус був точним представленням Небесного Отця, Тим, через Кого Небесний Отець дав Себе пізнати, – Словом, Логосом. Тому читаємо в першому розділі Єв. Івана): “На початку був Логос і Логос був з Богом, і Логос був богом. Він був із Богом на початку. Через Нього постало все, і без Нього не постало нічого”.
Іншими словами, Ісус був безпосереднім Творцем всього. Він був Божественною Силою, Знаряддям, Словом, Посланцем, Логосом Єгови. Він займався усією великою працею творення, але сам був першим безпосереднім Божим творивом, Первородним з усіх створінь, щоб у всьому мати першість – перше місце.
Коли настав час для нашого Небесного Отця дати зрозуміти Свій великий задум благословити світ, Він дав можливість Первородному (зачатому Отцем) стати слугою в цій великій праці, яку Він постановив виконати для людства. Відповідно, Святе Письмо стверджує, що задля “радості, яка була перед Ним, [Він] перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором”. І тепер Він сів по правиці Величі на висоті. Цю велику нагороду Він отримав за Свою слухняність до смерті, смерті на хресті.
Апостол каже про Нього, що Він був багатим, але заради нас став бідним, щоб через Його убогість ми стали багатими. Апостол розповідає, як Він залишив славу, яку мав у Отця, і упокорив Себе до людської природи. Чому? Бо, як вже стверджувалося, було потрібно, щоб хтось став Відкупителем людини. Ангел не міг відкупити людину, ані якась тварина не могла відкупити людину. Божественний Закон є “око за око, зуб за зуб”, людське життя за людське життя. Це мало навчити нас великого уроку: якщо досконале людське життя було засуджене на смерть, то потрібне досконале людське життя, щоб його відкупити. Тому потрібно було, щоб Ісус став “людиною Ісусом Христом”, щоб “за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх”.

ЯКІ НАСЛІДКИ ЦЬОГО?

Наслідком було підтвердження Його вірності. “Подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної” – найбільш ганебної форми смерті. Отцю вподобалося випробувати Його таким чином – не тільки через смерть, але й через найбільш ганебну форму смерті, коли Він вмирав як злочинець, розп’ятий між двома лиходіями. Яка страшенна ганьба вмирати так!
Навіть для нас, у нашій недосконалості, це було би досить ганебним, тоді як для Нього, досконалого, “святого, незлобивого, невинного, відлученого від грішників”, це, мабуть, було причиною глибокого та болісного переживання. Закінчивши віддавати Своє життя, у кінці трьох з половиною років, Він вигукнув: “Звершилось!” Що саме? Не Його праця, бо велика її частина ще була попереду! Він тільки завершив цю частину праці, завершив віддавати Своє життя як викупну ціну.
Що далі? Після смерті настало Його воскресіння, і ми читаємо, що “Бог воскресив Його третього дня”. За Писанням Він устав з мертвих як славна істота – “Сіється в тління, в нетління встає, сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”. “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця” (Фил. 2: 10).
Але ми ще не бачимо, щоб усі коліна схилились перед Ним. Чому? Святе Письмо розповідає, що перед тим, як Він почне Свою велику працю для світу, Він спочатку виконає працю для вибраних, Церкви, для тих, хто прагне йти Його слідами, – зібрати зі світу Наречену, яка має співпрацювати з Ним у всій великій праці Отця. Це єдина праця, яка ще є в процесі виконання, і вона відбувається вже понад вісімнадцять століть. Бачимо, як Він збирав святих з-поміж юдеїв, “справді ізраїльтян, що немає в них підступу”. Не знайшовши достатнього числа, Він продовжував збирати їх з усіх націй, племен, мов та народів.
Апостол розповідає, що коли цей клас Нареченої з’єднається з Ним, він стане частиною Насіння Авраама, як читаємо: “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці” (Гал. 3: 29). Це твердження стосується обітниці, даної Аврааму, що через нього та його Насіння благословляться всі племена землі. Звідси бачимо працю, яку Христос виконує зараз.
Запрошення стати Нареченою Христа є дуже особливим запрошенням, і ті, які будуть Його, повинні йти “вузькою дорогою”. Якщо вони будуть сидіти на Його Престолі, то повинні страждати з Ним. Якщо вони страждають з Ним, то також будуть ділити Його славу. Отже, не тільки “Христові страждання та слава, що прийде по них”, мали виконатися в нашому Господі Ісусі особисто, але Він був прикладом для всієї Церкви, яка виправдана вірою в Його кров. Вона має частку з Ним у Його стражданнях і матиме частку в Його славі. Вона також має частку в Першому Воскресінні, як про це каже Об’явитель: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6).
Святий Павло каже: “Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа”, “щоб пізнати Його й силу Його воскресіння” (особливого воскресіння) до божественної природи. Як? Уподоблюючись Його смерті, бо “коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати”.

