ГОСПОДНІЙ КОЗЕЛ І КОЗЕЛ ВІДПУЩЕННЯ

Ми вже показали в “Тінях Намету Кращих Жертв”, що ізраїльський “День Примирення” у давні часи образно представляв Євангельський вік та благословення, які прийдуть у Тисячолітті; що тепер є час жертв – від хрищення Ісуса до Його другого приходу в славі, – а тоді настане час на загальне застосування заслуги позаобразних “кращих жертв” за людство під Новою Угодою. Ми також побачили, що Той, Хто вірно складає жертву (Голова і Тіло), буде великим позаобразним Посередником між Богом та усім людством.

Наші читачі добре пам’ятають, що поклик цього Віку є тільки для тих, хто складає жертву – хто йде слідом за Вчителем у своєму самовідреченні до самої смерті. Такою була пропозиція нашого Господа: “Хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її” (Мт. 10: 39). Св. Павло повторює це і пояснює так: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові”, бо “коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати [з Ним]” (Рим. 12: 1; 2 Тим. 2: 12).

АПОСТОЛ ЧУДОВО ПОКАЗУЄ ОБРАЗ ТА ПОЗАОБРАЗ

Св. Павло безпосереднього пов’язує страждання Церкви зі стражданнями Відкупителя, і разом пов’язує їх із “кращими жертвами” Дня Примирення. Він каже, звертаючи увагу на образ: “Тож виходьмо до Нього поза табір і наругу Його понесімо” (Євр. 13: 11-15). Тут апостол посилається на факт, що так як наш Господь Ісус виконав позаобраз “тельця”, так і ми повинні виконувати позаобраз “Господнього козла” Дня Примирення. Як “телець” був забитий, так і наш Господь виконав цю рису через посвячення Свого життя на смерть при Своєму хрищенні. Як тіло “тельця” (крім товщу та крові) виволокли за табір і спалили, так і наш Господь зазнав ганьби, приниження, знищення плоті, щоб виконався позаобраз.

Так само ми, які прийняли поклик цього Віку (“Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіт зо Мною”), повинні виконати позаобраз Господнього козла. Як тіло “Господнього козла” зазнало того, що зазнало тіло “тельця”, так і ми повинні, як наш Господь, спочатку укласти повноцінну угоду жертви, а тоді виконати спалення плоті Господнього козла, зазнаючи ганьби, приниження та кривд до самої смерті. Тільки ті, які так страждають із Відкупителем для праведності, будуть царювати з Ним як Царське Священство Тисячоліття.

КЛАС КОЗЛА ВІДПУЩЕННЯ НЕ НЕСЕ “ЙОГО НАРУГИ”

“Козел відпущення” показує клас, який після посвячення, прийняття та зачаття духом відмовляється, тобто нехтує, “виходити до Нього поза табір, і наругу Його нести” до самої смерті. Цей клас не відкидає Відкупителя, ані “кров заповіту, що нею освячений”. Як козел відпущення залишався прив’язаний до дверей Намету, так і ці в позаобразі залишаються відданими (зовні) своєму посвяченню, але є прив?язані, тобто, як говорить апостол, “все життя страхом смерті трималися в неволі”.

Господь “віддасть” їх, але не для здобуття слави, честі та безсмертя, яких удостоїться клас позаобразного Господнього козла. Їхнє визволення буде означати утиски, які випробують їхню відданість через примусове виведення їх на “пустиню” смутку, розчарування, відокремлення. Вони, йдучи на смерть, можуть зазнати стільки ж горя, що й клас Господнього козла. Різниця в тому, що один клас зазнає цього охоче, добровільно, з радістю, тоді як інший змушують до цього обставини. Хто ж цього не зазнає, той буде відтятий Другою Смертю і не показаний у труднощах того чи іншого козла.

Дехто помилково думає, що обидва козли представляють два різні класи від початку до кінця. Ні, вони представляють тільки завершені класи. Ті, які “грішать самовільно” (Євр. 6: 4-8 та 10: 26, 27), тут не згадуються, бо вони зазнають повної невдачі й ідуть на Другу Смерть.

КІНЕЦЬ ШЛЯХУ ПОВНІСТЮ ПОКАЖЕ НАШЕ СТАНОВИЩЕ

До самого фінішу не можна знати, як той чи інший посвячений, щоб жертвувати собою, закінчить біг. “Були ви покликані в одній надії вашого покликання”, щоб належати до класу Господнього козла. Деякі, здається, якийсь час могли виконувати те, що належало Господньому козлу, але пізніше “знемоглись, і впали на душах своїх”, і на них справдилось зображене в “Козлі відпущення”. Остаточно вони можуть дозволити гордості або якійсь іншій формі самолюбства загасити Святий Дух, яким були запечатані, і цілковито відпасти від Божої милості, вважатися Його ворогами і бути знищеними Другою Смертю.

З іншого боку, численні особи розвиваються настільки повільно, і Господній Дух настільки повільно оживлює їх до жертви задля Правди або праведності, що роками може здаватися, що вони належать до класу “Козла відпущення”. Однак пізніше деякі з них отримують більш виразне світло Правди і своєю шляхетною самопожертвою показують, що закінчують біг як члени класу Господнього козла.

Ніщо не вирішено і не встановлено щодо будь-кого з нас, доки не минули всі наші випробування. Св. Павло, після того як він пожертвував стільки і зазнав стількох Христових страждань як передбачуваний член класу Господнього козла (і навіть після того, як Господь дав йому право бути особливим речником), писав: “Але вмертвляю й неволю я тіло своє [підкоряючи його новій волі й посвячуючи на жертву], щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним” (1 Кор. 9: 27).

Брати, те, що було з Господнім козлом, є образом того, що Господь хоче, щоб виконалося в нас, якщо ми маємо здобути вінець слави, честь та безсмертя, обіцяні вірним – класу Нареченої. Щоправда, буде теж другий клас “дів”, які нерозсудливо стримувалися від жертвування того незначного, що в них було, і остаточно не зуміють стати членами Нареченої Агнця. Вони, продемонструвавши меншу відданість, підуть, як почесні слуги Нареченої, услід за нею туди, де її чекає слава (Пс. 45: 15). Вони представлені в Козлі відпущення.

Якщо хтось із читачів бачить, що в нього недостатньо запалу й готовності страждати зі своїм Спасителем, щоб віддавати час, сили, репутацію та життя в Його службі, то він повинен розуміти небезпеку стати одним із класу козла відпущення або ще гірше. Він повинен швидко піднятися й звернутися в молитві до Учителя за благодаттю та вірою, щоб йти Його слідами добровільної жертви. Він також повинен намагатися “озброїтися тією самою думкою”, яку мав Господь, наново вивчаючи “цінні та великі обітниці” Божого Слова. Він повинен негайно “скинути всякий тягар та гріх, що обплутує його [слабості, які особливим чином напосіли на нього], та й бігти з терпеливістю до боротьби, яка перед ним” в Євангелії – на вузькій дорозі. Він дійсно повинен дивитися на Ісуса, Автора нашої віри, Який також стане її завершителем. Він повинен думати про Нього, щоб не ослабнути і не впасти душею і, тим самим, не втратити права бути переможцем (Євр. 12: 1-3).

R4920 (1911 р.)