ЩО В МАЙБУТНЬОМУ?

Усі племена землі повинні отримати благословення, як було початково обіцяно в Едені: “Насіння [жінки] зітре голову [змія]”. Також св. Павло стверджує в 16 розділі Листа до Римлян: “Бог миру потопче незабаром сатану під ваші ноги”. Отже, наступною по порядку справою в запровадженні Божого Плану буде розчавлення сатани й знищення гріха. Коли і як це буде зроблено? Як тільки закінчиться цей вік, бо він є лише для розвитку класу Нареченої. Тоді настане обіцяна Вільна Благодать для всіх поколінь землі. Настане Царство Месії. Він обіцяв, що коли Він буде царювати, то Його вірні царюватимуть з Ним: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його”. Уся Церква буде разом із Ним у Його великому Месіанському Царстві, “і Він запанує від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі”. “Схилиться кожне коліно перед Ним, і визнає Бога кожен язик”; “земля буде повна пізнання Господнього”. Уся земля стане немов Сад Едену. Втрачений Рай стане Відновленим Раєм. Людині повернеться Божественний Образ, втрачений в Адамі. Людська природа буде приведена до досконалості. Натомість Церкві дістанеться славна нагорода божественної природи. Вона буде схожою на свого Господа, буде сидіти по Його правиці й благословити світ людства. Людина не тільки стане досконалою, маючи все, що мав Адам, але й, на додаток, буде мати знання та характер. Є всі підстави вірити, що це буде вічне благословення.

ЧИ ХТОСЬ НЕ БУДЕ ВТРАЧЕНИЙ?

Справді, Святе Письмо каже, що деякі будуть втрачені, і що втрата, якої вони зазнають, буде втратою життя й, відповідно, всіх приємностей життя. “І стануть вони, немов їх не було”; вони “знищені будуть з народу”. Св. Петро каже, що вони будуть знищені, “немов звірина нерозумна” (Дії 3: 23; 2 Петр. 2: 12).
Коли? Коли очі їхнього розуміння розплющаться, щоб побачити Господа і зрозуміти Його славний характер, вони матимуть змогу оцінити Його благословення та насолоджуватися ними. Якщо вони свідомо відкинуть благодать Бога, то помруть Другою Смертю, з якої немає воскресіння, ані жодної надії повернення. Дякувати Богу, нічого не сказано про їхні страждання, адже вони будуть знищені як нерозумна звірина.
Наскільки ми віримо в це Дитя з Віфлеєму, настільки радіємо сьогодні. Наскільки ми віримо, що Він з’явився для нас; наскільки ми віримо, що Він помер за наші гріхи; наскільки ми бачимо в Ньому славного Спасителя; наскільки ми підкорили Йому наші серця й намагаємося робити речі, які Йому до вподоби, настільки ми матимемо Божий мир.
Наша надія для всього людства полягає в тому, що у властивому в Бога часі Його благословення досягнуть усіх. Та це не будуть ті самі благословення, які є для Церкви. Св. Петро розповідає нам у Діях Апостолів 3: 19-21, що “часи відпочинку прийдуть від обличчя Господнього, і Він пошле заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх”.

R4963 (1912 р.)